Справа №  2-а-567/11

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

23 лютого 2011 року суддя Димитровського міського суду Донецької області Рибкін О. А., розглянувши у скороченому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в місті Димитров Донецької області про визнання дій протиправними та стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги дітям війни, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до відповідача ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в місті Димитров Донецької області про визнання дій протиправними та стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги дітям війни. В обґрунтування вимог вказала, що вона народилася 6 березня 1937 року і відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»має статус дитини війни. Згідно статті 6 зазначеного Закону вона має право на щомісячну доплату до пенсії в розмірі 30% від розміру мінімальної пенсії за віком, але в порушення зазначеного Закону відповідач виплачує їй як дитині війни щомісячно підвищення до пенсії лише в розмірі 10% мінімальної пенсії за віком, чим порушує її права, визначені законом. Просить суд визнати протиправними дії ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в місті Димитров Донецької області щодо невиплати їй як дитині війни щомісячної державної соціальної допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком та зобов’язати ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в місті Димитров Донецької області нарахувати їй, як дитині війни, недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за період з 1 січня 2010 року по день постановлення судом рішення в сумі 2537.10 гривень.

Оцінивши повідомлені сторонами обставини, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

          Судом встановлено, що ухвалою судді Димитровського міського суду Донецької області від 28.01.2011 року позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги дітям війни за період з 01.01.2010 р. по 18.07.2010 р. залишені без розгляду у зв’язку з пропуском строку звернення до суду.

Позивач ОСОБА_1 народилася 6 березня 1937 року і  відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18 листопада 2004 року № 2195-IV має статус дитини війни, знаходиться на обліку в УПФУ в місті Димитров Донецької області та отримує пенсію.

Відповідно до статті 6 Закону № 2195-IV, який набрав чинності з 1 січня 2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум»від 15 липня 1999 року № 966-IV прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком. Тому при визначенні розміру підвищення відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який визначений статтею 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», оскільки іншого розміру такої пенсії законодавством не передбачено.

Статтею 52 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»визначено, що розмір мінімальної пенсії за віком з січня 2010 року становить 695 гривень, з 1 квітня - 706 гривень, з 1 липня - 709 гривень, з 1 жовтня - 723 гривень, з 1 грудня - 734 гривень.

Згідно даних відповідача, позивачу в 2010 році щомісячно сплачується  підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 49 гривень 80 копійок, що становить 10 відсотків від підвищення, визначеного статтею 6 Закону України № 2195-IV, яка є чинною на час розгляду справи і дія якої не обмежена і не зупинена жодним нормативно-правовим актом.

Зважаючи на вищевикладене, суд не приймає доводів відповідача, викладених в запереченнях, про те, що підвищення до пенсії в 2010 році позивачу здійснюється у відповідності з діючим законодавством і вважає, що позивач має право на отримання з відповідача спірного підвищення в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком як дитині війни, виходячи з розміру, встановленого частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Те, що управлінням Пенсійного фонду України в місті Димитров підвищення до пенсії в 2010 році позивачу нараховується та сплачується у нижчому розмірі, ніж передбачено діючим законодавством, дає підстави суду зробити висновок про неправомірність дій відповідача.

Постановляючи рішення у даній справі, суд виходить з того, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав та свобод людини і громадянина України, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачене Конституцією України та іншими Законами України, не може бути скасоване чи звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов’язань.

Відповідно до вимог законодавства, суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

          Тому, вирішуючи вимоги позивача щодо сплати позивачу конкретної суми підвищення до пенсії за період, вказаний ним в позові, суд, виходячи з положень статей 11, 162 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначає, що в даному випадку адміністративний позов може містити лише вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, а не вимоги щодо стягнення недоотриманої щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни у конкретно визначеній грошовій сумі, оскільки суд не може перебирати на себе функцію органу, на якого законодавством покладено повноваження щодо нарахування такої соціальної допомоги. Тому належним способом захисту права позивача, на думку суду, є зобов’язання ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в місті Димитров Донецької області нарахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, встановленої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», із зазначенням певного періоду здійснення такого перерахунку.

Зважаючи на викладене, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню  за період з 19 липня 2010 року по день постановлення судом рішення –23 лютого 2011 року.

Керуючись ст.ст. 11, 17-18, 99-100, 107, 158-163, 1832, 185-186, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в місті Димитров Донецької області про визнання дій протиправними та стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги дітям війни задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в місті Димитров Донецької області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячного підвищення до пенсії як дитині війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за період з 19 липня 2010 року по день постановлення судом рішення – 23 лютого 2011 року.

Зобов’язати ОСОБА_2 Пенсійного Фонду України в місті Димитров Донецької області здійснити нарахування ОСОБА_1 відповідно до вимог статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком як дитині війни, виходячи з розміру, встановленого частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»і провести відповідні виплати за період з 19 липня 2010 року по день постановлення судом рішення –23 лютого 2011 року з урахуванням фактично виплачених сум.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Постанова підлягає негайному виконанню.

Постанова за результатами скороченого провадження може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Димитровський міський суд Донецької області протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених  частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість  отримання копії постанови суду.

Суддя: