У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 липня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :
Головуючого судді - Оніпко О.В.
Суддів - Бондаренко Н.В. Буцяка З.І.
При секретарі - Приходько Л.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Костопільського районного суду від 14 квітня 2011 р. в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з"явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів , -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Костопільського районного суду від 14 квітня 2011 р. позов ОСОБА_2 задоволено та стягнуто на його користь з відповідача ОСОБА_1 5 810 грн. вартості втраченого вантажу та судові витрати по справі.
Додатковим рішенням Костопільського районного суду від 15 червня 2011 р. у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди - відмовлено.
Додаткове рішення сторонами в апеляційному порядку не оскаржено.
В поданій на рішення суду від 14.04.2011 р. апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає його незаконним, оскільки судом не враховано, що він, як перевізник, не несе відповідальності за збереження вантажу, якщо його втрата сталася внаслідок обставин, яким він, як власник маршрутного таксі, не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Зокрема, після доставки вантажу на місце призначення, ним заволодів громадянин, який внаслідок шахрайських дій назвався ОСОБА_4 , чого він передбачити не міг. Також, суд безпідставно взяв до уваги показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які є неправдивими.
Докази, надані позивачем на підтвердження переліку та вартості речей є недостовірними. Також, з пояснень позивача та свідків встановлено, що деякі речі були у вжитку та не мають такої вартості, як зазначив позивач. Зокрема, згідно пояснень останніх , до сумки було покладено чоловічу шкіряну куртку темного кольору, свідок пояснив, що вона була блискуча, а позивач надав чек що то була дублянка чоловіча”. На вказану обставини суд не звернув уваги. Окрім того, втрачені речі належать ОСОБА_4, сину позивача, тому позов пред”явлено не належною особою. Просив рішення скасувати, ухвалити нове, яким відмовити у позові ОСОБА_7
Апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 2.11.2009 р. позивач передав водію маршрутного таксі ОСОБА_3 рейс „ Костопіль-Київ” , власником якого є ОСОБА_1 , сумку з речами для свого сина ОСОБА_4, який працює у м. Києві, зокрема : шкіряну куртку на натуральному хутрі з бобровим коміром, шкіряні черевики на натуральному хутрі, комплект постільної білизни і харчі. За перевезення багажу ОСОБА_3 було сплачено позивачем 20 грн.
Телефоном ОСОБА_8 повідомив сина про реєстр.номер автомобіля, ім ”я водія та те, що передача багажу узгоджена з диспетчером.
Однак, по прибутті таксі до м. Києва, син не отримав передані речі, оскільки, як пояснив йому водій ОСОБА_3, він вже віддав сумку хлопцю, який назвався ОСОБА_4. Про вказані обставини син відразу повідомив позивача телефоном.
Вимоги ОСОБА_2 про відшкодування вартості втрачених речей, ОСОБА_1 залишив без задоволення.
Окрім того, за заявою позивача від 19.02.2010 р. було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України та встановлено факт передачі ОСОБА_3 багажу невстановленій особі.
Вказані обставини стверджуються матеріалами справи ( а.с. 4 -11, 32) та поясненнями сторін і свідків, наданих в судовому засіданні.
Посилаючись у поданій 10.02.2011 р. до суду позовній заяві на вказані обставини та на вимоги п. 80 Правил надання послуг пасажирським автомобільним транспортом, ст. 924 , 1166 ЦК України, ОСОБА_2 просив стягнути з відповідачів вартість втраченого майна на суму 5 810 грн.
Згідно з вимогами ст. 924 ЦК України, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.
Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
У відповідності до вимог ч. 3 ст. 925 ЦК України, до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів ( статутів).
Із заявою про застосування позовної давності в порядку вимог ч. 3 ст. 267 цього Кодексу, відповідач до суду не звертався.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових ( службових ) обов”язків.
Таким чином, судом встановлено, що відповідачем, як перевізником , порушено вищевказані вимоги закону, оскільки у зв”язку із втратою багажу водієм ОСОБА_3, позивачу завдано матеріальну шкоду, тому місцевий суд обґрунтовано задовольнив позов ОСОБА_2 та стягнув з відповідача вартість втрачених речей.
Доводи відповідача про те, що втрата багажу сталася внаслідок обставин, яким він, як власник маршрутного таксі, не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало , є безпідставними, оскільки водій ОСОБА_3 повинен був належним чином пересвідчитися, що передає багаж саме тій особі , для якої він призначався.
Також не заслуговують на увагу і посилання відповідача на невірно встановлену судом вартість чоловічої шкіряної куртки на натуральному хутрі з коміром з хутра бобра та чоловічих шкіряних черевиків на натуральному хутрі у розмірі 5 810 грн., яка підлягає до стягнення з нього на користь позивача, оскільки належних та достовірних доказів на спростування визначеного судом розміру відшкодування в порядку вимог ст. 60 ЦПК України, ОСОБА_1 суду не надав.
Враховуючи, що рішення судом 1-ї інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, і доводи апеляційної скарги, наведених у ньому висновків не спростовують, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Костопільського районного суду від 14 квітня 2011 р. –відхилити.
Ухвала набирає законної сили негайно і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий Судді