Справа № 2а-2996/09 Головуючий у 1 інстанції:Логвинюк І.М.
Провадження № 22-а/0390/452/11
Категорія:10.3.1 Доповідач: Овсієнко А. А.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 квітня 2011 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Овсієнко А. А.
суддів - Осіпука В.В., Завидовської-Марчук О.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Ковелі Волинської області про визнання дій неправомірними, зобов’язання проведення нарахування підвищення до пенсії особі, яка має статус дитини війни, за апеляційною скаргою відповідача Управління Пенсійного фонду України в місті Ковелі Волинської області на постанову Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12 травня 2009 року, -
В С Т А Н О В И Л А :
Постановою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12 травня 2009 року позов задоволено частково. Визнано неправомірними діїі Управління Пенсійного фонду України в місті Ковелі Волинської області щодо нарахування позивачеві підвищення до пенсії у меншому від передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі. Зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в місті Ковелі нарахувати ОСОБА_1 за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно підвищення пенсії у передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати дану постанову у зв’язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права й ухвалити нову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.
Апелянт покликається зокрема на те, що чинне законодавство України не містить жодного нормативного акту, який було б прийнято у 2007 році на виконання вимог ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” щодо підвищення особам даної категорії пенсій на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, у зв’язку з чим не визначено, за рахунок яких коштів і з яких джерел мали проводитись такі виплати, тоді як у 2008 році підвищення пенсії виплачувалось у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» : з 1 квітня 2008 року – 48 грн. 10 коп., з 1 липня 2008 року – 48 грн. 20 коп., з 1 жовтня 2008 року – 49 грн. 80 коп.).
Крім того, невизначеним є порядок обчислення згаданого підвищення та його конкретний розмір, оскільки встановлений ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до цього Закону, і тому не може враховуватися для перерахунків або підвищень інших пенсій.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року N 2195-IV , який набрав чинності з 01.01.06, має статус «дитина війни», і дана обставина підтверджується наявним у пенсійному посвідченні позивача штампом відповідного зразка (а.с.4).
Відповідно до ст.6 даного Закону у редакції, чинній на час існування спірних правовідносин та вирішення даного публічно-правового спору судом, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Однак, у 2006 – 2007 роках позивачу взагалі не нараховувалось і не виплачувалось таке підвищення, а у 2008 році виплачувалось щомісячно в наступних розмірах: з січня по березень 2008 року – по 47 грн., з квітня по червень 2008 року – по 48 грн. 10 коп., з липня по вересень 2008 року – по 48 грн. 20 коп., з жовтня по грудень 2008 року – по 49 грн. 80 коп.
Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року визнано такими, що не відповідають Конституції України положення п. 12 ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет на 2007 рік”, якими було зупинено на 2007 рік дію вищевказаної ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, із вказівкою на те, що дане рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Рішенням Конституційного суду № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року нова редакція ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, відповідно до якої дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, визнана неконституційною та втратила чинність з дня ухвалення такого рішення.
Таким чином, дія положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в першочерговій редакції Закону від 18 листопада 2004 року була відновлена з 9 липня 2007 року і тривала до 31 грудня 2007 року, після чого знову була відновлена з 22 травня 2008 року і тривала до 31 грудня 2008 року.
Отже, позивач, як «дитина війни», має право на отримання упродовж вищевказаних періодів підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, а оскільки таке підвищення йому не нараховувалось і не виплачувалось, то суд першої інстанції обґрунтовано та підставно частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 визнавши неправомірними дії відповідача та зобов’язавши управління Пенсійного фонду України в місті Ковелі провести нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії як дитині війни за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року в розмірі, передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в першочерговій редакції Закону від 18 листопада 2004 року.
Покликання апелянта на відсутність бюджетного фінансування такого підвищення пенсії, як на причину невиконання державою взятих на себе зобов’язань, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, про що зазначив Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 8 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України».
Доводи апелянта про те, що встановлений ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, а тому не може застосовуватись для інших розрахунків (доплат, підвищень, дотацій, надбавок), не заслуговують на увагу, оскільки наявність даної норми за відсутності іншого законодавчо визначеного мінімального розміру пенсії за віком не може бути достатньою підставою для відмови в реалізації позивачем свого права на отримання передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії.
Безпідставними слід вважати також наведені у апеляційній скарзі доводи відповідача про правомірність здійснення нарахування та виплати позивачу у 2008 році підвищення пенсії у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» з огляду на те, що дана постанова є лише підзаконним нормативним актом і до того ж ґрунтується на положеннях п.41 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», які визнані неконституційними та втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України 22 травня 2008 року рішення № 10-рп/2008. А тому, виходячи з вищої юридичної сили норм Закону, при вирішенні даного спору суд першої інстанції підставно керувався положеннями ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції Закону від 18 листопада 2004 року, а не нормами вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України.
Згідно з ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів апеляційної скарги.
А тому, оскільки суд першої інстанції вважав, що позивачем не було пропущено річний строк звернення до адміністративного суду з вимогами за період з 9.07.2007 року по 31.12.2007 року і з цих підстав постанова апелянтом не оскаржувалась, то, відповідно до ч.1 ст.195 КАС України, колегія суддів не вбачає підстав для перегляду в цій частині ухваленого в даній справі судового рішення.
Крім того, вимагаючи скасувати вищевказану постанову з підстав порушення судом першої інстанції також норм процесуального права, апелянт не вказав в апеляційній скарзі в чому полягають ці порушення, тоді як колегія суддів за результатами апеляційного розгляду справи таких порушень не вбачає.
За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову – без змін, оскільки судом першої інстанції дана вірна правова оцінка обставинам у справі і судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тоді як доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст.195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу відповідача управління Пенсійного фонду України в місті Ковелі Волинської області залишити без задоволення, а постанову Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12 травня 2009 року в даній справі - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий
Судді