ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

04.07.11 р.                                                                                 Справа № 13/37                               

     Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Крищук К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи      за позовною заявою Приватного підприємства „Пластранс”, м. Рівне

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково –виробнича фірма „Світ Замків” м. Донецьк

про: стягнення заборгованості у розмірі 30’000грн.00коп., індексу інфляції в сумі 1342грн.47коп., 3% річних в сумі 369грн.00коп., витрат, які позивач поніс у зв’язку з зайвим використанням своїх обігових коштів в сумі 3432грн.33коп.

за участю представників сторін:

від Позивача – ОСОБА_1 (за довіреністю б/н від 22.04.2011р.) - представник

від Відповідача – не з’явився

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство „Пластранс”, м. Рівне (далі – позивач) звернулося до господарського суду Донецької області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково – виробнича фірма „Світ Замків” м. Донецьк (далі – відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 30’000грн.00коп., індексу інфляції в сумі 1342грн.47коп., 3% річних в сумі 369грн.00коп., витрат, які позивач поніс у зв’язку з зайвим використанням своїх обігових коштів у сумі 3432грн.33коп

Ухвалою від 26.05.2011р. судом порушено провадження по справі, призначено до розгляду на 13.06.2011р. сторони зобов’язано надати документи та вчинити певні дії.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що здійснив передоплату продукції в розмірі 30’000грн.00коп., однак відповідач свої зобов’язання щодо поставки не виконав, оплачений товар не був поставлений взагалі, внаслідок чого за відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 30’000грн. 00коп., що стало підставою для нарахування позивачем індексу інфляції в сумі 1342грн.47коп. та 3% річних в сумі 369грн.00коп.

На підтвердження своєї позиції позивачем надані засвідчені копії: договору поставки № 21 від 06.10.2010р., акт звірки взаємних розрахунків станом на 09.12.2010р., претензії № 72 від 09.12.2010р., договір про надання овердафту № 015/0034/05616 від 16.06.2010р., оригінал платіжного доручення № 136 від 08.10.2010р.

Супровідним листом б/н від 23.05.2011р. позивач надав через канцелярію суду довідку № 31 від 17.05.2011р. за підписом директора, якою повідомив, що рахунок № 51 від 06.10.2010р. на оплату узгодженого сторонами товару був надісланий позивачу за допомогою засобів електронного зв’язку, позивач представив зазначений рахунок.

Клопотанням б/н від 16.06.2011р. позивач просив суд долучити до матеріалів справи копію листа № 57 від 02.11.2011р. з вимогою до відповідача повернути отриману суму передоплати, з доказами відправки та вручення зазначеного листа.

Заявою від 16.06.2011р. зменшив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача витрат, які поніс у зв’язку з зайвим використанням своїх обігових коштів в сумі 3432грн.33коп. Суд прийняв заяву до розгляду, отже суд розглядає остаточні вимоги позивача про стягнення суми боргу у розмірі 30’000грн.00коп., індексу інфляції в сумі 1342грн.47коп., 3% річних в сумі 369грн.00коп.

Під час судових засідань представник позивача підтримав позовні вимоги.

Відповідач до жодного судового засідання своїх представників не направив, відзив не надіслав. Справа слуханням неодноразово відкладалась у зв’язку з відсутністю відповідача та враховуючи письмове клопотання останнього від 15.06.2011р. про перенесення судового засідання з посиланням на знаходження директора за межами міста.

Судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судового засідання. В матеріалах справи містяться витяг з ЄДР серії АЄ № 226036 станом на 17.05.2011р., з якого вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Науково –виробнича фірма „Світ Замків” м. Донецьк, ідентифікаційний код 36981981, знаходиться за адресою: 83102, м. Донецьк, вул. Куйбишева, будинок 73.

Саме така адреса відповідача вказана позивачем в позовній заяві та за цією адресою суд направляв відповідачу ухвали у даній справі. Обізнаність відповідача про розгляд спору підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення з відміткою про отримання ухвали суду.

Як зазначалося, відповідач звертався до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи, останнє клопотання з посиланням на неможливість директора бути присутнім у судовому засіданні надійшло до канцелярії суду 04.07.2011р. Вказане клопотання суд відхиляє з наступних підстав:

Згідно ст. 28 Господарського процесуального кодексу України, справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Таким чином, суд вважає, що керівник Приватного підприємства „Статус –Буд” мав можливість згідно вимог ст. 28 Господарського процесуального кодексу України визначити особу, яка буде представляти інтереси товариства у судових засіданнях по даній справі у разі неможливості присутності особисто керівника. Крім того, відсутність представника відповідача в судовому засіданні не може перешкоджати здійсненню судом правосуддя в установленому порядку.

В матеріалах справи є достатні документи для вирішення спору по суті. Про необхідність витребування від сторін будь–яких інших доказів, без яких неможливо розглянути дану справу, до суду не заявлялося. Сторони були повідомлені судом про дату та час проведення судових засідань належним чином, що унеможливлює порушення їх процесуальних прав в цій частині. Більш того, строк розгляду справи закінчився.

В судовому засіданні 04.07.2011р. представник позивач підтримав позовні вимоги в редакції заяви від 16.06.2011р. та визначив період нарахування  інфляційних витрат та 3% річних з 01.11.2010р. по 01.04.2011р., представивши суду сам розрахунок.

  Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, неявка відповідача істотним чином не впливає на таку кваліфікацію та не є перешкодою для вирішення спору.

 Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу  України, суд ВСТАНОВИВ:

 Між позивачем (покупцем) та відповідачем (постачальником) був укладений договір поставки № 21 від 06.10.2010р, згідно з яким постачальник зобов’язується передати у власність покупця замочно – скобяні вироби виробництва заводу ТОВ „Сантехпром – Нова”, м. Сімферополь, Україна, а покупець зобов’язується прийняти та оплатити  цю продукцію.

 Згідно п. 1.2 договору умови поставки, асортимент, сортамент, номенклатура і ціна на продукцію зазначаються в рахунку – фактурі, що є невід’ємною частиною даного договору.

Відповідно п. 4.2 договору строки поставки продукції узгоджуються сторонами та вказуються в рахунку – фактурі до цього договору.

Пунктом 5.2 договору сторони погодили, що покупець зобов’язаний здійснити оплату за кожну партію продукції після отриманні рахунку-фактури, виставленого постачальником, шляхом банківського переводу грошових коштів на рахунок постачальника в наступному порядку: - оплата 50% від суми рахунку – фактури протягом 3 календарних днів з моменту виставлення рахунку - фактури; - доплата 50% від суми рахунку – фактури протягом 30 календарних днів з моменту виставлення рахунку – фактури.

Також покупець за погодженням сторін має право здійснити попередню 100% передоплату.

В матеріалах справи міститься виставлений відповідачем рахунок-фактура № 51 від 06.10.2010р., підстава - договір поставки № 21 від 06.10.2010р., у якому визначені асортимент, кількість та ціна продукції на загальну вартість 82098грн.35коп. Позивачем за виставленим відповідачем рахунком перераховані кошти у сумі 30’000грн., що підтверджується платіжним дорученням № 136 від 08.10.2010р. Отже, позивачем була здійснена попередня оплата спірної партії продукції, відповідач прийняв ці кошти без будь-яких зауважень та застережень.

Проте в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачем була здійснена поставка товару на суму отриманої передоплати в розмірі 30’000грн.00коп.

Позивач 02.11.2010р. направив відповідачу лист № 57 від 02.11.2010р. з вимогою повернути кошти у сумі 30000грн.00коп., докази отримання відповідачем наявні в матеріалах справи.

Претензією № 72 від 09.12.2010р. позивач повторно просив відповідача повернути суму отриманої передоплати в розмірі 30000грн.00коп., попереджаючи про необхідність звернення до суду для примусового стягнення вказаної суми.

Однак позивач стверджує, що станом на сьогоднішній день відповідач не зробив жодних дій, спрямованих на постачання товару або повернення перерахованої позивачем передоплати, не надав жодної відповіді на письмові звернення.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов’язання за договором (не поставив позивачу замочно – скобяні вироби на всю суму передоплати, що є підставою для повернення передоплати на суму недопоставленого товару), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача  такими, що підлягають  задоволенню частково, враховуючи наступне:

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, дійшов наступних висновків:

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Предметом даного позову є вимога позивача щодо стягнення з відповідача суми передоплати за непоставлений товар згідно договору № 21 від 06.10.2010р. Даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов’язків, визначених ним та за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона – постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні –покупцеві товар, а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 193 ч. 1 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до умов договору № 21 від 06.10.2010р. у позивача виникає обов’язок оплатити товар, а у відповідача – передати товар.

З урахуванням фактично склавшихся відносин між сторонами позивач здійснив попередню оплату продукції на загальну суму 30000грн.00коп., що підтверджується оригіналом платіжного доручення № 136 від 08.10.2010р.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 538 ЦК України якщо зустрічне виконання обов’язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов’язку, друга сторона повинна виконати свій обов’язок. Таким чином відповідач, який одержав від позивача грошові кошти, набув обов’язок поставити товар.

Умовами п. 4.2 договору передбачено, що строк поставки продукції узгоджується сторонами та вказується в рахунку-фактурі до договору. Так, в матеріалах справи наявний рахунок – фактура № 51 від 06.10.2010р., проте без вказівки на строк поставки товару.

На адресу відповідача був направлений лист № 57 від 02.11.2010р. з вимогою повернути заборгованість, що підтверджується квитанцією про відправлення та повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення представнику відповідача 05.11.2010р. Також 09.12.2010р. була направлена претензія вих.. № 72 від 09.12.2010р. повернути кошти у розмірі 30’000грн.00коп., про докази отримання якої 13.12.2010р. свідчить поштове повідомлення. Однак вимоги залишені без відповіді та задоволення, про здійснення поставки на вказану суму позивач не повідомлений.

На сьогоднішній день товар на суму 30’000грн.00коп. не поставлений, грошові кошти позивачу не повернуті. Суду не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 33,34 ГПК України щодо поставки продукції на обумовлену суму попередньої оплати, перерахованої позивачем. 02.11.2010р. Отже, станом на час розгляду справи відповідачем зобов’язання щодо поставки товару на суму 30000грн.00коп. не виконано.

Згідно ст. 670 ч. 1 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Відповідно до ст. 693 ч. 2 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно вказаних норм закону у позивача виникає альтернативне право вимагати передання оплаченого товару або вимагати повернення суми попередньої оплати, що в свою чергу породжує альтернативні обов’язки у відповідача.

Статті 670 та 693 ЦК України як спеціальні норми закону не встановлюють строку виконання грошового зобов’язання по поверненню передоплати за товар у правовідносинах купівлі-продажу (поставки). Спірним договором № 21 від 06.10.2010р. строк повернення постачальником суми передоплати, здійсненої покупцем, також не визначений.

В такому випадку необхідно застосовувати загальну норму закону, передбачену ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

         Стаття 530 ЦК України не передбачає в якій саме формі повинна бути пред’явлена вимога. Лист № 57 від 02.11.2010р. є вимогою в розумінні ст. 530 ЦК України, оскільки містить пряме посилання на повернення авансу згідно платіжного доручення № 136 від 08.10.2010р. на суму 30’000грн.

Позивач скористався своїм альтернативним правом вимагати повернення суми попередньої оплати шляхом пред’явлення відповідачу листа № 57 від 02.11.2010р., який був отриманий відповідачем 05.11.2010р., про що свідчить копія повідомлення про вручення поштового відправлення. Відповідач зобов’язаний був повернути суму попередньої оплати протягом семи днів з дати отримання ним такої вимоги.

Моментом пред’явлення вимоги вважається дата її отримання відповідачем. Згідно   ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Виходячи з того, що вимога була отримана 05.11.2010р., семиденний строк оплати для відповідача наступив у період з 06.11.2010р. по 12.11.2010р.  включно, а вже з 13.11.2010р. почалося прострочення виконання грошового зобов’язання.

Враховуючи, що факт повернення відповідачем грошових коштів або поставки на спірну суму не доведений, позовні вимоги про стягнення передоплати в сумі 30000грн.00коп. суд вважає доведеними та обґрунтованими, тому суд їх задовольняє.

Посилаючись на несвоєчасне виконання зобов’язання відповідачем щодо поставки оплаченої продукції позивач згідно ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд також стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 369грн.00коп. та сума інфляційних витрат – 1342грн.47коп. за період з 01.11.2011р. по 01.04.2011р. (розрахунки знаходяться в матеріалах справи).

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інший розмір процентів не встановлений умовами спірного договору для даних правовідносин сторін.

Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції  та трьох процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За змістом позовної заяви 3% річних розраховані за період з 01.11.2010р. по 01.04.2011р. на суму боргу 30000грн.00коп.

За висновками суду позовні вимоги в частині підлягають частковому задоволенню за період з 13.11.2010р. по 01.04.2011р., вимоги позивача за заявлений період з 01.11.2010р. по 12.11.2010р. є не обґрунтованими та такими, що суперечать фактичним обставинам справи, оскільки позивачем невірно був визначений момент виникнення права вимоги виконання зобов’язання.

Суд, зробивши арифметичних розрахунок в частині позовних вимог про сплату 3% річних за період з 13.11.2010р. по 01.04.2011р. включно встановив, що задоволенню підлягає сума в розмірі 345грн.21коп. Отже, суд відмовляє в частині стягнення 23грн.79коп.

Суд перевіривши розрахунок індексу інфляції за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавтво”, з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” Лист ВСУ від 03.04.97р. № 62-97р, встановив, що заявлена позивачем сума інфляційних нарахувань у розмірі 1342грн.47коп., не перевищує розмір, який може бути нарахований за період з 13.11.2010р.по 01.04.2011р, а отже, підлягає стягненню з відповідача у заявленому розмірі  (враховуючи межі позовних вимог). Позовні вимоги в цій частині суд вважає такими, що підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, господарський суд задовольняє вимогу позивача щодо стягнення інфляційних у сумі 1342грн.47коп., щодо стягнення 3% річних частково, у розмірі 345грн.21коп.

Обставини, які б свідчили про припинення грошового зобов’язання відповідача у матеріалах справи відсутні, факт того, що кошти не повернуті позивачу не спростований, а тому, суд прийшов до висновку, що боржник зобов’язаний відшкодувати збитки кредитора від інфляції та три відсотки річних від простроченої суми за весь час прострочення як передбачено законодавцем.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу  господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд, розглянувши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням подані позивачем докази, дійшов висновків, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в розмірі 30000грн.00коп. – суми неповернутої передоплати, 1342грн.47коп. - інфляційні нарахування, 3% річних - 345грн.21коп.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Приватного підприємства „Пластранс”, м. Рівне до Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково –виробнича фірма „Світ Замків” м. Донецьк про: стягнення заборгованості у розмірі 30’000грн.00коп., індексу інфляції в сумі 1342грн.47коп., 3% річних в сумі 369грн.00коп. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково –виробнича фірма „Світ Замків” (юридична адреса: 83102, м. Донецьк, вул. Куйбишева, будинок 73, код ЄДРПОУ 36981981, р/р 26003210150604 в АТ „ПроКредитБанк” м. Київ, МФО 320984) на користь Приватного підприємства „Пластранс” (юридична адреса: 33016, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Андрія Мельника, будинок 2, квартира 2, код ЄДРПОУ 33982500, р/р 26008238946 в АТ „Райффайзен банк Аваль” м. Київ, МФО 380805) суму неповернутої передоплати в розмірі 30’000грн.00коп., суму інфляційних нарахувань у розмірі 1342грн.47коп., 3% річних в розмірі 345грн.21коп., витрати на оплату державного мита в сумі 351грн.17коп., інформаційно – технічного забезпечення судового процесу в сумі 235грн. 82коп.

У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних  у розмірі 23грн.79коп.– відмовити.

У судовому засіданні 04.07.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

                                                        Повний текст рішення складено та підписано 08.07.2011р.

Суддя                                                               Макарова Ю.В.