УХВАЛА

14 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 761/9142/22

провадження № 61-14968ск24

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Гулейкова І. Ю., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом до Державного бюро розслідувань (далі - ДБР), в якому просив суд стягнути з ДБР на його користь кошти в сумі 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої у результаті незаконних дій посадових (службових осіб) ДБР шляхом невнесення відповідних відомостей на підставі його заяви про вчинення кримінального правопорушення від 29 травня 2020 року до ЄРДР, що спричинило приниження честі, гідності, ділової репутації.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року, позовну заяву ОСОБА_1 до ДБР про відшкодування моральної шкоди залишено без задоволення.

05 листопада 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2024року (надійшла до Верховного Суду 11 листопада 2024 року), у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 листопада 2024 року справу призначено судді-доповідачеві Коломієць Г. В., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Луспеник Д. Д.

12 листопада 2024 року суддя Верховного Суду Коломієць Г. В. заявила про самовідвід у справі, який ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2024 року задоволено. Касаційну скаргу ОСОБА_1 передано для проведення повторного автоматизованого розподілу.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 листопада 2024 року справу призначено судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Луспеник Д. Д.

Відповідно до частини першої статті 393 ЦПК України касаційна скарга реєструється у день її надходження до суду касаційної інстанції та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу, визначеному в порядку, встановленому статтею 33 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Питання про повернення касаційної скарги суд касаційної інстанції вирішує протягом двадцяти днів з дня надходження касаційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків (частина п`ята статті 393 ЦПК України).

Перевіривши зміст касаційної скарги, суд дійшов висновку, що вона не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), як на підставу для відкриття касаційного провадження.

На переконання заявника, відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статей 8, 22, 40, 55, 56, 64, 129, 129-1, 151-2 Конституції України.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник обовязково має зазначити: 1) норму матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 910/18531/19).

У порядку, передбаченому частиною п`ятою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22 грудня 2005 року № 3262 встановлено, що предметом позову у цій справі є відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади.

При вирішенні цього спору не було застосовано статті 8, 22, 40, 55, 56, 64, 129, 129-1, 151-2 Конституції України, тому доводи касаційної скарги про необхідність формування висновку Верховного Суду щодо застосування цих статей у спірних правовідносинах є безпідставними, адже суди попередніх інстанцій не застосовували вказані норми і не покладали їх в основу своїх рішень.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 454/2859/22, якою розглянуто касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 14 червня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року, в якій заявник посилався на відсутність висновку Верховного Суду, у тому числі, щодо застосування статей 8, 22, 40, 55, 56, 60, 129, 129-1 Конституції України у подібних правовідносинах.

З урахуванням зазначеного, заявник не обгрунтував належним чином необхідність формування правового висновку Верховним Судом щодо застосування статей 8, 22, 40, 55, 56, 64, 129, 129-1, 151-2 Конституції України у правовідносинах, що виникли в цій справі.

У решті зміст касаційної скарги зводиться до викладення фактичних обставин справи, незгоди позивача із оскаржуваними рішеннями судів попередніх інстанцій та посиланням на нормативно-правові акти, що свідчить про формальний підхід скаржника до належного оформлення касаційної скарги в частині обов`язкового зазначення підстав касаційного оскарження з урахуванням частини другої статті 389 ЦПК України.

У силу вимог статті 400 ЦПК України Верховний Суд зобов`язаний перевіряти наявність підстав для відкриття касаційного провадження, зазначених у касаційній скарзі, оскільки перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Узагальнюючи наведене, оскільки заявником не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження, тому, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга підлягає поверненню.

Верховний Суд зауважує, що суд касаційної інстанції здійснює перегляд постановлених судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень у виключних випадках, кожен з яких окремо передбачений процесуальним законом. Стадія касаційного перегляду не є обов`язковою стадією для усіх видів судових проваджень, а перегляд рішень у касаційному порядку відбувається виключно з підстав, що вичерпним чином визначені законом. При цьому, Верховний Суд є судом права, тобто такою судовою інстанцією, яка не здійснює перегляд постановлених та оскаржених рішень повністю, а лише у питанні правильності застосування судами норм права.

Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги.

Керуючись статтею 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про відшкодування моральної шкоди вважати неподаною та повернути заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Ю. Гулейков