2-а-2933/11

ПОСТАНОВА

Іменем України

 01.07.2011   суддя Ленінського районного суду  м. Донецька Трофименко Л. Р., розглянувши справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Донецька про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Донецька про зобов`язання Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Донецька виплатити йому пенсію по інвалідності відповідно до ст. ст. 50 п.4, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»за період з 01.01.2000 року по 31.12.2004 року.

В обґрунтування позову зазначив, що до 01.03.2010 р. йому було встановлено 3 групу інвалідності - захворювання, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у зв`язку з чим він знаходиться на обліку в УПФУ в Ленінського району м. Донецька.

Зазначив, що відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської  катастрофи»він має право отримувати основну пенсію у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком.

В вересні 2010 року він звернувся до відповідача з заявою про перерахунок пенсії відповідно до ст. ст. 49-50, п.4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», але у перерахунку йому було відмовлено, тому позивач звернувся до суду за поновленням порушеного права. Просив зобов`язати відповідача виплатити йому пенсію по інвалідності відповідно до ст. ст. 50 п.4, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»за період з 01.01.2000 року по 31.12.2004 року.

У судове засідання  позивач не з’явився, про час слухання справи  повідомлений належним чином,  надав до суду заяву, де зазначив, що  підтримує свої  позовні вимоги, та просив слухати справу  у його відсутність.  

          Представник  відповідача,  Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Донецька, до судового засідання не з’явилась, направила  до суду  свої заперечення, та просила  суд розглядати справу у її відсутність.

Суд, дослідивши матеріали справи  вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_1 належить (віднесений) до першої категорії як особа, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 (а.с. 7), визнаний інвалідом 3 групи, відповідно до посвідчення №НОМЕР_2 та встановлена причина інвалідності – захворювання, пов’язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціального захисту потерпілого населення, визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(надалі -  спеціальний закон), оскільки відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Розділ 8 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи»передбачає правила призначення та виплати пенсій і компенсації особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4. Стаття 49 цього розділу визначає пенсії особам, віднесеним до вказаних  категорій у вигляді: державної пенсії; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається після виникнення права на державну пенсію.

Стаття 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи»передбачає, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у відповідних розмірах, виплата зазначеної пенсії відповідно до ст. 53 цього Закону здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.

Відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»визначені підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1, зазначені норми розповсюджуються на мене як віднесеного до категорії 1.

Частиною 3 статті 54 вказаного закону передбачено, що обчислення та призначення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання (у спірних відносинах має місце захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони відчуження) проводиться на загальних підставах відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до п. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи»пенсія з інвалідності третьої групи не повинна бути нижчою шести мінімальних пенсій за віком, а для другої групи не повинна бути нижчою восьми мінімальних пенсій за віком.

Згідно ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи»(в редакції Закону України від 06.06.1996 року) розмір пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчим по ІІІ -й групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком, а згідно зі ст. 50 вказаного Закону, таким інвалідам ІІІ групи виплачується додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком. Цим же Законом визначено, що порядок обчислення вказаних пенсій встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.1997 року № 523 «Про затвердження нового порядку обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з настанням інвалідності або втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи», затверджено новий порядок, при цьому в ньому продубльовані вказані положення Закону стосовно того, що розмір пенсії для інвалідів ІІІ групи повинен бути не нижчим 6 мінімальних пенсій за віком.

Положення ч.3 ст.28 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи»№1058-ІV, не є перешкодою для застосування мінімальної пенсії за віком для розрахунку інших пов’язаних із нею пенсій чи доплат, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого ч.1 цієї статті.   

Відтак, починаючи з 01 січня 2000 року по 31 грудня 2004 року, органи Пенсійного фонду України зобов’язані здійснювати перерахунок пенсії з дня встановлення нового розміру мінімальної пенсії за віком незалежно від звернення пенсіонера.

Таким чином, для позивача, як інваліда ІІІ групи особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, розмір державної та додаткової пенсії повинен розраховуватися, виходячи з встановлених розмірів.

Крім того, необхідно прийняти до уваги, що стаття 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»передбачає встановлення особам, віднесеним до категорії 1, щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі - 50% мінімальної пенсії за віком для інвалідів ІІІ групи.

З метою реалізації права осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на соціальний захист Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова № 1 від 03.01.02, зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.04 №894, з 01.09.2004 року.

Згідно ст. 16 Конституції України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов’язком  держави. Згідно ст. 22 Конституції України - конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути відмінені. При прийнятті нових законів або внесення змін в діючі закони не допускаються звуження змісту та об'єму існуючих прав та свобод.

Статтею 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії»передбачено, що тільки законами України встановлюється мінімальний розмір пенсії за віком. Виходячи із загального законодавства України, закони мають вищий юридичний статус у порівнянні з нормативними актами Кабінету Міністрів України.

Конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені статтями 1, 3, ч. 2 ст. 6, статтею 8, ч. 2 ст19, статтями 22, 23, ч. 1 ст. 24 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов'язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого ст.8 Конституції України.

Нормами ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», встановлено, що розмір основної - державної пенсій для інвалідів ІІІ-ї групи постраждалих від Чорнобильської катастрофи, не може бути нижчим 6-ти мінімальних пенсій за віком, а додаткова пенсія має складати 50 % мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до вимог ст.ст. 46, 48 Конституції України громадяни України мають право на достатній життєвий рівень та соціальний захист, що включає в себе і право громадянина на пенсійне забезпечення в старості. Більш того, пенсії та інші соціальні виплати та допомоги мають забезпечувати рівень життя громадянина не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень, дає Закон України «Про прожитковий мінімум»від 15 липня 1999 року №966-14, а також Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»від 5 жовтня 2000 року №2017-ІІІ, згідно статті 1 якого прожитковий мінімум використовується для визначення, у тому числі мінімального розміру пенсії за віком, який відповідно до статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Частиною 3 статті 4 даного Закону (в редакції Закону №2505-4 від 25 березня 2005 року, що діє з 31 березня 2005 року) передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»(далі Закон України №2017 від 05.10.2000р.), визначаються правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України - основних соціальних гарантій.

Відповідно до норм ст.ст. 5,6 Закону України № 2017 від 05.10.2000р., основним державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, на підставі якого встановлюються та визначаються державні гарантії та стандарти в усіх сферах життєдіяльності населення, в тому числі й щодо дотримання соціальних гарантій та стандартів підтримки інвалідів, осіб похилого віку. Статтею 17 зазначеного Закону основні державні соціальні гарантії встановлюються законами України, з метою забезпечення конституційних прав громадян на достатній життєвий рівень - до таких гарантій віднесено і мінімальний розмір пенсії за віком та мінімальний розмір заробітної плати, - які не можуть бути меншими від прожиткового мінімуму встановленого законом.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему (про що, зокрема, зазначено у рішенні №8-рп/2005 від 11 жовтня по справі №1-21/2005), пов’язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

Постановляючи судове рішення у даній справі, суд виходить з того, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені статтями 1, 3, частиною 2 статті 6, статтею  8, частиною 2 статті 19, статтями 22, 23, частиною 1 статті 24 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов’язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як статтею 8 Конституції України, так і статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд, з огляду на частину 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, якою принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини зазначає, що не надання правової оцінки судом першої інстанції доводам позивача, не вчинення жодної спроби проаналізувати всі підстави позову з точки зору обґрунтування вимог певними правовими нормами, свідчать про порушення судом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, про що було зазначено у рішенні суду по справі «Проніна проти України», «Кечко проти України».

Також, згідно ч.1 ст.2 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду»від 23.02.2006 року, Рішення Європейського Суду з прав людини є обов’язковими для виконання Україною відповідно до ст.46 Конвенції. Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання неправомірними дій УПФУ у  Ленінському  районі м. Донецька щодо відмови у перерахунку основної та додаткової пенсії по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи підлягають задоволенню. Вимоги про зобов’язання провести перерахунок пенсії як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС також підлягають задоволенню, а саме з 01.01.2000 року по 31.12.2004 р. відповідно до  ст.ст. 49, 50, 54 ч. 4 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Згідно п. 18 ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»за № 7-93 від 21.01.1993 р., громадяни, віднесені до категорії 1 і 2 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи звільнені від сплати судового збору.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.

Визнати дії Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Донецька щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії по інвалідності (основної та додаткової) внаслідок Чорнобильської катастрофи неправомірними за період з 01.01.2000 р. по 31.12.2004 р.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Донецька здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату державної пенсії по інвалідності (основної та додаткової) відповідно до ст.50, 54 п.4 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»за рахунок коштів Державного бюджету України, із розрахунку 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з встановленого відповідними законами розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на момент виплати, з урахуванням раніше виплачених сум, за період з 01.01.2000 р. по 31.12.2004 р.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанову винесено суддею у нарадчій кімнаті.

Суддя:                                                                                Л. Р. Трофименко