ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
18.09.06 Справа № 8/20-207
Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого-судді: Якімець Г.Г.,
суддів: Дубник О.П.,
Бобеляк О.М.,
при секретарі Горбач Ю.Б.
з участю представників:
від скаржника (відповідач 1) -Федорчук К.І., Трач В.І.
від позивача -Трофимчук М.О.
від відповідача 2 -не з'явився
розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільський речовий ринок»від 29.06.2006 року вих.№110
на рішення господарського суду Тернопільської області від 10.04.2006 року (підписане 19.06.2006 року), суддя Жук Г.А.
у справі №8/20-207,
за позовом Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції, м.Тернопіль
до відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільський речовий ринок», м.Тернопіль
до відповідача 2 Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1, АДРЕСА_1
про визнання недійсним договору комісії від 15.06.2003 року
в с т а н о в и в :
рішенням господарського суду Тернопільської області від 10.04.2006 року у справі №8/20-207 задоволено позов Тернопільської ОДПІ -визнано недійсним договір комісії від 15.06.2003 року, укладени й між ТзОВ «Тернопільський речовий ринок»та СПД-фізичною особою ОСОБА_1 з моменту його вчинення, як такий, що суперечить вимогам чинного законодавства України.
В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що суд першої інстанції помилково вважає, що у спірному договорі комісії від 15.06.2003 року відсутнє визначення предмету договору, а також не визначено конкретних дій та зобов'язань, які покладаються комітентом на комісіонера, і що в договорі відсутня допустима ціна, як істотна умова договору комісії, чим були порушені вимоги ст.ст. 399-405 ЦК УРСР 1963 р.
Скаржник вказує на те, що у відповідності до положень Договору від 15.06.2003 року, який є предметом спору у даній справі, укладеного між СПД-фізичною особою ОСОБА_1 (Комітент за договором) та ТОВ "Тернопільський речовий ринок" (Комісіонер за договором) СПД-фізична особа ОСОБА_1 доручає добровільно перерахувати кошти в сумі 12000,00 грн. на облаштування торгового місця на рахунок відкритий в ЦВ УСБ м. Тернополя, а ТОВ "Тернопільський речовий ринок" бере на себе зобов'язання "укласти договори від свого Імені, але в інтересах приватного підприємця", (п.1.1 договору). При цьому комісіонерові надано право, укладення угод, пов'язаних із виконанням п. 1.1. договору із третіми особами та у відповідності до вказівок та умов визначених Комітентом (п. 2 договору) Комісіонер (п.1.3 договору) виконуючи доручення Комітента, здійснює розрахунки з третіми особами через власний спец рахунок.
Сторони Договору також передбачили (п.2 договору), що Комісіонер зобов'язаний виконати дане йому доручення у відповідності до п.1 (перерахувати кошти) даного договору та після здачі в експлуатацію комплексу торгових місць Тернопільського речового ринку передати Комітенту все отримане по виконаному дорученню (п.2.2,2.3. договору).
Таким чином у спірному договорі чітко визначено предмет договору - це облаштування торгового місця шляхом добровільного перерахування коштів (п.1.1 договору), що і було виконано Комісіонером, але суд в своєму рішенні помилково стверджує, що приватний підприємець ОСОБА_1 сама вносила плату на рахунок ТОВ "Тернопільський речовий ринок", як плату за бронювання орендованого торгового місця. Крім цього в спірному договорі конкретно визначені всі дії та обов'язки комісіонера (п.п.2.1-2.4. договору).
Все це, на думку скаржника свідчить про те, що спірний договір містить всі істотні умови, передбачені для даного виду договорів і твердження позивача та висновок господарського суду про те що Договір від 15.06.2003 року укладений між сторонами всупереч ст. 153 ЦК УРСР не має істотних умов договору, не відповідає вимогам ст. 395-404 ЦК УРСР є безпідставним.
Представники відповідача 1 (скаржника) вимоги викладені в апеляційній скарзі підтримали, вказуючи на те, що рішення господарського суду є необґрунтованим, суперечить фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства, просили рішення господарського суду Тернопільської області від 10.04.2006 року у справі №8/20-207 скасувати, в позові відмовити.
Представник позивача проти доводів апелянта заперечувала, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін а апеляційну скаргу без задоволення, з підстав наведених у відзиві на апеляційну скаргу (вих.НОМЕР_1) та вказуючи на те, що рішення господарського суду є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи. Зокрема представник позивача вказувала на те, що у договорі від 15.06.2003 року в порушення норм чинного законодавства відсутні положення:
- щодо конкретних умов, дій та зобов'язань комісіонера, покладених на нього комітентом (ст..ст.397,399 ЦК УРСР);
- які б регламентували умови діяльності комісіонера, відомості про ТМЦ та допустима ціна (ст..ст.400-401);
- про відповідальність сторін та зобов'язання комісіонера надати звіт про виконання доручення, комісійну винагороду (ст.ст.404,405).
Представник відповідача 2 в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про дату та місце розгляду справи, а тому його неявку суд розцінює як без поважних причин.
Оскільки явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача 2, за наявними в справі доказами.
Суд, заслухавши пояснення представників позивача і відповідача 1 та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:
15.06.2003 року між відповідачем-1 (ТзОВ „Тернопільський речовий ринок”) та відповідачем-2 (СПД-фізична особа ОСОБА_1) укладено договір комісії.
Товариство з обмеженою відповідальністю „Тернопільський речовий ринок” згідно довідки НОМЕР_2 обласного Управління статистики у Тернопільській області, зареєстроване рішенням управління у справах торгівлі, побуту та реєстрації Тернопільської міської ради 08.05.1996 року (перереєстрація 22.04.2003 року), як юридична особа приватної власності, юридична адреса, АДРЕСА_1, станом на 13.02.2006 року значиться а Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України за ідентифікаційним кодом НОМЕР_3.
Згідно листа відділу з питань державної реєстрації Тернопільської районної державної адміністрації НОМЕР_4 ОСОБА_1 зареєстрована, як приватний підприємець, виконавчим комітетом Тернопільської міської ради народних депутатів 7 грудня 1992 року за ідентифікаційним кодом НОМЕР_5, за юридичною адресою АДРЕСА_2, взята на облік у Тернопільському районі 24 жовтня 1996 року.
У статті 67 Конституції України закріплено обов'язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно ст. 2 Закону України „Про Державну податкову службу в Україні” завданням органів ДПС є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою та своєчасністю сплати податків і зборів, а також неподаткових доходів, установлених законодавством.
За результатами позапланової документальної перевірки ТзОВ „Тернопільський речовий ринок”, м.Тернопіль, щодо дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.10.2003 року по 31.03.2005 року податковим органом складено акт НОМЕР_6, яким встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю „Тернопільський речовий ринок” впродовж перевіряємого періоду на підставі укладених договорів із СПД-фізичними особами здавало в оренду торгові місця, за що одержувало орендну плату, суми якої включалися до валового доходу.
Крім того, товариство отримувало від приватних підприємців -орендарів, в тому числі від СПД-фізичної особи ОСОБА_1, кошти в безготівковому порядку на основний та спеціальний відкритий рахунки та готівкою в касу товариства, як „плату за патент”, як значиться призначення платежу в банківських або як „плата за торгове місце”, як значиться в корінцях прибуткових касових ордерів.
В бухгалтерському обліку оприбуткування поступлень таких коштів відображалось бухгалтерською проводкою Дебет рахунків 301 „Каса в національній валюті”, 311 „Поточні рахунки в національній валюті”, 313 „Інші рахунки в банку в національній валюті” та Кредит рахунку 685 „Розрахунки з іншими кредиторами”
За дану плату підприємці одержували від товариства „Патент на право оренди торгівельного місця", зразка, встановленого самим підприємством. При цьому, як зазначено в даному „Патенті на право оренди торгівельного місця”, він (патент) передається покупцю -суб'єкту підприємницької діяльності фізичній особі на підставі договору купівлі-продажу від 15.12.2003 року. Самих договорів купівлі-продажу патентів представникам податкового органу при перевірці не пред'явлено.
Відповідно до Патенту на право оренди торгівельного місця орендодавець ТзОВ „Тернопільський речовий ринок” зобов'язався протягом 10 років з моменту виникнення права на патент укладати виключно з власником патенту договір оренди торгівельного місця (будівлі).
Отже, оплачуючи кошти за Патент на право оренди торгівельного місця підприємці-орендарі проводили оплату за бронювання орендованих торгових місць на 10 років, що не суперечить Правилам торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкові адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002 року № 57/188/84/105.
Підтвердженням надання таких послуг є укладення договору оренди торгового місця, що було і є основною діяльністю ТОВ „Тернопільський речовий ринок” за період який перевірявся і підтверджується Положенням про оцінку вартості патенту на право оренди торгівельного місця та залучення коштів підприємців для поліпшення торгівельних місць, затвердженого на зборах учасників ТОВ „Тернопільський речовий ринок” 15.04.2003 року.
Перевіркою встановлено, що за період, що перевірявся, на рахунки та у касу відповідача-1 поступило 3466115 грн. плати за послуги з бронювання торгових місць (реалізацію патенту на право оренди торгівельного місця) з яких: 3025495 грн. поступила на рахунки товариства і 440620 грн. в касу готівкою.
При цьому, як зазначено податковим органом в Акті перевірки НОМЕР_6, відповідачем-1, в порушення вимог пп. 4.1.1., п. 4.1., ст. 4, п.п. 11.3.1, п.11.3., ст. 11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” отримані від приватних підприємців кошти за послуги з бронювання торгових місць (реалізацію патенту на право оренди торговельного місця) не включено до складу валового доходу товариства.
На підставі даного Акту перевірки податковим органом зроблено висновок про заниження відповідачем-1 сум податку на прибуток і донараховано податкове зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 1073785,5 грн., в тому числі, штрафні санкції в сумі 335790,5 грн.,
В акті зазначено, що ТзОВ „Тернопільський речовий ринок” як вказано вище проводило продаж послуг за бронювання орендованих торгових місць (реалізація патенту на право оренди торгівельного місця). В порушення ст.ст. 3,4,6 Закону України „Про податок на додану вартість" зазначені операції не включено платником податку (відповідачем-1 у справі) до об'єкту оподаткування і бази оподаткування з ПДВ, чим занижено податок на додану вартість за перевіряємий період на 577686 грн. На підставі акту перевірки позивачем прийнято податкові повідомлення - рішення НОМЕР_7 та НОМЕР_8.
Відповідач -1 в процесі судового оскарження вище вказаних податкових повідомлень - рішень НОМЕР_7 та НОМЕР_8 (справа № 6/198-2847(6/208-2947) представив договори комісії, в тому числі договір комісії від 15.06.2003 року з ПП. ОСОБА_1, як підставу правомірності вчинених ним дій по визначенню бази оподаткування ПДВ. До перевірки такі не представлялись.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22 лютого 2006 року суду по справі № 6/198-2847(6/208-2947) встановлено, що позивачем не доведено факту укладення договорів комісії чи доручення, згідно яких орендарі доручили б ТзОВ „Тернопільський речовий ринок” покращити своє орендоване майно, крім того, на момент перевірки відсутні посилання товариства на договори комісії, відсутні копії договорів комісії, взірець договору комісії від 15.06.2003 року, який представлено в матеріалах справи (а.с.8, том II) підписаний лише директором ТОВ „Тернопільський речовий ринок”, тобто, на момент перевірки податковим органом та розгляду спору (у 2006 році) даний договір не було укладено.
Згідно представленого в матеріалах справи Договору від 15 червня 2003 року, який є предметом спору у даній справі, укладеного між відповідачем-2 (СПД-фізичною особою ОСОБА_1) (Комітент за договором) та відповідачем-1 (ТзОВ „Тернопільський речовий ринок”) - (Комісіонер за договором) СПД-фізична особа ОСОБА_1 доручає добровільно перерахувати кошти в сумі 12000,00 грн. на облаштування торгового місця на рахунок відповідача-1, відкритий в ЦВ УСБ м. Тернопіль", а ТзОВ „Тернопільський речовий ринок” бере на себе зобов'язання укласти договори від свого імені, але в інтересах приватного підприємця." (п. 1.1. договору).
При цьому , Комісіонеру надано право укладення угод, пов'язаних із виконанням п. 1.1. договору із третіми особами та у відповідності до вказівок та умов визначених Комітентом (п .2 договору). Комісіонер (п. 1.3 договору) виконуючи доручення Комітента, здійснює розрахунки із третіми особами через власний спецрахунок.
Пунктом 2 даного Договору сторони передбачили, що Комісіонер зобов'язаний виконати дане йому доручення у відповідності до п. 1. (перерахувати кошти) даного Договору та після здачі в експлуатацію комплексу торгових місць Тернопільського речового ринку передати Комітенту все отримане по виконаному дорученню (п. 2.2, 2.3 договору).
Із змісту норм Цивільного кодексу УРСР, який був чинний на момент укладення угоди та статей Цивільного кодексу України вбачається що договір комісії передбачає здійснення комісіонером в користь комітента угод купівлі-продажу.
Відповідно до вимог чинного законодавства України при укладанні договору комісії складаються взаємовідносини як між комітентом та комісіонером, так і між комісіонером та третьою стороною з якою укладається правочин купівлі-продажу. Метою такого договору є юридичне оформлення торгового посередництва при укладенні договорів купівлі одного товару, продажу іншого, договорів підряду тощо.
Договір комісії має сплатний характер, за своєю природою є консенсуальним, двостороннім, на нього розповсюджуються загальні вимоги про форму правочинів. При цьому, права та обов'язки сторін є основним змістом договору комісії і мають взаємний характер. Основним обов'язком Комісіонера є здійснення правочинів згідно із вказівками Комітента і на найбільш вигідних для нього умовах.
Відповідно до положень спірного Договору від 15.06.2003 року Приватний підприємець доручає комісіонеру добровільно перерахувати кошти в сумі 12000 грн. на облаштування торгового місця (п. 1.1 договору), укласти договори від свого імені в інтересах приватного підприємця. Тобто, в обов'язок комісіонера входить і перерахування коштів, що суперечить фактичним обставинам справи, які свідчать про те що приватні підприємці самі вносили плату на рахунок ТзОВ „Тернопільський речовий ринок”, як плату за бронювання орендованих торгових місць і укладення договорів, однак спірний договір не містить вказівок які саме договори має укладати комісіонер і з якою метою.
У поясненнях директора ТОВ „Тернопільський речовий ринок" на акт перевірки (лист НОМЕР_9) відсутні будь-які посилання на договір комісії, отримання коштів від приватних підприємців та їх використання пояснюється застосуванням права орендодавця на бронювання торговельних місць з використанням отриманих коштів на поліпшення найманих торговельних місць та інфраструктури ринку в цілому.
У відповідності до вимог статті 153 ЦК УРСР істотними умовами договору є ті умови, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди. Договір вважається укладеним коли сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах.
У відповідності до вимог ст. 395-412 ЦК УРСР, 1963 року, який був чинним на час укладення угоди, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду вчинити одну або кілька угод від свого імені за рахунок комітента.
Взяте на себе доручення комісіонер зобов'язаний виконати на умовах, найбільш вигідних для комітента.
По виконанні доручення комісіонер зобов'язаний представити комітентові звіт і передає йому все одержане по виконаному дорученню, а також передати комітентові за його вимоговою всі права щодо третьої особи, які випливають з угоди, укладеної комісіонером з цією третьою особою.
По виконанні доручення комісіонер вправі одержати від комітента винагороду. Розмір комісійної винагороди, визначається погодженням сторін, якщо інше не встановлено законом.
Як вбачається з матеріалів справи в спірному договорі від 15.06.2003 року відсутнє визначення предмету договору, крім обов'язку комісіонера перерахувати кошти на свій же рахунок, не визначено конкретних дій та зобов'язань, які покладаються на нього комітентом, та обов'язків комісіонера, що є обов'язковим згідно вимог ст.ст. 397,399 ЦК УРСР .
В зазначеному договорі відсутні положення, які б регламентували умови діяльності комісіонера, відомості про товарно-матеріальні цінності та допустима ціна, як істотна умова договору комісії, у відповідності до вимог ст.ст. 400,401 ЦК УРСР.
Крім того, слід зазначити, що в порушення вимог ст.ст. 404,405 ЦК УРСР договір не містить положень про відповідальність сторін та зобов'язань надання звіту комісіонером про виконання доручення та передачі комітенту виконаного доручення.
Також спірним договором від 15.06.2003 року не визначено розмір комісійної винагороди комісіонеру та не обумовлено отримання такої винагороди взагалі.
Враховуючи наведене, договір комісії, який є предметом спору у даній справі не містить істотних умов, передбачених для даного виду договорів, а також сторонами не представлено будь-яких належних чи допустимих доказів виконання даного договору.
У відповідності до статті 58 Цивільного кодексу УРСР, угода, укладена без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода) або якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода) є недійсною.
Мнима угода є недійсною незалежно від мети її укладення, оскільки сторони такої угоди не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідною угодою.
Відповідно до п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, щодо угод, які укладені до 01.01.2004 року, але продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила саме Цивільного кодексу України щодо підстав, порядку і наслідків зміни, розірвання окремих видів договорів незалежно від дати їх укладення.
Враховуючи, що на момент виникнення спору договір від 15.06.2003 року не виконано, оскільки комітентові не передано все отримане по виконаному дорученню (торговельне місце, звіт), судом першої інстанції правомірно застосовано норми Цивільного кодексу України.
Згідно статей 202,203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стаття 207 ЦК України визначає вимоги до письмової форми правочину, а саме правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, якщо він підписаний його сторонами.
Відповідачі не представили будь-яких доказів в спростування твердження позивача про удаваність оскаржуваного договору.
Згідно статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Стаття 215 ЦК України підставою недійсності правочину визначає недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідачами не доведено в судовому засіданні, що спірний договір від 15.06.2003 року було укладено сторонами з метою реального настання правових наслідків, даний договір навіть не містить обов'язку сторін, не породжує права комітента на майно придбане за його дорученням, як передбачено вимогами чинного законодавства щодо договорів комісії.
Згідно із 234,236 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином є фіктивним і визнається судом недійсним з моменту його вчинення.
З вищенаведеного вбачається, що доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними. Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає. Керуючись ст.ст.91, 101,102,103, 105 ГПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ТзОВ Тернопільський речовий ринок” залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Тернопільської області від 10.04.2006 року у справі №8/20-207 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Головуючий-суддя: Якімець Г.Г.
Судді: Дубник О.П.
Бобеляк О.М.