ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
_______________________________________________
_______________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(0412) 48-16-02
УХВАЛА
іменем України
"21" червня 2011 р. Справа № 2а/1770/372/2011
номер рядка статистичного звіту 8.2.1
Колегія суддів Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Пасічник С.С.
суддів: Зарудяної Л.О.
Кузьменко Л.В.,
при секретарі Жарській І.В. ,
за участю позивача: ОСОБА_2,
від відповідача: орномаза Ю.П., довіреність № 56/10-05 від 04.01.2011р.,
розглянувши апеляційну скаргу Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Рівненського окружного адміністративного суду
від "16" лютого 2011 р. у справі № 2а/1770/372/2011
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 до Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції
про скасування податкових повідомлень-рішень ,
ВСТАНОВИЛА:
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 16.02.2011р. у справі №2а/1770/372/2011 податкові повідомлення-рішення Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції №0010301740/3, №0010311740/3 від 31.12.2010 року скасовані.
Не погоджуючись з постановою, Дубенська об'єднана державна податкова інспекція звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на нез'ясування всіх обставин справи та порушення норм матеріального права, про що свідчить залишення поза увагою судом першої інстанції факту заниження підприємцем ОСОБА_2 розміру податкових зобов'язань, оскільки останній здійснював реалізацію транспортних засобів за цінами, нижчими від митної та фактурної вартості, що не узгоджується з п.7.1 ст.7, п.п.8.1.3 п.8.1 ст.8, п.п.9.12.1, п.п.9.12.2 п.9.12.ст.9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", ст.13, п.п."б" п.1 ст.14 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", п.п.2.3.1 п.2.3 ст.2, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7, п.9.4 ст.9 Закону України "Про податок на додану вартість" та підставою для донарахування податку з доходів фізичних осіб й податку на додану вартість.
Представник скаржника в судовому засіданні підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги.
Позивач в письмових запереченнях від 20.04.2011р. та в судовому засіданні, вважаючи оскаржувану постанову обгрунтованою та законною, просить останню залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Вислухавши представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженої постанови, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Звертаючись з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень №0010301740/3 та №0010311740/3 від 31.12.2010 року, підприємець ОСОБА_2 посилався на безпідставне визначення податковим органом бази для оподаткування при реалізації транспортних засобів митної та/або фактурної вартості, а не фактичної ціни реалізації, адже фактурна вартість - це статистична вартість нових автомобілів тих марок і моделей, які ним ввозились на територію України, а митна вартість слугує лише базисом для нарахування митних платежів і не може розглядатися як вартість, що тотожна фактичній, ринковій чи звичайній ціні транспортних засобів; крім того, висновки податкового органу ґрунтуються на інформації, одержаної з джерел інших, ніж звітність або первинні документи, що за своєю суттю є методикою непрямих методів, яка законодавчо не визначена.
Як вже зазначалося в цій ухвалі, позов було задоволено, з чим погоджується й колегія суддів, враховуючи таке.
З 15 по 26 лютого 2010 року з продовженням терміну з 01 по 05 березня 2010 року Дубенською ОДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання СПД ФО ОСОБА_2 вимог податкового законодавства за період з 01.01.2007 року по 31.12.2009 року, за результатами якої складено акт №41/17-38/2765705999 від 11.03.2010 року (а.с.34-67).
На підставі вказаного акту Дубенською ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення №0010311740/0 від 31.03.2010 року, згідно якого СПД ФО ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов’язання за платежем "податок з доходів фізичних осіб" в розмірі 104664,92 грн., та податкове повідомлення-рішення №0010301740/0 від 31.03.2010 року, згідно якого визначено суму податкового зобов’язання за платежем "податок на додану вартість" в розмірі 225483,00 грн., в тому числі 147942,00 грн. за основним платежем та 77541,00 грн. за штрафним санкціями (а.с.101-102).
Вказані податкові повідомлення-рішення оскаржувались позивачем в адміністратив-ному порядку до керівників Дубенської ОДПІ, ДПА у Рівненській області та ДПА України (а.с.15-19,68-73,84-90), рішеннями яких скарги платника залишені без задоволення (а.с.20-33,74-83,91-96,105-107) та з метою доведення до платника податків нових термінів узгодження та сплати податкових зобов’язань, винесено податкові повідомлення-рішення з дробами "1", "2" та "3" (а.с.97-100,103-104), останні з яких: за №0010301740/3 та №0010311740/3 від 31.12.2010 року й були оскаржені позивачем в судовому порядку.
Як вбачається з акту перевірки №41/17-38/2765705999 від 11.03.2010 року, при визначенні доходу позивача відповідачем застосовано митну або фактурну вартість транспортних засобів, яка, як вважає податковий орган, є звичайною ціною (а.с.59).
В той же час, порядок визначення "звичайної ціни" визначений п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, відповідно до якого звичайна ціна визначається, виходячи з рівня справедливих ринкових цін.
Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари, а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари, а також ціни, які склалися на ринку (території найближчій стосовно будь-якої із сторін договору) ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів.
Для визначення звичайної ціни товару використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах. Якщо товари, ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам, стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну, визначення звичайної ціни здійснюється із врахуванням таких факторів.
Якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням таких норм, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна.
Проте, з акту перевірки та з переліку матеріалів, які використовувались відповідачем під час податкової перевірки позивача, не вбачається, що податковим органом здійснювались заходи щодо дослідження справедливих ринкових цін на ідентичні або однорідні товари.
Всупереч порядку визначення звичайних цін, обумовлених п.1.20 названого Закону, податковий орган прийняв за звичайну ціну митну та фактурну вартість товарів, однак така вартість товару не є звичайною ціною в розумінні названого Закону.
Також, ні Декрет Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" №13-92 від 26.12.1992 року, ні Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року не покладають обов’язку по застосуванню "звичайної ціни" при продажу рухомого майна.
Відповідно до п.12.4. ст.12 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" застосування ставки податку до вартості рухомого майна, розрахованої за звичайними цінами, передбачено лише при обміні об'єктами рухомого майна. В той же час позивач операцій по обміну транспортними засобами в охопленому перевіркою періоді не здійснював.
Отже, оскільки згідно п.1.2 ст.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" дохід фізичної особи - це сума коштів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами, то з урахуванням відсутності правової норми про визначення такого доходу при продажу рухомого майна, виходячи з ціни, яка не є нижчою за його оціночну вартість, об'єкт оподаткування повинен визначатися із ціни продажу обумовленої договором, або ж із суми коштів, яка фактично, а не ймовірно, одержана такою фізичною особою.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що повідомлення митниці про митну вартість транспортних засобів, як і дані електронної бази даних "Митниця" про фактурну вартість транспортних засобів, не є належними доказами в розумінні ст.70 КАС України, оскільки не містять інформацію щодо предмету доказування.
Крім того, слід зазначити, що спосіб визначення податковим органом об'єкту оподаткування не з ціни, яка зазначена в біржових угодах, а з джерел інших, ніж звітність або первинні документи, є згідно з пп.4.3.1. п.4.3. ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000 року методикою непрямих методів.
Донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін платнику податку, в силу вимог пп.1.20.10 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, також здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.
Порядок та підстави визначення суми податкового зобов'язання за непрямими методами було встановлено п.4.3 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". При цьому, пп.4.3.5 вказаної статті передбачав, що передумовою для застосування непрямих методів є рішення про застосування непрямих методів, яке приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Разом з тим, судом встановлено, що рішення про застосування непрямих методів для визначення суми податкового зобов'язання позивача з податку на доходи фізичних осіб не приймалося.
Згідно з пунктом "б" пп.4.2.2. п.4.2. ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податковому органу надано право самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у тому випадку, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.
Таким чином, донарахування податковим органом податкових зобов’язань допустиме лише у випадку підтвердження факту заниження суб’єктом господарювання суми зобов’язань, який, в свою чергу, підтверджено документально.
Проте, податковий орган не надав доказів на підтвердження тієї обставини, що позивачем у охопленому перевіркою періоді отримано дохід за відчужені транспортні засоби у розмірі, що дорівнює їх фактурній або митній вартості.
Також судова колегія враховує й наступне.
Відповідно до п.9.4 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року особа, яка не надсилає заяву про реєстрацію платником ПДВ, у тому випадку, коли вона підлягає обов’язковій реєстрації як платник цього податку, відповідно до пп.2.3.1 п.2.3 ст.2 цього Закону (перевищення суми виручки 300000 грн.), несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.
В той же час, п.1 ст.1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" №727/98 від 03.07.1998 року надає фізичним особам право перебувати на спрощеній системі оподаткування за умови, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500000 грн. і така спрощена система оподаткування звільняє суб'єктів малого підприємництва від сплати податку на додану вартість. Указом визначено, що у разі перевищення граничної межі отриманої виручки, такі підприємці мають перейти на загальну систему оподаткування з подальшою реєстрацією платниками податку на додану вартість.
Виходячи з того, що відповідачем не доведено, що позивач в охопленому перевіркою періоді отримав від реалізації транспортних засобів доходи у обумовлених актом перевірки розмірах, тобто досягнув граничного обсягу господарських операцій, що передбачають перехід на загальну систему оподаткування та реєстрацію платником податку на додану вартість, підстав для нарахування йому податкових зобов’язань з ПДВ та застосування 50% штрафної санкції з ПДВ, у податкового органу не було.
Що ж до визначення позивачу штрафу за неподання до податкового органу декларацій з податку на додану вартість за період з серпня 2008 року по грудень 2009 року в розмірі 3570,00 грн., то виходячи з приписів пп.17.1.1 п.17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який передбачає, що платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку, та тієї обставини, що підприємець ОСОБА_2 не подавав до органу податкової служби заяву про реєстрацію платником податку на додану вартість, штрафні санкції до останнього не застосовуються.
З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень №0010301740/3 та №0010311740/3 від 31.12.2010 року, а тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.
Доводи ж апеляційної скарги спростовуються наведеним вище та не є підставою для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст.195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2011 року у справі №2а/1770/372/2011 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя С.С. Пасічник
судді: Л.О. Зарудяна
Л.В. Кузьменко
Роздруковано та надіслано (прост.):
1- в справу
2 - позивачу Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_2 вул.Сурмичі,17/30,м.Дубно,Дубнівський район, Рівненська область,35604
3- відповідачу Дубенська об'єднана державна податкова інспекція Рівненської області вул.Грушевського , 134,м.Дубно,Дубенський район, Рівненська область,35600