ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

24.06.11 р.                                                                                 Справа № 13/27                               

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Крищук К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи      за позовною заявою Державного підприємства “Торезантрацит”в особі Відокремленого підрозділу управління матеріальними ресурсами “Державного підприємства “Торезантрацит”, м. Торез

до відповідача Фізична особа –підприємець ОСОБА_2, м. Макіївка

про стягнення заборгованості у розмірі 6451грн.48коп.,3% річних в сумі 98 грн.96коп., суми індексу інфляції в розмірі 389грн.84коп.

за участю представників сторін:

від Позивача – не з’явився

від Відповідача – не з’явився

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство “Торезантрацит” в особі Відокремленого підрозділу управління матеріальними ресурсами “Державного підприємства “Торезантрацит”, м. Торез (далі – позивач) звернулося до господарського суду Донецької області із позовною заявою до Фізичної особи –підприємця ОСОБА_2, м. Макіївка (далі – відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 6451грн.48коп., 3% річних в сумі 98грн.96коп., суми індексу інфляції в розмірі 389грн.84коп.

Ухвалою від 28.04.2011р. судом порушено провадження по справі, призначено до розгляду на 19.05.2011р. сторони зобов’язано надати документи та вчинити певні дії.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що здійснив передоплату продукції в розмірі 99705грн.00коп., однак відповідач свої зобов’язання щодо поставки не виконав, оплачений товар був поставлений частково, внаслідок чого за підприємцем утворилася заборгованість у розмірі 6451грн. 48коп.

На підтвердження своєї позиції позивачем надані засвідчені копії: договору поставки № П-144/010 від 20.07.2010р., специфікації № 1 від 20.07.2010р., видаткових накладних № 31 від 30.07.2010р., № 32/1 від 02.08.2010р., № 34 від 03.08.2010р., № 25 від 04.08.2010р., № 36 від 05.08.2010р., № 39 від 06.08.2010р., № 43 від 12.08.2010р., № 44 від 14.08.2010р., № 71 від 18.10.2010р., платіжних доручень № 1047 від 29.07.2010р., № 1156 від 05.08.2010р.

Супровідним листом № 1/04-01-898 від 19.05.2011р., наданим через канцелярію суду 19.05.2011р. позивач представив податкові накладні до видаткових № 31 від 30.07.2010р., № 32/1 від 02.08.2010р., № 39 від 06.08.2010р., № 43 від 12.08.2010р., № 44 від 14.08.2010р., прибуткові ордери,  рахунок б/н від 05.08.2010р. на оплату товару, поставлено за видатковою накладною № 36 від 05.08.2010р., рахунок б/н від 06.08.2010р. на оплату товару, поставленого за видатковою накладною № 39 від 06.08.2010р., рахунок б/н від 12.08.2010р., виставлений відповідачем для оплати товару за видатковою накладною № 43 від 12.08.2010р., рахунок б/н від 14.08.2010р. для оплати товару за видатковою накладною № 44 від 14.08.2010р., рахунок б/н від 18.10.2010р. для оплати товару за видатковою накладною № 71 від 18.10.2010р. Крім того, позивач надав довідку № 1-04/01-894 від 18.05.2011р. за підписами в.о. керівника та головного бухгалтера про наявність у відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 6451грн.48коп.

Клопотанням б/н від 16.06.2011р. позивач просив долучити до матеріалів справи № 13/27 письмові поясненнями, якими він підтвердив позовні вимоги в повному обсязі, підтвердив, що всього з 30.07.2010р. по жовтень 2010р. було поставлено лісоматеріалів на суму 93253грн.52коп., перераховано передоплату на суму 99705грн.00коп., отже станом на день судового розгляду відповідачем не поставлений лес на суму 6451грн.48коп.

Під час судових засідань представник позивача підтримав позовні вимоги.

Справа слуханням неодноразово відкладалась у зв’язку з відсутністю відповідача. Неприбуття у судове засідання відповідача не перешкоджає розгляду спору по суті згідно вимог ст. 75 ГПК України, оскільки до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій.

Судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судового засідання. В матеріалах справи містяться витяг з ЄДР серії НОМЕР_2 станом на 15.06.2011р., з якого вбачається, що Фізична особа –підприємець ОСОБА_3, м. Макіївка, ідентифікаційний код НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1. Достовірність відомостей з Єдиного державного реєстру встановлена ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців”.

Саме така адреса відповідача вказана позивачем в позовній заяві та за цією адресою суд направляв відповідачу ухвали у даній справі.

Тому поштова кореспонденція з повідомленнями, повернута органами зв'язку з позначками "за закінченням строку зберігання", з урахуванням конкретних обставин справи вважаються належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

В судове засідання 24.06.2011р. представники сторін не з’явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, неявка відповідача істотним чином не впливає на таку кваліфікацію та не є перешкодою для вирішення спору.

Вислухавши у попередньому судовому засіданні представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу  України, суд ВСТАНОВИВ:

Між позивачем (покупцем) та відповідачем (постачальником) був укладений договір поставки № П-144/010, згідно з яким постачальник зобов’язується поставити у власність покупця рудстойку, а покупець зобов’язується прийняти поставляєму в його власність продукцію та своєчасно її оплатити, відповідно умовам договору.

Згідно п. 1.3 договору кількість, строки, ціна та якісні характеристики продукції, узгоджуються сторонами в специфікаціях, що є невід’ємною частиною даного договору.

Відповідно п. 3.1 договору поставка продукції здійснюється в кількості, по цінам, з якісними характеристиками та в строки, узгоджені сторонами в специфікаціях, що є невід’ємною частиною цього договору.

Сторони уклали специфікацію № 1 від 20.07.2010р. як додаток до договору № П-144/010 від 20.07.2010р. якою встановили строк поставки товару - 2010р., також специфікацією сторони конкретизували кількість продукції, ціну, а саме визначили, що відповідач повинен поставити рудстойку у кількості 289м3, за ціною 345грн.00коп., загальною вартістю 99705грн.00коп., з урахуванням внесених сторонами виправлень - у кількості 266,8 м3 загальною вартістю 92046грн.00коп. Специфікація № 1 до договору № П-144/010 від 20.07.2010р. підписана та скріплена печатками обох сторін, завірена копія наявна в матеріалах справи.

Сторонами у п. 3 специфікації обумовлено, що за згодою сторін кількість поставки, строк та ціна на продукцію можуть змінюватися.

За письмовими поясненнями позивача № 1-04/01-637 від 15.06.2011р. відповідно до умов п. 2 специфікації № 1 до договору поставка лісу повинна була здійснюватися до 01.01.2010р., інші строки поставки сторонами не погоджувались, ніякі доповнення, зміни до договору № П-144/010 від 20.07.2010р. не вносились.  

Пунктом 4.2 договору сторони погодили, що розрахунки за поставляєму продукцію по даному договору здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 20 банківських днів з моменту поставки продукції.

Згідно п. 4.3 договору в специфікації до даного договору сторони можуть оговорити інші строки та порядок розрахунків. У випадках, коли в специфікаціях погоджуються інші строки та порядок розрахунків, взаємовідносини сторін регулюються положеннями, зазначеними у відповідних специфікаціях.

Одночасно, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до фактично склавшихся відносин позивачем всупереч умов договору була здійснена попередня оплата спірної партії продукції, а відповідач прийняв ці кошти без будь-яких зауважень та застережень.

З урахуванням зазначених обставин сторонами здійснено відступлення від умов договору щодо порядку розрахунків за товар.

А саме, позивачем була здійснена передоплата платіжними дорученнями  №1047 від 29.07.2010р. на суму 50000грн.00коп., № 1156 від 05.082010р. на суму 49705грн.00коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями зазначених платіжних доручень. Загальна сума здійсненої позивачем передоплати складає 99705грн.00коп. В наданих позивачем платіжних дорученнях у якості призначення платежу було зазначено „оплата за рудстойку с-но договора № П-144/010 від 29.07.2010р.”, саме такий вид товару був погоджений сторонами в договорі № П-144/010 від 20.07.2010р., конкретизований сторонами в специфікації № 1, що є невід’ємною частиною до договору, та поставлений за вищезазначеними видатковими накладними. Отже, у суду відсутні сумніви відносно здійснення позивачем передоплати за продукцію саме за договором № П-144/010 від 20.07.2010р. Зазначене твердження не спростоване.

          За наявними в матеріалах справи доказами вбачається, що відповідачем була здійснена поставка товару в період з 30.07.2010р. по 14.08.2010р. за видатковими накладними № 31 від 30.07.2010р., № 32/1 від 02.08.2010р., № 34 від 03.08.2010р., № 25 від 04.08.2010р., № 36 від 05.08.2010р., № 39 від 06.08.2010р., № 43 від 12.08.2010р., № 44 від 14.08.2010р., № 71 від 18.10.2010р., всього на суму 92046грн.02коп. Остання поставка продукція відбулася в жовтні 2010р., а саме 18.10.2010р. позивачем був отриманий товар за видатковою накладною № 71 загальною вартість 1207грн.50коп.

Загальна сума поставленого відповідачем товару склала 93253грн.52коп., в результаті чого непоставленим залишився товар на суму предоплати 6451грн.48коп. Викладені обставини підтверджуються наданою позивачем довідкою за підписом в.о. директора та головного бухгалтера про наявність у відповідача заборгованості на користь позивача у розмірі 6451грн.48коп.

Позивач 24.11.2010р. направив відповідачу претензію № 1-04/01-2341 від 16.12.2010р. з вимогою повернути кошти у сумі 8028грн.60коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 7658грн.98коп., без урахуванням допоставленого в жовтні товару на суму 1207грн.50коп., суми 3% річних у розмірі 86грн.24коп., індексу інфляції в сумі 283грн.38копю., завірена копія претензії додана до позову. Однак позивач стверджує, що станом на сьогоднішній день відповідач не зробив жодних дій, спрямованих на постачання товару або повернення перерахованої позивачем передоплати, не надав жодної відповіді на направлену претензію.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов’язання за договором (не поставив позивачу рудстойку на всю суму передоплати, що є підставою для повернення передоплати на суму недопоставленого товару), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача  такими, що підлягають  задоволенню частково, враховуючи наступне:

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, дійшов наступних висновків:

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Предметом даного позову є вимога позивача щодо стягнення з відповідача суми передоплати за недопоставлений товар згідно договору № П-144/010 від 20.07.2010р. Даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов’язків, визначених ним та за своєю правовою природою є договором купівлі–продажу.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона – постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні –покупцеві товар, а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 193 ч. 1 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до умов договору № П-144/010 від 20.07.2010р. у позивача виникає обов’язок оплатити товар, а у відповідача – передати товар.

З урахуванням фактично склавшихся обставин між сторонами, а саме відступлення позивачем від умов договору щодо порядку розрахунків, останній здійснив попередню оплату продукції на загальну суму 99705грн.00коп., що підтверджується засвідченими копіями платіжних доручень №1047 від 29.07.2010р. на суму 50000грн.00коп., № 1156 від 05.082010р. на суму 49705грн.00коп.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 538 ЦК України якщо зустрічне виконання обов’язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов’язку, друга сторона повинна виконати свій обов’язок.

          Оскільки відповідач проти встановленого порядку розрахунку шляхом здійснення передоплати не заперечував, про що свідчить отримання останнім грошових коштів та здійснення зустрічних дій – часткове постачання товару, то можна дійти висновку, що сторони своїми фактичними діями прийняли виконання зобов’язання на зазначених умовах. Таким чином відповідач, який одержав від позивача грошові кошти, набув обов’язок поставити товар.

Слід зазначити, сторонами у п. 3 специфікації обумовлено, зокрема, що за згодою сторін кількість поставки може змінюватися.

За наявними в матеріалах справи доказами вбачається, що відповідачем на виконання умов зазначеного правочину була здійснена поставка товару за період з 30.07.2010р. по 18.10.2010р. на загальну суму 93253грн.52коп. Факт постачання підтверджується видатковими накладними: № 31 від 30.07.2010р., № 32/1 від 02.08.2010р., № 34 від 03.08.2010р., № 25 від 04.08.2010р., № 36 від 05.08.2010р., № 39 від 06.08.2010р., № 43 від 12.08.2010р., № 44 від 14.08.2010р., № 71 від 18.10.2010р., всього на суму 92046грн.02коп.

Відтак, сума недопоставки складає 6451грн.48коп., яка і заявлена до стягнення.

Відповідачем в свою чергу зобов’язання щодо поставки товару на суму 6451грн.48коп. виконано не було.

На сьогоднішній день товар на суму 6451грн.48коп. не поставлений, грошові кошти не повернуті. Суду не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 33,34 ГПК України щодо поставки продукції на всю суму попередньої оплати, перерахованої позивачем, доказів продовження сторонами договірних стосунків з поставки продукції на залишок грошових коштів, отриманих від позивача. На адресу відповідача 27.12.2010р. була направлена претензія № 1-04/01-2341 від 16.12.2010р. з вимогою повернути заборгованість, що підтверджується квитанцією про відправлення, однак отримавши вимогу відповідач залишив її без відповіді та задоволення, не повідомив про здійснення поставки на вказану суму.

Відповідно до ст. 693 ч. 2 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно ст. 670 ч. 1 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Згідно вказаних норм закону у позивача виникає альтернативне право вимагати передання оплаченого товару або вимагати повернення суми попередньої оплати, що в свою чергу породжує альтернативні обов’язки у відповідача. При цьому доказуванню підлягає факт прострочення продавцем передачі попередньо оплаченого товару.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до п. 4.1 договору специфікацією № 1 до договору поставки № П-144/010 від 20.07.2010р. сторони передбачили строк поставки – 2010р. На підставі вищевикладеного, граничний строк поставки товару становить 31.12.2010р., а вже з 01.01.2011р. – почалося прострочення виконання зобов’язання. Однак, як вбачається із наявних в матеріалах справи доказів, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов’язання по поставці товару, станом на день прийняття рішення сума недопоставленого на користь позивача товару складає 6451грн.48коп.

Керуючись нормами діючого законодавства, позивач скористався своїм альтернативним правом та вимагає повернення суми попередньої оплати у розмірі  6451грн.48коп.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення передоплати в сумі 6451грн.48коп. суд вважає доведеними та обґрунтованими, тому їх задовольняє.

Згідно п. 5.1 договору у випадку невиконання або не належного виконання будь – якою стороною прийнятих на себе по даному договору зобов’язань, винна сторона несе відповідальність перед іншою стороною відповідно  вимогами діючого законодавства та умовам цього договору.

Посилаючись на несвоєчасне виконання зобов’язання відповідачем щодо поставки оплаченої продукції позивач згідно ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд також стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 98грн.96коп. та сума інфляційних витрат – 389грн.84коп. (розрахунки знаходяться в матеріалах справи).

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інший розмір процентів не встановлений умовами спірного договору для даних правовідносин сторін.

Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції  та трьох процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За змістом позовної заяви 3% річних розраховані за період з 01.09.2010р. по 01.10.2010р на суму боргу 7658грн.98коп. та за період з 01.11.2010р. по 01.03.2011р. на суму боргу 6451грн.48коп. (з урахуванням допоставленого 18.10.2010р. товару на суму 1207грн.50коп.).

За висновками суду позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню за період з 01.01.2011р. по 01.03.2011р., вимоги позивача за заявлені періоди є не обґрунтованими та такими, що суперечать фактичним обставинам справи, оскільки п.2 специфікації № 1 до договору поставки № П-144/010 від 20.07.2010р. передбачений строк поставки продукції протягом всього 2010р., а отже тільки з 01.01.2011р. строк виконання зобов’язання по поставці товару наступив та почалося прострочення виконання обов’язку. Таким чином, позивачем невірно був визначений момент виникнення права вимоги виконання зобов’язання.

Суд, зробивши арифметичних розрахунок в частині позовних вимог про сплату 3% річних за період з 01.01.2011р. по 01.03.2011р. включно встановив, що задоволенню підлягає сума в розмірі 31грн.82коп. Отже, суд відмовляє в частині стягнення 67грн.14коп.

Аналогічна позиція суду стосовно нарахованих позивачем інфляційних витрат.

Оскільки позивачем заявлений кінцевий період нарахування індексу інфляції - січень 2011р., а відповідно до ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд при винесенні рішення не може виходити за межі заявлених позовних вимог без наявності клопотання про це самого позивача. Такого клопотання до суду не надходило, то за підрахунком суду за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавтво”, з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” Лист ВСУ від 03.04.97р. № 62-97р, за січень 2011р. включно сума інфляційних нарахувань складає  64грн.51коп. Отже суд відмовляє в частині стягнення 325грн.33коп.

З огляду на викладене, господарський суд задовольняє вимогу позивача щодо стягнення інфляційних у 64грн.51коп., щодо стягнення 3% річних частково, у розмірі 31грн.82коп.

Обставини, які б свідчили про припинення грошового зобов’язання відповідача на підставі договору чи глави 50 ЦК України, у матеріалах справи відсутні, обсяг боргу не спростований, а тому, суд прийшов до висновку, що боржник зобов’язаний відшкодувати збитки кредитора від інфляції та три відсотки річних від простроченої суми за весь час прострочення як передбачено законодавцем.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу  господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд, розглянувши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням подані позивачем докази, дійшов висновків, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в розмірі 6451грн.48коп. – суми неповернутої передоплати, 64грн.51коп. - інфляційні нарахування, 3% річних - 31грн.82коп.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Державного підприємства “Торезантрацит”в особі Відокремленого підрозділу управління матеріальними ресурсами “Державного підприємства “Торезантрацит”, м. Торез до Фізичної особи –підприємця ОСОБА_2, м. Макіївка про стягнення заборгованості у розмірі 6451грн.48коп., 3% річних в сумі 98грн. 96коп., суми індексу інфляції в розмірі 389грн.84коп. задовольнити частково.

        Стягнути з Фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, р/р НОМЕР_3 в ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” м. Київ, МФО 380805) на користь Державного підприємства “Торезантрацит” в особі Відокремленого підрозділу управління матеріальними ресурсами “Державного підприємства “Торезантрацит” (юридична адреса: 86600, Донецька обл., м. Торез, вул. Енгельса, будинок 88, код ЄДРПОУ 32366906, р/р 26001309461602 в ПІБ м. ТОрез, МФО 334282, адреса підрозділу: 86609, м. Торез, вул. Заводська, будинок 2, ідентифікаційний код 26391328, р/р 26004060362472 в Донецьком ГУ „Приватбанк”, МФО 335496) суму неповернутої передоплати в розмірі 6451грн.48коп., суму інфляційних нарахувань у розмірі 64грн.51коп., 3% річних в розмірі 31грн.82коп., витрати на оплату державного мита в сумі 96грн.23коп., інформаційно – технічного забезпечення судового процесу в сумі 222грн. 65коп.

У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних  у розмірі 64грн.14коп., індексу інфляції в розмірі 325грн.33коп. – відмовити.

У судовому засіданні 24.06.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

                                                        Повний текст рішення складено та підписано 25.06.2011р.

Суддя                                                               Макарова Ю.В.