ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"12" липня 2011 р. Справа № 13/313-10 (39/209-08)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, суддіДемидової А.М.,
суддівКоваленко С.С. (доповідач), Воліка І.М.
розглянувши касаційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області
напостанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.04.11р.
у справі№ 13/313-10(39/209-08) господарського суду Дніпропетровської області
за позовомПП "Саніс"
доВАТ "Нікопольський прядильно-нитковий комбінат"
простягнення суми
За участю представників сторін
від позивача не з'явилися,
від відповідача ОСОБА_1 дов.,
від скаржника Попенко О.С. посв.
ВСТАНОВИВ:
В липні 2008 року приватне підприємство “Саніс” звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відкритого акціонерного товариства “Нікопольський прядильно-нитковий комбінат” про стягнення 1 495 000, 00 грн. заборгованості за договором № 1 від 01.02.2006р., 502 580, 00 грн. інфляційних втрат, 59 632, 04 грн. 3% річних з віднесенням до 1-ї черги вимог задоволення кредиторів.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21.08.2008 року позов задоволено частково: стягнуто з ВАТ “Нікопольський прядильно-нитковий комбінат” на користь ПП “Саніс” 1 495 000, 00 грн. основного боргу, 502 580, 00 грн. інфляційних втрат, 59 632, 04 грн. 3% річних, 20 572, 12 грн. витрат по сплаті державного мита та 118, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 24.06.2010 року касаційне подання заступника прокурора Дніпропетровської області задоволено, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.08.2008р. по справі № 39/209-08 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 01.10.2010р. справу № 39/209-08 прийнято до свого провадження та присвоєно № 13/313-10 (39/209-08).
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2010 року (суддя Первушин Ю.Ю.) позов задоволено частково, стягнуто з ВАТ “Нікопольський прядильно-нитковий комбінат” на користь ПП “Саніс” 1 495 000, 00 грн. основного боргу, 502 580, 00 грн. збитків від інфляції, 59 632, 04 грн. 3% річних, 20 572, 12 грн. витрат по сплаті державного мита, 118, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.04.2011 року у справі № 13/313-10 (39/209-08) (судді Сизько І.А., Герасименко І.М., Кузнецова І.Л.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2010 року залишено без змін.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, заступник прокурора Дніпропетровської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, посилаючись на порушення та невірне застосування судами норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01 лютого 2006 року між ПП “Саніс” (виконавець) та ВАТ “Нікопольський прядильно-нитковий комбінат” в особі керуючого санацією (замовник) укладено договір №1 про надання юридичних послуг із загальною абонентною платою 65 000, 00 грн. щомісячно.
Відповідно до п. 1.1 договору замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надавати юридичні послуги в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.
В п. 5.1 договору сторонами обумовлено, що даний договір укладений на строк один рік і автоматично пролонгується на один рік на тих же умовах, якщо сторони за місяць до його закінчення не повідомлять один одного про його змінювання або розірвання.
Таким чином, договір було укладено строком до 01.02.2007р., проте, враховуючи що сторони за місяць до його закінчення не повідомили один одного про розірвання договору, його було автоматично пролонговано до 01.02.2008р.
Суди встановили, що оплата за надання послуг за цим договором відповідачем не здійснювалася, у зв’язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за період з 01.02.2006р. по 31.12.2007р. на суму 1 495 000, 00 грн.
29.06.2000р. відносно ВАТ “Нікопольський прядильно-нитковий комбінат” судом першої інстанції порушено провадження у справі №Б15/26/84/00 про визнання банкрутом, введено мораторій, 20.04.2004р. введено процедуру санації боржника, 14.01.2008р. боржника визнано банкрутом.
Як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, ПП “Саніс” є поточним кредитором ВАТ “Нікопольський прядильно-нитковий комбінат”, оскільки, його вимоги виникли після порушення справи про банкрутство та введення мораторію. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази оплати заборгованості в зазначеному розмірі.
Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, враховуючи положення ст.ст. 525, 526, 610, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, місцевий господарський суд , з яким погодився суд попередньої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ВАТ “Нікопольський прядильно-нитковий комбінат” на користь ПП “Саніс” 1 495 000, 00 грн. основного боргу, 502 580, 00 грн. інфляційних втрат та 59 632, 04 грн. 3% річних за період з 01.03.2006р. по 30.06.2008р.
Залишаючи поза увагою твердження відповідача, що протягом дії мораторію не нараховується неустойка, в тому числі інфляція та 3% річних, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ні 3% річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов’язань та відносити до санкцій у розумінні ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
Відмовляючи в задоволенні вимоги позивача щодо вирішення питання про віднесення спірної суми до першої черги задоволення вимог кредиторів за Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” суд першої інстанції, з яким погодився суд попередньої інстанції дійшов правильного висновку, що черговість задоволення вимог кредиторів встановлюється ст. 31 вказаного Закону України та визначається в межах провадження у справі про банкрутство, тому у суду відсутні підстави щодо вирішення вказаного питання в рамках розгляду даного спору.
Щодо посилань заявника апеляційної скарги щодо безпідставності висновків господарського суду про обов’язок ВАТ “Нікопольський прядильно-нитковий комбінат” здійснювати абонентську плату за надані послуги, то вказані посилання спростовуються матеріалами справи.
Відповідно до тверджень заступника прокурора Дніпропетровської області, при прийнятті рішення місцевим господарським судом допущено порушення норм права, зокрема, ч.ч.1, 5 ст.2 Закону України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”.
Як вірно вказав суд апеляційної інстанції при виникненні суперечностей між нормами Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та нормами інших законодавчих актів України, під час здійснення процедур банкрутства, перевагу мають саме норми Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” як норми спеціального права.
Відповідно до вимог ч. 4. ст. 3-1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” арбітражний керуючий має право, зокрема, залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірних засадах інших осіб та спеціалізовані організації з оплатою їх діяльності за рахунок боржника, якщо інше не встановлено цим Законом чи угодою з кредиторами.
На думку заявника скаржника, КВЕД позивача повинен підтвердити можливість надання юридичних послуг.
Як вірно встановив суд апеляційної інстанції, відповідно до Статуту ПП “Саніс”, в редакції на дату укладення договору про надання юридичних послуг, одним з видів діяльності підприємства є саме надання юридичних послуг.
Крім цього, Заступник прокурора Дніпропетровської області вказував також на те, що договір про надання юридичних послуг від 01.02.2006р. порушує публічний порядок, тобто є нікчемним.
Статтею 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В даному випадку слід зазначити, що Договір № 1 від 01.02.2006р. між про надання юридичних послуг не визнаний судом недійсним, його недійсність прямо не встановлена законом.
Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає нормам матеріального і процесуального права та підстав для її зміни або скасування не має.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст.1115, 1117 , 1119 - 11111, Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області залишити без задоволення.
2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.04.11р. по справі № 13/313-10(39/209-08) залишити без змін.
Головуючий, суддя А.М. Демидова
Суддя С.С. Коваленко
Суддя І.М. Волік