ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2
____________________________________________________________________________________
У Х В А Л А
Іменем України
15.09.2006 року Справа № 2/117ад
Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Баннової Т.М.
суддів Бойченка К.І.
Єжової С.С.
за присутністю секретаря судового засідання Сідорової О.А.
та представників сторін:
від позивача – Федоренко О.А., дов. від 03.01.2006
№ 03-01/105
від відповідача – не прибув
розглянув у відкритому
судовому засідання
апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів
на постанову
господарського суду Луганської області
від 19.05.2006
по справі № 2/117ад (суддя Седляр О.О.)
за позовом Луганського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів
до відповідача Державного підприємства „Луганський облавтодор”
про стягнення 16071 грн. 12 коп.
За результатами розгляду апеляційної скарги Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів
ВСТАНОВИВ:
Позивач –Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі –Фонд), звернувся до господарського суду Луганської області з позовом про стягнення з державного підприємства „Луганський облавтодор” 16071 грн. 12 коп. штрафних санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2003 рік.
Постановою місцевого господарського суду від 19.05.06 у задоволенні позову відмовлено. Мотивована дана постанова доведеністю позивачем виникнення зобов’язання відповідача по сплаті заявлених у позові штрафних санкцій, також недотриманням Фондом строку для застосування вказаних штрафних санкцій та не зазначенням обґрунтованих причин порушення цих строків; вимогами ст.ст. 18, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 № 875-ХІІ (далі – Закон № 875), п.п. 5, 10-14 „Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314 (далі –Положення № 314), ст.250 Господарського кодексу України, п.4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 N 1767 (далі –Порядок), ст. 1 Цивільного кодексу України.
Позивач не погодився з постановою місцевого господарського суду, подав апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати постанову та прийняти нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування вимог за апеляційною скаргою її заявник посилається на неправильне застосування та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України щодо всебічного, повного та об’єктивного дослідження; неправомірне застосування судом строків, визначених у ст.250 Господарського кодексу України; на вимоги ст.ст.2, 3, 4, 241 Господарського кодексу України, ст.ст. 19, 20 Закону № 875.
Відповідачем не використано право на участь представника у судовому засіданні апеляційної інстанції, хоча про час та місце він був повідомлений належним чином, що підтверджено поштовим повідомленням №2074351.
Розглянув матеріали справи, обговорив доводи апеляційної скарги, заслухав представника позивача, дослідив правильність застосування судом першої інстанції при винесенні постанови норм матеріального та процесуального права, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Статтею 19 Закону України № 875 для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.
З урахуванням вказаних вимог цього Закону та середньооблікової чисельності штатних працівників відповідач повинен був працевлаштувати у 2003 році 57 інвалідів.
Згідно звіту Фонду за 2003 рік за формою № 10-ПІ стосовно чисельності інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно 4-відсоткового нормативу, фактично у спірному періоді на підприємстві відповідача працювало 54 інваліда.
Чинним законодавством встановлені певні вимоги до створення робочих місць для інвалідів, порядку їх працевлаштування, визначена відповідальність підприємств за недотримання цих вимог.
Положенням № 314 визначено, що робоче місце інваліда –це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об’єднанні) в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створені необхідні умови для праці інваліда (пункт 1); робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (пункт 3).
У відповідності з п. 5 Положення № 314 підприємство повинно здійснювати заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включати їх до колективного договору, інформувати про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі –органи працевлаштування).
За правилами п. 14 вказаного Положення робочі місця для працевлаштування інвалідів підприємства створюють за власні кошти та щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Законодавством України (ч. 1 ст. 18 Закону № 875 і п. 10 Положення №314) обов’язок з безпосереднього працевлаштування інвалідів покладено на органи Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцеві ради, громадські організації інвалідів, а цьому мають передувати певні дії підприємств (об’єднань), установ і організацій зі створення робочих місць для інвалідів та з відповідного інформування зазначених органів з метою працевлаштування інвалідів.
Відповідно до листів Луганського міського центру зайнятості від 24.11.2005 № 1/07-4025 та від 17.07.2006 №1/07-3396, довідки Фонду від 17.03.2006 №03-01/908 відповідач органи працевлаштування не інформував.
Згідно листа Управління праці та соціального захисту населення Кам’янобрідської районної у м. Луганську ради від 16.06.2006 №04-1827 державним підприємством „Луганський облавтодор” у 2003 році була надана інформація про наявність створених робочих місць для працевлаштування інвалідів та кількість працюючих інвалідів (копії листів від відповідача надані до матеріалів справи).
Відповідно до ст. 20 Закону України № 875 підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій відповідає нормам ст. 20 Закону № 875.
Проте, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності застосування у даному випадку ст. 250 Господарського кодексу України та з обґрунтуванням судом цих висновків з урахуванням періоду нарахування санкцій та часу виявлення позивачем порушення відповідачем нормативу.
На підставі викладеного апеляційний господарський суд вважає, що оскаржувана постанова місцевого господарського суду ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи та відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Підстав для скасування постанови не вбачається.
Керуючись ст. ст. 17, 71, 104, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254, п. 6 Розділу VІІ „Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Луганської області від 19.05.06 по справі № 2/117ад залишити без задоволення.
2. Постанову господарського суду Луганської області від 19.05.06 по справі № 2/117ад залишити без змін.
Відповідно до ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку згідно ч. 2 ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України протягом одного місяця після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.
У судовому засіданні 15.09.2006 були оголошені лише вступна та резолютивна частини даної ухвали.
Повний текст ухвали виготовлений протягом п’яти днів з дня закінчення розгляду справи.
Головуючий суддя Т.М.Баннова
Суддя К.І.Бойченко
Суддя С.С.Єжова