Апеляційний суд Житомирської області
Справа № 22-а/0690/3408/11
Категорія 100
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 липня 2011 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого Микитюк О.Ю.
суддів Товянської О.В., Гансецької І.А.
розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Коростень про визнання неправомірними дій та стягнення коштів
за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в м.Коростень
на постанову Коростенського міськрайонного суду від 29 липня 2009 року,
в с т а н о в и л а :
15 червня 2009 року позивач звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача недоплачені кошти за період з 01.07.2007 року по 31.12.2009 року, виплата яких передбачена ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". В обґрунтування позову зазначив, що є потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи. Всупереч вимогам Закону, який пов’язує розмір цих виплат із мінімальною заробітною платою, соціальні виплати отримував в розмірах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за № 836.
Постановою Коростенського міськрайонного суду від 29 липня 2009 року позов задоволено частково. З управління Пенсійного фонду України в м. Коростень на користь позивача стягнуто за період з 01.06.2008 року по 31.05.2009 року 13594грн.00 коп. доплати до пенсії за ст.39 Закону. Дії відповідача щодо відмови у здійсненні цих виплат визнані неправомірними.
В апеляційній скарзі управління Пенсійного фонду України в м.Коростень просить скасувати постанову і ухвалити нову постанову про відмову в позові. Апелянт посилається на порушення судом норм матеріального права. Зокрема, зазначає, що бюджетами на відповідні роки не передбачалась виплата коштів у визначеному законом розмірі.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Встановлено, що позивач є непрацюючим пенсіонером.
Частиною 2 ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в чинній на час існування спірних правовідносин редакції передбачено, що пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на радіоактивно забрудненій території підвищуються у розмірах, визначених ч.1 ст.39 Закону.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що при визначенні розміру виплат застосуванню підлягають саме статті 37, 39 Закону № 796-ХІІ, а не постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за № 836, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенцію) та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст.1 Протоколу 1 Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. В рішеннях у справах Кечко проти України, 2005 рік Broniowski v. Poland, 1996 рік Azinas v Cyprus, 2002 Європейський Суд з прав людини прийшов до висновку, що поняття “власності”, яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. До „майнових прав” і „власності” може бути прирівняно право заявника на матеріальний інтерес, зокрема щодо отримання пенсії чи надбавки до заробітної плати.
В рішенні у справі Кечко проти України, 2005 рік суд зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Суд не прийняв аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань (рішення у справі Бурдов проти Росії, 2000 рік).
Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України (в редакції до 07.07.2010 року) пропуск строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні позову.
Постанова в частині стягнення з відповідачів коштів, передбачених ст. 39 Закону, за період до 15.06.2008 року ухвалена із порушенням норм процесуального права, а тому її належить скасувати і ухвалити нову постанову про відмову в позові в цій частині за пропуском строку звернення до суду.
Крім того, задовольняючи вимогу про стягнення коштів, суд першої інстанції помилився у визначенні способу захисту порушеного права. Оскільки вказані грошові суми не були нараховані позивачу, а суд не наділений компетенцію виконувати функцію органу, який уповноважений нараховувати кошти, позов в цій частині слід задовольнити частково, зобов’язавши відповідача нарахувати кошти та забезпечити їх виплату.
Отже, постанову належить скасувати і прийняти нову постанову.
Керуючись ст.ст. 195, 197 - 207, 212 КАС України, колегія суддів
постановила:
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м.Коростень задовольнити частково.
Скасувати постанову Коростенського міськрайонного суду від 29 липня 2009 року в частині стягнення з відповідачів коштів і ухвалити нову постанову.
Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в м.Коростень нарахувати ОСОБА_1 кошти, передбачені ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 15.06.2008 року по 31.05.2009 року та забезпечити їх виплату.
В решті вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуюча:
Судді: