ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"03" жовтня 2006 р. | Справа № 25/148-06-4334 |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого Журавльова О.О.,
суддів Тофана В.М., Михайлова М.В.
при секретарі судового засідання Друзенко К.В.
за участю представників сторін:
від позивача Янішевський С.А. за довіреністю від 19.07.2006р. №504/ик-07;
Кириличенко О.А. за довіреністю від 19.07.2006р. №505/ик-07
від відповідача Слюсар М.М. за довіреністю від 15.09.2005р. №407
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства „Одеська залізниця”
на рішення господарського суду Одеської області від 02 серпня 2006 року
у справі №25/148-06-4334
за позовом Закритого акціонерного товариства „Миколаївський калійний термінал”
до Державного підприємства „Одеська залізниця”
про стягнення 1045508,80 грн., -
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Одеської області від 02 серпня 2006 року у справі №25/148-06-4334 (суддя Малярчук І.А.) задоволений позов ЗАТ „Миколаївський калійний термінал” (скорочено ЗАТ „Ніка-Тера”) про стягнення з ДП „Одеська залізниця” збитків в розмірі 1045508, 80 грн.
Приймаючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що списання збору за зберігання вантажу в вагонах, без належним чином укладеного між вантажоодержувачем та залізницею договору зберігання та за умови, що дані вигони не є власністю залізничних адміністрацій України, провадилось Одеської залізницею не у відповідності до проаналізованих законодавчих норм, у зв’язку з чим є неправомірним.
Відповідач із судовим рішенням не згодний, в апеляційній скарзі просить його скасувати та звільнити Одеську залізницю від відповідальності, з посиланням при цьому на те, що господарський суд неправильно застосував норми процесуального права –ст.ст.32,33,84 ГПК України, норми матеріального права –ст.ст.22,551,936,937 ЦК України, ст.ст.224,225 Господарського кодексу України, ст.46 Статуту залізниць України, п.5 Правил зберігання вантажу, п.2.1. Розділу 2 Тарифного керівництва №1, Правила пожежної безпеки на залізничному транспорті, Правила перевезення наливних вантажів, а висновки суду не відповідають обставинам справи, п.2.3-2.6. Правил розрахунків за перевезення вантажів, а також п.4.1.,4.2. договору від 10.04.2004р. №5103.
За доводами відповідача, при вирішенні спору суд неправильно застосував загальні норми цивільного законодавства –ст.ст.936,937 (договір зберігання) ЦК України, оскільки правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем регулюються спеціальними нормами –ст.46 Статуту Залізниць України та п.5 Правил зберігання, п.2.1. розділу 2 Тарифного керівництва №1, а обов’язок позивача сплачувати збір за зберігання вантажу виник на підставі актів цивільного законодавства, що не передбачає обов’язкову наявність угоди сторін. При здійсненні висновку, суд не застосував спеціальні норми цивільного законодавства –ст.46 Статуту залізниць України та п.5 Правил зберігання, п.2.1. розділу 2 Тарифного керівництва №1, які встановлюють обставини, при яких знаходження вантажу у вагоні є зберіганням, та Правила пожежної безпеки на залізничному транспорті, Правила перевезення наливних вантажів, оскільки вони не вміщують заборони щодо зберігання вантажів у вагонах-цистернах на станціях, що свідчить про невідповідність висновків суду обставинам справи.
Окрім того, відповідач вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував ст.22 ЦК України та ст.ст.224,225 ГК України, оскільки стягнута сума не є втратами, які позивач зазнав у зв’язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витратами, які позивач зробив, або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходами, які позивач міг реально одержати за звичайних обставин.
Позивач з апеляційною скаргою відповідача не згодний і у судовому засіданні просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення –без змін, з посиланням при цьому на те, що договору на зберігання вантажу між сторонами не укладено, а договорами, які укладені сторонами, не обумовлюється надання відповідачем послуг щодо зберігання вантажів. Окрім того, вантажі знаходилися у вагонах, а не в смузі відведення, на відкритих майданчиках та в складах станцій, а тому відповідач неправомірно списав з позивача плату за зберігання вантажу у вагонах. Списана відповідачем сума за своєю правовою природою є витратами позивача, а тому доводи відповідача про неправильне застосування судом першої інстанції ст. ст.224,225 ГК України є безпідставними.
У судовому засіданні представник відповідача просив застосувати строки позовної давності, передбачені ст.136 Статуту залізниць України, з посиланням при цьому на Постанову Верховного Суду України від 16.05.2006р. у справі №17/160.
Відповідно до ст.85 ГПК України, у судовому засіданні за згодою представників сторін оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача, з огляду на таке:
Як встановлено матеріалами справи, між позивачем і відповідачем укладений договір про обробку вагонів з вантажами №5103, який діє з 10.04.2004р. до 10.04.2009р. і предметом якого є здавання/приймання відповідачем та приймання/здавання позивачем експортних, транзитних, імпортних вантажів, що перевозяться за участю морського (річкового), залізничного транспорту, а також господарських вантажів для позивача або його контрагентів, перелік яких позивач надає відповідачу.
Відповідно до п.7.7. цього договору, розрахунки між позивачем і відповідачем за всіма видами платежів проводяться через ТехПД залізниці на умовах попередньої оплати.
Цей договір втратив свою чинність з моменту підписання сторонами договору про експлуатацію залізничної під’їзної колії ЗАТ „Ніка-Тера” від 25.01.2006р., який укладений сторонами на 3 роки з 01.02.2006р. до 31.01.2009р.
Згідно з умовами цього договору, сторонами експлуатується під’їзна колія, яка належить позивачу, що примикає до станції Жовтнева Одеської залізниці через стрілку №156 і обслуговується власним локомотивом.
Умовами цього договору також передбачено, що розрахунки між позивачем і відповідачем за всіма видами платежів проводяться через ТехПД залізниці на умовах попередньої оплати.
На виконання умов означених договорів відповідач списав з особового рахунку позивача плату за понад добове зберігання вантажу у вагонах, що надійшли позивачу на станцію призначення Жовтнева. Означена плата списана відповідачем з позивача за період з 12.06.2005р. по 16.02.2006р. в сумі 1045508,80 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи документами і не заперечується відповідачем.
Відповідно до ч.2 ст.22 Статуту залізниць України, виконання залізницею додаткових операцій, пов’язаних з перевезенням вантажів (завантаження, розвантаження, зважування, експедирування тощо), здійснюється на підставі окремих договорів.
Відповідно до розділу 2 Правил обслуговування залізничних під’їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000р. №644 і зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000р. за №875/5096, взаємовідносини залізниці з підприємствами, які виконують вантажні роботи на під’їзних коліях та перевалочні операції на під’їзних коліях морських (річкових) портів визначаються договорами про експлуатацію під’їзних колій, що укладаються між залізницею і власниками під’їзних колій у разі обслуговування під’їзної колії власним або орендованим локомотивом, а також договорами про обробку вагонів з вантажами.
З огляду на викладене, можливо дійти висновку, що укладеними договорами сторони врегулювали взаємовідносини стосовно виконання вантажних і перевалочних робіт на під’їзних коліях. Дане підтверджується також і змістом зобов’язань сторін за укладеними договорами. Так, за договором про обробку вагонів з вантажами позивач зобов’язаний приймати всі узгоджені експортні та транзитні вантажі та нести відповідальність за користування вагонами від моменту подачі відповідачем на приймально-здавальній колії до моменту здачі їх відповідачу; а відповідач зобов’язаний здійснювати подачу вагонів під вивантаження та навантаження на приймально-здавальні колії №3,5 парку прийому станції Жовтнева або колію №1 позивача, а також своєчасно здійснювати забирання розвантажених і навантажених вагонів з приймально-здавальних колій №3,5 або колії №1 позивача (розділи 3.1., 3.2. договору.) При цьому, цим договором обумовлено, що позивач своїми силами і засобами здійснює охорону вагонів з моменту їх приймання і до передачі відповідачу. За умовами договору про експлуатацію залізничної під’їзної колії, здавання-приймання вагонів провадиться також на передавальних коліях №3 або №5 парку прийому, або колії №1 позивача. Тобто, договори, які укладені між сторонами не стосуються правовідносин щодо виконання будь-яких вантажних, перевалочних робіт, а отже і зберігання відповідачем вантажів на станціях та інших місцях загального користування.
Між тим, вимогами ч.2 ст. 36 Статуту залізниць України передбачено, що начальники залізниць, уповноважені ним керівники організацій, що входять до складу залізниць, відповідно до Правил мають право на укладання договорів про збереження вантажів на складах станцій або у вагонах. Відповідно до п.7 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000р. №644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000р. за №866/5087, на прохання вантажовласників залізниця може надавати їм місця в смузі відведення, на відкритих майданчиках та в складах станцій для зберігання вантажів на строк, більший граничного терміну зберігання. Умови такого зберігання вантажів і плата за нього визначається окремою угодою між залізницею і вантажовласником. За умовами такої самої угоди можуть зберігатися вантажі у вагонах і контейнерах.
Але, всупереч наведених норм Статуту залізниць України і Правил зберігання вантажів, сторони у справі не укладали окрему угоду на зберігання вантажів як на станціях, так і у вагонах, яка б обумовлювала місце і терміни зберігання вантажів, умови і порядок їх зберігання, оплату за зберігання згідно діючого Тарифного керівництва, відповідальність сторін, тощо.
Таким чином, обставини справи щодо відсутності між сторонами договірних відносин на зберігання вантажів, а також щодо відсутності умов про зберігання вантажів у вагонах на станціях та місцях загального користування в укладених між сторонами договорах, свідчать, що відповідач у справі не може бути учасником правовідносин щодо зберігання вантажу у вагонах, які надійшли позивачу на станцію призначення Жовтнева, а отже і списання з позивача грошових коштів за таке зберігання порушує умови укладених між сторонами договорів.
До того ж, як правильно встановлено судом першої інстанції і підтверджується наявними у матеріалах справи вантажними митними деклараціями, актами загальної форми, накопичувальними картками, нумерація вагонів, в яких на адресу позивача надійшов вантаж, є восьмизначною і починається на цифру „5”, а отже, відповідно до ч.3 п.1.2., ч.1 п.1.3. Правил Реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв’язку України та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 15.10.2004р. за №1316/9915, означені вагони є власними вантажними вагонами і не відносяться до інвентарного парку залізничних адміністрацій України. Разом з тим, нумерація вагонів, в яких на адресу позивача надійшов вантаж починається на цифру „9РЖД”, а отже, є вагонами Російської залізниці.
Між тим, відповідно до ч.ч.1,2 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а відповідно до вимог ст.322 ЦК України, власник зобов’язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Звідси, господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у зв’язку з відсутністю права власності на вагони, або користування чи розпорядження ними Одеська залізниця не може бути учасником правовідносин, щодо зберігання вантажу, який знаходиться у вагонах.
Відповідно до ст.224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
З огляду на положення вищенаведених правових норм ст.224 ГК України, апеляційний господарський суд вважає, що списана відповідачем сума є витратами позивача, а тому доводи відповідача про неправильне застосування судом першої інстанції ст.ст. 224,225 ГК України не заслуговують на увагу.
Доводи відповідача про те, що обов’язок позивача оплатити відповідачу плату за зберігання вантажів у вагонах передбачений положеннями ст.46 Статуту Залізниць України, п.5 Правил зберігання вантажів, п.2.1. розділу 2 Тарифного керівництва №1 не приймаються до уваги апеляційним господарським судом, оскільки Правила зберігання вантажів передбачають оплату за зберігання вантажів, які вивантажені на місцях загального користування і не вивезені одержувачем у встановлений строк, а як встановлено матеріалами справи, відповідач списав з позивача оплату за зберігання вантажу у вагонах, які надійшли на станцію призначення Жовтнева.
Також недоцільними є посилання відповідача на п.7.1. договору про обробку вагонів з вантажами, згідно з яким, вагони, що з вини позивача недозаявлені проти добової норми вивантаження і простоюють на припортовій Станції або підходах до неї в „покинутих” поїздах в очікуванні подачі в Порт, оформлюються актами загальної форми з покладанням на позивача відповідальності за користування вагонами і контейнерами, зберігання і охорону вантажів у них.
По-перше, як встановлено апеляційним господарським судом, сторони у справі не підписували змінно-добового плану вивантаження вагонів, а тому відповідачем не доведено, що оплата списана саме за вагони, які недозаявлені позивачем проти добової норми вивантаження. По-друге, за умовами означеного пункту договору саме позивач несе відповідальність за зберігання і охорону вантажів у вагонах.
Заявлене у судовому засіданні представником відповідача клопотання про застосування строків позовної давності встановлених положеннями ст.136 Статуту залізниць України відхиляється апеляційним господарським судом, оскільки предметом розгляду у даній справі є вимоги про стягнення коштів, які неправомірно списані відповідачем за зберігання вантажів, а не вимоги, пов’язанні із перевезенням вантажу, пошти.
Таким чином, оскаржуване судове рішення відповідає обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права, а тому підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги відповідача відсутні.
Керуючись ст.ст.99,101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Одеської області від 02 серпня 2006 року у справі №25/148-06-4334 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства „Одеська залізниця” –без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя | О.О. Журавльов |
Судді | В.М. Тофан |
М.В. Михайлов |