ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

24.06.11 р.                                                                                 Справа № 13/10                               

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Крищук К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім Одеського кабельного заводу „Одескабель” м. Одеса

до відповідача Відкритого акціонерного товариства „Донбаскабель” м. Донецьк

про стягнення 1’101’479грн. 78коп.

за участю уповноважених представників:

від Позивача – ОСОБА_1 (за довіреністю № 4 від 10.01.2011р.) - представник

від Відповідача – ОСОБА_2 (за довіреністю №564 від 11.01.2011р.) – представник

                                                                                         у судовому засіданні 17.06.2011р. оголошено перерву до 24.06.2011р.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Торговий дім Одеського кабельного заводу „Одескабель” м. Одеса (далі – позивач) звернулося до господарського суду Донецької області із позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства „Донбаскабель” м. Донецьк (далі – відповідач) про стягнення 1’101’479грн. 78коп., яка складається з суми заборгованості за поставлену продукцію в розмірі 983’052грн.00коп., суми пені в розмірі 68’165грн.54коп., суму 3% річних у розмірі 14’319грн.17коп., суму індексу інфляції у розмірі 35’943грн.07коп.

Ухвалою від 18.04.2011р. суд порушив провадження у справі, призначив до розгляду, зобов’язав сторін надати документи та вчинити певні дії.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошового зобов’язання за договором поставки № 38292/2010/019 від 22.04.2010р. щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару, внаслідок чого утворилась заявлена до стягнення заборгованість та підстави для нарахування інфляційних, 3% річних та штрафних санкцій.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав засвідчені копії договору поставки № 38292/2010/019 від 22.04.2010р., специфікацій № 1 від 22.04.2010р., № 2 від 04.08.2010р., № 3 від 06.10.2010р., № 4 від 03.11.2010р., видаткових накладних № ВАА/264 від 27.04.2010р., № 4054/3 від 31.08.2010р., № ДК4123 від 09.09.2010р., № ДК10.01 від 01.10.2010р., № ДОН13.10/1 від 13.10.2010р., № ДОН14.10. від 14.10.2010р., № ДОН/1 від 18.10.2010р., № ДОН/АС 185 від 21.10.2010р., № АС -50/2610 від 26.10.2010р., № ДОН120/50 від 09.11.2010р., № А50/14.12 від 14.12.2010р., довіреностей № 254 від 27.04.2010р., № 635 від 31.08.2010р., № 728 від 01.10.2010р., № 759 від 12.10.2010р., № 796 від 26.10.2010р., № 823 від 09.11.2010р., № 899 від 14.12.2010р., довідки № 43-1-5-19-2001 від 18.03.2011р. Одеської обласної дирекції „Райффайзен Банк Аваль”, угоди про припинення обов’язків заліком від 23.02.2011р.

05.05.2011р. позивач надав через канцелярію суду пояснення до позовної заяви та уточнення розміру позовних вимог № 783 від 29.04.2011р., посилаючись на часткову оплату відповідачем суми боргу просив суд стягнути з відповідача суму основної заборгованості за поставлений товар у розмірі 633’052грн.00коп. (виникла станом на 29.04.2011р.), пеню у розмірі 68’165грн.54коп., 3% річних у розмірі 14’319грн.17коп., суму інфляційних витрат у розмірі 35’943грн.07коп., всього 751’479грн.78коп. На підтвердження вищевикладеного позивачем надані детальний розрахунок стягуваної суми заборгованості, двосторонній акт звірки взаємних розрахунків між сторонами з 01.01.2010р. по 17.03.2011р., згідно з яким заборгованість відповідача перед позивачем станом на 17.03.2011р. складає 983’052грн.00коп., банківська виписка по рахунку позивача № 2600955989 за період з 27.04.2010р. до 01.04.2011р. з відомостями про здійсненні часткові оплати суми заборгованості, довідка № 778 від 29.04.2011р. за підписом директора та головного бухгалтера про наявність станом на 29.04.2011р. суми боргу у відповідача на користь позивача в розмірі 633’052грн.00коп.

01.06.2011р. позивачем через канцелярію суду супровідним листом № 914 від 26.05.2011р.представлений остаточний розрахунок інфляційних, 3% річних та пені з доказами відправки відповідачу.

Відповідач 05.05.2011р. надав відзив на позовну заяву № 06/628 від 05.05.2011р., яким визнає позовні вимоги в сумі 633’052грн.00коп., але проти нарахованих штрафних санкцій заперечував, мотивуючи свою позицію помилковим розрахунком позивачем стягуваних сум штрафних санкцій.

17.06.2011р. відповідач надав суду заяву № 06/1253 від 17.06.2011р., за змістом якої відповідно до двостороннього акту звірки взаємних розрахунків сума боргу відповідача на користь позивача станом на 10.06.2011р. становить 633’052грн.00коп. і визнається товариством в повному обсязі. Одночасно суд повідомлений про часткове погашення боргу 14.06.2011р. на суму 100’000грн.00коп., що підтверджується платіжними дорученнями № 2014 та № 1980 від 14.06.2011р. Крім того, відповідач письмово просив суд розстрочити виконання рішення на шість місяців рівними частками від загальної суми стягнення, мотивуючи своє прохання скрутним фінансовим становищем, знаходженням товариства на межі банкрутства, у підтвердження суду надані копії балансу товариства на 31.03.2011р. та звіту про фінансові результати за 1 квартал 2011р.

Через канцелярію суду 25.06.2011р. позивач направив заперечення на заяву відповідача про розстрочення виконання рішення, вважає, що підстав для застосування ст. 121 ГПК України у суду немає.

У зв’язку з неповним виконанням вимог ухвали суду та необхідністю надання додаткових документів суд неодноразово відкладав розгляд справи та в судовому засіданні оголошувалась перерва, востаннє на 24.06.2011р.

В судовому засіданні 24.06.2011р. представник позивача підтримав остаточні позовні вимоги в редакції уточнень № 783 від 29.04.2011р., категорично заперечував проти надання розстрочки виконання рішення. Представник відповідача визнав заявлені позивачем вимоги в повному обсязі, вказуючи на відсутність будь-яких заперечень відносно розрахунку стягуваних сум, повідомив суд про частково погашення суми заборгованості в розмірі 100’000грн. 00коп., надавши у підтвердження платіжне доручення № 2109 від 21.06.2011р., підтримав позицію щодо розстрочення виконання рішення.

В судовому засіданні 24.06.2011р. представники сторін підтримали свою позицію зі спору, вказавши на достатність наявних документів для вирішення спору по суті.  

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення, зокрема, зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи право позивача на вчинення такої процесуальної дії, у суду відсутні підстави для відмови в прийнятті зазначеної заяви, у зв’язку з чим суд розглядає вимоги позивача в остаточній редакції пояснень до позовної заяви та уточнення розміру позовних вимог № 783 від 29.04.2011р.

Суд вважає що наявних в справі матеріалів достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.         

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

22.04.2011р. між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) був укладений договір поставки № 38292/2010/019, згідно з яким постачальник зобов’язується поставити, а покупець прийняти та оплатити згідно умовам даного договору кабельно – проводникову продукцію, далі іменовану «товар». Номенклатура, кількість та ціна товару зазначаються в специфікаціях, які є невід’ємною частиною договору.

Відповідно п.1.2 договору кількість та строки поставки кожної окремої партії товару узгоджується сторонами в специфікаціях, які є невід’ємною частиною договору.

Пунктом 2.1 договору сторони передбачили, що оплата покупцем за товар здійснюється на наступних умовах: відстрочка платежу протягом 30 календарних днів на розрахунковий рахунок постачальника з моменту поставки кожної партії товару.

Пунктом 9.1 договору сторони встановили, що договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 21.04.2011р.

Відповідно до умов договору сторонни підписали та скріпили своїми печатками специфікації № 1 від 22.04.2010р., № 2 від 04.08.2010р., № 3 від 06.10.2010р., № 4 від 03.11.2010р., якими конкретизували предмет договору № 38292/2010/019 від 22.04.2010р., а саме визначили найменування товару, його якість, ціну за одиницю товару та загальну вартість.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у виконання вищезазначеного договору здійснив поставку товару за видатковими накладними № ВАА/264 від 27.04.2010р., № 4054/3 від 31.08.2010р., № ДК4123 від 09.09.2010р., № ДК10.01 від 01.10.2010р., № ДОН13.10/1 від 13.10.2010р., № ДОН14.10. від 14.10.2010р., № ДОН/1 від 18.10.2010р., № ДОН/АС 185 від 21.10.2010р., № АС -50/2610 від 26.10.2010р., № ДОН120/50 від 09.11.2010р., № А50/14.12 від 14.12.2010р в кількості та асортименті, визначених специфікаціями. Всього позивачем був поставлений товар на суму 2’239’162грн.30коп.

Факт отримання відповідачем товару за вказаними накладними підтверджується підписами представників відповідача в графі „Отримав”, чим останній надавав свою згоду на прийняття саме такої кількості, такого асортименту товару за обумовленою ціною.

Висновок стосовно того, що товар за вищевказаними накладними був поставлений відповідачу позивачем саме на виконання договору № 38292/2010/019 від 22.04.2010р. суд робить виходячи з того, що товар, вказаний в накладних, відповідає характеристикам, що погоджені сторонами в специфікаціях, які є невід’ємною частиною даного договору та наявністю в довіреностях № 254 від 27.04.2010р., № 635 від 31.08.2010р., № 728 від 01.10.2010р., № 759 від 12.10.2010р., № 796 від 26.10.2010р., № 823 від 09.11.2010р., № 899 від 14.12.2010р., якими представники відповідача уповноважувалися на отримання товарно-матеріальних цінностей, посилання, що цінності отримуються саме за обумовленим договором.

Крім того, безпосередньо відповідач, частково плативши суму боргу, в призначенні платежу зазначав, що оплата здійснюється за провід на підставі договору № 38292/2010/019 від 22.04.2010р. Тобто, з цього питання спір між сторонами відсутній.

        Як вбачається із матеріалів справи, позивач в повному обсязі виконав взяті на себе зобов’язання за договором № 38292/2010/019 від 22.04.2010р., товар був поставлений відповідачу в кількості та по ціні, визначених погодженими між сторонами специфікаціями до договору.

На виконання умов договору відповідачем була здійснена часткова оплата товару на суму 854’123грн.50коп., про що свідчить наявна в матеріалах справи довідка № 43-1-5-19-2001 від 18.03.2011р. Одеської обласної дирекції „Рафффайзен Банк Аваль”.

Крім того, як свідчать наявні в матеріалах справи докази, між позивачем та відповідачем була укладена угода про припинення обов’язків заліком від 23.02.2011р., оскільки на момент складання цієї угоди позивач мав заборгованість перед відповідачем в розмірі 401’986грн.80коп., що виникла на підставі укладеного між сторонами договору поставки № 38291/2011/027 від 14.02.2011р., в свою чергу відповідач мав заборгованість перед позивачем за розгядуваємим в межах цієї справи договором № 38292/2010/019 від 22.04.2010р., з урахуванням часткових оплат в розмірі 1’385’038грн.80коп.

На підставі вищевикладеного, сторони дійшли згоди припинити взаємні однорідні зобов’язання заліком оскільки строк виконання зобов’язань наступив. Після підписання цієї угоди погашається заборгованість відповідача перед позивачем за договором №  38292/2010/019 від 22.04.2010р. в розмірі 401’986грн.80коп., та позивача перед відповідачем за договором № 38291/2011/027 від 14.02.2011р. в розмірі 401’986грн.80коп.

В матеріалах справи містяться засвідчена копія договору поставки № 38291/2011/027 від 14.02.2011р., специфікації № 01/11 від 14.02.2011р. до договору, угоди про припинення обов’язків заліком від 23.02.2011р.

Таким чином, на час звернення з позовом заборгованість відповідача перед позивачем склала 983’052грн., яка і була заявлена первісно.

Як зазначалося, позивач остаточно заявив що непогашеною залишилася сума заборгованості в розмірі 633’052грн.00коп., яка виникла з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат (30.11.2010р., 31.03.2011р., 01.04.2011р.) та взаємозаліку зустрічних вимог.

Заборгованість у зазначеному розмірі підтверджується двостороннім актом звірки взаєморозрахунків станом на 10.06.2011. з підписами та відбитком печатки обох сторін, не спростована відповідачем, довідкою № 778 від 29.04.2011р. за підписом директора та головного бухгалтера про наявність станом на 29.04.2011р. у відповідача на користь позивача суми боргу в розмірі 633’052грн.00коп., копією банківської виписки по рахунку позивача за період з 27.04.2010р. по 01.04.2011р.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов’язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню частково, враховуючи наступне:

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Предметом даного позову є вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 633’052грн.00коп. за поставлену продукцію, яка виникла у зв’язку з не належним виконанням умов договору № 38292/2010/019 від 22.04.2010р. Зазначений договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов’язків, за своєю правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм ст. 712 Цивільного кодексу України та ст.ст. 264-271 Господарського кодексу України. До вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу  України).   

Згідно ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно ч. 2. ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Таким чином, у позивача виникає обов’язок оплатити товар, а у відповідача – передати товар.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений  інший строк оплати товару.

Оскільки факт прийняття товару підтверджується скріпленими печаткою позивача та підписами обох сторін видатковими накладними до договору № 38292/2010/019 від 22.04.2010р., то у відповідача виник обов’язок оплатити весь фактично поставлений товар, а саме  загальною вартістю 2’239’162грн.30коп.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як зазначалося, порядок розрахунків за поставлений товар врегульований умовами п. 2.1 договору, а саме, оплата за поставляємий по даному договору товар здійснюється на умовах відстрочення платежу протягом 30 календарних днів на розрахунковий рахунок постачальника з моменту поставки кожної партії товару.

Згідно ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Оскільки остання партія товару по накладній № А50/14.12 була передана та відповідно отримана відповідачем 14.12.2010р., то з урахуванням умов п. 2.1 договору, на день подачі позову до господарського суду строк оплати по кожній накладні наступив та вже почалось прострочення виконання зобов’язання щодо оплати вартості поставленого товару.

Станом на  час розгляду справи докази погашення заявленої суми заборгованість суду не представлені, її наявність у заявленому розмірі підтверджена відповідачем. На підставі вищевикладеного, з урахуванням часткової сплати товару у сумі 1’204’123грн.50коп., що підтверджується випискою з рахунку позивача за період з 27.04.2010р. до 01.04.2011р. та здійсненого сторонами взаємозаліку вимог на суму 401’986грн.80коп, позовні вимоги про стягнення суми основного боргу в розмірі 633’052грн.00коп. суд вважає доведеними та обґрунтованими.  Сума боргу в розмірі 633’052грн.00коп. визнана самим відповідачем.

Відповідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Слід зазначити, під час розгляду справи відповідачем ще були здійснені часткові оплати суми заборгованості, про що свідчать долучені до матеріалів справи оригінали платіжних доручень від 14.06.2011р. № 2014 на суму 48’817грн.38коп. та № 1980 від 14.06.2011р. на суму 51’182грн.62коп., № 2109 від 21.06.2011р. на суму 100’000грн.00коп. – на загальну суму 200’000грн.

Відповідно до штемпеля органу поштового зв’язку на поштовому конверті позовна заява направлена позивачем до суду 06.04.2011р., зареєстрована канцелярією суду 14.04.2011р. Виходячи з того, що заборгованість у сумі 200’000грн.00коп. була сплачена після звернення позивача з позовом провадження у справі в цій частині підлягає припиненню на підставі п.1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку з відсутністю предмету спору.

Враховуючи викладене, на час вирішення спору по суті заборгованість складає 433’052грн.00коп. Докази сплати зазначеної заборгованості суду не представлені, отже, позовні вимоги вважаються обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню у розмірі  основного боргу 433’052грн.00коп.

Посилаючись на несвоєчасне виконання грошового зобов’язання відповідачем щодо оплати поставленої продукції позивач згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат, також остаточно просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 14’319грн.17коп. за період з 27.05.2010р. по 14.12.2010р. та суму інфляційних витрат – 35’943грн.07коп. за період з 01.10.2010р. по 28.02.2011р. (розрахунки знаходяться в матеріалах справи).

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інший розмір процентів не встановлений умовами спірного договору для даних правовідносин сторін.

Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції  та трьох процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд дійшов висновку, що нараховані інфляційні витрати та 3% річних не перевищують розмір, який може бути нарахований за заявлений період, у зв’язку з чим заявлені вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі. Правильність розрахунку не спростована відповідачем.

З огляду на викладене, господарський суд задовольняє вимогу позивача щодо стягнення 3% річних - у розмірі 14’319грн.17коп. та індексу інфляції в розмірі 35’943грн.07коп.

Крім того, керуючись п. 6.2 договору позивач, посилаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань щодо своєчасної оплати отриманого товару за договором, нарахував пеню у розмірі 68’165грн. 54коп. за період з 30.09.2010р. по 17.03.2011р. в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від віртості неоплаченного товару за кожний день прострочення оплати.

Згідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п.3 ст.611 ЦК України).

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Суд, перевіривши арифметичних розрахунок  в частині заявленої суми пені, встановив, що позивачем дотриманий граничний розмір нарахування пені що передбачено ст.ст. 1,3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, період нарахування не перевищує встановлений ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України строк. На підставі викладеного, заявлена позивачем до стягнення сума пені в розмірі 68’165грн.54коп. підлягає задоволенню. Правильність розрахунку не спростована відповідачем.

Обставини, які б свідчили про припинення грошового зобов’язання відповідача на підставі договору чи глави 50 ЦК України, у матеріалах справи відсутні і це не оспорюється відповідачем, як і обсяг боргу, а тому, суд прийшов до висновку, що боржник зобов’язаний відшкодувати збитки кредитора від інфляції та три відсотки річних від простроченої суми за весь час прострочення як передбачено законодавцем.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу  господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд, розглянувши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням подані позивачем докази, дійшов висновків, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в розмірі 433’052грн.00коп. – суми основного боргу, 35’943грн.07коп. – інфляційних нарахувань, 3% річних – 14’319грн.17коп., 68’165грн.54коп. – суми пені.

Стосовно наданої позивачем заяви № 06/1253 від 17.06.2011р. щодо розстрочення виконання рішення на шість місяців суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, п. 1 ч.3 ст. 129 Конституції України суд управнений здійснювати повноваження виключно на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

В свою чергу, відповідно до ст. 121 Господарського процесуального кодексу України суд при наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони у виняткових випадках, залежно від обставин справи може, серед іншого розстрочити виконання рішення.

За змістом наведеної норми, розстрочення є правом, а не обов’язком суду, яке, до того ж, реалізується у будь-який час від набрання рішенням законної сили та до його фактичного повного виконання, але виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відтак, саме на відповідача в контексті приписів ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України покладається обов’язок доведення існування відповідних підстав.

        Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Відповідач, звертаючись до суду із заявою про надання розстрочки виконання рішення, посилався на ті обставини, що на даний момент знаходиться у дуже скрутному фінансовому положенні, має кредиторську заборгованість, що істотно впливає на можливість виконання ним своїх господарських зобов’язань, зобов’язань з виплати заробітної плати найманим працівникам. На підтвердження вказаних обставин відповідачем надані звіт про фінансові результати за 1 квартал 2011р. та баланс на 31.03.2011р.

        Доводи заяви відповідача зводяться більш до того, що виконання судового рішення призведе до негативних наслідків виконання рішення суду для боржника, а не на обставини, що унеможливлюють або утруднюють виконання судового рішення у даній справі, тоді як ст. 121 ГПК України розстрочку виконання  рішення суду не пов'язує з наслідками, які це рішення матиме для боржника, або впливатиме на його фінансовий стан.

        Відповідачем не недоведена виняткова сукупність обставин, які б свідчили про тяжкий фінансово-економічний стан ВАТ „Донбаскабель” та унеможливлюють виконання судового рішення протягом короткого часу, а саме: суцільна збитковість господарської діяльності товариства у 2011 році, неможливість стягнення відповідачем дебіторської заборгованості з інших осіб. Тим більше, недодержання своїх обов’язків контрагентами боржника не звільняє останнього від відповідальності за порушення договірного зобов’язання перед позивачем.

Стаття 42 Господарського кодексу України визначає підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При  цьому, здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

До того ж, положеннями ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Посилання боржника на важкий фінансовий стан не є винятковою обставиною в розумінні ст. 121 ГПК України. Доказів наявності інших обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, боржником суду не надано. Складний фінансовий стан відповідача обумовилась наслідками господарської діяльності боржника, а не в силу об’єктивних обставин, що унеможливлюють виконання договірних зобов’язань та рішень суду.

Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, що рішення суду про стягнення з нього грошових коштів неможливе через відсутність грошових коштів у боржника. Баланс підприємства станом на 31.03.2011р., звіт про фінансові результати за 1 квартал 2011р. не підтверджують, що при пред'явленні виконавчого документа до виконання він не буде виконаний. Натомість судом встановлено і заявником не спростовано одержання відповідачем у 2011 році доходів від господарської діяльності. Відповідно до звіту про фінансові результати за 1 квартал 2011р. відповідач одержує дохід (виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), більш того показники краще, ніж за попередній період. Платоспроможність відповідача підтверджується частковим погашенням ним заборгованості перед позивачем після порушення провадження у справі у розмірі 200’000грн.

З метою не порушення принципів змагальності та рівності сторін перед законом і судом, передбачених статтями 42 та 43 ГПК України, приймаючи до уваги доводи про важкий фінансовий стан відповідача по справі суд також врахував доводи позивача. Тим більше, що позивач під час судових засідань категорично заперечував проти задоволення заяви відповідача з тих підстав, що відповідач вже прострочив виконання зобов'язання, що теж призвело до погіршення фінансового стану позивача.

Слід зазначити, несвоєчасне виконання рішення суду порушує матеріальні інтереси позивача та впливає на його фінансовий стан, що теж може призвести до негативних наслідків господарської діяльності останнього.

Судом також взято до уваги ту обставину, що заява відповідача про розстрочення рішення суду була подана ще до набрання рішенням по даній справі законної сили, таким чином за переконанням суду відповідач звернувся до суду із заявою про розстрочення виконання рішення суду передчасно.

У зв’язку із викладеним, керуючись встановленими п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України принципами справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи позицію позивача щодо надання відповідачу розстрочки виконання рішення, суд дійшов висновку про відмову у наданні розстрочки виконання рішення.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Оскільки у позові сума основного боргу була визначена позивачем у розмірі 983’052грн. станом на 17.03.2011р., однак на час направлення заяви до суду (06.04.2011р.) позивачем не враховані часткові оплати 31.03.2011р. у сумі 153’046грн. 57коп. та 01.04.2011р. у сумі 196’953грн.43коп., які були здійснені до направлення позову до суду, судові витрати в частині цих сум на відповідача не покладаються, оскільки на час направлення позову у позивача не було підстав для примусового стягнення цих коштів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд –

                                                     В И Р І Ш И В :

Позовні Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім Одеського кабельного заводу „Одескабель” м. Одеса до Відкритого акціонерного товариства „Донбаскабель” м. Донецьк про стягнення  751’479грн. 78коп. в редакції остаточних вимог задовольнити частково.

         Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Донбаскабель” (юридична адреса: 83077, м. Донецьк, вул. Заварзіна, 1, код ЄДРПОУ 00214505, р/р 26005150450221 у ДОФ ПАТ „Укрсоцбанк” м. Донецьк, МФО 334011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім Одеського кабельного заводу „Одескабель” (юридична адреса: 65013, м. Одеса, Миколаївська дорога, будинок 144, код ЄДРПОУ 30332681, р/р 260095989 в ООДАТ „Райффайзен Банк Аваль” м. Одеса, МФО 328351) суму основного боргу в розмірі 433’052грн.00коп., суму інфляційних нарахувань у розмірі 35’943грн.07коп., 3% річних в розмірі 14’319грн.17коп., пені в сумі 68’165грн.54коп., витрати на оплату державного мита в сумі 7’514грн. 79коп., інформаційно – технічного забезпечення судового процесу в сумі 161грн. 00коп.

Припинити провадження в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 200’000грн.00коп.

У судовому засіданні 24.06.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

                                                          Повний текст рішення складено та підписано 25.06.2011р.

Суддя                                                               Макарова Ю.В.