04.11.24

22-ц/812/1268/24

Провадження № 22-ц/812/1202/24;

№ 22-ц/812/1203/24;№ 22-ц/812/1268/24;

№ 22-ц/812/1269/24; № 22-ц/812/1298/24

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 листопада 2024 року                                                        м. Миколаїв

                                                                                справа № 473/2309/23

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Біляєвою В.М.,        

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» про визнання дій, бездіяльності незаконними, визнання недійсним договору, стягнення коштів, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , поданою представником – адвокатом Чередніченко Іриною Борисівною, на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 червня 2024 року, ухвалу цього ж суду від 21 червня 2024 року та додаткове рішення від 21 червня 2024 року, ухвалені під головуванням судді Лузан Л.В., апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 червня 2024 року та додаткове рішення від 21 червня 2024 року, ухвалені під головуванням судді Лузан Л.В.,

У С Т А Н О В И В:

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» (далі –АТ «ОГС «Миколаївгаз») про визнання дій, бездіяльності незаконними, визнання недійсним договору, стягнення коштів.

Позивач, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 04 серпня 2023 року та заяви про збільшення розміру позовних вимог від 08 січня 2024 року зазначала, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 та споживачем послуг АТ «ОГС «Миколаївгаз» щодо розподілу природного газу. Природний газ використовувався для приготувався їжі, опалення будинку. З липня 2019 року в зв`язку з похилим віком та станом здоров`я за вищевказаною адресою не проживає. 23 листопада 2020 року працівниками АТ «Миколаївгаз» було припинено газопостачання до вказаного будинку шляхом опломбування запірної арматури (крану) на газопроводі-вводі. В акті, що залишили працівники відповідача за вищевказаною адресою, було зазначено про припинення газопостачання через виток газу на крані та міститься підкреслення словосполучення «по порушенням ПБСГ». Також у вказаному акті зазначено, що виток газу усунуто, газ не пущено. Проте жодних порушень вищевказаних правил в акті не зафіксовано, посилання на пункт правил ПБСГ з переліком порушень також відсутнє. На думку позивачки, з наведеного слідує, що виток газу у системі газопостачання її будинку був фактично відсутній (аварійної ситуації, яка б загрожувала життю, здоров`ю, майну громадян, не було; аварійно-диспетчерська служба газового господарства про виток газу не повідомлялася та для його ліквідації не виїжджала; суміжні споживачі, підключені до газорозподільної системи не повідомлялися), тому у відповідача були відсутні підстави для припинення газопостачання, відповідно до глави 7 розділу VI Кодексу газорозподільних систем. ОСОБА_1 вважає, що відповідач припинив газопостачання до її будинку протиправно, чим порушив як умови договору про розподіл газу, так і вимоги законодавства щодо безперебійного постачання газу до об`єктів споживача. Позивач зазначає, що з 21 вересня 2020 року була знята з реєстрації по АДРЕСА_1 , крім неї ніхто в будинку не був зареєстрований та не проживає, відтак споживання газу з моменту припинення опалювального сезону у 2019 році не здійснювалося та заборгованість за спожитий газ відсутня. 3 квітня 2023 року та повторно 13 квітня 2023 року вона зверталась до відповідача з заявами про поновлення газопостачання до будинку, проте вказані заяви не були розглянуті та станом на день подання позовної заяви газопостачання не було поновлено. У зв`язку з необхідністю продати належний їй житловий будинок, та відмовою відповідача відновити газопостачання позивачка була змушена сплатити на користь відповідача заборгованість по оплаті послуг з розподілу газу за період з 01 січня 2020 року по травень 2023 року у сумі 3154 грн 59 коп., укласти, запропонований відповідачем Договір № 62AN540-4951-23 сервісного (технічного) обслуговування побутових споживачів та сплатити аванс 1200 грн. 09 червня 2023 року газопостачання до будинку було відновлено, про що складено акт за формою «Додаток № 6». Проте, укладання договору про сервісне (технічне) обслуговування побутового споживача для обслуговування внутрішньо будинкових систем газопостачання в індивідуальних будинках чинним законодавством не передбачено і не визнається обов`язковим. Вказаний договір вона уклала проти своєї волі, виключно з метою поновлення газопостачання для подальшого розпоряджання своїм майном. Відтак договір укладений між нею та відповідачем є недійсним в силу ст. 233 ЦК України та ч. 1 ч. 3 ст. 203 ЦК України. Визначення суми оплати за Договором №62AN540-4951-23 у розмірі 1200 грн ОСОБА_1 вважає необгрунтованою та незаконною з огляду на положення ч. 3 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». А тому сплачена сума на виконання договору підлягає поверненню їй. Що стосується сплати нею заборгованості за послуги розподілу газу, вважає, що відповідач безпідставно нараховував таку оплату, так як володів інформацією про відсутність споживання газу за даним особовим рахунком з 2019 року, а тому вважає, що відповідач протиправно заволодів її коштами та з урахуванням положень ст. 1212 ЦК України зобов`язаний їх повернути.

Також ОСОБА_1 зазначала, що у зв`язку з зазначеними вище подіями, їй завдано моральну шкоду, що полягає в душевних переживаннях, яких вона зазнала у зв`язку з протиправними діями відповідача, з якими вона самостійно впоратися не могла, в силу здоров`я та похилого віку, та для вчинення дій з метою поновлення газопостачання будинку була змушена залучати свою дочку. Вона постійно відчувала занепокоєння та хвилювання, оскільки розуміла обмеження своїх можливостей щодо розпорядження належним їй житловим будинком через припинення газопостачання до нього. Була обурена протиправними діями відповідача щодо безпідставного нарахування заборгованості за послугу, яку вона від нього не отримувала. Через сплату на користь відповідача заборгованості за розподіл газу та коштів на виконання умов договору №62AN540-4951-23 залишилася без засобів до існування та була вимушена просити матеріальну підтримку у своєї дочки для придбання ліків та харчування. Внаслідок наведеного у неї погіршився стан здоров`я (підвищення тиску, посилене серцебиття), щовечора з`явився головний біль та погіршився сон.

Крім того, ОСОБА_1 вважала, що відповідно до ст. 625 ЦК України відповідач повинен сплатити 3% річних за 71 день користування безпідставно отриманими грошовими коштами - 25 грн 41 коп. та інфляційні втрати – 34 грн 84 коп, а всього – 60 грн 25 коп.

Посилаючись на викладене ОСОБА_1 просила визнати протиправними дії відповідача щодо припинення постачання/розподілу газу до житлового будинку АДРЕСА_1 23 листопада 2020 року, визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 03 квітня 2023 року та від 13 квітня 2023 року про поновлення газопостачання до житлового будинку АДРЕСА_1 , визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування заборгованості за послугу з розподілу природного газу за період з 1 січня 2020 року по травень 2023 року; визнати недійсним договір №62AN540-4951-23 сервісного (технічного) обслуговування побутового споживача, укладений між сторонами 26 травня 2023 року; стягнути з відповідача безпідставно отримані кошти у сумі 4354 грн 59 коп., стягнути з АТ «ОГС «Миколаївгаз» на її користь відповідно до ст. 625 ЦК України 60 грн 25 коп та відповідну суму, визначену на момент ухвалення рішення, стягнути з відповідача 50 000 грн моральної шкоди та стягнути судові витрати.

У відзиві на позовну заяву представник АТ «ОГС «Миколаївгаз»- адвокат Руденко Н.В. - просила відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача зазначала, що 23 листопада 2020 року працівниками АТ «Миколаївгаз» за адресою: АДРЕСА_1 було виявлено порушення вимог Правил безпеки систем газопостачання, а саме: виток газу на крані (на вводі), та з метою запобігання аварійної ситуації було припинено газопостачання до вищевказаного будинку, про що складено відповідний акт. При цьому, виявлене порушення є безумовною підставою для припинення газопостачання відповідно до п.п.8 п.1 глави 7 розділу VІ Кодексу газорозподільних систем, п.5.7 глави V Правил безпеки систем газопостачання, а тому відключення споживача від газопостачання відбувалося в порядку та у спосіб передбачений нормами Кодексу ГРМ та Правил безпеки систем газопостачання. Також відповідач зазначає, що системне тлумачення приписів п.п. 8 п. 1 Глави 7 розділу VІ Кодексу газорозподільних систем, абзацу 14 п. 1 глави 7 Розділу VІ Кодексу газорозподільних систем та пункту 5.7 глави 5 розділу V Правил безпеки систем газопостачання дає підстави для висновку, що на оператора ГРМ не покладається обов`язок, у разі ліквідації аварійної ситуації, заздалегідь повідомляти споживача про намір припинення газопостачання, а також здійснювати таке припинення в присутності споживача. Враховуючи викладене відсутні правові підстави для визнання дій відповідача протиправними. Подальше відновлення газопостачання здійснюється за рахунок споживача. Без проведення технічного обслуговування внутрішньо-будинкових газових систем та опресування газопроводу відновлення газопостачання не допускається, тому позивачці необхідно було укласти договір на технічне обслуговування газових приладів для їх обслуговування. Послуги з технічного обслуговування, їх вартість затверджені Наказом АТ «Миколаївгаз» № 05.2Но-96-0622 від 24 червня 2022 року. Щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нерозгляду заяв позивачки про поновлення газопостачання, адвокат Руденко Н.В. зазначила, що ОСОБА_1 на звернення від 03 квітня 2023 року надано вичерпну відповідь, в зв`язку з чим повторне звернення позивачки (аналогічне зверненню від 03 квітня 2023 року) від 13 квітня 2023 року не розглядалося та відповідь не надавалася. До того ж, від ОСОБА_1 надійшло ще одне звернення (заява) в якій вона повідомила, що спір врегульовано, відновлено газопостачання, а тому просила не розглядати її звернення від 03.04.2023 року та від 13.04.2023 року. Також відповідач не погоджується з вимогами позивачки про визнання протиправними дій щодо нарахування заборгованості за послугу розподілу газу за період з 1 січня 2020 року по 1 травня 2023 року, так як відповідно до п. 8 глави 6 Розділу VІ Кодексу газорозподільних систем припинення або обмеження розподілу (споживання) природного газу не звільняє споживача від зобов`язання оплати вартості послуг за договором розподілу природного газу, крім випадку розірвання договору. Таким чином, відмова позивачки сплачувати послугу з доставки газу через відсутність фактичного споживання та незгода з методикою нарахування оплати за цю послугу є безпідставною, адже в даному випадку об`єкт вважається приєднаним навіть, якщо газоспоживне обладнання опломбоване. Крім того, на думку представника відповідача, ОСОБА_1 не обґрунтовано належним чином заявлений розмір відшкодування моральної шкоди.

Від представника позивачки - адвоката Чередніченко І.Б. - надійшла відповідь на відзив, у якій остання вважала безпідставними посилання відповідача на законність припинення газопостачання, оскільки останнім не надано належних доказів щодо витоку газу, який би створював аварійну ситуацію, небезпечну для життя та здоров`я інших споживачів чи їх майна, а також щодо аварійного стану газорозподільної системи або ліквідації аварії. Представник позивачки звертала увагу, що саме незаконне припинення газопостачання до будинку позивачки, його тривале невідновлення, бездіяльність щодо розгляду її заяв від 03 квітня 2023 року, 13 квітня 2023 року з цього питання в передбачені законом строки, змусили останню вчинити дії, які незаконно вимагав відповідач (укласти договір сервісного (технічного) обслуговування, сплатити вартість відповідних послуг, нараховану заборгованість за послуги з розподілу природного газу), є підставою для визнання вказаного договору недійсним та стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів, компенсації завданої моральної шкоди.

Від представника відповідача - адвоката Руденко Н.В. - надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких, заперечуючи проти задоволення позову, представник надала пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 червня 2024 року позов задоволено частково. Визнано дії АТ «ОГС «Миколаївгаз» щодо припинення 23 листопада 2020 року розподілу природного газу до житлового будинку АДРЕСА_1 , незаконними. Визнано дії АТ «ОГС «Миколаївгаз» щодо нарахування заборгованості за послуги розподілу природного газу до житлового будинку АДРЕСА_1 , незаконними. Визнано договір №62АN540-4951-23 сервісного (технічного) обслуговування побутового споживача, укладений 26 травня 2023 року між ОСОБА_1 та АТ «ОГС «Миколаївгаз», недійсним. Стягнуто з АТ «ОГС «Миколаївгаз» на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти в сумі 4 354 грн. 59 коп., компенсацію за завдану моральну шкоду в сумі 5 000 грн 00 коп., а всього 9 354 грн 59 коп. Стягнуто з АТ «ОГС «Миколаївгаз» на користь держави судовий збір у розмірі 3 220 грн 80 коп.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд виходив з того, відповідачем не доведена законність підстав для припинення розподілу природного газу до будинку позивачки, а тому вимоги позивачки про незаконність дій АТ «ОГС «Миколаївгаз» по припиненню розподілу природного газу є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Також суд вважав доведеними вимоги позивачки щодо наявності підстав для визнання договору сервісного (технічного) обслуговування побутового споживача недійсним на підставі ст. 233 ЦК України, а тому дійшов висновку, що підлягають і відшкодуванню сплачені позивачкою на його виконання витрати. Судом була встановлена відсутність підстав для нарахування ОСОБА_1 заборгованості за послугу розподілу природного газу, а тому були задоволенні позовні вимоги про стягнення з АТ «ОГС «Миколаївгаз» сплачених позивачкою коштів на погашення вказаної заборгованості. Водночас суд першої інстанції вказав, що на спірні правовідносини не розповсюджуються положення ст. 625 ЦК України, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню. Також суд вважав вимоги ОСОБА_1 щодо визнання незаконною бездіяльності відповідача по розгляду її заяв про поновлення постачання такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з того, що без заявлення зобов`язуючих вимог у цій частині сама по собі констатація протиправності бездіяльності не може ефективно захистити права позивачки. Також суд першої інстанції вважав обґрунтованими вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди та з урахуванням конкретних обставин справи, розумності та справедливості дійшов висновку про часткове задоволення цих вимог - у розмірі 5000 грн.

11 червня 2024 року представник ОСОБА_1 – адвокат Чередніченко І.Б. - звернулася до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення. В обґрунтування заяви представник позивача зазначала, що судом не були розглянуті вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 03 квітня 2023 року та від 13 квітня 2023 року про поновлення газопостачання до житлового будинку АДРЕСА_1 , стягнення з відповідача сум на користь ОСОБА_1 відповідно до ст. 625 ЦК України. Також адвокат Чередніченко І.Б. вказувала, що судом не було вирішено питання про стягнення з відповідача на користь позивачки судового збору в розмірі 194 грн 68 коп. за отримання копій технічного запису судових засідань (94 грн 84 коп та 99 грн 84 коп) та стягнення 55100 грн витрат на правову допомогу.

У запереченнях на заяву про ухвалення додаткового рішення представник відповідача – адвокат Руденко Н.В. - просила зменшити розмір витрат на надання правової допомоги до 5000 грн, враховуючи реальний обсяг виконаних представником позивача робіт та неспівмірність заявлених вимог зі складністю справи.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 червня 2024 року у задоволенні заяви представника позивача – адвоката Чередніченко І.Б. - про ухвалення додаткового рішення щодо позовних вимог,– відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що судом вирішено всі заявлені позовні вимоги, частина з яких була задоволена, а тому відсутні підстави для ухвалення додаткового рішення.

Додатковим рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 червня 2024 року стягнуто з АТ «ОГС «Миколаївгаз» 9 060 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Суд вважав, що заявлена сума компенсації витрат є надмірною, доведеними є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 18 000 грн, а тому з урахуванням принципу пропорційності задоволених вимог (дві вимоги немайнового характеру, вимоги майнового характеру на 17%) підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 9060 грн 00 коп. Також суд зазначив, що не підлягають відшкодуванню витрати за отримання копій технічного запису судових засідань, оскільки вказані витрати не відносяться до витрат, пов`язаних з вчиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

В апеляційній скарзі на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 червня 2024  представник ОСОБА_1 – адвокат Чередніченко І.Б. просила ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду заяви про зміну предмету позову.

В обґрунтування скарги ОСОБА_2 зазначала, що у пунктах 12,13 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року роз`яснено, що в мотивувальній частині рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Резолютивна частина рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у ст. 215-217 ЦПК України. Водночас в резолютивній частині рішення від 07 червня 2024 року судом не було наведено висновків щодо вимог, у задоволенні яких було відмовлено, а саме про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 03 квітня 2023 року та від 13 квітня 2023 року про поновлення газопостачання до житлового будинку позивачки, стягнення з відповідача на користь Сокольської сум на підставі ст. 625 ЦК України – 60 грн 25 коп. Однак суд в порушення норм процесуального права відмовився ухвалювати додаткове рішення щодо наведених позовних вимог.

В апеляційній скарзі на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 червня 2024 представник ОСОБА_1 – адвокат Чередніченко І.Б. - з урахуванням прийнятих ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року доповнень до апеляційної скарги, просила рішення суду в частині відмовлених позовних вимог скасувати та ухвалити нове, яким визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду заяв ОСОБА_1 від 03 квітня 2023 року та від 13 квітня 2023 року про поновлення газопостачання до житлового будинку АДРЕСА_1 , стягнути з відповідача на користь Сокольської відповідно до ст. 625 ЦК України – 60 грн 25 коп. та відповідну суму, що має бути визначена на момент ухвалення рішення. Рішення в частині вирішення вимог щодо моральної шкоди змінити, збільшивши розмір її стягнення до 50 000 грн.

Представник позивача зазначала, що рішення не містить висновків та мотивів визначення моральної шкоди у розмірі 5 000 грн Судом не було враховано, що припинення газопостачання в опалювальний період 2020 року, в умовах спалаху коронавірусної хвороби, протиправне нарахування заборгованості за розподіл природного газу у цей же період, примушення до укладання недійсного договору, повторність протиправної поведінки відповідача, свідому бездіяльність у поновленні газопостачання у період вторгнення росії на територію України, коли ОСОБА_1 як споживач мала законні очікування на дотримання і захист її прав в такій стратегічній сфері як користування енергоносіями. Враховуючи викладене, апелянт вважає, що стягнення моральної шкоди у розмірі 50 000 грн. буде обґрунтованим. Адвокат Чередніченко Г.М. вважає, що суд безпідставно відмовив у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача компенсації відповідно до ст. 625 ЦК України. Висновок суду, що на вказані відносини не розповсюджуються положення ст. 625 ЦК України є помилковим, зводиться по суті до неможливості захисту позивачкою своїх майнових інтересів, зокрема від знецінення коштів, що є порушенням її прав на мирне володіння майном, та має наслідком недотримання вимог ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 41 Конституції України. Також адвокат Чередніченко І.Б. не погоджується і з висновком суду про відмову у задоволенні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду заяв ОСОБА_1 про поновлення газопостачання до житлового будинку. Так, суд виснував, що вказані вимоги не підлягають задоволенню, оскільки нею не було заявлено зобов`язуючих вимог у цій частині, а тому вважав заявлені вимоги неефективним способом захисту. Але суду належало взяти до уваги обставини справи та предмет первісного позову, того факту, що в квітні 2023 року вдруге порушив права позивачки, оскільки у встановлений строк не вчинив дій на поновлення газопостачання та не надав письмової відповіді в обґрунтування своєї бездіяльності. За результатом протиправної бездіяльності позивачка була змушена сплатити заборгованість за транспортування газу, укласти договір сервісного (технічного обслуговування) та сплатити кошти на його виконання. Ці дії позивач вчинила проти своєї волі. Відтак враховуючи, що позивач домоглася поновлення свого права шляхом вчинення правочину проти свої волі, шкода завдана відповідачем через відсутність реагування на подані у квітні 2023 року заяви залишилася невідшкодованою.

22 липня 2024 року представник  ОСОБА_1  – адвокат Чередніченко Г.М. - звернулась з апеляційною скаргою на додаткове рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 червня 2024 року та повторно на рішення цього ж суду від 07 червня 2024 року.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником – адвокатом Чередніченко І.Б., на додаткове рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 червня 2024 року, апеляційну скаргу в частині оскарження рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 червня 2024 повернуто.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 червня 2024 року представник ОСОБА_1 – адвокат Чередніченко Г.М. просила рішення змінити та стягнути з відповідача 55100 грн витрат на правничу допомогу та 194 грн 68 коп. судового збору.

В обґрунтування скарги ОСОБА_3 зазначала, що суд, вирішуючи питання розподілу судових витрат в частині відшкодування судового збору, сплаченого за отримання копії технічного запису судового засідання, помилково керувався не ч. 2 ст. 133 ЦПК України, а п. 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, та кваліфікував цей судовий збір як інші витрати і вважав, що ці витрати не є необхідними для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Також помилковим є висновок суду про те, що заявлена сума компенсації витрат на правничу допомогу є надмірною, а застосування судом визначеного ч. 4 ст. 137 ЦПК України критерію можливо виключно за обґрунтованим клопотанням відповідача, але такі докази відповідачем не надавалися. Також суд не навів обґрунтування того, в якій саме частині заявлений до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є завищеним. Суд за власною ініціативою зменшив розмір заявлених вимог, що суперечить позиції Верховного Суду у постанові від 15 липня 2020 року у справі № 640/10548/19, від 07 травня 2019 року у справі № 820/4281/17, Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та ін. Відтак судом у цій частині порушено вимоги процесуального закону щодо застосування принципів змагальності та диспозитивності, законності та обґрунтованості, а відтак принципів рівності та справедливості. Суд в порушення вимог ч. 2 та 3 ст. 137 ЦПК України не дослідив обсяг наданих адвокатом послуг, визначений у акті, та не звернув увагу на фіксований розмір вартості кожної наданої послуги, не оцінював їх за критерієм необхідності, рішення суду не містить висновків, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню та з огляду на які підстави та обставини. Формальне визначення судом доведеності витрат на професійну правничу допомогу в сумі 18 000 грн стало базовою величиною для застосування принципу пропорційності у розподілі судових витрат. Застосовуючи принцип пропорційності суду належало дійти висновку що ним задоволено три вимоги немайнового характеру, а не дві, як визначив суд. ОСОБА_2 вважає, що для розподілу судових витрат суд повинен був кваліфікувати стягнення моральної шкоди, як вимогу немайнового характеру, з огляду на положення ст. 1166 та 1167 ЦК України, ч. 2 ст. 23 ЦК України.

В апеляційній скарзі представник АТ «ОГС «Миколаївгаз» - адвокат Руденко Н.В. - просить скасувати рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 червня 2024 року в частині задоволених вимог та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити та скасувати додаткове рішення цього ж суду від 21 червня 2024 року.

Апелянт зазначає, що задовольняючи позовні вимоги щодо визнання неправомірними дій АТ «ОГС «Миколаївгаз» по припиненню газопостачання до будинку позивачки, суд зробив помилковий висновок що положення п. 5.7 ПБСГ не розповсюджують свою дію на зазначені правовідносини. Обов`язок забезпечити належний технічний стан, і відповідно, безпечне, у відповідності до технічних умов, функціонування будинкової системи газопостачання, покладено на власника будинку. Тому судом невірно зазначено про факти витоку газу поза межами внутрішньої системи газопостачання будинку позивача на вуличному надземному газопроводі та покладення відповідальності на відповідача. Саме кран вводу є складовою вуличного надземного газопроводу, що належить власнику газових мереж, а саме позивачці. Отже оскільки від`єднання системи газопостачання будинку позивача відбулося у зв`язку з витоком газу, то дії працівників відповідача є правомірними і законними щодо припинення газопостачання. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначив, що в Акті на відключення газопостачання не зазначено чи є виток газу аварійною ситуацією, та чи може така ситуація зашкодити суміжним споживачам, однак жодним нормативним документом не передбачено зазначати таке у Акті. Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні підтвердив, що виявлений виток газу самостійно усунув, та у зв`язку з відсутністю споживача у будинку, припинив газопостачання до будинку шляхом опломбування запірної арматури (крану) на газопроводі на вводі саме до будинку позивача, інші споживачі (сусіди позивачки) відключені від газопостачання не були. Отже, твердження суду що відповідачем не надано суду доказів щодо наявності законних підстав для припинення газопостачання до будинку позивача, яке мало місце 23 листопада 2020 року - не знайшло свого підтвердження.

Також представник АТ «ОГС «Миколаївгаз» в апеляційній скарзі вказував, що суд прийшов до висновку про відсутність підстав для нарахування та стягнення заборгованості за послугу з розподілу природного газу, посилаючись на п.3.17. глави 3 розділу V Правил безпеки систем газопостачання. Однак, дана норма невірно застосована судом, так як вона розповсюджується на промислові підприємства, котельні підприємства, та не регулює експлуатацію внутрішніх газопроводів і газового обладнання житлових і громадських будинків, а тому суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для нарахування та стягнення заборгованості за послугу з розподілу природного газу. Доводи суду першої інстанції щодо неотримання позивачем послуг, що надаються відповідачем, у зв`язку з припиненням газопостачання будинку та за наявності пломби Оператора ГРМ на запірних пристроях, є невірним, адже в даному випадку об`єкт вважається приєднаним навіть, якщо обладнання опломбоване на газопроводі - вводі, оскільки для початку фактичного споживання природного газу, окрім зняття пломби немає перешкод. На об`єкт не розраховується замовлена потужність пропускної спроможності газових мереж лише у випадку механічного від`єднання від мереж.

Крім того АТ «ОГС «Миколаївгаз» вказувало, що задовольняючи вимогу щодо визнання договору Сервісного технічного обслуговування недійсним на підставі ст. 233 ЦК України, та стягуючи сплачені позивачкою на його виконання кошти в розмірі 1200 грн., суд зробив помилковий висновок, що відповідач змусив позивачку за відсутності власного волевиявлення та під важким впливом і на вкрай невигідних умовах укласти вказаний правочин. Проте такі обставини ОСОБА_1 не доведені. Щодо визначення судом розміру відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000 грн, то зауважує, що стягнення моральної шкоди є похідним поняттям від визнання незаконними дій чи порушення прав позивача, тоді як в рішенні суду не зазначено, в чому полягає незаконність дій відповідача під час виконання дій з припинення газопостачання, враховуючи що відключення було правомірним. Також звертає увагу, що відключення відбулося у листопаді 2020 року, а з заявою про відновлення газопостачання позивач звернулася лише в квітні 2023 року, даний факт підтверджує відсутність потреби позивачки у газопостачанні. 9 червня 2023 року після усунення порушень та вжиття заходів по відновленню послуги, як це передбачено законодавством, газопостачання було відновлено, а тому відсутні підстави у відшкодуванні моральної шкоди.

Також представник АТ «ОГС «Миколаївгаз» зазначала, що оскільки суд стягнув витрати на правову допомогу пропорційно до задоволених вимог, то враховуючи оскарження відповідачем рішення від 07 червня 2024 року в частині задоволених вимог, відповідач просить скасувати і додаткове рішення від 21 червня 2024 року.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу суду від 21 червня 2024 року представник відповідача – адвокат Руденко Н.В. - вказувала, що суд чітко навів міркування щодо обґрунтованості вимог за кожною вимогою заявленою позивачкою, отже судом вирішено всі позовні вимоги, та правомірно відмовлено у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо вимог, з приводу яких сторони подавали докази і давали пояснення. Таким чином вважає безпідставними доводи викладені в цій апеляційній скарзі.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення суду від 07 червня 2024 року адвокат Руденко Н.В. зазначала, що вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 50 000 грн не підлягають задоволенню, у зв`язку з тим, що позивачем не надано доказів завдання моральної шкоди, необґрунтовано заявлений розмір відшкодування, та враховуючи відсутність неправомірних рішень, дій чи бездіяльності з боку відповідача.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення суду від 21 червня 2024 року представник відповідача – адвокат Руденко Н.В. - зазначала, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку на те, що наявний в матеріалах справи акт наданих послуг не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі. Розмір витрат заявлений представником позивача є неспівмірним із складністю справи та реальним обсягом виконаних представником позивача робіт. Зокрема до акту наданих послуг включено представництво інтересів ОСОБА_1 перед АТ «Миколаївгаз» у процедурі поновлення газопостачання в розмірі 2000 грн, тоді як заяви на відновлення газопостачання підписані ОСОБА_1 . Доказів що заяви готувалися представником ОСОБА_2 до матеріалів справи не надано. Також зауважувала, що акт складено з помилками, а саме під час зазначення переліку послуг повторно зазначено п. 6 та п. 11. Судом також належно обґрунтовано про те, що не підлягають стягненню витрати за отримання копій технічного запису судових засідань.

У відповіді на відзив представник позивача - адвокат Чередніченко І.Б. - просила відхилити заперечення відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу на додаткове рішення суду, за безпідставністю.

У відзиві на апеляційну скаргу АТ «ОГС «Миколаївгаз» на рішення суду від 07 червня 2024 року та додаткове рішення цього ж суду від 21 червня 2024 року представник позивачки просила апеляційну скаргу АТ «ОГС «Миколаївгаз» залишити без задоволення. Представник позивача зазначала, що дійсно до даних правовідносин положення п. 5.7 ПБГС не підлягають застосуванню, оскільки припинення газопостачання відбулося на ділянці газопроводу-вводу, безпечна експлуатація якого не є предметом регулювання розділу 5 ПБГС. Разом із тим, заперечення відповідача щодо висновку суду про те, що виток газу стався поза межами внутрішньої системи газопостачання будинку позивачки на вуличному надземному газопроводі нічим не підтверджені. Відповідач не надає ні акту розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності, ні будь-якої технічної документації на підтвердження своїх заперечень. Щодо твердження відповідача про встановлення факту витоку газу на крані на вводі до будинку та створення аварійної ситуації, то викладене також не підтверджено належними доказами. Відповідачем не надано ні акту перевірки технічного стану газопроводу, ні доказів визнання в установленому порядку аварійного стану газорозподільної системи будинку або ліквідації аварії. Не може бути належним доказом встановлення факту витоку газу і посилання апелянта на акт про припинення газопостачання від 23 листопада 2020 року, так як цей акт складений не працівниками аварійно-диспетчерської служби, що суперечить ПБГС, він не містить даних про аварійну ситуацію, рівень концентрації газу, ступень небезпеки та проведені роботи по усуненню. Бланк акту взагалі не стосується випадків припинення розподілу газу при аварійних ситуаціях. Отже, підстав для припинення газопостачання не було. Також представник позивачки не погоджується з доводами відповідача про правомірність нарахування заборгованості за послугу розподілу газу, вважає що відповідач невірно застосовує норми матеріального права. Так позивач не проживала у будинку по завершенню опалювального сезону 2019 року, а тому суд правильно встановив відсутність факту споживання та постачання їй природного газу. Відповідно до п. 9 глави 6 розділу VI Кодексу ГРС у випадку тривалого припинення газопостачання за ініціативою Оператора ГРМ нарахування оплати за послугу розподілу природного газу не здійснюється. Інші аргументи представника позивачки у відзиві на апеляційну скаргу АТ «ОГС «Миколаївгаз» є аналогічними доводам її апеляційних скарг.

В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Чередніченко І.Б. - підтримала доводи і вимоги поданих нею апеляційних скарг, у задоволенні апеляційної скарги АТ «ОГС «Миколаївгаз» просила відмовити.

Представник АТ «ОГС «Миколаївгаз» - адвокат Руденко Н.В. - підтримала доводи і вимоги апеляційної скарги відповідача, у задоволенні апеляційних скарг ОСОБА_1 , поданих представником – адвокатом Чередніченко І.Б., просила відмовити.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваних рішень суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачка ОСОБА_1 до 27 червня 2023 року була власником житлового будинку АДРЕСА_1 . Будинок був під`єднаний до газорозподільної системи, природний газ, що постачався до будинку, використовувався для приготувався їжі, опалення будинку. За вказаною адресою відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 . Послуги з розподілу природнього газу надавав АТ «Миколаївгаз».

Правовідносини, які виникли між споживачем та газорозподільною організацією врегульовано цивільним кодексом України, Законом України «Про ринок природного газу», Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2494 від 30 вересня 2015 року (далі - Кодексом ГРС), Правилами безпеки систем газопостачання, затвердженими наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України № 285 від 15 травня 2015 року (далі – ПБСГ).

Згідно ч.1 ст.714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про ринок природного газу» суб`єктами ринку природного газу є: оператор газотранспортної системи, оператор газорозподільної системи, оператор газосховища, оператор установки LNG, замовник, оптовий продавець, оптовий покупець, постачальник, споживач.

Відповідно до п. 4 глави 1 розділу І Кодексу ГРС договір розподілу природного газу - це правочин, укладений між оператором газорозподільної системи та споживачем (у тому числі побутовим споживачем) відповідно до вимог цього Кодексу, згідно з яким оператор газорозподільної системи забезпечує цілодобовий доступ об`єкта споживача до газорозподільної системи для можливості розподілу природного газу.

Доступ до газорозподільної системи - це право користування потужністю складової (об`єкта) газорозподільної системи в обсязі та на умовах, встановлених у договорі (технічній угоді) про надання відповідних послуг з оператором газорозподільної системи.

Оператор газорозподільної системи - це суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління;

Споживачем природного газу (споживач) є фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, об`єкти якої в установленому порядку підключені до/через ГРМ Оператора ГРМ, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, зокрема в якості сировини, а не для перепродажу.

Згідно п.п. 3, 4 глави 3 розділу VI Кодексу ГРС договір розподілу природного газу є публічним та укладається з урахуванням статей 633, 634, 641,642 ЦК України за формою Типового договору розподілу природного газу.

Договір розподілу природного газу між Оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті Регулятора та Оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 28 грудня 2016 року ОСОБА_1 було підписано таку заяву-приєднання до умов договору розподілу природного газу (для побутових споживачів) (т. 1 а.с. 53). За такого судом вірно встановлено, що між сторонами виникли договірні відносини з приводу надання та споживання природного газу по особовому рахунку № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , та ОСОБА_1 має статус побутового споживача природного газу.

23 листопада 2020 року працівниками відповідача проводився технічний огляд газопроводу за адресами: АДРЕСА_1 , на підставі денного завдання робіт по обходу газопроводів від 23 листопада 2020 року (т. 1 а.с. 52).

Відповідно до акту № 3482 від 23 листопада 2020 року, складеного слюсарями АТ «Миколаївгаз», при обстеженні дворового вводу за адресою: АДРЕСА_1 , виявлено витік газу на вхідному крані, витік газу ліквідовано, за відсутності споживача (абонента) опломбовано кран на вводі (пломба № С56275300) (т. 1 а.с. 42).

26 травня 2023 року між АТ «ОГС «Миколаївгаз» та ОСОБА_1 був укладений договір №62АN540-4951-23 сервісного (технічного) обслуговування побутового споживача, відповідно до якого відповідач взяв на себе зобов`язання по наданню послуг з сервісного (технічного) обслуговування системи газопостачання та газовикористовуючого обладнання, які знаходяться у власності або користуванні позивачки за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 77). Згідно додатку № 1 до вказаного договору до переліку наданих послуг входить технічне обслуговування внутрішнього газопроводу та запірної арматури, побутової газової плити, котла. Вартість наданих послуг становить 1200 грн. 00 коп.

Згідно платіжної інструкції № 0.0.3018702671.1 від 26 травня 2023 року в порядку виконання вищевказаного договору позивачка сплатила 1200 грн. 00 коп. (т. 1 а.с. 80). В цей же день позивачка також сплатила заборгованість за послуги з розподілу природного газу в розмірі 3 154 грн. 59 коп. (т. 2 а.с. 4зв.).

09 червня 2023 року газопостачання за вищевказаною адресою було відновлено, про що складений відповідний акт (т. 1 а.с. 63).

В подальшому, позивачка відчужила житловий будинок АДРЕСА_1 , 27 червня 2023 року приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Кучеровою Н.М. був посвідчений відповідний договір купівлі-продажу житлового будинку (т. 1 а.с. 78).

Згідно п. 4 ч.1 ст.13 Закону України «Про ринок природного газу» споживач має право, зокрема, на отримання природного газу належної якості та кількості, фізико-хімічні показники якого відповідають встановленим нормам, відповідно до умов укладених договорів, крім випадків припинення (обмеження) постачання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.

Відповідно до ч.1 ст. 37 Закону України «Про ринок природного газу» оператор газорозподільної системи відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання у належному стані та розвиток (включаючи нове будівництво та реконструкцію) газорозподільної системи, якою він користується на законних підставах.

Згідно п.п. 1,5 глави 7 розділу Кодексу VІ КГС (в редакції на час припинення газопостачання) оператор ГРМ в установленому законодавством порядку має право припинити/обмежити газопостачання (розподіл природного газу) на об`єкт споживача (у тому числі побутового споживача) з дотриманням ПБСГ та нормативних документів, що визначають порядок обмеження/припинення природного газу, у таких випадках: несвоєчасна та/або неповна оплата послуг згідно з умовами договору розподілу природного газу; 2) отримання від Оператора ГТС повідомлення про припинення розподілу природного газу споживачу у випадках: відсутності споживача в Реєстрі споживачів будь-якого постачальника у відповідному розрахунковому періоді; відсутності підтвердженої номінації у діючого постачальника на обсяги транспортування природного газу для потреб споживача; 3) подання споживачем або його постачальником (який уклав з Оператором ГРМ договір на виконання робіт, пов`язаних з припиненням/обмеженням газопостачання споживачам) письмової заяви про припинення газопостачання; 4) відмова споживача від встановлення лічильника газу, що здійснюється за ініціативи та за кошти Оператора ГРМ, з урахуванням Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу»; 5) розірвання договору розподілу природного газу; 6) несанкціонований відбір природного газу або втручання в роботу ЗВТ чи ГРМ; 7) несанкціоноване відновлення газоспоживання; 8) визнання в установленому порядку аварійним станом газорозподільної системи та/або ліквідація наслідків аварій, спричинених надзвичайними ситуаціями техногенного, природного або екологічного характеру, та проведення ремонтно-відновлювальних робіт; 9) наявність заборгованості за несанкціонований відбір природного газу з ГРМ; 10) необґрунтована відмова від підписання акта наданих послуг та/або акта приймання-передачі природного газу (норма застосовується по об`єкту споживача, що не є побутовим); 11) відмова представникам Оператора ГРМ в доступі на об`єкти або земельну ділянку Споживача, де розташована газорозподільна система та/або газове обладнання, та/або комерційний вузол обліку газу, для здійснення контролю відповідності встановленого газоспоживаючого обладнання проектній документації, обстеження газових мереж до ВОГ та/або газоспоживаючого обладнання; 12) в інших випадках, передбачених законодавством.

Припинення (обмеження) газопостачання (розподілу природного газу) споживачу здійснюється, зокрема, шляхом перекриття запірних пристроїв або встановлення інвентарної заглушки та їх опломбування.

Для локалізації чи ліквідації аварійної ситуації, а також після закінчення (розірвання) договору розподілу природного газу Оператор ГРМ може здійснити припинення газопостачання (розподілу природного газу) шляхом механічного від`єднання газових мереж споживача від газорозподільної системи.

Згідно ч.ч.2,4 глави 2 Розділу III Кодексу ГРС для локалізації і ліквідації аварійних ситуацій Оператором ГРМ організовуються підрозділи аварійно-диспетчерської служби (АДС) з цілодобовою роботою, включаючи вихідні та святкові дні. Діяльність аварійних бригад з локалізації і ліквідації аварійних ситуацій повинна обумовлюватися планом локалізації і ліквідації аварій та планом взаємодії служб екстреного виклику інших організацій, розробленими Оператором ГРМ з урахуванням місцевих умов.

Відповідно до ч.ч. 1,11 Розділу XIII Кодексу ГРС для забезпечення безпеки, а також підтримання відповідного рівня надійності роботи газорозподільної системи Оператор ГРМ проводить необхідні експлуатаційні, діагностичні, ремонтні роботи, а також роботи з модернізації та технічного переоснащення.

Про виникнення аварії, надзвичайної ситуації або кризової ситуації, яка може впливати на роботу пристроїв, установок або мереж, відповідних суміжних суб`єктів ринку природного газу, зокрема споживачів, підключених до/через ГРМ, та їх постачальників, оператор ГРМ негайно має повідомити останніх, з зазначенням про очікуваний час тривалості та період обмежень у розподілі природного газу.

Статтею 16 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що надання комунальних послуг здійснюється безперервно. У разі застосування перерви в наданні послуг на ліквідацію наслідків аварії виконавець зобов`язаний повідомити споживача через засоби масової інформації або в інший спосіб, що гарантує доведення такої інформації до споживача, про таку перерву не пізніш як через три години з початку такої перерви. У повідомленні зазначаються причини та строк перерви в наданні відповідних комунальних послуг.

Згідно акту № 3482 від 23 листопада 2020 року підставою для припинення газопостачання до будинку позивачки став витік газу на вхідному крані на вуличному наземному газопроводі.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Як пояснив у судовому засіданні у суді першої інстанції свідок ОСОБА_4 (слюсар АТ «ОГС «Миколаївгаз»), виток газу було виявлено за допомогою газоаналізатору, вказаний виток був усунутий слюсарями самостійно, без залучення працівників служби аварійно-відновлювальних робіт, аварійну службу про виявлений виток газу не повідомляли, після чого, в зв`язку з відсутністю споживача, припинили газопостачання до будинку шляхом опломбування запірної арматури (крану) на газопроводі-вводі.

Оцінюючи надані сторонами докази, суд першої інстанції вірно врахував, що в акті № 3482 від 23 листопада 2020 року не зазначено чи є виток газу аварійною ситуацією та чи може така ситуація зашкодити суміжним споживачам, а також які технічні роботи були проведені по її усуненню.

Не зазначено у акті і яким чином був виявлений виток газу та чим це підтверджується.

Матеріали справи не містять належних та достатніх доказів існування аварійної ситуації (документи аварійно-диспетчерської служби, що підтверджують факт виникнення аварії та етапи її усунення), несправностей внутрішнього газопроводу і газового обладнання будинку позивачки, які б надавали відповідачу передбачені законом підстави припинити розподіл природного газу до будинку позивачки.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем не доведено законність підстав припинення розподілу природного газу до будинку позивачки, яке мало місце 23 листопада 2020 року, а тому вимоги ОСОБА_1 про визнання дій АТ «ОГС «Миколаївгаз» з припинення розподілу природного газу до належного їй будинку - незаконними - є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги АТ «ОГС «Миколаївгаз» щодо помилковості такого висновку суду першої інстанції колегія суддів відхиляє.

Також апеляційний суд не може погодитись із посиланнями апеляційної скарги АТ «ОГС «Миколаївгаз» на відсутність підстав для визнання недійсним укладеного сторонами 26.05.2023 року договору №62АN540-4951-23 сервісного (технічного) обслуговування побутового споживача.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, третьою та п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Частиною першою статті 233 ЦК України передбачено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Таким чином, для визнання правочину недійсним з цих підстав необхідно встановити наявність двох обставин, а саме: тяжкі обставини та вкрай невигідні умови вчинення правочину.

Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

Встановлено, що позивачка, яка уклала з відповідачем спірний договір сервісного (технічного) обслуговування побутового споживача, є людиною похилого віку (1937 року народження), має низку вікових захворювань та була не в змозі безперешкодно для свого здоров`я користуватися належним їй житлом без газопостачання її будинку.

При цьому судом вірно враховано, що відповідачем незаконно було припинено газопостачання до будинку позивачки, відновлення останнього не відбулося протягом встановленого строку. Починаючи з 3 квітня 2023 року ОСОБА_1 зверталася до відповідача із заявами про поновлення газопостачання, проте газопостачання було відновлено лише 09 червня 2023 року після виконання вимог відповідача щодо укладення спірного договору, внесення коштів у порядку його виконання, погашення заборгованості за послуги з розподілу природного газу.

З огляду на викладене, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що оспорюваний договір було укладено ОСОБА_1 під впливом тяжкої обставини, з метою запобігання негативних наслідків для її здоров`я, оскільки відключення газопостачання позбавляло її належних умов до існування, та на вкрай невигідних для позивачки умовах, а тому цей договір підлягає визнанню недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України.

За таких обставин посилання відповідача на те, що позивачка добровільно підписала спірний договір та добровільно сплатила відповідачу 1 200 грн. на його виконання - не спростовують висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання цього договору недійсним відповідно до ст. 233 ЦК України.

При визнанні недійсним правочину, вчиненого особою під впливом тяжкої для неї обставини та на вкрай невигідних для неї умовах, настають наслідки, передбачені ч. 1 ст. 216 ЦК України, тобто обов`язок кожної із сторін повернути все одержане за правочином. За такого також є вірним висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивачки сплачені останньою в порядку його виконання 1200 грн. 00 коп.

Разом із тим колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про те що відповідачем безпідставно отримані від позивачки кошти в сумі 3 154грн.59коп. в рахунок оплати за послуги з розподілу природного газу, а тому вони підлягають поверненню ОСОБА_1 .

Так, задовольняючи вказані позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що за змістом п. 9 Розділу XІІІ Кодексу ГРС, п. 8.13 ПБСГ у разі виникнення аварії або надзвичайної ситуації, яка загрожує безпеці функціонування ГРМ, Оператор ГРМ негайно вживає заходів, які мають на меті усунення аварійної ситуації, а також відновлення належної роботи ГРМ згідно з планом локалізації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій, розробленим відповідно до вимог чинного законодавства. Між тим відповідачем обов`язок щодо відновлення газопостачання не виконано. При цьому, обґрунтованих доводів про існування перешкод для виконання обов`язку з відновлення нормальної безпечної роботи системи відповідач не навів, не надав належних та допустимих доказів.

З матеріалів справи слідує, що сплачені позивачкою відповідачу 26.05.2023 року 3 154 грн. 59 коп. є платою за послуги АТ «ОГС «Миколаївгаз» з розподілу (транспортування) природного газу до будинку позивачки за період з січня 2020 року по квітень 2023 року включно відповідно до укладеного сторонами 28 грудня 2016 року договору розподілу природного газу (для побутових споживачів), що була розрахована відповідачем відповідно до пунктів 1, 2 глави 6 Розділу VІ Кодексу ГРС, зокрема із врахуванням того, що потужність об`єкта споживача за розрахунковий календарний рік не може бути меншою за 314 куб.м для об`єкта побутового споживача, на якому природний газ використовується комплексно, у тому числі для опалення.

Пунктом 9 глави 6 Розділу VІ Кодексу ГРС (як в редакції, що діяла на час припинення газопостачання до будинку позивачки, так і в діючій редакції) передбачено, що припинення або обмеження розподілу (споживання) природного газу не звільняє споживача від зобов`язання оплати вартості послуг за договором розподілу природного газу, крім випадку розірвання цього договору або внесення змін до заяви-приєднання, що є додатком до договору розподілу природного газу, та вилучення об`єкта споживача (у 2021 році пункт 9 було доповнено новим абзацом, згідно якому такою підставою є також припинення або обмеження розподілу природного газу за ініціативи Оператора ГРМ у випадках, передбачених пунктом 3.17 глави 3 розділу V ПБСГ, проте цей випадок не стосується спірних правовідносин).

Між тим випадків, що є підставою для звільнення споживача від зобов`язання оплати вартості послуг за договором розподілу природного газу апеляційним судом не встановлено.

Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 зверталась до позивача із заявами про розірвання чи зміну договору розподілу природного газу, відсутні докази і тверджень представника позивачки про те, що ОСОБА_1 повідомляла відповідача про припинення її проживання у будинку по закінченню опалювального сезону 2019 року.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення на користь позивачки сплачених нею коштів в сумі 3 154 грн. 59 коп. як безпідставно отриманих АТ «ОГС «Миколаївгаз» - є помилковим.

За такого оскаржуване рішення в цій частині підлягає скасуванню на підставі ч. 1 ст. 376 ЦПК України з ухваленням в цій частині нового рішення – про відмову у задоволенні позовних вимог  ОСОБА_1 про визнання незаконними дій АТ «ОГС «Миколаївгаз» щодо нарахування заборгованості за послуги розподілу природного газу до житлового будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно підлягає зміні і рішення в частині стягнутих з відповідача на користь ОСОБА_1 коштів.

Щодо доводів апеляційної скарги представника ОСОБА_1 про незаконність висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування статті 625 ЦК України до правовідносин сторін та відмову у зв`язку із цим у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, то апеляційний суд зазначає наступне.

Так, частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Між тим факт безпідставного отримання відповідачем коштів позивачки в розмірі 3 154грн. 59 коп. апеляційним судом не було встановлено.

Також не встановлено прострочення відповідачем зобов`язання з повернення позивачці на підставі ч. 1 ст. 216 ЦК України переданих на виконання договору №62АN540-4951-23 від 26 травня 2023 року коштів в розмірі 1 200 грн. 00 грн.

За таких обстави колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних на підставі ст. 625 ЦК України, а тому доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 в цій частині не можуть бути враховані.

Разом із тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги представника ОСОБА_1 щодо помилковості висновків суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 03 квітня 2023 року.

Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду заяв ОСОБА_1 про поновлення газопостачання до її будинку, суд виходив з того, що без заявлення зобов`язуючих вимог у цій частині сама по собі констатація протиправності бездіяльності не може ефективно захистити права позивачки.

Проте колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

З матеріалів справи слідує, що 03 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про термінове відновлення газопостачання до її будинку, яка була зареєстрована за вх. № 3Г-680-54008-0423. Не отримавши відповідь на вказане звернення ОСОБА_1 вдруге звернулась до відповідача із аналогічною заявою, направивши її поштою 11 квітня 2023 року, що підтверджується відповідною поштовою квитанцією (т. 1 а.с. 8, 9).

Так, згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про звернення громадян" громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Статтею 3 Закону України "Про звернення громадян" визначено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Заява (клопотання) – це звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про звернення громадян" до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про звернення громадян" письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає. Не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону. Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник органу, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

Частиною першою статті 15 Закону України "Про звернення громадян" передбачено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Згідно з частиною першою статті 20 Закону України "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Частиною другою вказаної статті передбачено, що на обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Відомостей про те, що позивачці відповідачем була надання відповідь на її заяви матеріали справи не містять.

За такого апеляційний суд, вважає що АТ «ОГС «Миколаївгаз» було порушено право позивачки на отримання інформації про результати перевірки її заяви і про суть прийнятого відповідачем рішення.

Посилання АТ «ОГС «Миколаївгаз» на те, що 05 червня 2023 року позивачка звернулась до них із заявою з проханням не розглядати її заяви від 03 та 13 квітня 2023 року, не спростовує того факту, що поставлені ОСОБА_1 у заявах питання не були розглянуті відповідачем належним чином у передбачений Законом строк.

Суд першої інстанції не звернув увагу та не надав належної оцінки тій обставині, що ОСОБА_1 , звернувшись до суду 15 травня 2023 року із первісним позовом, просила визнати протиправними дії відповідача щодо припинення постачання/розподілу газу до її будинку, визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду її заяви від 03 квітня 2023 року та від 13 квітня 2023 року про поновлення газопостачання та зобов`язати відповідача поновити газопостачання до її будинку та забезпечити цілодобовий доступ до газорозподільної системи для можливості розподілу природного газу.

Після поновлення газопостачання до будинку ОСОБА_1  09 червня 2023 року позивачкою було змінено позовні вимоги та замість вимоги про покладення на АТ «ОГС «Миколаївгаз» обов`язку поновити газопостачання були заявлені вимоги про визнання недійсним договору сервісного обслуговування, стягнення сум та відшкодування моральної шкоди. При цьому вимогу про компенсацію моральної шкоди ОСОБА_1 обґрунтовувала в тому числі порушенням її прав відповідачем у зв`язку із невжиттям заходів з розгляду її заяв про поновлення газопостачання з квітня по червень 2023 року (т. 1 а.с. 214).

Частиною другою статті 25 Закону України "Про звернення громадян" передбачено, що громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом.

З огляду на викладене рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду заяв ОСОБА_5 , про відновлення газопостачання – не відповідає вимогам закону та встановленим обставинам справи, а тому згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає в цій частині скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення – про задоволення цих вимог.

Щодо вирішення позовних вимог про стягнення моральної шкоди, то слід зазначити наступне.

Практика Верховного Суду свідчить про те, що припинення газопостачання побутовому споживачу є крайнім заходом.

У постанові від 27 січня 2020 року по справі № 466/8067/14-ц Верховний Суд зазначив, що відключення житла громадянина від газопостачання в цілому однозначно слід вважати грубим втручанням в приватне життя особи. Так, відключення позбавляє особу належних умов до існування, призводить до змін у побуті, укладі життя особи, тощо.

Відповідно таке втручання повинно ґрунтуватись на законі, переслідувати законну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві (стаття 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод).

Між тим у справі, що переглядається в апеляційному порядку було встановлено, що будинок позивачки був відключений від газопостачання неправомірно.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів" при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно зі ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції обґрунтовано вважав очевидним, що внаслідок незаконного припинення розподілу природного газу (газопостачання) позивачка зазнала моральних страждань, що були обумовлені порушенням звичайного ритму життя (необхідністю докладати додаткові зусилля для захисту своїх прав).

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди судом першої інстанції вірно враховано, що позивачка з літа 2019 року не проживала у вищевказаному будинку (в зв`язку з чим була відсутня необхідність докладати додаткові зусилля для організації свого життя в зв`язку з припиненням газопостачання), глибину фізичних та душевних страждань, завданих позивачці, відповідно до наданих доказів, вимоги розумності та справедливості.

Крім того колегія суддів приймає до уваги, що до квітня 2023 року ОСОБА_1 не зверталась до АТ «ОГС «Миколаївгаз» із заявами про поновлення газопостачання.

Також колегія суддів вважає доведеним спричинення ОСОБА_1 моральної шкоди внаслідок порушення відповідачем її прав на отримання інформації про результати перевірки її заяви про поновлення газопостачання, проте, враховуючи, що 05 червня 2023 року позивачка звернулась до АТ «ОГС «Миколаївгаз» з проханням не розглядати її заяви від 03 та 10 квітня 2023 року у зв`язку із вирішенням питання щодо поновлення газопостачання, це свідчить про нетривалість такого порушення прав ОСОБА_1 .

За такого доводи апеляційної скарги АТ «ОГС «Миколаївгаз» про недоведеність позивачкою факту спричинення моральної шкоди не заслуговують на увагу.

Не можуть бути прийняті до уваги і посилання апеляційної скарги позивачки на те, що оскаржуване рішення не містить висновків та мотивів визначення моральної шкоди у розмірі 5 000 грн та не враховані усі обставини справи, оскільки таке суперечить змісту оскаржуваного рішення мотивувальна частина якого містить обґрунтування визначеного судом першої інстанції розміру моральної шкоди.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що хоча судом першої інстанції при визначенні розміру моральної шкоди не була врахована моральна шкода, спричинена позивачці внаслідок порушення відповідачем її прав на отримання інформації про результати перевірки її заяви про поновлення газопостачання, проте суд першої інстанції виходив також з порушення прав ОСОБА_6 незаконними діями відповідача щодо нарахування заборгованості за послуги розподілу природного газу, тоді як в цій частині висновки суду апеляційним судом були визнані помилковими.

За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що присудження позивачці відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 000 грн. 00 коп. є достатнім та адекватним із урахуванням всіх обставин справи та вимог розумності, добросовісності, виваженості та справедливості.

Отже рішення суду в частині стягненню на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 5 000 грн. підлягає залишенню без змін.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Щодо доводів апеляційної скарги представника ОСОБА_6 – адвоката Чередніченко І.Б. - на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 червня 2024 року.

Відмовляючи у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що при ухваленні судом рішення 07 червня 2024 року було вирішено всі вимоги, з приводу яких сторони подавали докази і давали пояснення, частина з яких була задоволена, а отже відсутні підстави для винесення додаткового рішення.

Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.

Таким чином, додаткове рішення є способом усунення неповноти рішення суду і воно може бути ухвалене лише у випадках і за умов, вичерпний перелік яких передбачений статтею 270 ЦПК України. При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав суд має право відмовити в його ухваленні, постановивши відповідну ухвалу.

Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що ухвалення додаткового рішення можливе судом за умови не ухвалення рішення стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 було заявлено наступні вимоги (з урахуванням уточнених позовних вимог):

- визнати протиправними дії АТ «ОГС «Миколаївгаз» щодо припинення постачання/розподілу газу до житлового будинку АДРЕСА_1 23 листопада 2020 року;

- визнати протиправною бездіяльність АТ «ОГС «Миколаївгаз» щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 03 квітня 2023 року та від 13 квітня 2023 року про поновлення газопостачання до житлового будинку АДРЕСА_1 ;

- визнати протиправними дії АТ «ОГС «Миколаївгаз» щодо нарахування заборгованості за послугу з розподілу природного газу за період з 1 січня 2020 року по травень 2023 року;

- визнати недійсним договір №62AN540-4951-23 сервісного (технічного) обслуговування побутового споживача, укладений між сторонами 26 травня 2023 року;

- стягнути з АТ «ОГС «Миколаївгаз» безпідставно отримані кошти у сумі 4354 грн 59 коп.,

- стягнути з АТ «ОГС «Миколаївгаз» на її користь відповідно до ст. 625 ЦК України 60 грн 25 коп та відповідну суму, визначену на момент ухвалення рішення;

- стягнути з АТ «ОГС «Миколаївгаз» 50 000 грн моральної шкоди.

Зі змісту рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 червня 2024 року слідує, що всі ці вимоги були розглянуті та вирішені судом.

Посилання представника позивача адвоката Чередніченко І.Б. як у заяві про ухвалення додаткового рішення, так і у апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не прийняв рішення щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності АТ «ОГС «Миколаївгаз» щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 про поновлення газопостачання та стягнення з АТ «ОГС «Миколаївгаз» на користь ОСОБА_1 сум відповідно до ст. 625 ЦК України – колегія суддів вважає безпідставними.

Ухвалюючи рішення від 07 червня 2024 року, місцевий суд у мотивувальній його частині вказав, що положення ст. 625 ЦК України на вказані правовідносин, не розповсюджуються, в зв`язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині задоволенню не підлягають. Також судом зазначено, що не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання незаконною бездіяльність відповідача щодо розгляду її заяви про поновлення газопостачання, виходячи з того, що сама лише констатація протиправності бездіяльності не може ефективно захистити права позивачки, оскільки визнаючи бездіяльність протиправною, суд повинен в силу закону застосувати і спонукаючий засіб впливу, зобов`язуючи відповідача виправити порушення у спосіб вчинення певної дії. Тоді як, позивачка не заявляла зобов`язуючих вимог у цій частині.

Такі висновки суду першої інстанції знайшли своє відображення і в резолютивній частині рішення, в якій зазначено про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та вказано в якій частині позов задоволено.

Викладене спростовує доводи позивачки про те, що стосовно вищевказаних позовних вимог місцевим судом не було ухвалено рішення.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 червня 2024 року, в тому числі його описова, мотивувальна та резолютивна частини, сформовані у відповідності до положень ст. 265 ЦПК України, з посиланням на відповідні норми права, які стосуються спірних правовідносин, в ньому викладено мотиви відмови у задоволенні позову, які стосуються по суті кожної з вимог.

Отже, місцевим судом вирішено питання щодо всіх заявлених позовних вимог, з приводу яких сторони подавали докази і давали пояснення, а обставини, на які посилається апелянт, не є тими, які у розумінні ст. 270 ЦПК України є підставами для ухвалення додаткового рішення у справі.

За такого, порушень процесуального права, які могли б призвести до скасування ухвали суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому не має підстав для задоволення апеляційної скарги представника ОСОБА_6 – адвоката Чередніченко І.Б. - на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 червня 2024 року.

Щодо доводів апеляційних скарг сторін на додаткове рішення від 21 червня 2024 року, то слід зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

У частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке право є гарантованою Конституцією України можливістю фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000). Це право є одним із конституційних, невід`ємних прав людини і має загальний характер; реалізація права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права; вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати; конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість (абзаци третій, четвертий, п`ятий підпункту 3.1, абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009).

У випадках, визначених законом, держава забезпечує надання професійної правничої допомоги безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав та особи, яка надає правничу допомогу.

З огляду на викладене, хоча представник позивачки ОСОБА_1 – адвокат Чередніченко І.Б. – є донькою позивачки (як пояснила ОСОБА_2 у суді апеляційної інстанції) проте обмежень щодо представництва адвокатом інтересів близького родича законодавство не містить.

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідності до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

З матеріалів справи вбачається, що 08 травня 2023 року між адвокатом Чередніченко І.Б. та ОСОБА_1 був укладений договір про надання правничої допомоги б/н. Відповідно до умов договору адвокат зобов`язалася надати позивачці професійну правничу допомогу, пов`язану з представництвом її інтересів у справі за позовом до АТ "Миколаївгаз" про захист прав споживачів, для чого ОСОБА_1 надала адвокату усі встановлені законом процесуальні права позивача. Зі свого боку позивачка зобов`язалася сплатити на користь адвоката вартість наданої правничої допомоги (гонорар) у розмірі 5000 грн. 00 коп.

Договором від 26 травня 2023 року внесені зміни до вищевказаного договору, відповідно до якого розмір гонорару визначається в акті про обсяг наданих послуг, виходячи з наступного розрахунку: консультації 300 грн. 00 коп., складання позовної заяви 4000 грн. 00 коп., складання заяв по суті 2000 грн. 00 коп., складання процесуальних заяв 1000 грн. 00 коп., подання запиту 500 грн. 00 коп., представництво інтересів позивачки в досудовому порядку 2000 грн. 00 коп., участь у судових засіданнях 2000 грн. 00 коп. (кожне засідання).

Звертаючись до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо витрат на правничу допомогу, представник ОСОБА_1 - адвокат Чередніченко І.Б. - посилалась на те, що згідно акту наданих послуг професійної правничої (правової) допомоги від 10 червня 2024 року вартість наданих послуг становить 55100грн. 00коп. Вказані послуги позивачкою не сплачені. Згідно договору про внесення змін від 26 травня 2023 року гонорар сплачується клієнтом не пізніше 30 днів з дня ухвалення рішення суду.

Відповідно до вищевказаного акту позивачці були надані наступні послуги правничої (правової) допомоги: правове консультування 11.04.2023 - 300 грн; подання заяви про забезпечення доказів у справі № 473/2169/23 – 1 000 грн; складання та подання позовної заяви до суду 15.05.2023 – 4 000 грн; складання та направлення відповідачу адвокатського запиту 02.06.2023 р.- 500 грн.; правовий аналіз відзиву на позов 06.06.2023; складання та подання суду заяви про забезпечення позову 24.05.2023 – 1 000 грн.; представництво інтересів  ОСОБА_1  перед АТ «Миколаївгаз» у процедурі поновлення газопостачання - 2000 грн.; складання та подання суду заяви про залишення без розгляду позовної вимоги 15.06.2023 року – 1 000 грн; складання та подання суду заяви про зміну предмету позову 04.08.2023 – 1 000 грн; складання та подання суду позовної заяви в новій редакції 04.08.2023 – 4 000 грн; правовий аналіз заперечення АГ «Миколаївгаз» на заяву про зміну предмету позову 15.08.2023; правовий аналіз ухвали суду від 14.08.2023 року; правове консультування про процесуальний порядок вирішення спору - 300 грн; підготовка та подання апеляційної скарги на ухвалу суду 29.08.2023 -4 000 грн; правовий аналіз відзиву на апеляційну скаргу; підготовка та подання апеляційному суду відповіді на відзив 27.09.2023 -2 000 грн; правовий аналіз відзиву на позовну заяву в новій редакції 16.12.2023; підготовка та подання суду відповіді на відзив 21.12.2023 – 2 000 грн; правовий аналіз заперечення на відповідь 05.01.2024; підготовка та подання суду клопотання про виклик свідків 08.01.2024 -1 000 грн; підготовка та подання суду клопотання про збільшення позовних вимог 08.01.2024 -1 000 грн; підготовка та подання суду клопотання про долучення відеозапису 22.03.2024 – 1 000 грн; клопотання про долучення відеодоказу 31.05.2024 -1 000 грн; підготовка та подання суду заключної промови у судових дебатах 2 000 грн; участь у судовому засіданні 14.08.2023;13.11.2023; 30.11.2023; 22.12.2023; 08.01.2024; 5.02.2024; 28.02.2024; 22.03.2024; 09.04.2023; 11.04.2024; 08.05.2024; 31.05.2024, а всього 12 судових засідань х 2000 грн - 24 000 грн; підготовка та подання заяви про ухвалення додаткового судового рішення – 2 000 грн., всього - 55 100 грн. 00 коп.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI «Про адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

Представником АТ «ОГС «Миколаївгаз» до суду першої інстанції було подано клопотання щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на їх неспівмірність з позовними вимогами, невідповідність критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру, також звертав увагу на необхідність врахування принципу пропорційності до задоволених вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2024 року у справі №686/5757/23 наголошувала, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

У постановах від 19 лютого 2020 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Розподіляючи витрати на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, виходив з того, що наявний в матеріалах акт наданих послуг від 10 червня 2024 року не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, та з урахуванням складності справи, обсягу та складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності подання всіх заяв з урахуванням ст. 174 ЦПК України, та значимості таких дій у даній справі, виходячи з її конкретних обставин, вважає, що заявлена сума компенсації витрат є надмірною. Застосувавши принцип пропорційності до задоволених вимог при покладенні на сторони судових витрат суд першої інстанції дійшов висновку про те, що з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в загальному розмірі 9 060 грн. 00 коп.

Колегія суддів погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування витрат на правничу допомогу.

Судом першої інстанції обґрунтовано застосовано принцип пропорційності покладення судових витрат на сторони у разі часткового задоволення позову, передбачений п.3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України.

При цьому доводи апеляційної скарги адвоката Чередніченко І.Б. про те, що суд невірно застосував даний принцип пропорційності, вважаючи вимоги про стягнення моральної шкоди майновими, тоді як, на думку апелянта, це є немайновими вимогами, - колегія суддів вважає помилковими, оскільки відшкодування моральної шкоди визначено сумою грошових коштів, тому дана заявлена ОСОБА_1 позовна вимога є майновою.

Саме таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 761/11472/15

Хоча суд, застосовуючи принцип пропорційності, виходив з того, що з шести пред`явлених позивачкою позовних вимог, задоволені дві вимоги немайнового характеру, а вимоги майнового характеру задоволені на 17 %, тоді як за результатами апеляційного перегляду задоволено три вимоги немайнового характеру, а вимоги майнового характеру задоволені на 11,39 %, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок першої інстанції про те, що заявлений розмір судових витрат підлягає зменшенню 9 060 грн. 00 коп.

Так, враховуючи конкретні обставини цієї справи, оцінюючи критерій реальності адвокатських витрат, приймаючи до уваги, що відповідачем було подано заяву про неспівмірність таких витрат, апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції про те, що зазначені адвокатом витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію розумності їхнього розміру з огляду на обставини справи, яка не є складною, та характеру виконаної адвокатом роботи.

Разом із тим апеляційний суд вважає слушними доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 – адвоката Чередніченко І.Б., про те, що вирішуючи питання розподілу судових витрат в частині відшкодування судового збору, сплаченого за отримання копії технічного запису судового засідання, суд помилково кваліфікував цей судовий збір як інші витрати, та виснував, що ці витрати не є необхідними для розгляду справи або підготовки до її розгляду, а тому відмовив у їх стягненні.

Так, відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В пп.4 п.4 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено сплату судового збору у розмірі 0,03 розміру мінімальної заробітної плати за видачу в електронному вигляді копії технічного запису судового засідання.

Судові витрати про стягнення з відповідача коштів за виготовлення технічних копій звукозаписів судових засідань є судовим збором, пов`язаним з вчиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи.

Оскільки суд першої інстанції не звернув належної уваги на вказані приписи закону та помилково вважав, що даний судовий збір не підлягає розподілу між сторонами, то додаткове рішення в частині відмови у стягненні цього судового збору підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення - про стягнення з АТ «ОГС «Миколаївгаз» на користь ОСОБА_1 судового збору за отримання копій технічного запису судових засідань в розмірі 84 грн 08 коп. (пропорційно до задоволених вимог: 73 грн. - три вимоги немайнового характеру + 11, 08 грн - вимоги майнового характеру (11,39%).

За такого, апеляційна скарга ОСОБА_1 , подана її представником, на додаткове рішення підлягає частковому задоволенню, тоді як апеляційна скарга АТ «ОГС «Миколаївгаз» задоволенню не підлягає.

Щодо розподілу судового збору в ухваленому судом рішенні від 07 червня 2024 року, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на викладене, виходячи із принципу пропорційності відшкодування судового збору до задоволених вимог (три немайнові вимоги та частково - на 11,39% майнові вимоги) також підлягає зміні судове рішення і в частині розміру стягнутого з АТ " ОГС "Миколаївгаз" на користь держави судового збору, збільшивши його з 3220грн 80 коп. до 3343 грн. 08 коп.

Щодо розподілу судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

У зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги АТ "ОГС "Миколаївгаз", враховуючи що позивач на підставі статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільнена від сплати судового збору, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України АТ "ОГС "Миколаївгаз" слід компенсувати за рахунок держави сплачений за апеляційну скаргу судовий збір пропорційно до її задоволення - в розмірі 1 610 грн 00 коп.

Також у зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги ОСОБА_1 , поданої представником – адвокатом Чередніченко І.Б., з АТ "ОГС "Миколаївгаз" на користь держави підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції в розмірі 1610 грн 40 коп.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 376, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» та ОСОБА_1 , що була подана представником – адвокатом Чередніченко Іриною Борисівною, на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 червня 2024 року - задовольнити частково.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 червня 2024 року в частині визнання незаконними дій Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Миколаївгаз" щодо нарахування заборгованості за послуги розподілу природного газу, а також в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 03 квітня 2023 року – скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Визнати протиправною бездіяльність Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Миколаївгаз" щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 03 квітня 2023 року про поновлення газопостачання.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконними дій Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Миколаївгаз" щодо нарахування заборгованості за послуги розподілу природного газу до житлового будинку АДРЕСА_1 – відмовити.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 червня 2024 року в частині стягнутих на користь ОСОБА_1 коштів та розміру стягнутого на користь держави судового збору – змінити.

Стягнути з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Миколаївгаз" на користь ОСОБА_1 передані на виконання договору №62АN540-4951-23 від 26 травня 2023 року кошти в розмірі 1 200 грн. 00 коп., компенсацію за завдану моральну шкоду в сумі 5 000 грн. 00 коп., а всього 6 200 грн. 00 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Миколаївгаз" на користь держави судовий збір у розмірі 3 343 грн. 08 коп.

В іншій частині рішення від 07 червня 2024 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , що була подана представником – адвокатом Чередніченко Іриною Борисівною, на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 червня 2024 року – залишити без задоволення, а вказану ухвалу – залишити без змін.

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» на додаткове рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 червня 2024 року – залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , що була подана представником – адвокатом Чередніченко Іриною Борисівною, на додаткове рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 червня 2024 року - задовольнити частково.

Додаткове рішення в частині відмови у стягненні судового збору за отримання копій технічного запису судових засідань – скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» на користь ОСОБА_1 судовий збір за отримання копій технічного запису судових засідань в розмірі 84 грн 08 коп.

В іншій частині додаткове рішення залишити без змін.

Стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» на користь держави судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції в розмірі 1 610 грн 40 коп.

Компенсувати Акціонерному товариству «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» за рахунок держави сплачений ним за апеляційну скаргу судовий збір у розмірі 1 610 гривень 00 копійок. у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий                                                       В.В. Коломієць

Судді:                                                               Н.В. Самчишина

                                                                                Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови складено 15 листопада 2024 року