справа № 2а –999/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2011 року                                                                                    м. Одеса

Суддя Приморського районного суду м. Одеси Терьохін С.Є. розглянувши у порядку скороченого провадження в приміщенні Приморського районного суду м. Одесі справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Одеського обласного військового комісаріату, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати підвищення до пенсії як інваліду війни у розмірі, встановленому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відмови у проведенні перерахунку та виплаті недорахованих сум такого підвищення, стягнення невиплаченої частини пенсії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Одеського обласного військового комісаріату, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, посилаючись на те, що в результаті бездіяльності Одеського обласного військового комісаріату, яка полягала в невиплаті підвищення до пенсії як інваліду війни 3-ї групи у розмірі, встановленому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»від 22.10.93р. №3551-12 в редакції Закону України від 23.11.95 р. №458, за період з 16.03.2000р. по 31.12.2005 р., відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у проведенні перерахунку і виплаті недорахованих сум такого підвищення за вказаний період йому не доплачено частину пенсії, з урахуванням підвищення пенсії як інваліду війни, в розмірі 35268 грн. 29 коп. У зв’язку з наведеним позивач просить позов задовольнити.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що згідно з ч.3 ст. 13 Закону України №3551-12 від 22.10.93р. та ст.ст. 15, 25 Закону України №2262-12 від 09.04.92р. «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»(в редакції Закону України від 25.03.96р.) пенсії інвалідам війни 3-ї групи підвищуються на 200 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Однак, Одеський обласний військовий комісаріат, який в період з 16.03.2000р. по 31.12.2005р. був органом, що призначав та перераховував пенсію позивачу та вказане підвищення до пенсії як інваліду війни 3-ї групи, проводив виплату позивачу такого підвищення пенсії в розмірі 33 грн. 24 коп. на місяць –з 16.03.2000р. по 30.09.2003р., та з 01.10.2003р. по 31.12.2005р. в розмірі 39 грн. 82 коп. на місяць. При проведенні розрахунку підвищення пенсії військовий комісаріат посилався на вимоги постанов Кабінету Міністрів України № 342 від 19.03.96 року і       № 831 від 26.07.96 року, якими було запропоновано провадити підвищення пенсій ветеранам війни виходячи з розрахунку 16 грн. 62 коп., а з 01.10.2003р. –постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2002 року «Про підвищення розмірів пенсій і інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету», дію якої поширено на осіб, що отримують пенсію відповідно до Закону України №2262-12 від 09.04.92р., постановою Кабінету Міністрів України №1350 від 27.09.2003 року, якими було запропоновано провадити підвищення пенсій ветеранам війни виходячи з розрахунку 19 грн. 91 коп.

На звернення позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яке з 1 січня 2007 року відповідно до Закону є органом, що призначає та перераховує позивачу пенсію, останнім було відмовлено в проведенні перерахунку підвищення до пенсії як інваліду війни у розмірі, встановленому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та виплаті недорахованих сум такого підвищення, з посиланням на те, що зазначену виплату позивачу здійснено правильно у розмірах та відповідно до вказаних вище постанов Кабінету Міністрів України.

Відповідач Одеський обласний військовий комісаріат, подав до суду заперечення проти позову зазначивши, що підвищення пенсії позивачу як інваліду війни 3-ї групи проводилося у розмірах, встановлених постановами Кабінету Міністрів України № 342 від 19.03.96 року, № 831 від 26.07.96 року, №1 від 03.01.2002 року та №1350 від 27.09.2003 року, у зв’язку з чим вважав дії Одеського обласного військового комісаріату правомірними.

Представник відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, подав до суду заперечення проти позову зазначивши, що виплата підвищення пенсії позивачу як інваліду війни здійснювалася відповідно встановлених законодавством розмірах. Крім того, виплата позивачу пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області здійснюється лише з 1 січня 2007 року відповідно до ст.99 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»та постанови Кабінету Міністрів України №1522 від 02.11.2006 року. Цими нормативно-правовими актами Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області не визначено у якості правонаступника Одеського обласного військового комісаріату, у зв’язку з чим не несе будь-яких зобов’язань за дії чи бездіяльність, вчинені останнім під час виплати ним пенсії позивачу.

Суд, оцінивши обставини, вивчивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 є обґрунтованим і підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач є інвалідом війни 3-ї групи, що підтверджується відповідним посвідченням.

Відповідно до ч.3 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№3551-12 від 22.10.93р. (в редакції Закону України від 23.11.95р. №458) та ст.ст. 15, 25 Закону України №2262-12 від 09.04.92р. «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»(в редакції Закону України від 25.03.96р.) пенсії інвалідам війни 3-ї групи підвищуються на 200 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Одеським обласним військовим комісаріатом позивачу як інваліду війни 3-ї групи проводилась виплата такого підвищення пенсії в розмірі 33 грн. 24 коп. на місяць –з 16.03.2000р. по 30.09.2003р., та з 01.10.2003р. по 31.12.2005р. в розмірі 39 грн. 82 коп. на місяць. При проведенні розрахунку підвищення пенсії військовим комісаріатом були застосовані постанови Кабінету Міністрів України № 342 від 19.03.96 року і № 831 від 26.07.96 року, якими визначалося проведення виплат підвищення пенсій ветеранам війни виходячи з розрахунку 16 грн. 62 коп., а з 01.10.2003р. - постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2002 року та №1350 від 27.09.2003 року, якими проведення підвищення пенсій ветеранам війни визначалося виходячи з розрахунку 19 грн. 91 коп.

Досліджуючи надані докази та оцінюючи їх у сукупності, до уваги приймається наступне:

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які є інвалідами війни, визначені та закріплені в Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Частиною 3 ст. 2 цього Закону визначено, що нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, до яких відносяться і пенсії, визначаються Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

Відповідно до ст. 17 зазначеного Закону мінімальний розмір пенсії за віком як основна державна гарантія, встановлюється законами.

Встановлення розміру мінімальної пенсії за віком Кабінетом Міністрів України суперечить наведеним нормам закону.

На підставі ч. 3 ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

З урахуванням наведеної конституційної норми, розмір мінімальної пенсії за віком, з якого має обраховуватися підвищення пенсії позивачу як інваліду війни, не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Аналогічне положення щодо визначення розміру мінімальної пенсії за віком міститься в ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», якій набрав чинності з 1 січня 2004 року.

Відповідно до вказаної ч. 1 ст. 28 названого Закону мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Частиною 3 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум»від 15.07.99р. визначена мета введення прожиткового мінімуму –«встановлення розмірів мінімальної заробітної платні і мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім’ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій і інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України і законів України».

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення пенсії інвалідам війни у відсотковому відношенні до мінімальної пенсії за віком підлягають застосуванню ч. 3 ст. 46 Конституції України, ч. 3 ст. 2 та ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», ч. 3 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум»і ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а не постанови Кабінету Міністрів України № 342 від 19.03.96 року, № 831 від 26.07.96 року, №1 від 03 січня 2002 року та №1350 від 27.09.2003 року, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.

Таким чином, мінімальний розмір пенсії за віком залежить та має відповідати за розміром прожитковому мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленому законом, та змінюється у разі встановлення законом нового розміру прожиткового мінімуму.

Законами України №2025-3 від 05.10.2000р., №2330-3 від 22.03.2001р., №2780-3 від 15.11.01р., №247-4 від 28.11.2002р., №1704-4 від 11.05.04р. та №2089-4 від 19.10.04р. прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, було встановлено відповідно: на 2000 рік - у розмірі 216 грн. 56 коп., на 2001 рік - у розмірі 248 грн. 77 коп., на 2002 та 2003 роки - в розмірі 268 грн., на 2004 рік - у розмірі 284 грн. 69 коп. та на 2005 рік у розмірі 332 грн.

Відповідно до п. 6 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види  пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Закон у порівнянні з постановами Кабінету Міністрів України має вищу юридичну силу, у зв’язку з чим відповідачам слід було застосувати норму Закону, якою встановлено розмір мінімальної пенсії за віком, який має відповідати встановленому законом прожитковому мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а не норму підзаконного нормативно-правового акта.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Внаслідок цього суд вважає неправомірними застосування Одеським обласним військовим комісаріатом виплат пенсії позивача як інваліда війни 3-ї групи в розмірах, що визначалися постановами Кабінету Міністрів України № 342 від 19.03.96 року, № 831 від 26.07.96 року, №1 від 03 січня 2002 року та №1350 від 27.09.2003 року, та відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у проведенні перерахунку та виплати підвищення пенсії позивачу, виходячи з розмірів, встановлених Законом.

За період з 16 березня 2000 року по 31 грудня 2005 року позивач, як інвалід війни 2-ї групи, мав право на отримання підвищення пенсії у розмірах: з 16 березня 2000 року по 31 грудня 2000 року щомісячно у розмірі 433 грн. 12 коп, з 1 січня 2001 року по 31 грудня 2001 року щомісячно у розмірі 497 грн 54 коп., з 1 січня 2002 року по 31 грудня 2002 року щомісячно у розмірі 536 грн., з 1 січня 2003 року по 31 грудня 2003 року щомісячно у розмірі 536 грн., з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2004 року щомісячно у розмірі 569 грн. 38 коп., з 1 січня 2005 року по 31 грудня 2005 року щомісячно у розмірі 664 грн. Загалом за вказаний період сума підвищення пенсії позивача мала скласти 37756 грн. 67 коп.

В свою чергу, фактично позивачу дане підвищення пенсії виплачувалося за період з 16 березня 2000 року по 30 вересня 2003 року у розмірі 33,24 грн. щомісячно, а з 1 жовтня 2003 року по 31 грудня 2005 року –у розмірі 39,82 грн. щомісячно. Загалом фактично виплачена позивачу сума підвищення пенсії за період з 16 березня 2000 року по 31 грудня 2005 року склала 2488 грн. 94 коп.

Таким чином, внаслідок неправомірних дій відповідачів позивачем недоотримано сум підвищення його пенсії як інваліда війни 3-ї групи в розмірі 35268 грн. 29 коп.

Відповідно до ст.99 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», та постанови Кабінету Міністрів України № 1522 від 2.11.2006р «Про передачу органам  Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян»з 1 січня 2007 року призначення і перерахунок пенсій військовослужбовцям, які мають право на пенсійне забезпечення на умовах Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», здійснюються органами Пенсійного фонду України.

          Виплата пенсій, в тому числі призначених до введення в дію вказаного вище Закону, здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі документів та у порядку, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

          Згідно вказаних нормативно-правових актів повноваження щодо призначення та перерахунку пенсій особам, які раніше перебували на пенсійному обліку в Одеському обласному військовому комісаріаті, в тому числі позивачу покладено на Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області. У зв’язку з цим порушення прав позивача на належний рівень соціального забезпечення, що призвело до недоотримання ним підвищення до пенсії як інваліду війни 3-ї групи у розмірі 35268 грн. 29 коп., має бути відновлено щляхом стягнення цієї суми з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

До даної категорії спорів необхідно застосувати норму ч. 2 ст. 87 Закону України "Про пенсійне забезпечення", відповідно з якою суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Приймаючи до уваги, що підвищення пенсії як інваліду війни є істотно значущим елементом у сфері забезпечення соціального захисту ветерана війни, для позивача є основним джерелом існування, враховуючи літній вік позивача, тривалість порушення його законних прав на належний рівень соціального захисту з боку держави, а також стан здоров’я позивача і те, що постанова суду, прийнята в порядку скороченого провадження, суд вважає за можливе відповідно до абз. 9 ч. 1,    п. 2 ч. 2 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України допустити негайне виконання постанови суду в повному обсязі заявлених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7-9, 11, 14, 158-163, абз. 9 ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Одеського обласного військового комісаріату, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати підвищення до пенсії як інваліду війни у розмірі, встановленому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відмови у проведенні перерахунку та виплаті недорахованих сум такого підвищення, стягнення невиплаченої частини пенсії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Одеського обласного військового комісаріату, яка полягала в невиплаті ОСОБА_1 підвищення пенсії як інваліду війни 3-ї групи у розмірах, встановлених Законом України від 22.10.1993р. №3551-12 (в редакції Закону України від 23.11.95р. №458) з 16.03.2000р. по 31.12.2005р.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку та виплаті недорахованих за період з 16.03.2000р. по 31.12.2005р. сум підвищення пенсії як інваліду війни 3-ї групи.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму недоплаченої частини пенсії за період з 16.03.2000р. по 31.12.2005р. з урахуванням підвищення пенсії як інваліду війни 3-ї групи в розмірі 35268 грн. 29 коп.

Постанова підлягає негайному виконанню Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, Одеським обласним військовим комісаріатом.

Постанова, прийнята у скороченому провадженні, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана протягом протягом десяти днів з дня її отримання. У разі подання апеляційної скарги постанова суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

          Суддя                                                                                            С.Є.Терьохін

31.05.2011