ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013
ПОСТАНОВА
Іменем України
08 квітня 2011 р. Справа №2а-3157/11/0170/25
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кононової Ю.С., при секретарі Габрись П.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю:
позивача – ОСОБА_1
представника відповідача – ОСОБА_2, довіреність № 4593 від 23.12.10 р.
адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А 2320 про визнання дій неправомірними та стягнення,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, уточнивши вимоги якого просить суд визнати неправомірними дії командування військової частини А 2320 по невиплаті йому грошової компенсації за неотримане під час служби речове майно та стягнути з відповідача на його користь компенсацію за неотримане під час служби речове майно в сумі 4783,79 гривень.
Позовні вимоги мотивовані тим, що він проходив військову службу у військовій частині № 2320, але речовим майном під час проходження служби належним чином забезпечений не був. Наказом командира від 17 лютого 2011 року він був звільнений з військової служби з правом носіння військової форми одягу, проте грошова компенсація за речове майно, що підлягала видачі але не була йому видана під час проходження служби, на його прохання йому виплачена не була.
Представник відповідача проти позову заперечував з тих підстав, що військова частина не одержувала бюджетні асигнування на придбання та видачу військовослужбовцям речового майна, а отже ці витрати не були внесені до кошторису, а тому вони не мали повноважень для здійснення цих видатків.
Суд, вислухавши думку сторін, дослідивши надані докази, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до п. 2 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Пунктом 15 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення публічної служби, до якої відноситься діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив війську службу на посаді начальника служби захисту інформації – помічника начальника штабу та знаходився на речовому забезпеченні у військовій частині № 2320.
Відповідно до наказу командира військової частини А 2320 № 36 від 17 лютого 2011 року, ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у запас за п.п. “б” п. 6 ст. 26 Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу” (за станом здоров’я) з правом носіння військової форми одягу (а.с. 5).
Таким чином, правовідносини, що винили між ОСОБА_1 та військовою частиною А2320 з приводу проходження військової служби, звільнення, виконання всіх передбачених законодавством гарантій соціального та правового захисту військовослужбовців, відносяться до публічної служби.
Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Заборона обмежень прав військовослужбовців встановлена статтею 2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, згідно з якою ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно довідки військової частини А2320 від 07 квітня 2011 року, під час звільнення ОСОБА_1 були здійснені наступні виплати: грошове забезпечення за лютий 2011 року; додаткові надбавки за січень 2011 року; вихідна допомога при звільненні; компенсація за невикористану відпустку та індексація грошового забезпечення усього в сумі 40787,58 гривень.
23 лютого 2011 року ОСОБА_1 звернувся із заявою на ім'я командира військової частини А2320, в якій просив виплатити йому грошову компенсацію за неотримане під час служби речове майно, але йому в цьому було відмовлено (а.с. 7, 8).
Згідно довідки військової частини А2320 № 3 від 28 березня 2011 року, вартість речового майна, що підлягала видачі ОСОБА_1 при його звільненні в запас складає 4783,79 гривень.
Як пояснив в судовому засіданні представник відповідача, перелічене в цій довідці речове майно дійсно не видавалось ОСОБА_1 під час проходження ним служби, у зв’язку з його відсутністю на складі, грошова компенсація за нього також військовослужбовцю не сплачувалась.
Пунктом 2 Закону України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів” від 17.02.2000р. №1459-ІІІ призупинено дію частини 2 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна. Зазначений Закон України набрав чинності з дня опублікування, яке відбулося 11.03.2000р. в Урядовому кур'єрі N45 від 11.03.2000р.
Законом України № 328-V від 03.11.2006 стаття 9 викладена в новій редакції та введена в дію стаття 9-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, яка не зупинялася будь-яким нормативно-правовим актом, та на яку не поширюється зупинення, встановлене Законом України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів”.
Частиною 1 статті 9-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” встановлено, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п. 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою КМ України от 28 жовтня 2004 року № 1444, військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення.
Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153\2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Таким чином, законодавством України передбачено право вибору військовослужбовцем, який звільнюється зі Збройних Сил України, отримати речове майно в натурі або грошову компенсацію за нього. Зазначене право не може бути обмежено, скасовано або змінено відповідачем на власний розсуд без передбачених законом підстав.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. Згідно з частиною 2 статті 12 Закону у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації, які не можуть бути скасовані чи призупинені без їх рівноцінної заміни.
Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На підставі викладеного, суд вважає, що позивач має право на отримання грошової компенсації, оскільки на момент його звільнення зі служби не було передбачених Законом підстав для відмови у виплаті зазначеної компенсації.
При цьому невиконання або неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання невиплати компенсації за отримане речове майно звільненим військовослужбовцям.
Разом з тим, суд вважає, що вимоги про визнання дій командування військової частини А2320 по невиплаті грошової компенсації позивачу неправомірними задоволенню не підлягають, оскільки судом не встановлено наявності ознак протиправності дій відповідача, який визнав наявну перед позивачем на час звільнення заборгованість, про що повідомив у своїй довідці, але невиплата суми компенсації за невикористане речове майно пов’язана із відсутністю фінансування зазначених видатків з Державного бюджету України.
Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з Державного бюджету України на користь позивача підлягають стягненню витрати у вигляді судового збору в сумі 3,40 гривень.
Під час судового засідання, яке відбулось 08.04.11р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови.
Відповідно до ст. 163 КАСУ, постанову складено 11.04.11р.
На підставі викладеного, керуючись статтями 158, 159,160, 163 КАС України
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини А2320 (97578, Сімферопольський район, с. Перевальне, вул. Октябрська, код 24980339) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1), компенсацію за неотримане речове майно в сумі 4783 (чотири тисячі сімсот вісімдесят три) гривні 79 копійок.
В інший частині позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання дій неправомірними – відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 3 (три) гривні 40 копійок.
У разі неподання апеляційної скарги, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення (у разі складання постанови у повному обсязі - з дня складення у повному обсязі, у разі проголошення у відсутності особи, яка бере участь у справі –з дня отримання нею копії постанови).
Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України
Суддя підпис Кононова Ю. С.