ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2024 року м. Чернівці

Справа № 727/9734/23

Провадження №22-ц/822/888/24

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Литвинюк І. М.

суддів: Височанської Н.К., Лисака І.Н.

секретар - Факас А.В.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Держава Україна в особі Чернівецької обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області,

третя особа - Державна казначейська служба України,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Чернівецької окружної прокуратури на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 20 листопада 2023 року, головуючий у І-й інстанції - Слободян Г.М.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Чернівецької обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури.

В обґрунтування позову посилався на те, що він незаконно утримувався під вартою з 04 квітня 2018 року по 22 листопада 2021 року, а саме 3 роки 7 місяців 17 днів.

Суди у справі №725/2265/18 встановили його невинуватість через недоведеність в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 309 КК України.

Зазначав, що йому завдана моральна шкода незаконним засудженням двома вироками, які були скасовані ухвалами апеляційного суду, незаконним повідомленням про підозру у вчиненні кримінального правопорушення 04 квітня 2018 року; незаконним взяттям і триманням під вартою з 04 квітня 2018 по 22 листопада 2021; незаконним проведенням в ході кримінального провадження обшуку особи 13 липня 2017 року.

Просив стягнути з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку на його користь 2 948 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 листопада 2023 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 800 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури.

В решті заявлених позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що аналізуючи ступінь негативного впливу на життя та свідомість позивача, як факту безпідставного кримінального переслідування в цілому, так і факту його утримання під вартою, значні порушення життєвого укладу та моральні страждання, які поніс позивач через неможливість тривалого відновлення своїх прав, належний розмір компенсації моральної шкоди складає 800 000 грн, що відповідає принципу розумності та справедливості.

На зазначене рішення суду Чернівецька обласна прокуратура подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції не обґрунтовано та не мотивовано підстави збільшення мінімально гарантованого розміру моральної шкоди. Рішення суду не відповідає вимогам розумності, справедливості та завдає необґрунтованих збитків державі в період дії воєнного стану.

ОСОБА_1 не надав до позовної заяви доказів звернення до суду першої інстанції, який розглянув кримінальне провадження, із заявою з метою визначення розміру моральної шкоди.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що 04 квітня 2018 року о 11:45 год. ОСОБА_1 повідомлено про підозру (а.с.19-21), згідно з протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, ОСОБА_1 04 квітня .2018 року об 16:15 год. затримано в порядку статті 208 КПК України по підозрі у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України.

Ухвалою слідчого судді Першотравневого районного суду м. Чернівці від 04 квітня 2018 року задоволено клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (а.с.22-24), та застосовано до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 60 діб.

Вироком Першотравневого районного суду м. Чернівців від 16 листопада 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 309 КК України, та за його вчинення призначено йому покарання у вигляді обмеження волі строком на 1 рік. Відповідно до пункту «б» частин першої статті 72 КК України переведено призначений строк обмеження волі в 6 місяців позбавлення волі. На підставі частин першої, четвертої статті 71 КК України, за сукупністю вироків, частково приєднано покарання за вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 листопада 2015 року і остаточно призначено покарання у виді 4 років 1 місяця позбавлення волі.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 22 листопада 2021 року вирок Першотравневого районного суду м. Чернівці від 16 листопада 2020 року у кримінальному провадженні №12017260020000996 від 14 липня 2017 року щодо ОСОБА_1 скасовано, а кримінальне провадження закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України. Обрану міру запобіжного заходу ОСОБА_1 у виді тримання під вартою скасовано, звільнено з-під варти в залі суду негайно 22 листопада 2021 року.

Відповідями на запит, наданими установами виконання покарання та тимчасового тримання під вартою, підтверджується тримання під вартою ОСОБА_1 з 04 квітня 2018 року по 22 листопада 2021 року, зокрема в ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор» ОСОБА_1 перебував під вартою з 04 квітня 2018 року по 08 листопада 2018 року, з 31 липня 2020 року по 29 січня 2021 року та з 29 серпня 2021 року по 22 листопада 2021 року.

Відповідно до листа ДУ «Шепетівська виправна колонія (№98)» від 24 березня 2022 №5/1268 ОСОБА_1 відбував міру покарання з 09 листопада 2018 року по 31 липня 2020 року на підставі вироку Першотравневого районного суду м. Чернівців від 13 червня 2018 року, який скасований ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 01 липня 2020 року та призначений новий розгляд в суді першої інстанції. На цій підставі ОСОБА_1 31 липня 2020 року вибув в ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор».

Згідно з листом ДУ «Сокирянська виправна колонія (№67)» від 22 березня 2022 року №2.4/4/22/П-4 ОСОБА_1 з 29 січня 2021 року по 29 серпня 2021 року відбував покарання в даній установі, а 29 серпня 2021 року вибув до ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор».

Отже, ОСОБА_1 утримувався під вартою з 04 квітня 2018 року (день застосування запобіжного заходу) по 22 листопада 2021 року (день негайного звільнення з-під варти з зали суду та закриття провадження по справі), що становить 3 роки 7 місяців 17 днів (43 місяці 17 днів).

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України).

Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Підстави, особливості та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини друга статті 1176 ЦК України).

Підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина (пункт 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках, зокрема, постановлення виправдувального вироку суду (стаття 2 Закону).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Оцінка моральної шкоди за своїм характером є доволі складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2023 року у справі № 501/85/22 (провадження № 61-6796св23) зазначено, що: «статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто вказаним Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Указане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2023 року у справі № 501/85/22 (провадження № 61-6796св23) зазначено, що: «відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Верховний Суд зауважує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) вказано, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду.

Відповідний правовий висновок також викладено у постановах Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 495/6187/16 (провадження № 61-8385св20), від 29 червня 2022 року у справі № 201/9398/20 (провадження № 61-11520св21), від 03 серпня 2022 року у справі № 461/5201/19 (провадження № 61-2271св22).

У постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21), від 14 вересня 2022 року у справі № 415/1009/21 (провадження № 61-18055св21), від 07 грудня 2022 року у справі № 461/9982/19 (провадження № 61-4162св22) зазначено, що «кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку».

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).

У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом, весь зазначений час перебував під вартою, за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 309 КК України, 3 роки 7 місяців та 17 днів, що становить 43 місяці 17 днів.

Отже, з урахуванням загального часу перебування ОСОБА_1 під слідством та судом, гарантований вищевказаним Законом мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди на час вирішення спору судом першої інстанції становить (44 міс. х 6 700 грн) 294 800 грн.

Верховним Судом сформовано підхід про можливість призначення розміру відшкодування у більшому ніж визначеному законом мінімальному розмірі у випадку, зокрема, перебування особи під вартою, втрати нею роботи (див. постанови Верховного Суду від 01 листопада 2023 року у справі № 639/9183/19 (провадження № 61-5398св23), від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19)); у справі, що переглядається, за встановлених обставин (тривале перебування ОСОБА_2 майже 44 місяці під вартою) наявні підстави для визначення відшкодування моральної шкоди у більшому ніж визначено законом мінімальному розмірі.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, що майже у три рази перевищує мінімальний розмір, встановлений Законом, суд першої інстанції, виходив із аналізу ступеня негативного впливу на життя та свідомість позивача, як факту безпідставного кримінального переслідування в цілому, так і факту його утримання під вартою зокрема, значні порушення життєвого укладу та моральні страждання, які поніс позивач через неможливість тривалого відновлення своїх прав.

Вказані обставини є суттєвими, однак не є такими, які об`єктивно свідчать про наявність підстав для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди майже у три рази у порівнянні з мінімальним.

Зважаючи на те, що позивачем доведено та підтверджено матеріалами справи, що він майже 44 місяці перебував під слідством і судом, увесь зазначений час незаконно перебував під вартою, тому очевидно порушено нормальні життєві зв`язки позивача, а також той факт, що було створено об`єктивні перешкоди в реалізації його особистих прав, свобод, інтересів, для відновлення яких потрібно докласти значні зусилля, колегія суддів погоджується з тим, що існують очевидні обставини для виходу за межі граничного мінімального розміру відшкодування моральної шкоди, встановленого законом.

Слід зазначити, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її надмірного збагачення за рахунок держави, зокрема під час дії в державі воєнного стану.

З урахуванням зазначеного, слід зробити висновок, що задовольняючи частково позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 800 000 грн, суд першої інстанції не в повній мірі врахував принципи пропорційності, розумності та справедливості.

Враховуючи встановлені у цій справі обставини, що позивач майже 44 місяці перебував під слідством і судом, увесь зазначений час незаконно перебував під вартою, глибину фізичних та душевних страждань, порушення нормальних життєвих зав`язків, у зв`язку з чим йому було створено об`єктивні перешкоди в реалізації його особистих прав, свобод, інтересів, які обмежували права позивача та вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя, колегія суддів, виходячи з вимог співмірності, розумності та справедливості відшкодування моральної шкоди, розмір якої має бути не більш ніж достатнім для поміркованого задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до безпідставного збагачення позивача за рахунок держави, приходить до висновку, що розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає стягненню з держави Україна на користь позивача, слід визначити у розмірі 400 000 грн.

Згідно з пунктами 1, 2, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Виходячи з викладеного, наявні підстави для зміни рішення суду першої інстанції у частині визначення розміру відшкодування завданої моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, та зменшення цієї суми з 800 000 грн до 400 000 грн.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 6 статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За подачу апеляційної скарги Чернівецька окружна прокуратура сплатила судовий збір у розмірі 20 130 грн.

Беручи до уваги те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», з урахуванням положень частини шостої статті 141 ЦПК України, зазначені судові витрати підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи пропорційність задоволення позовних вимог від суми, яку просив стягнути позивач в суді першої інстанції, слід компенсувати Чернівецькій окружній прокуратурі з Державного бюджету України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір, сплачений у суді апеляційної інстанції, у розмірі 16 715,95 грн.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Чернівецької окружної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 20 листопада 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди в частині розміру відшкодування моральної шкоди змінити, стягнувши з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 400 000 (чотириста тисяч) гривень.

У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Компенсувати Чернівецької окружній прокуратурі з Державного бюджету України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір, сплачений у суді апеляційної інстанції, у розмірі 16 715 (шістнадцять тисяч сімсот п`ятнадцять) гривень 95 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 14 листопада 2024 року.

Головуючий І.М. Литвинюк

Судді: Н.К. Височанська

І.Н. Лисак