Справа № 2а-2054/07
ПОСТАНОВА
ІМ*ЯМ УКРАЇНИ
(резолютивна частина)
24 січня 2008 року, Приморський районний суд міста Одеси, в складі:
головуючого - судді Терьохіна С.Є.,
при секретарі - Лапшинської Н.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за позовом громадянина ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання бездіяльності, зобов'язання виплати грошової допомоги,
керуючись ст. ст. 2, 6, 10, 17, 69, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. ст. 3, 19, 21 та 22 Конституції України, ст. ст. 14 та 17 Закону України „Про соціальний статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, рішенням Конституційного Суду України, від 09.07.2007 року, за № 6-РП-2007, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов громадянина ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати право громадянина ОСОБА_1 на отримання від Держави щорічної разової грошової допомоги у відповідності до частини 5-ї, ст. 14 Закону України „Про соціальний статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” у розмірі 3-х кратної суми мінімальної пенсії за віком в Україні.
Зобов*язати Управління праці та соціального захисту населення Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, провести перерахунок та виплату громадянину ОСОБА_1 неправомірно недовиплачену йому суму щорічної разової допомоги згідно до частини 5-ї, ст. 14 Закону України „Про соціальний статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” за період із 2005 по 2007 роки в розмірі 3148 гривень та 16 копійок.
В іншої частині позову - відмовити.
Стягнути із Управління праці та соціального захисту населення Приморської районної адміністрації Одеської міської ради на користь держави судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 38 гривень та 50 копійок.
Заява про апеляційне оскарження даної постанови, може бути подана до суду протягом 10-ти днів після її проголошення. Апеляційна скарга на дану постанову суду, протягом 20-ти днів від дня звернення із заявою про оскарження постанови може бути подана до Одеського обласного Апеляційного адміністративного суду, через Приморський районний суд м. Одеси.
Суддя Терьохін С.Є.
Справа № 2а-322/08
ПОСТАНОВА
ІМ*ЯМ УКРАЇНИ
24 січня 2008 року, Приморський районний суд міста Одеси, в складі:
головуючого - судді Терьохіна С.Є.,
при секретарі - Лапшинської Н.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за позовом громадянина ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання бездіяльності, зобов'язання виплати грошової допомоги,
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1, звернувся до суду із позовом в якому просив, визнати (як факт) бездіяльність відповідача як суб'єкта владних повноважень, щодо своєчасного перерахування виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам у зв'язку з ново виявленими обставинами: рішенням Конституційного Суду України, від 09 липня 2007 року за № 6-РП-2007 (справа № 1-29/2007(справа про соціальні гарантії громадян)). Також, позивач просив визнати за ним право на отримання від Держави щорічної разової грошової допомоги у відповідності до частини 5-ї, ст. 14 Закону України „Про соціальний статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” у розмірі 3-х кратної суми мінімальної пенсії за віком в Україні.
Забов*язати Управління праці та соціального захисту населення Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, провести перерахунок та виплату громадянину ОСОБА_1 неправомірно недоплачену йому суму щорічної разової допомоги згідно до частини 5-ї, ст. 14 Закону України „Про соціальний статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” за період із 2004 по 2007 роки в розмірі 3148 гривень та 16 копійок.
Крім того, позивач просив суд „за результатами судового рішення видати позивачу виконавчий лист про стягнення з відповідача заборгованості по виплаті щорічної разової допомоги за чотири роки без обмеження строку позовної давності”. До того ж, позивач просив звільнити його від сплати державного мита, а судові витрати стягнути із відповідача.
В судовому засіданні позивач свої вимоги по більшості пунктів - підтримав повністю, при тому не наполягав на задоволенні таких вимог як виплата йому щорічної разової допомоги за 2004 рік.
Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що Законом України „Про соціальний статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3552-12, від 22.10.1993 року, частиною 5-ю, ст. 14 встановлена щорічна, до кожного 05 травня, виплата разової грошової допомоги для учасників війни в розмірі трьох мінімальних пенсії за віком.
Позивач вказує а те, що із 1994 року, йому був наданий статус ветерана Великої Вітчизняної війни у зв'язку із чим і нього виникло право на отримання зазначеної грошової допомоги у розмірах, що обраховуються із мінімальних державних пенсії. Проте в період 2004-2007 років, виплата що проводилась йому (позивачу) з боку відповідача була значно нижча за розмір встановлений вищевказаним Законом. Розміри пенсій за віком з яких йому (позивачу) повинні були обчислюватись суми щорічних разових виплат складали на 2004 рік - 74,54 грн.; на 2005 рік - 332,00 грн.; на 2006 рік - 359,00 грн.; на 2007 рік - 410,06 гривень.
Однак відповідачем проводились виплати в розмірах 50 грн. в 2005 році, замість 996,00 грн.; 50 грн. в 2006 році, замість 1077,00 грн.; 55 гривень в 2007 році, замість 1230,00 грн. За 2004 рік будь яких виплат йому (позивачу) взагалі не провадилось, тоді як він повинен був отримати 223,62 грн.
Загальна сума грошових виплат, що підлягала виплати складає 3 371, 80 грн., згідно розрахунку наданому позивачем до справи (а.с.15).
Позивач вказує що недоплата (зменшення визначеного законом розміру) грошових коштів, що йому (позивачу) була вчинена на підставі Законів України „Про державний бюджет України”, № 2285-15, від 23.12.2004 року (на 2004 рік); № 2505-15, від 25.03.2005 року (на 2005 рік); № 3235-15, від 20.12.2005 року (на 2006 рік); № 489-15, від 19.12.2006 року (на 2007 рік).
Разом із тим, внесення змін щодо розміру суми щорічної разової допомоги в частину 5-у, ст. 14 Закону України „Про соціальний статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3552-12, від 22.10.1993 року, щорічними Законами „Про державний бюджет України” рішенням Конституційного Суду № 6-рп 2007, від 09.07.2007 року - визнано не конституційним.
За таких обставин, посилаючись на норму ст. 22 Конституції України в частині недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод громадян при прийнятті нових законів - позивач вважає, що невиплата йому в належному обсязі сум зазначеної грошової допомоги з боку відповідача, як уповноваженого суб'єкту - є протиправною, а недоотримані ним (позивачем) кошти, підлягають сплаті.
Відповідач (в особі представника) вимоги гром. ОСОБА_1 - не визнав, мотивуючи свою позицію тим, що на підставі ст. 17 Закону України „Про соціальний статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, Постанови Кабінету Міністрів України (КМУ), від 18.02.2004 року, за № 177 - органи праці та соціального захисту населення проводять відповідні виплати грошової допомоги зазначеним в Законі категоріям громадян.
При тому, в даному випадку Управління праці та соціального захисту населення Приморської районної адміністрації виступає, як посередник, оскільки при надходженні коштів з Державного бюджету, не нараховує, а тільки перераховує зазначену допомогу її одержувачам.
Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про соціальний статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, від 25.12.1998 року, передбачено що порядок проведення виплат разової грошової допомоги ветеранам, визначається Кабінетом Міністрів України. КМУ із свого боку передбачає відповідні цільові кошти у проекті Держбюджету. Безпосередньо сума (розмір) грошової допомоги що підлягає виплаті, визначалась щорічно в Законі України „Про державний бюджет України”, особливість якого серед інших законів в частині видатків на загальносуспільні потреби визначена в ч.2, ст. 95 Конституції України.
Таким чином, виплати позивачу щорічної, разової грошової допомоги з боку Управління здійснювались в межах та розмірах бюджетного фінансування, де від Управляння не залежало визначення розміру та порядку проведення таких виплат.
Крім того, відповідач зазначив що в 2004 році, Управління праці та соціального захисту населення Приморської районної адміністрації взагалі не проводило будь-яких виплат позивачу, так як він не перебував на обліку в Управлінні в зазначений період, а стосовно вимог щодо проведення виплати недоотриманих сум за 2005 та 2006 роки - то позивач відповідно до ст. 99 Кодексу Адміністративного Судочинства (КАС) України, порушив річний строк позовної давності, що унеможливлює задоволення його вимог.
Наводячи норму ст. 24 Конституції України, що визначає рівність конституційних прав громадян та їх рівність перед Законом - відповідач вказує що задоволення вимог позивача, може призвести до невиконання поточних зобов'язань управлінням та утворення заборгованості з відповідних виплат перед громадянами, які не зверталися до суду.
Додатково, відповідач зазначив, що постановою Колегії суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 22.11.2006 року - громадянину ОСОБА_2, було відмовлено в задоволенні апеляційної скарги по аналогічній справі, щодо стягнення разової грошової допомоги до 05 травня.
Суд, заслухавши пояснення та оцінивши доводи сторін, дослідивши наявні у справі докази, дійшов висновку про можливість часткового задоволення позовних вимог гро. ОСОБА_1, виходячи із нижче наступних підстав.
Так, судом було встановлено що позивач, як учасник війни є особою на яку розповсюджується дія ч. 4, ст. 14 Закону України „Про соціальний статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (а.с. 4, 5) в частині щорічної, до 5-го травня, виплаті йому разової грошової допомоги у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.
Згідно до розміру мінімальних державних пенсій за 2005, 2006 та 2007 роки (від отримання допомоги за 2004 р., позивач відмовився), які були встановлені на рівні 332,00 грн., 359,00 грн. та 410 грн., відповідно - позивач повинен був отримати в 2005 році - 996 грн. (332грн. х 3 міс.); в 2006 році - 1077 грн. (359грн. х 3 міс.); в 2007 році 1230 грн. (410,06грн. х 3 міс.).
Проте, як зазначив позивач та підтвердив відповідач в своїх письмових та усних запереченнях, гром. ОСОБА_1 замість зазначених сум було виплачено в 2005 році - 50 грн.; в 2006 році - 50 грн. та в 2007 році - 55 гривень, через що позивачу (згідно проведеного ним розрахунку з яким погодився суд) - не було доплачено суму щорічної допомоги в розмірі 3148 грн. та 16 коп.
Таким чином, суд цілком погоджується з доводами позивача про наявність в нього права на отримання щорічної грошової допомоги в розмірі трьох мінімальних пенсій за віком як ветерана - учасника війни, визначених в ст. 14 Закону України „Про соціальний статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” .
Так само суд погоджується із вимогою позивача про зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплатити йому недоотриману суму вказаної грошової допомоги за 2005-2007 роки, одночасно відкидаючи заперечення відповідача з цього питання.
Відповідач законно послався на рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007, від 09 липня 2007 року у справі № 1-29/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), згідно до якого - визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), такі положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, зокрема ст. 29 за якою у 2007 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України „Про соціальний статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, учасникам війни склала 55 гривень.
Частиною третьою наведеного рішення КС, вказується що „Положення статей 29, 36 ...Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення”.
В свою чергу в частині п'ятої зазначеного рішення КС, йдеться що воно (рішення), має преюдиціальне для судів загальної юрисдикції, при розгляді ними позовів у зв'язку із правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених в рішенні КС законів, що визнавались неконституційними.
Аналогічні за „духом” та парадигмою спірних правовідносин, стало і рішення Конституційного Суду України стосовно визнання неконституційним положення Закону України „Про державний бюджет України на 2004 рік”, яким в ст. 44 були також встановлені занижені виплати щорічної грошової допомоги, порівняно із розмірами, встановленими тим самим Законом України „Про соціальний статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Статтею 22, частинами 2 та 3 закріплено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ч.3, ст. 8 КАС України - звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України - гарантується.
За таких вищенаведених обставин, на підставі вказаних законодавчих актів імперативного характеру та враховуючи правовий статус та зміст наведених рішень КС України - суд, вважає що у наявності є всі підстави для задоволення вимог позивача в частині зобов'язання виплатити йому недоотримані їм суми щорічної разової грошової допомоги у відповідності до ст. 14 Закону України „Про соціальний статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, яких він (позивач) був протиправно позбавлений.
Частина третя, ст. 152-ї Конституції України прямо вказує, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
За визначених умов, суд вважає, що зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату громадянину ОСОБА_1 неправомірно недоплачену йому суму щорічної разової допомоги, правомірно покладається на Управління праці та соціального захисту населення Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, як на орган, що єдиний уповноважений на здійснення таких виплат у відповідності до ст. 17 Закону України „Про соціальний статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Оцінюючи також заперечення відповідача стосовно порушення задоволенням вимог позивача прав інших осіб, що не зверталися до суду - суд, також вважає дані доводи нікчемними, враховуючи те, що право на судовий захист в рівної ступені закріплено за всіма громадянами в ст. 55 Конституції України, ст. 6 КАС України і той факт, що хтось скористувався таким своїм правом або ні, не може розглядатися як підстава для фактичної відмови особі яка звернулась за захистом в реалізації такого права (через „не звернення інших”).
З огляду на заперечення відповідача, з посиланням на ст. 99 КАС України, на пропуск позивачем строку звернення із вимогами про виплату недоотриманої грошової допомоги за період 2004, 2005 та 2006 р.р. - суд, не може погодитись з таким доводом виходячи принаймні із трьох позицій, таких як: тривалість однорідного порушення прав позивача, що виявилось в недоплаті йому належних сум щорічної грошової допомоги, яке тривало щороку, аж до року 2007, в якому позивач і звернувся по захист своїх прав; по-друге, згідно до ч.1, ст. 99 КАС України, річний строк для звернення з адміністративним позовом, обчислюється із дня, коли особа дізналася, або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Про те, що невиплата йому належних сум грошової допомоги є незаконною (неконституційною), позивач дізнався лише із рішення КС № 6-рн/2007 (на підставі якого він і заявив свої вимоги), що було постановлено 09.07.2007 року, тобто позов був поданий в межах встановленого строку; по трете - суд погоджується з доводом позивача про те, що за нормами Законів України „Про працю”, „Про пенсійне забезпечення осіб які звільнилися із військової служби...”, „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” - встановлена відсутність строків позовної давності стосовно невиплачених грошових сум заробітної плати, пенсій та інших соціальних виплат та допомог, що є основним джерелом існування. Враховуючи те, що позивач в повному обсязі не отримав кошти за Законом України „Про соціальний статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” навіть із назви якого випливає увесь статус даного закону як соціального, в суду є всі підстави віднести виплату разових щорічних допоміг, як соціальних, та враховуючи здебільш непрацездатний вік та стан осіб, що отримують виплати за цим Законом, вважати невиплачену допомогу позивачу, як одне з джерел його існування. Крім того, суд вважає некоректним посилання відповідача на норму ст.99 КАС України по відношенню до знятих вимог позивача щодо виплати недоотриманої суми грошової допомоги за 2004 рік - від якої позивач відмовився, та виплати такої суми за 2005 рік, виходячи з того, що недоплата такої допомоги мала місце (за законом) до 05.05., а сам КАС України, набрав чинності лише 01.09. того ж 2005 року.
Разом із тим, суд не може погодитись із негативним визнанням як факту бездіяльності Управління праці та соціального захисту населення Приморської районної адміністрації, щодо своєчасного перерахунку та виплати щорічної разової грошової допомоги, враховуючи те, що дійсно, саме управління не приймало рішень про розмір (скорочення) та порядок (термін) проведення виплат таких допомог, а діяло лише у відповідності до Законів України „Про Державний бюджет України” № 2285-15, від 23.12.2004 року (на 2004 рік); № 2505-15, від 25.03.2005 року (на 2005 рік); № 3235-15, від 20.12.2005 року (на 2006 рік); № 489-15, від 19.12.2006 року (на 2007 рік), а також виконувало вимоги КМУ, яким визначається порядок виплати грошової допомоги ветеранам війни, на підставі розділу ІІ, Закону України, „Про внесення змін до Закону України „Про соціальний статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
керуючись ст. ст. 2, 6, 10, 17, 69, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. ст. 3, 19, 21 та 22 Конституції України, ст. ст. 14 та 17 Закону України „Про соціальний статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, рішенням Конституційного Суду України, від 09.07.2007 року, за № 6-РП-2007, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов громадянина ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати право громадянина ОСОБА_1 на отримання від Держави щорічної разової грошової допомоги у відповідності до частини 5-ї, ст. 14 Закону України „Про соціальний статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” у розмірі 3-х кратної суми мінімальної пенсії за віком в Україні.
Забов*язати Управління праці та соціального захисту населення Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, провести перерахунок та виплату громадянину ОСОБА_1 неправомірно недоплачену йому суму щорічної разової допомоги згідно до частини 5-ї, ст. 14 Закону України „Про соціальний статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” за період із 2005 по 2007 роки в розмірі 3148 гривень та 16 копійок.
В іншої частині позову - відмовити.
Стягнути із Управління праці та соціального захисту населення Приморської районної адміністрації Одеської міської ради на користь держави судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 38 гривень та 50 копійок.
Заява про апеляційне оскарження даної постанови, може бути подана до суду протягом 10-ти днів після її проголошення. Апеляційна скарга на дану постанову суду, протягом 20-ти днів від дня звернення із заявою про оскарження постанови може бути подана до Одеського обласного Апеляційного адміністративного суду, через Приморський районний суд м. Одеси.
Суддя Терьохін С.Є.