Справа № 2018/2-1351/11

 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 01.07.2011    

           Київський районний суд м. Харкова

Головуючий-  суддя                              Золотарьова Л.І.

за участю секретаря:                            Сергєєвої В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк»в особі Харківської обласної філії АКБ „Укрсоцбанку” про захист прав споживачів, та визнання договору частково недійсним,-

                            В С Т А Н О В И В:

18.01.2011 року позивач звернулась з позовом до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк»в особі Харківської обласної філії АКБ „Укрсоцбанку”, в якому просить захистити права споживача та визнати недійсним п. 6.2 Генерального договору про надання кредитних послуг №805/6/18/8-076 від 17.06.2008 року. В обґрунтування позовних вимог, зазначила, що 17.06.2008 р. між нею та відповідачем було укладено Генеральний договір про надання кредитних послуг №805/6/18/8-076 (далі –Договір) згідно якого, відповідач зобов’язався надавати грошові кошти на умовах визначених цим Договором та Додатковими угодами до нього. Відповідно до п. 6.2. Договору, у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, Сторони, керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди», домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем В.М. Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз О.А. або Білоконем Ю.М. у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків відповідно до чинного регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків. Вона вважає, що п. 6.2 Договору порушує принцип рівності сторін та є таким, що суттєво порушує її конституційне право на неупереджений судовий захист порушених та охоронюваних інтересів, є несправедливим, обмежує її конституційне право як споживача послуг АКБ СР «Укрсоцбанк»в особі ХОФ АКБ „Укрсоцбанк” на звернення за захистом своїх прав чи інтересів до суду загальної юрисдикції та вносить істотний дисбаланс в обсяг договірних прав та обов’язків на її шкоду, а відповідач її спонукав дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку вона б не погодилася, суть умови п. 6.2. Договору їй не роз’яснили, а скориставшись її необізнаністю ввів її в оману щодо права споживача або небезпеки, що їй загрожує, чим фактично обмежив її право на вирішення будь-яких ініційованих ним спірних питань між сторонами Договору в порядку цивільного судочинства.

В судовому засіданні представник позивача вимоги підтримав.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував в  повному обсязі та пояснив, що відповідно до ст.ст. 626, 627, 638,1054 Цивільного кодексу України між банком та позивачем було укладено кредитний договір. При укладенні договору сторони своїми підписами підтвердили наявність у них відповідної дієздатності, володіння державною мовою та усвідомлення вчинених дій. Тому, на її думку, при укладенні угоди сторони повинні були усвідомлювати наслідки її підписання саме на таких умовах. Відмова від права звернення до суду загальної юрисдикції відбулося за вільним волевиявленням сторін Договору. Також, у відповідності до рішення Конституційного Суду України від 10.01.2008р. у справі 1-2/2008 за конституційним поданням 51 народного депутату України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців 7, 11, ст. 2, 3, п. 9 ст. 4 та розділу VIII «Третейське самоврядування»ЗУ «Про третейські суди»визнано, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір може бути передано сторонами на вирішення  третейського суду, оскільки гарантуючи право на судовий захист з боку держави Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч.5 ст.55 Конституції України). Одним із таких способів є право на звернення до третейського суду. Отже, укладення третейської угоди не є порушення прав Позивача, а лише належним виконанням умов договору. Підписавши Договір позивач надав свою згоду на такий порядок розгляду спорів, що можуть виникнути між сторонами у зв’язку з виконанням умов Договору в період його дії. Позивач помиляється щодо свого порушеного права споживача, оскільки Закон України «Про захист прав споживачів»встановлює загальні права відповідальності за порушення прав споживачів, а відносини, які виникають з кредитних договорів, відносяться до договірних правовідносин, які регулюються нормами цивільного законодавства.

Суд, вислухавши думку представників сторін, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до  ч.1 ст. 11  ЦПК України  суд  розглядає цивільні справи  не інакше як за зверненням фізичних  чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

В судовому засіданні встановлено, що 17.06.2008 року між ОСОБА_1  та акціонерним комерційним банком соціального розвитку „Укрсоцбанк” був укладений генеральний договір про надання кредитних послуг №805/6/18/8-076.

Згідно представленого суду Статуту  АКБ СР “Укрсоцбанк”загальними зборами акціонерів 09.03.2010 року  прийнято рішення  про зміну типу  товариства на  публічне акціонерне  товариство  та зміну найменування, у зв’язку з чим ПАТ “Укрсоцбанк”є правонаступником  АКБ СР “Укрсоцбанк”.

Відповідно до п. 6.1  договору  кредиту від 20.12.2007 року всі спори та непорозуміння, які можуть виникнути в зв’язку  з укладенням  та виконанням положень цього договору вирішуються шляхом переговорів між сторонами на рівні їх уповноважених представників.  

Згідно змісту п.6.2 даного договору, у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони домовились про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем В.М. Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: 02002, м.Київ, вул. М.Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз О.А. або Білоконем Ю.М., у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, відповідно до чинного регламенту Постійно діючого  Третейського суду при Асоціації українських банків.

Відповідно до ст. 5 Закону України “Про третейські суди”юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Статтею 12 Закону України “Про третейські суди”передбачені види та форми третейської угоди, зокрема визначено, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Сторони договору (угоди) не позбавлені можливості визначити в третейській угоді конкретний третейській суд, при цьому регламент  третейського суду розглядається, як невід’ємна частина  третейської угоди.  

Регламентом третейського суду згідно ст. 10 Закону України “Про третейські суди”, передбачається порядок та правила звернення до третейського суду, порядок формування складу третейського суду, правила вирішення спорів третейським судом, інші питання віднесені до компетенції третейського суду.

Відповідно до Закону України “Про третейські суди” сторони мають право визначати чи обирати третейський суд та третейських суддів.

Рішенням Конституційного Суду України від 10.01.2008 року у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" (справа про завдання третейського суду) визнано, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (ст. 17 ЦПК України, ст. 12 ГПК України, ст. 6 Закону України “Про третейські суди”), оскільки, гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст.55 Конституції України). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене ( ч. 2 ст.22,ст.64 КонституціїУкраїни).  

Одним зі способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних і господарських правовідносин є звернення до третейського суду.                                                                                                                                                                                                                                                                             

З урахуванням наведеного,  не можна погодитися з  доводами позивача, що  укладення сторонами третейської угоди є порушенням прав позивачки, оскільки угода про передання справи на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а одним зі способів реалізації права на захист своїх прав.

Відповідно до вимог ст. 203 ЦПК України  зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, актам цивільного законодавства, а також  моральним засадам  суспільства.

Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5-6 ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ст. 230 ЦК України  якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом  недійсним.

Умови ст. 6 договору кредиту №805/6/18/8-076 від 17.06.2008р., укладеного між ОСОБА_1 та АКБ СР “Укрсоцбанк”, щодо розгляду спору в суді створюють рівні права для обох сторін, в тому числі з питання звернення до третейського суду з відповідним позовом. Рівність прав сторін при розгляді справи третейським судом передбачено Законом України “Про третейські суди”.

Тому суд, розглянувши усі  докази в їх сукупності не вважає третейське застереження несправедливими умовами в розумінні статті 18 Закону України “Про захист прав споживачів”.

Приймаючи до уваги викладене, суд вважає, що третейська угода, визначена у якості третейського застереження п. 6.2 в договорі кредиту від 17.06.2008  року укладена сторонами у відповідності до Закону України “Про третейські суди”, тому підстав для визнання договору в цій частини недійсним у суду немає.

Суд вважає також необґрунтованими і доводи позивача щодо  введення  її в оману про наслідки укладання даної угоди і підписання третейського застереження.

     Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона  зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази  подаються сторонами та іншими  особами, які  беруть участь у справі.

Доказами є будь-які  фактичні дані, на підставі  яких суд  встановлює  наявність або відсутність  обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають  значення  для вирішення  справи.  

Згідно роз’яснень, викладених в  Постанові Пленуму  Верховного суду України  № 9 від  06.11.2009 року “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”правочин визнається  вчиненим під впливом  обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення  правочину, ознакою обману є умисел у діях однієї із сторін правочину.  Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести  особа, яка діяла під впливом  обману. Обман щодо  мотивів правочину  не має істотного значення.

Не знайшли свого підтвердження  доводи позивача про те, що АКБ СР “Укрсоцбанк” або його працівники навмисно ввели позивачку в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а саме: повідомивши про можливість звернення до суду загальної юрисдикції та необхідності належним чином виконувати умови договору.  

Таким чином, позивачем не доведено факт її введення в оману під час укладання договору та наявність умислу  з боку  працівників   відповідача при  вчинення та підписанні угоди.

Також, є  безпідставними  та голослівними  доводи позивача щодо некомпетентності та упередженості суддів Постійно діючого  Третейського суду при Асоціації українських банків при розгляді  позовів за зверненням громадян.  Доказів на підтвердження зазначеного суду не надано.

За таких обставин, суд вважає, що доводи  позивача не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, у зв’язку з чим суд відмовляє у їх задоволенні за  недоведеністю.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60. 212. 213, 215, 218  ЦПК України, ст.ст. 203, 215,230  ЦК України, ст.ст. 5, 12-18 Закону України “Про третейські суди”, суд -

                    ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк»в особі Харківської обласної філії АКБ „Укрсоцбанку” про захист прав споживачів, та визнання договору частково недійсним –відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Харківської області через районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

    Суддя