У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 червня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі
головуючого судді: Хилевича С.В.
суддів: Гордійчук С.О., Шеремет А.М.
при секретарі судового засідання Сеньків Т.Б.
за участю ОСОБА_1 і представника відповідача –Сократової А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 і Закритого акціонерного товариства „Ей-І-Ес Рівнеенерго” на рішення Рівненського міського суду від 28 березня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства „Ей-І-Ес Рівнеенерго” про визнання дій неправомірними, зобов’язання укласти договір на електропостачання та відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Рівненського міського суду від 28 березня 2011 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано неправомірними дії Закритого акціонерного товариства „Ей-І-Ес Рівнеенерго” (далі –ЗАТ „Ей-І-Ес”) по нарахуванню позивачу абонентської плати без урахування наявних пільг інваліда війни та вимоги щодо оплати таких рахунків і зобов’язано відповідача укласти із ОСОБА_1 договір на енергопостачання відповідно до вимог чинного законодавства.
В позові про відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Стягнуто із ЗАТ „Ей-І-Ес” на користь місцевого бюджету 17 гривень судового збору та на користь державного бюджету 37 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Не погодившись з законністю та обґрунтованістю рішення, ОСОБА_1 та ЗАТ „Ей-І-Ес” подали апеляційні скарги, де покликалися на незастосування норм матеріального права, які підлягали застосуванню, порушення норм процесуального і матеріального права та невідповідність висновків обставинам справи.
Позивач на обґрунтування своєї скарги зазначав про залишення місцевим судом без вирішення питання про стягнення витрат на правову допомогу, а також незастосування до спірних відносин правил ст.ст. 1172, 1167 ЦК України та ст. 22 Закону України „Про захист прав споживачів”.
Просив скасувати рішення Рівненського міського суду від 28 березня 2011 року в частині відмови в задоволенні його вимог, ухваливши в цій частині нове –про задоволення позову. В решті рішення суду ним не оскаржувалось.
ЗАТ „Ей-І-Ес”, обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, вказувало, що місцевий суд, встановивши факт постійного проживання ОСОБА_1 в м. Рівному по вулиці Вербовій, 41\153, не зважаючи на зняття його з реєстраційного обліку з 31.03.2004 року за цією адресою, не ґрунтувався на належних і переконливих
Справа №22-1058-11 Головуючий у 1 інстанції: Харечко С.П.
Суддя-доповідач у апеляційному суді: Хилевич С.В.
доказах.
Судом не перевірено тієї обставини, що представлене позивачем посвідчення інваліда війни видане та діє з 25.05.2007 року, так само як не перевірено те, що ані ОСОБА_1, ані Управління праці та соціального захисту населення не повідомляли відповідача про його наявність, що виключало нарахування пільги та включення його до осіб користувачів пільгами за час з 25.05.2007 по 31.01.2011 років.
Вважало, що твердження суду про неприйнятність як доказів інформаційних листів Управління праці та соціального захисту населення суперечить дійсним обставинам справи, а також заперечувало проти вказівок щодо відсутності договірних відносин між сторонами у справі, оскільки вони ґрунтуються лише на поясненнях позивача.
Крім того, судом не застосовано положення ст. 629 ЦК України, яке підлягало застосуванню при розгляді справи, і застосовано такий спосіб захисту порушеного суб’єктивного права, який не передбачено ані законом, ані договором.
Просить скасувати рішення Рівненського міського суду від 28 березня 2011 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його позову, скасувавши заходи забезпечення позову і стягнувши з нього на користь відповідача понесені судові витрати. Рішення в частині відмови ОСОБА_1 в задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди відповідачем не оскаржувалось.
В судовому засіданні ОСОБА_1, підтримавши свою апеляційну скаргу повністю і заперечивши проти скарги ЗАТ „Ей-І-Ес”, надав пояснення в межах їх доводів.
Представник ЗАТ „Ей-І-Ес”, заперечуючи проти задоволення скарги позивача і підтримавши свою апеляційну скаргу, покликалася на незаконність і необґрунтованість оскаржуваного рішення.
Заслухавши доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі, і з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційних скарг.
Частково задовольняючи вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що ЗАТ „Ей-І-Ес” при нарахуванні позивачу абонентської плати за користування електроенергією не було враховано обставину набуття ним пільги інваліда війни на оплату електроенергії, що виключало нарахування йому оплати за загальними тарифами і утворення через це заборгованості. В зв’язку з цим визнано наведені дії відповідача неправомірними і зобов’язано його укласти із позивачем договір на енергопостачання відповідно до чинного законодавства.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, місцевий суд зважив на відсутність достатніх і переконливих доказів та необґрунтованість цієї матеріально-правової вимоги.
Погоджуючись з правильністю досягнутих судом попередньої інстанції висновків, колегія суддів виходила з такого.
Матеріалами справи встановлено, що починаючи з 1 лютого 2006 року застосування соціальної пільги ОСОБА_1 як інваліда війна щодо 100 % оплати за користування електроенергією в межах середніх норм споживання, а саме в межах 75 кВтгод на сім’ю з однієї-двох осіб на місяць, відповідачем припинено.
Як пояснює ЗАТ „Ей-І-Ес” у своїх письмових запереченнях на позов, і ці обставини ствердив його представник у судовому засіданні, Управління праці та соціального захисту населення не здійснювало відшкодування відповідачу зазначеної пільги, а ЗАТ „Ей-І-Ес” не взяв на себе обов’язку надавати пільгу споживачу за рахунок власних коштів.
Наявність у ОСОБА_1 як інваліда війни третьої групи права на цю пільгу встановлена положеннями ст. 13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Згідно з п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.1994 року №94 „Про порядок надання пільг, передбачених Законом України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” –витрати державних органів місцевого і регіонального самоврядування, підприємств, установ і організацій, пов’язані з наданням пільг, передбачених Законом України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, покриваються місцевими фінансовими органами на підставі розрахунків, поданих організаціями, шляхом перерахування коштів на їх рахунки в установах банків. Пільги, передбачені зазначеним Законом, надаються організаціями за рахунок власних коштів з наступним відшкодуванням їх з бюджету за встановленими нормами у погоджені з фінансовими органами терміни.
Незважаючи на наведені обставини, ЗАТ „Ей-І-Ес” своїм листом №9569362735 від 29.04.2010 року (а.с. 4) повідомило позивача про наявність у нього 3 292, 88 гривень заборгованості за користування електроенергією і попередило про припинення постачання електроенергії в разі її несплати протягом 30 днів з моменту одержання цього попередження.
В ході розгляду судом справи електропостачання було відключено.
Посилання відповідача про те, що ОСОБА_1 змінив місце свого проживання, існування суперечливих листів Управління праці та соціального захисту населення щодо зняття пільги (в одному випадку –з 31.03.2004 року, в іншому –з 28.02.2008 року), а також відсутність коштів на оплату спожитих послуг за пільгою, на увагу не заслуговують і правильно спростовані висновками суду попередньої інстанції.
Так, позивач місце проживання відповідно до Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” не змінював, даних про такі факти енергопостачальній організації не надавав, а відповідач об’єктивними і беззаперечними доказами цієї обставини не підтвердив.
Відповідно до п. 11 постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 року №117 „Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги” –уповноважений орган щомісяця звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, що надходить від підприємств, установ, організацій, які надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації.
Натомість видно, що відповідач після отримання листів Управління праці та соціального захисту населення про зняття пільги, належно не переконавшись в її існуванні у ОСОБА_1, проводило нарахування за користування електроенергією за загальними тарифами.
Доводи ЗАТ „Ей-І-Ес” про те, що причиною для припинення електропостачання була відсутність державних коштів на оплату спожитих послуг виявляються безпідставними і такими, що суперечать п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.1994 року №94 „Про порядок надання пільг, передбачених Законом України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Щодо покликань ОСОБА_1 про невирішення питання стосовно відшкодування витрат на правову допомогу, то колегія суддів, знаходячи їх необґрунтованими, вважає очевидним те, що оскаржуваним рішенням законно і з урахуванням обставин цивільно-правового спору відмовлено у їх стягненні з ЗАТ „Ей-І-Ес” на користь позивача, про що містяться відповідні обґрунтування, наведені висновки і мотиви, з яких суд залишив їх без задоволення.
Якщо ж рішення у цій частині є незрозумілим для сторін, суд за заявою особи, що бере участь у справі, повинен роз’яснити його відповідно до вимог ст. 221 ЦПК України.
При відмові в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди суд зробив висновок, що ОСОБА_1 не навів достатніх і переконливих доказів про її заподіяння і не вказав про це достатніх мотивів.
Згоджуючись з цими твердженнями суду попередньої інстанції, апеляційний суд також вважає, що стаття 4 Закону України „Про захист права споживачів”, на положеннях якого ґрунтувався позивач, визначає право споживача на відшкодування моральної шкоди лише в разі її заподіянні небезпечною для життя і здоров’я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством. Позаяк цієї обставини в судовому засіданні встановлено не було, тому місцевим судом правильно відмовлено в позові у вказаній частині.
Помимо того, видно, що спірні правовідносини так чи інакше виникли з договору про надання послуг з електропостачання, а умовами цієї угоди такого виду юридичної відповідальності як відшкодування моральної шкоди не передбачено.
Щодо доводів апеляційної скарги ЗАТ „Ей-І-Ес” про відсутність такого способу захисту порушеного цивільного права як визнання дій неправомірними, то суд апеляційної інстанції вважає їх такими, що задоволеними бути не можуть.
Так, за змістом ст. 16 ЦК України вбачається, що зазначений матеріально-правовий спосіб об’єктивно заслуговує на увагу, має права на існування і може бути використаний в цивільному судочинстві особою, суб’єктивне право якої порушено.
Стосовно вимоги про зобов’язання укласти договір, то колегія суддів знаходить покладення його міським судом на відповідача таким, що відповідає вимогам закону та обставинам цивільно-правового спору.
Згідно з п.1 ч. 3 ст. 20 Закону України „Про житлово-комунальні послуги” –споживач зобов’язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Рішення ухвалено без порушень норм матеріального і процесуального права, судом з’ясовано обставини, що мають значення для справи, в повній мірі. Апеляційна скарга не містить посилань на закон, з порушенням якого ухвалено рішення, та не спростовує правильності висновків суду, а тому колегія суддів не знаходить підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316, 324-325 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду
у х в а л и л а:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Закритого акціонерного товариства „Ей-І-Ес Рівнеенерго” відхилити, а рішення Рівненського міського суду від 28 березня 2011 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів, починаючи з моменту її проголошення.
Головуючий: Судді: