Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 липня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :
Головуючого судді - Оніпко О.В.
Суддів - Буцяка З.І., Бондаренко Н.В.
При секретарі - Приходько Л. В.
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 25 серпня 2010 р. в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з"явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів , -
в с т а н о в и л а :
Заочним рішенням Рівненського міського суду від 25 серпня 2010 р. позов ОСОБА_2 задоволено : стягнуто з приватного підприємця ОСОБА_1 на його користь заборгованість по заробітній платі в сумі 3 059 грн. 96 коп., у т.ч. компенсацію у розмірі 89 грн., індексацію в сумі 12, 16 грн., компенсацію за невикористану відпустку в сумі 141 грн. 58 коп. та 2254 грн. 72 коп. заборгованості.
В поданій на рішення апеляційній скарзі відповідачка вважає його незаконним, оскільки вона не була належним чином повідомлена про дату розгляду справи та повістки на її адресу судом не направлялись і лише 7.09.2010 р. вона дізналася про ухвалене судом рішення.
Фактично трудові відносини між сторонами виникли 12.10.2005 р. , оскільки укладено безстроковий трудовий договір з позивачем ( 13.10.2005 р. –зареєстрований у Центрі зайнятості). Останній був прийнятий на роботу водієм.
14.02.2006 р. позивач не з”вився на роботу з невідомих причин, що стверджується актом . Вона мала право звільнити його за ч. 4 ст. 40 КЗпП України. Суд взагалі не дав оцінки тій обставині, що звільнення позивача відбулося ще 14.02.2006 р., про що свідчить його підпис у договорі.
Позивач навмисно ухилявся від її викликів у Центр зайнятості щоб зняти з реєстрації трудовий договір, укладений між ними та не надав трудову книжку, щоб внести у неї запис про його звільнення.
На час звільнення позивача, з ним було проведено повний розрахунок і він не пред”являв жодних претензій з цього приводу.
Окрім того, наведені судом у рішенні розрахунки на загальну суму 3059, 96 грн. є невірними, оскільки загальна сума становить 2497 , 46 грн.
Просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким в позові ОСОБА_2 відмовити.
Апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення суду 1-ї інстанції- скасуванню з ухваленням нового рішення в справі, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 12.10.2005 р. між сторонами був укладений трудовий договір, зареєстрований у Центрі зайнятості населення, згідно з яким, позивач був прийнятий на роботу водієм згідно з графіком, на неповний робочий день до приватного підприємця ОСОБА_1
У п. 17 ксерокопії примірника вказаного договору, наданого суду позивачем, відсутня дата його розірвання ( а.с. 3) .
Представник ОСОБА_1 в судовому засіданні наполягав на тому, що звільнення позивача відбулося саме 14.02.2006 р., за згодою сторін, про що останньому було відомо.
З примірника договору ( ксерокопія а.с. 33) , наданого представником відповідачки , у п. 17 вказано, що договір розірвано 14.02.2006 р. , що стверджується підписами сторін і чим спростовуються доводи позивача про наявність заборгованості по заробітній платі за період з лютого по червень 2006 р.
Інший примірник договору, зареєстрований Центром зайнятості, у якому вказано, що договір розірвано за ст. 38 КЗпП України на підставі рішення суду від 21.05.2008 р. ( а.с. 48), колегія суддів до уваги не приймає, оскільки під час розгляду справи апеляційним судом встановлено, що заочне рішення Рівненського міського суду від 21 травня 2008 р. скасовано та на даний час провадження у справі зупинено до вирішення вказаного спору.
Згідно з вимогами ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов”язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
У відповідності до вимог ст. 58 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Звертаючись 6.09.2006 р. з даним позовом до суду, ОСОБА_2 вказував, що за період його роботи у приватного підприємця ОСОБА_1 йому не було сплачено заробітну платню, яка з серпня 2005 р. по червень 2006 р. включно складає 2254 грн. 72 коп. , компенсацію за невикористану відпустку - 141 грн. 58 коп., компенсацію заробітної плати за порушення термінів її виплати - 89 грн. та індексацію зарплати ( з квітня по червень 2006 р. ) – 12 грн. 16 коп.
Зазначаючи у позовній заяві про те, що надіславши 26.06.2006 р. на адресу ОСОБА_1 заяву про своє звільнення за ст. 38 КЗпП України, в день його звільнення, а саме - 26 червня 2006 р., з ним не було проведено відповідачкою повний розрахунок.
В обґрунтування своїх позовних вимог надав суду розрахунок заборгованості належних йому до виплати у день звільнення коштів, починаючи з серпня 2005 р. по червень 2006 р., проведений територіальною державною інспекцією праці у Рівненській області 17.08.2006 р. (а.с. 4-6).
Колегія суддів не вважає вказані розрахунки належними, достовірними та допустимими доказами , які обґрунтовують позовні вимоги ОСОБА_2, оскільки під час розгляду справи безспірно встановлено, що трудовий договір було укладено між сторонами 12.10.2005 р.
Окрім того, пояснення позивача стосовно отримання ним у період його роботи заробітної плати та у якій сумі, є суперечливими та не послідовними.
Так, згідно з поясненнями ОСОБА_2 , заробітну плату він отримував готівкою, однак не розписувався взагалі за її отримання, у якій точно сумі щомісячно , пояснити суду не зміг. Згодом пояснив, що заробітну плату за весь час роботи, він не отримував взагалі . На підставі яких документів було зроблено інспектором територіальної державної інспекції праці у Рівненській області розрахунок її заборгованості , також відповіді не надав. Пояснив, що інспектор виходив з розміру мінімальної заробітної плати , встановленого за вказані ним періоди, тобто, з серпня 2005 р. по червень 2006 р. та на підставі його особистих пояснень.
Представник відповідачки в судовому засіданні апеляційної інстанції позовні вимоги ОСОБА_2 не визнала та заборгованість по заробітній платі у ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 заперечила .
У зв”язку з наведеним, колегія суддів приходить до висновку про недоведеність ОСОБА_2 своїх позовних вимог та скасування рішення суду 1-ї інстанції з ухваленням нового рішення в справі про відмову останньому в позові.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 –задовольнити .
Рішення Рівненського міського суду від 25 серпня 2010 р. –скасувати.
В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі –відмовити за недоведеністю.
Рішення набирає законної сили негайно і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Головуючий Судді