Справа №  2-490/11  

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

24 червня 2011 року                                                                               м. Косів

          Косівський районний суд, Івано-Франківської області  в складі:

            Головуючого –судді: Цалин Б.М.  

Секретаря- Губчук Д.Ю.

з участю позивача: ОСОБА_2

представника відповідача- ОСОБА_10- ОСОБА_3

третьої особи - ОСОБА_4

  Розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду м. Косів, справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_10, третьої особи на стороні відповідачів без самостійних вимог- приватного нотаріуса ОСОБА_4 про визнання договорів дарування житлового будинку та земельних ділянок недійсними,-

                                                  В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся в суд із вказаними позовними вимогами .

          В судовому засіданні позивач, ОСОБА_2, позовні вимоги підтримав, суду пояснив, що в серпні 1958 року його батьки ОСОБА_8 та ОСОБА_5, будучи подружжям, за спільні кошти купили житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. У вказаному будинку він проживав з народження а згодом поїхав на навчання у м. Львів. Під час навчання та після його закінчення постійно приїжджав до батьків, проводив з ними літні канікули та відпустки, а також вів з ними спільне господарство. Зокрема, спільно з батьком він добудував літню кухню, стайню та гараж. Відповідно, після здійснених спільно добудов, будинковолодіння складалося з житлового будинку, навісу, гаража, літньої кухні, кладовки, сарая, воріт, що підтверджується зведеним оціночним актом. В січні 1978 року батько - ОСОБА_8 помер. Після смерті батька все майно залишилися: матері ОСОБА_5 та йому із сестрою  ОСОБА_9. Він постійно приїжджав до матері у м.Косів, продовжуючи вести з нею спільне господарство, наглядаючи за належним йому майном, проводив і в даний час проводить ремонти будівель та інші роботи по господарству, а так само, допомагаючи матері матеріально. На даний час проживає з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1, так , як вона в силу віку та хвороби потребує постійного стороннього догляду. 18.11.2003 року його мати ОСОБА_5, без його відома та згоди, як спадкоємця за законом, самовільно подарувала будинковолодіння, що складається з житлового будинку, гаража, літньої кухні, кладови, трьох сараїв та огорожі онукам: відповідачам в справі ОСОБА_6, та ОСОБА_10. Згодом, 14.12.2004 року, мати подарувала їм також і земельні ділянки, надані для будівництва та обслуговування житлового будинку та ведення особистого господарства. Зазначені земельні ділянки також належали його батькові за життя, а відповідно на даний час за законом їх частина належить йому. Проте, згодом, мати зрозуміла, що допустила помилку, оскільки дарування здійснювалося незаконно та під психологічним тиском зятя, онуків, які її обманули, обіцяючи допомогу та утримання на старості літ. Після дарування обдаровані деякий час відвідували ОСОБА_5, але згодом, коли вона занедужала, практично стала  інвалідом внаслідок перелому шийки правої стегнової кістки, забули про свої обіцянки та обов'язки. Коли в серпні 2010 року, мати потрапила до лікарні і по його приїзді вона розповіла про дарування вищевказаного майна. В розмові з матір'ю він їй повідомив, що вона не мала права дарувати майно без його згоди, яке за законом належить йому. Мати зверталася до обдарованих з листом, у якому просила розірвати договори дарування, однак вказаний лист відповідачами повернуто. Вважає оскаржувані ним договори дарування укладеними під психологічним тиском відповідачів ОСОБА_10, ОСОБА_10 та просить визнати їх недійсними а позов задоволити в повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_5 в судове засідання не з”явилась за станом здоров”я, подала суду письмові пояснення по суті позовних вимог ОСОБА_2 Вимоги позову ОСОБА_5 визнає та просить позов задоволити.

Представник відповідача, ОСОБА_6, адвокат ОСОБА_3 позовні вимоги заперечив, суду пояснив,  що наявними в матеріалах письмовими доказами стверджено, що а ні його довірителем - ОСОБА_10, ні іншими співвідповідачами у справі не порушено права позивача під час укладення договорів дарування нерухомого майна та земельних ділянок, так як жодних майнових прав на ці об"єкти власності у ОСОБА_2 не було. Позивачем не надано суду жодного доказу в підтвердження того, що на момент укладення договорів дарування, які є предметом його позову, об"єкти нерухомого майна та земельні ділянки, що відчужувалися, належали йому на праві власності. Покликання позивача на те, що після смерті його батька, ОСОБА_8 він успадкував належну йому по закону, частку житлового будинку та земельної ділянки, яку відповідачів в справі ОСОБА_10, та ОСОБА_10 отримали в дар, є голослівними та надуманими. Свідоцтва про прийняття спадщини останньому не видавалось, оскільки він фактично не вступав в управління чи володіння спадковим майном та не звертався в нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини. Твердження позивача про те, що він, після відкриття спадщини, фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, переконливо спростовуються довідкою відділу житлового господарства Франківської райдержадміністрації Львівської міської ради №691 від 26.05.2011 року, згідно якої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є співвласником окремої квартири АДРЕСА_2. Зареєстрований позивач за цією адресою ще з 07.05.1973 року, що спростовує його твердження про те, що на день смерті батька - січень місяць 1978 року він фактично вступив в управління спадковим майном. Також голослівним є покликання позивача на те, що він є співвласником житлового будинку, адже разом із батьком спільно будували господарські споруди. По-перше: лише письмовий договір про спільну участь членів сім'ї власника житлового будівництва у добудові, прибудові, тощо, є єдиним доказом такої участі, а отже і доказом підстави набуття права власності на новостворене майно. Такого договору не укладалося, і доказів цього у позивача не має. Будь яка участь у будівництві господарських споруд права власності на житловий будинок не породжує. В той же час, наявні письмові докази, переконливо стверджують, що на момент укладення договорів дарування будинковолодіння та земельної ділянки, що знаходяться по АДРЕСА_1, єдиним їх власником була лише ОСОБА_5, яка, реалізуючи свої права, розпорядилася ними на свій розсуд. Згідно договорів, які є предметом позову, ОСОБА_5, подарувала ОСОБА_6 та його сестрі ОСОБА_10 житловий будинок та земельні ділянки. 18.11.2003 року було укладено та засвідчено нотаріально договір дарування житлового будинку між ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_10, пунктом 1 якого визначено, що ОСОБА_5 перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій та діючи добровільно подарувала, а відповідачі в справі  ОСОБА_6, та ОСОБА_10 прийняли в дар в рівних частинах належний Дарителю на праві приватної власності житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 1651. 14.12.2004 року було укладено та засвідчено нотаріально договір дарування земельних ділянок між цими ж сторонами. Вказані земельні ділянки належні Дарителю –ОСОБА_5 на праві приватної власності. У відповідності до п.4 Договорів дарування житлового будинку та дарування земельних ділянок ОСОБА_5 засвідчила, що відчужуваний житловий будинок та земельна ділянка на момент укладення цих договорів нікому іншому не проданий, не подарований, іншим способом не відчужений, під заставою, в тому числі податковою, забороною (арештом) не перебуває, судового спору щодо них, а також прав третіх осіб як в межах, так і за межами України немає, як внесок до статутного капіталу юридичних осіб не внесений. Пунктом 5 цих Договорів дарування житлового будинку та дарування земельних ділянок сторонами стверджується, що договори не носять характеру мнимої або удаваної угоди. Відповідачка в даній справі ОСОБА_5 на момент укладення Договорів дарування житлового будинку та дарування земельних ділянок була єдиним правомірним власником дарованого майна, дієздатність її було перевірено нотаріусом ОСОБА_4 у відповідності до чинного законодавства України про що зазначено в тексті договорів. Предмет цих договорів та правові наслідки їх укладення були сторонам роз'яснені належним чином, усно і письмово нотаріусом, що їх посвідчив. У відповідності до п.7 Договорів сторонам були роз'яснені положення чинного законодавства, які регулюють умови дарування. Отже, підстави, визнавати недійсними Договори дарування житлового будинку та земельних ділянок відсутні, оскільки укладено та посвідчено їх у повній відповідності до законодавства, а доводи позовної заяви є надуманими, безпідставними і необгрунтованими. Просить в позові відмовити а також наполягає на застосуванні строку позовної давності.

Відповідачка в справі ОСОБА_10 в судове засідання не з”явилась, подала суду письмове заперечення позовних вимог ОСОБА_2, просить в позові відмовити та наполягає на застосуванні строку позовної давності.

Третя особа на стороні відповідача, без заявлення самостійних позовних вимог, приватний нотаріус Косівського районного нотаріального округу, ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що до неї зверталась в 2003 році ОСОБА_5 з приводу посвідчення договорів дарування житлового будинку та земельних ділянок в користь внуків, відповідачів в справі. Після роз”яснення порядку та правових наслідків оформлення таких правочинів ОСОБА_5 наполягала на своєму рішенні про оформлення договорів дарування. Так 18.11.2003 року нею, як нотаріусом, було посвідчено  договір дарування житлового будинку між ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_10. Дієздатність дарителя перевірено, остання перебувала при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміла значення своїх дій та діяла добровільно. Житловий будинок із господарськими будівлями і спорудами, що в АДРЕСА_1 належав Дарителю –ОСОБА_5 на праві приватної власності. На момент посвідчення договору дарування житлового будинку ОСОБА_5 не було ще дооформлено права власності на земельні ділянки, тобто остання не мала Державного акту а тому договір дарування земельних ділянок посвідчено практично через рік, при чому ОСОБА_5 не змінила за вказаний період свою волю і 14.12.2004 року вона посвідчила нотаріально договір дарування земельних ділянок між цими ж сторонами. Вказані земельні ділянки належали ОСОБА_5 на праві приватної власності. У відповідності до п.4 Договорів дарування житлового будинку та дарування земельних ділянок ОСОБА_5 засвідчила, що відчужуваний житловий будинок та земельна ділянка на момент укладення цих договорів нікому іншому не проданий, не подарований, іншим способом не відчужений, під заставою, в тому числі податковою, забороною (арештом) не перебуває, судового спору щодо них, а також прав третіх осіб як в межах, так і за межами України немає, як внесок до статутного капіталу юридичних осіб не внесений. Пунктом 5 цих Договорів дарування житлового будинку та дарування земельних ділянок сторонами стверджується, що договори не носять характеру мнимої або удаваної угоди. Відповідачка в даній справі ОСОБА_5 на момент укладення Договорів дарування житлового будинку та дарування земельних ділянок була єдиним правомірним власником дарованого майна, дієздатність її було перевірено у відповідності до чинного законодавства України про що зазначено в тексті договорів. Предмет цих договорів та правові наслідки їх укладення були сторонам роз'яснені належним чином, окрім того в силу вимог п.7 Договорів сторонам були роз'яснені положення чинного законодавства, які регулюють умови дарування. Підстави, визнавати недійсними Договори дарування житлового будинку та земельних ділянок відсутні, оскільки укладено та посвідчено їх у повній відповідності до законодавства. Доводи позовної заяви є надуманими, безпідставними і необгрунтованими. Волевиявлення подарувати житловий будинок та земельні ділянки саме внукам , відповідачам в даній справі добровільно виходило від ОСОБА_5 та не було обумовлено жодними умовами чи обставинами, що й було зафіксовано текстом Договорів дарування житлового будинку та дарування земельних ділянок. Просить в позові відмовити.

  Суд вислухавши сторони, свідка ОСОБА_11, вивчивши матеріали справи проходить до висновку, що в позові слід відмовити на наступних підстав:

В судовому засіданні встановлено, що сторони в справі перебувають в родинних відносинах між собою. Позивач в справі доводиться сином відповідачки – ОСОБА_5 та рідним дядьком відповідачів ОСОБА_6 , ОСОБА_10. Як стверджено свідоцтвом про шлюб відповідачка в справі в наслідок одруження 27.102007 року змінила дошлюбне прізвище “ОСОБА_10 на ОСОБА_10

Позивач в обгрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що 18.11.2003 року його мати ОСОБА_5, без його згоди та відома, як спадкоємця за законом, самовільно подарувала будинковолодіння, що складається з житлового будинку, гаража, літньої кухні, кладови, трьох сараїв та огорожі онукам: відповідачам в справі ОСОБА_6, та ОСОБА_10. А також 14.12.2004 року, мати подарувала їм також і земельні ділянки, наділені для будівництва та обслуговування вказаного  житлового будинку та ведення особистого господарства. Вважає, що дарування здійснювалося незаконно та під психологічним тиском на матір зі сторони зятя, онуків.  Про наявність оскаржуваних ним договорів дарування йому стало відомо зі слів матері тільки в серпні 2010 року.

Як вбачається із оскаржуваних позивачем договорів дарування: (а.с.17) 18.11.2003 року приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 посвідчено договір дарування житлового будинку між ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_10. Відповідно до п.1 Договору ОСОБА_5 перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміла значення своїх дій та діяла добровільно, подарувала а відповідачі в справі ОСОБА_6, ОСОБА_10 прийняли в дар в рівних частинах належний дарителю на праві приватної власності житловий будинок із господарськими будівлями і спорудами, що в АДРЕСА_1 який розміщений на земельній ділянці площею 1651.

14.12.2004 року приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 посвідчено договір дарування земельних ділянок (а.с.18) між ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_10. Відповідно до п.1 Договору ОСОБА_5 перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміла значення своїх дій та діяла добровільно, подарувала а відповідачі в справі ОСОБА_6, ОСОБА_10 прийняли в дар в рівних частинах належні дарителю на праві приватної власності земельні ділянки площею 2387 кв.м. , що перебуває в м. Косові Івано-Франківської області  і перебуває у віданні Косівської міської ради. У відповідності до п.4 Договорів дарування житлового будинку (а.с.17)  та дарування земельних ділянок (а.с.18) ОСОБА_5 засвідчила, що відчужуваний житловий будинок та земельні ділянки на момент укладення цих договорів нікому іншому не продані, не подаровані, іншим способом не відчужені, під заставою, в тому числі податковою, забороною (арештом) не перебувають, судового спору щодо них, а також прав третіх осіб як в межах, так і за межами України немає, як внесок до статутного капіталу юридичних осіб не внесений. Пунктом 5 цих Договорів дарування житлового будинку та дарування земельних ділянок сторонами стверджується, що договори не носять характеру мнимої або удаваної угоди. Предмет цих договорів та правові наслідки їх укладення були сторонам роз'яснені належним чином, окрім того в силу вимог п.7 Договорів сторонам були роз'яснені положення чинного законодавства, які регулюють умови дарування.

Оскаржувані позивачем договори дарування, укладені і відповідають усім вимогам діючого на момент їх укладення  законодавства, а саме, відповідно до ст. 243 ЦК  ( в ред.. 1963р.) вони були укладені у письмової формі,  та нотаріально посвідчені, відповідно до вимог ст. 244 ЦК ( 1963р). Договір дарування віднесений до реальних договорів,  укладення якого  зв»язано з  моментом  передачі  дару ( майна) та вважається  укладеним з моменту такої передачі. Той факт, що відповідачі не реєструють житловий будинок, прийнятий ними в дар на своє ім»я не має правового значення для визнання угоди не дійсною і не свідчить про те, що угода  не була направлена на реальне настання юридичних наслідків, оскільки   відповідно до ст. 243 ЦК 1963р.  одна сторона дарувальник передає  безоплатно майно у власність другій стороні –обдарованому. Договір дарування направлений на припинення права власності у однієї сторони –дарувальника , та виникнення  права власності у другої сторони –обдарованого. Дарувальник при передачі майна у власність ніякого зустрічного задоволення від обдаровуваного не отримує. Договір дарування направлений на безповоротне припинення права власності у дарувальника  та виникнення права власності у обдаровуваної особи, при цьому обдаровуваний набуває право власності на майно, якого у нього раніше не було. Право власності  у обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття, тобто з часу , коли обдаровуваний будь –якими діями підтвердив згоду на прийняття  дарунка від дарувальника.  Відповідно до ст. 722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок  виникає з моменту його прийняття.   Частини 4 ст. 722 ЦК України передбачає,  що  прийняття  обдарувальним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предметів  договору, або символів речі є прийняттям дарунка.

В обгрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що при укладенні оскаржуваних ним договорів дарування житлового будинку та земельних ділянок порушено його право, як спадкоємця першої черги за законом, таким чином позбавлено права на належну йому частку в спадковому майні, після смерті батька ОСОБА_8.  

Вказаний факт позивачем в судовому засіданні не доведено, а ОСОБА_2 в судовому засіданні підтвердив, що він не звертався після смерті батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року,  що стверджується свідоцтвом про смерть (а.с. 16) в нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини.  Згідно ст.560 ЦК України ( в редакції закону 1963 року) на майно, що переходить за правом спадкування, державною нотаріальною конторою видається свідоцтво про право на спадкування. ОСОБА_2 таке свідоцтво не видавалось, оскільки він фактично не вступав в управління чи володіння спадковим майном (п.1 ч.І ст.549 ЦК України в редакції Закону 1963 року); він не подавав нотаріальному органу за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини (п.2 ч.І ст.549 ЦК України в редакції Закону 1963 року). Твердження позивача про те, що він, після відкриття спадщини, фактично вступив в управління та володіння спадковим майном,  спростовуються довідкою відділу житлового господарства Франківської райдержадміністрації Львівської міської ради за №691 від 26.05.2011 року, якою стверджено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є співвласником окремої квартири АДРЕСА_2. Зареєстрований позивач за цією адресою ще з 07.05.1973 року, що спростовує його твердження про те, що на день смерті батька - січень місяць 1978 року він фактично вступив в управління спадковим майном. Окрім того співвласником вказаної квартири є також і його мати ОСОБА_5

          Не заслуговують на увагу суду , та не доведені в судовому засідані доводи позивача в тому, що він є співвласником подарованого його матір”ю житлового будинку, так як  він разом із батьком спільно будували господарські споруди. Лише письмовий договір про спільну участь членів сім'ї власника житлового будівництва у добудові, прибудові, тощо, є єдиним доказом такої участі, а отже і доказом підстави набуття права власності на новостворене майно. Такого договору не укладалося, що в судовому засіданні визнав і сам позивач. Будь-яка участь у будівництві господарських споруд права власності на житловий будинок не надає. Окрім того суд звертає увагу, що житловий будинок належав на праві власності ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Косівською державною нотаріальною конторою 05 серпня 1958 року, за реєтром № 1690. Право власності ОСОБА_5 зареєстровано в Коломийському МБТІ 29.01.1963 року за реєстрованим № 1051 в реєстровій книзі №8. Вказані факти стверджують те, що на момент укладення договорів дарування будинковолодіння та земельних ділянок, що знаходяться по АДРЕСА_1, єдиним їх власником була лише ОСОБА_5, яка, реалізуючи свої права, розпорядилася ними на свій розсуд. Окрім того суд звертає увагу, що сама ОСОБА_5 із моменту укладення вказаних договорів і по даний час не зверталась до суду із вимогою про визнання їх недійсними чи розірвання, при чому як пояснила в судовому засіданні приватний нотаріус ОСОБА_4 вона мала зустріч в 2010 р із ОСОБА_5 , при чому відмітила при розмові, що позивач чинив психологічний тиск на свою матір ОСОБА_5 вимагаючи скасувати укладені нею договори дарування.

          Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_11, дружина позивача, ствердила, що її чоловік на даний час здійснює догляд за своєю матір”ю ОСОБА_5, яка внаслідок похилого віку та хвороби потребує постійного стороннього догляду, в той час як внуки , відповідачі в справі протягом останніх декількох років взагалі не появляються в господарстві ОСОБА_5 Позивач допомагає матері у веденні домашнього господарства.  Вказані факти суд розцінює, як доказ того, що позивач будучи сином ОСОБА_5 виконує свій обов”язок по утриманню своєї матері, яка на даний час є перестарілого віку та потребує сторонньої допомоги.  Конституцією України встановлено, що повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Утримання непрацездатних батьків, які потребують допомоги, є моральним і юридичним обов'язком їх повнолітніх дітей. Це положення базується на правовому принципі, згідно з яким батьки і діти зобов'язані надавати вза ємну моральну підтримку і матеріальну допомогу один одному.

          Згідно з вимогами ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5,6 ст.203 цього Кодексу. Позивачем не доведено порушення відповідачами вимог ч.ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України.

          В силу вимог п.п.19,20 Постанови Пленуму Верховного Суду “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання  правочинів недійсними” вбачається, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК України  правочин, вчинений  під  впливом  помилки,  обману,  насильства,  зловмисної домовленості представника однієї сторони  з  другою  стороною  або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229ЦК) ,  мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа  на  підтвердження  своїх  вимог  про   визнання   правочину недійсним  повинна довести,  що така помилка дійсно мала місце,  а  також що вона має істотне значення.      Помилка внаслідок  власного  недбальства,  незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою  для визнання правочину недійсним.  Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої  сторони  в  оману  щодо  обставин,  які впливають на вчинення правочину.  На відміну від помилки,  ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу  в  діях  відповідача,  істотність  значення обставин,  щодо яких особу введено в  оману,  і  сам  факт  обману повинна  довести особа,  яка діяла під впливом обману.  Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

          Згідно ч.ч. 3, 6 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст.10 ЦПК України обов'язок доказування обставин недійсності Договорів дарування житлового будинку та земельних ділянок лежить на позивачу. У відповідності до ст.7 Прикінцевих на перехідних положень Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 р., ст.71 ЦК УРСР до відносин, що виникають з Договору дарування житлового будинку застосовується загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) в три роки. Згідно ст.257 ЦК України встановлена загальна позовна давність в З роки, ці норми застосовуються до Договору дарування земельних ділянок.

          На момент подачі ОСОБА_2 позову пройшло більше 7 років з моменту укладення Договору дарування житлового будинку та більше 6 років з моменту укладення Договору дарування земельних ділянок. Позивачем не заявлено клопотання про поновлення вказаного терміну позовної давності та взагалі не наведено підстав його пропуску.

          Відповідачі в справі наполягають на застосування судом строку позовної давності а тому не може залишитись поза увагою суду , той факт, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з позовом про визнання недійсними Договорів  дарування житлового будинку та земельних ділянок.

          У відповідності до ст.80 ЦК У РСР 1963 р. закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою відмови у позові. Згідно із ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Ухвалою суду від 04.05.2011 року задоволено клопотання позивача та відстрочено ОСОБА_2 до вирішення справи по суті сплату недооплаченого державного мита в загальній сумі 786,26 грн., що підлягає до стягнення .

          На підставі наведеного , ст .ст. 549, 560 ЦК України в редакції 1963 року, ч.4 ст. 267 ЦК України, ст.ст. 319,  386, 717-722 , 728 ЦК України, п.п.19, 20 Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання  правочинів недійсними” та керуючись ст.ст. 213 - 215, 218 ЦПК України, суд, -

                                                                В И Р І Ш И В :  

          В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_10, третьої особи на стороні відповідачів без самостійних вимог - приватного нотаріуса ОСОБА_4 про визнання недійсними: договору дарування житлового будинку, що в АДРЕСА_1, що посвідчений 18.11.2003 року та зареєстрований в реєстрі за № 1917  та договору дарування земельних ділянок площею 2387 кв.м., що знаходяться в м.Косові Івано-Франківської області, що посвідчений 14.12.2004 року та зареєстрований в реєстрі за № 2751  - відмовити.

          Стягнути із ОСОБА_2 в користь держави 786,26 грн недооплаченого державного мита.  

          Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського Апеляційного суду через Косівський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення –протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:                                                                                                        Цалин Б.М.