ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2
____________________________________________________________________________________
У Х В А Л А
Іменем України
14.09.2006 року Справа № 5/213ад
Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Баннової Т.М.
суддів Бойченка К.І.
Медуниці О.Є.
Секретар судового засідання: Сідорова О.А.
за участю представників сторін:
від позивача повноважний представник в судове
засідання не прибув;
від відповідача Денисенко Д.Л., представник за довіреністю
№12 від 14.06.2006;
Щегловітова А.О., представник за
довіреністю №12 від 14.06.2006;
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Гудвіл”, м. Алчевськ Луганської області
на постанову
господарського суду Луганської області
від 17.07.2006
по справі № 5/213ад (суддя Закропивний О.В.)
за позовом Луганського обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів,
м. Луганськ
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Гудвіл”, м. Алчевськ Луганської області
про стягнення 5431 грн. 82 коп.
За результатами розгляду апеляційної скарги Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів
ВСТАНОВИВ:
Позивач – Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі – Фонд), звернувся до господарського суду Луганської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Гудвіл” (далі – ТОВ „Компанія „Гудвіл”) 5431 грн. 82 коп. штрафних санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2005 рік.
Постановою місцевого господарського суду від 17.07.2006 позов задоволено повністю. Мотивована дана постанова тим, що відповідачем не належним чином виконані обов’язки відповідно до чинного законодавства щодо виконання нормативу по створенню робочих місць для інвалідів та інформування відповідних державних органів для їх працевлаштування. Обґрунтовані висновки місцевого господарського суду вимогами ст.ст. 17, 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 № 875-ХІІ (далі – Закон № 875), п.п.2.1, 5, 10-14 „Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314 (далі – Положення № 314).
Відповідач не погодився з постановою місцевого господарського суду, подав апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати постанову та прийняти нову. В обґрунтування вимог за апеляційною скаргою її заявник посилається на те, що постанова прийнята судом першої інстанції з неповним встановленням обставин справи та неправильним застосування норм матеріального права. Відповідач вважає, тому що він є платником єдиного податку, що він не зобов’язаний сплачувати внески до Фонду соціального захисту інвалідів. Скаржник посилаючись на ч.1 ст. 177 Господарського кодексу України та ст. 614 Цивільного кодексу України зазначив, що враховуючи відсутність рішення місцевої Ради про працевлаштування інвалідів на визначених Радою підприємствах (в т.ч. ТОВ „”Компанія „Гудвіл”) на підприємстві – Відповідача), у підприємства відсутня вина, як підстава відповідальності за порушення зобов’язання, тобто відсутні підстави по сплаті штрафних санкцій за порушення закону.
Позивач надав заперечення від 28.08.2006 №03-01/3910 на скаргу відповідача. Фонд просить врахувати суд, що дія Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” (далі - Указ) не розповсюджується на відрахування до Фонду соціального захисту інвалідів, куди сплачуються кошти в формі адміністративно – господарських санкцій, а зазначений Указ стосується податків, платежів, інших відрахувань. Фонд зазначив, що порядок встановлення міськими радами нормативу було відмінено ще 05.07.2001 змінами до Закону №875. Закон №875 має пряму діє, яким 4% норматив для працевлаштування інвалідів безпосередньо доводиться до підприємств, установ та організацій всіх форм власності та господарювання.
Розглянув матеріали справи, обговорив доводи апеляційної скарги, заслухав представників відповідача, дослідив правильність застосування судом першої інстанції при винесенні постанови норм матеріального та процесуального права, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів не вбачає підстав для скасування або зміни постанови, виходячи наступного.
Відділення, звертаючись до суду із позовом про стягнення заборгованості зі сплати штрафних санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, діяло як орган державної влади при здійснені ним владних управлінських функцій і, відповідно, як суб’єкт владних повноважень.
За змістом ст.20 Закону №875 саме Фонду соціального захисту інвалідів надано право на стягнення санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Отже, з врахуванням ст.ст.2,7 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.8 Закону №875, п.1 Положення про Міністерство праці та соціальної політики України, затвердженого Указом Президента України від 30 серпня 2000 року №1035/2000 та п.п.1,3,4,9 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року №1434 суд першої інстанції обґрунтовано розглянув даний спір за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Статтею 19 Закону України № 875 для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлений норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.
Згідно з п. 14 Положення №314 підприємства (об’єднання), установи та організації у межах доведеного нормативу створюють робочі місця для працевлаштування інвалідів за власні кошти.
З урахуванням вказаних положень та фактичних обставин норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів для ТОВ „Компанія „Гудвіл” у 2005 році становить 1 чоловік (а.с.6-7).
Твердження відповідача про відсутність у нього обов’язку зі створення робочих місць для працевлаштування інвалідів за відсутністю відповідного рішення місцевої Ради та у зв’язку з тим, що він є платником єдиного податку є необґрунтованими, оскільки спеціальний Закон №875 не містить положення щодо створення вказаних робочих місць лише за наявністю відповідного рішення місцевої Ради.
Згідно ст.19 Закону №875 норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів встановлений для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання.
Фонд обґрунтовано вказує на те, що дія Указу не розповсюджується на відрахування до Фонду соціального захисту інвалідів.
Згідно з п. 2 Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями, установами), організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767, підприємства щороку не пізніше 1 лютого подають до відділень Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується наказом Мінпраці України за поданням Фонду та погоджується з Держкомстатом.
Згідно з п. 3.3.3. Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженої наказом Міністерства статистики України № 171 від 07.07.95 за погодженням з Міністерством економіки України, Міністерством праці України, Міністерством фінансів України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.08.95 за № 287/823 (далі - Інструкція) середньооблікова чисельність працівників з початку року обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року, тобто відповідно на 12.
Як вбачається зі звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів форми № 10-ПІ (а.с.9) на підприємстві відповідача середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 22 чоловіка, замість 1 інваліда фактично у 2005 році не працювало жодного, що є порушенням ст. 19 Закону №875.
Стаття 20 Закону 3875 встановлює, що підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньоїрічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.
З урахуванням викладеного, позивач нарахував штрафні санкцій за порушення відповідачем нормативу робочих місць у 2005 році, тобто за одне робоче місце, яке не зайнято інвалідом, розмір штрафу склав 5431 грн. 82 коп. Розрахунок штрафу вірний, відповідачем заперечень на нього не подавалось.
Пункт 4 Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділення Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767 ( далі – Порядок №1767), передбачає, що штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходи щодо їх стягнення у судовому порядку (п. 11 Порядку №1767).
Зазначені штрафні санкції відповідачем не сплачені, будь – які докази їх сплати у матеріалах справи відсутні.
Щодо здійснення відповідачем необхідних заходів для працевлаштування інвалідів судова колегія Луганського апеляційного господарського суду на підставі наявних матеріалів встановила, що відповідачем взагалі не виконувались вимоги діючого законодавства стосовно даного питання.
Так, Положенням №314 передбачено, що підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач належним чином не інформував ці органи про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів.
Це підтверджується довідками позивача (а.с.10,11), довідкою Алчевського міського центру зайнятості від 25.04.2006 №02/7-499 тощо.
Положення про заходи щодо працевлаштування інвалідів до колективного договору відповідач не вносив.
Така бездіяльність відповідача унеможливила відповідним органам направляти до підприємства – відповідача інвалідів для їх працевлаштування у звітному періоді.
Отже, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році є обґрунтованими.
Відповідач не спростовував в судовому засіданні зазначених вище фактів, доказів того, що відповідні робочі місця для інвалідів ним були створені відповідачем суду не надано.
Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що оскаржувана постанова місцевого господарського суду прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права та відповідає обставинам справи.
Підстав для скасування або зміни постанови не вбачається.
Судові витрати за апеляційною скаргою підлягають віднесенню на її заявника відповідно до вимог ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст. ст. 17, 71, 94, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 254, п. 6 Розділу VІІ „Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів, -
У Х В А Л И В :
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Гудвіл”, м. Алчевськ Луганської області, від 28.07.2006 №207 на постанову господарського суду Луганської області від 17.07.2006 по справі №5/213ад залишити без задоволення.
2. Постанову господарського суду Луганської області від 17.07.2006 по справі №5/213ад залишити без змін.
3. Судові витрати за апеляційною скаргою віднести на відповідача.
Відповідно до ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку згідно ч. 2 ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України протягом одного місяця після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т.М. Баннова
Суддя К.І. Бойченко
Суддя О.Є. Медуниця