ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
_______________________________________________
_______________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(0412) 48-16-02
УХВАЛА
іменем України
"14" червня 2011 р. Справа № 2а-36
номер рядка статистичного звіту 10.3.1
Колегія суддів Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Пасічник С.С.
суддів: Зарудяної Л.О.
Кузьменко Л.В.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ємільчинському районі Житомирської області на постанову Ємільчинського районного суду Житомирської області від "26" січня 2011 р. у справі № 2а-36 за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Ємільчинському районі Житомирської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії ,
ВСТАНОВИЛА:
Постановою Ємільчинського районного суду Житомирської області від 26.01.2011р. у даній справі (а.с.27-28) позов задоволено:
- визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду в Ємільчинському районі Житомирської області;
- зобов'язано Управління Пенсійного фонду в Ємільчинському районі Житомирської області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_3 щомісячну державну соціальну допомогу відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком за період з 19.07.2010 року по 19.01.2011 року;
- зобов'язано Управління Пенсійного фонду в Ємільчинському районі Житомирської області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_3 щомісячну доплату до пенсії як пенсіонеру проживаючому на території радіоактивного забруднення відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі однієї мінімальної заробітної плати за період 19.07.2010 року по 19.01.2011 року;
- зобов'язано Управління Пенсійного фонду в Ємільчинському районі Житомирської області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_3 додаткову песію за шкоду заподіну здоров'ю відповідно до ст.51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі 15% від мінімальної пенсії за віком за період 19.07.2010 року по 19.01.2011 року.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою (а.с.33-39), в якій просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.
В апеляційній скарзі відповідач, зокрема, посилається на те, що дане рішення не відповідає нормам чинного законодавства; до того ж, на думку відповідача, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, може застосовуватись виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, але не до розмірів підвищень до пенсій, передбачених іншими законами, крім того, виплата надбавки до пенсії як дитині війни, а також пенсії та додаткової пенсії має здійснюватись за рахунок коштів Державного бюджету України, до якого кошти Пенсійного фонду України не включаються, а отже, відповідач не може здійснювати виплату позивачу надбавки до пенсії за рахунок власних коштів.
Позивач письмових заперечень на апеляційну скаргу суду не подав.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження.
З врахуванням приписів вищевказаної статті, розгляд апеляційної скарги здійснюється судовою колегією в порядку письмового провадження.
Суд, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом 19.01.2011р. (а.с.1-4) про зобов'язання відповідача здійснити йому перерахунок та виплату коштів відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та ст.ст.39,51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 30.06.2010р.
Щодо позовних вимог стосовно підвищення до пенсії як дитині війни за Законом України "Про соціальний захист дітей війни", починаючи з 30.06.2010р. судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
З наявних в матеріалах справи паспорту НОМЕР_1 та посвідчення НОМЕР_2 (а.с.5,12) вбачається, що ОСОБА_3 є пенсіонером та має статус дитини війни, в зв'язку з чим має право на пільги відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" № 2195-IV від 18.11.2004р. дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Згідно змін, внесених Законом України від 28.12.2007р. №107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (п.п.2 п.4.1 розділу ІІ) частину 1 статті 6 викладено в такій редакції: "Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни".
Однак, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008р. №10-рп/2008, вказані зміни визнано неконституційними, а отже ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" має застосовуватись у чинній редакції.
Також, згідно з ч.3 статті 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Тому, пенсії та інші види соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999р. №966-14 для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком застосовується прожитковий мінімум.
З вищезазначеного випливає, що прожитковий мінімум є основою для розрахунку мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії за віком, інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України, та ґрунтується, зокрема, на частині 3 статті 46 Конституції, у відповідності до якої пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги не можуть бути нижчими ніж прожитковий мінімум, встановлений законом.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", згідно якої мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Пунктом 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1261 від 24.10.2007р. (далі Постанова №1261), до основних завдань Пенсійного фонду України віднесено, зокрема, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством.
У пункті 8 вказаної Постанови до джерел формування коштів Пенсійного фонду України відносяться також кошти державного бюджету та державних цільових фондів, що перераховуються до Фонду у випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до Указу Президента України №121/2001 від 01.03.2001р. "Про Положення про Пенсійний фонд України" Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України.
Тому, беручи до уваги те, що згідно із Законом України "Про соціальний захист дітей війни" дітям війни виплачується підвищення саме до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, суд, керуючись положеннями Указу Президента України №121/2001 від 01.03.2001р. та зазначеної вище Постанови №1261, приходить до висновку, що саме органами Пенсійного фонду України позивачу мало проводитись нарахування та виплата підвищення пенсії відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Відповідно до ч.2 ст.52 Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" розміри державних соціальних гарантій на 2010 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.
Законом, який встановлює доплату до пенсії особам, які мають статус дитини війни, є Закон України "Про соціальний захист дітей війни".
Законом України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в 2010 році не зупинено.
Отже, відповідач повинен діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та провести позивачу відповідні нарахування та виплати з врахуванням фактично виплачених сум щомісячного підвищення до пенсії.
При цьому, суд враховує наступне.
Згідно ч.2 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст.100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Згідно ухвали від 26.01.2011р. (а.с.26) судом першої інстанції, з врахуванням наведених приписів процесуального законодавства та зважаючи на неподання позивачкою клопотання про поновлення пропущеного строку, було залишено без розгляду позов в частині його вимог за період з 30.06.2010р. до 19.07.2010р., тобто поза межами встановленого шестимісячного строку.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу підвищення пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, яка визначається в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, є протиправною з 19.07.2010р. по 19.01.2011р.
Відповідно до ч.2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Проте, судова колегія приходить до висновку, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, яка полягає у невиплаті позивачу підвищення до пенсії за період з 19.07.2010р. по 19.01.2011р. у розмірі, встановленому ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", а тому позов в цій частині слід задовольнити.
Щодо позовної вимоги стосовно невиплати позивачу соціальних виплат відповідно до ст.ст.39,51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", слід вказати таке.
Відповідно до ч. 1 ст.9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадови і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є пенсіонером та перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Ємільчинському районі, проживає в с.Королівка Ємільчинського району, яке відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №106 від 23.07.1991 року віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю, а також є потерпілим від аварії на ЧАЕС 4-ї категорії, що підтверджується посвідченням серії "В-П" №010551 (а.с.7).
Відповідач виплачував позивачу соціальні виплати відповідно до ст.ст.39,51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірах, які, на думку позивача, є значно нижчими, ніж це передбачено ст.с.39,51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у зв'язку з чим позивач і звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Згідно ст.39 вищевказаного Закону пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, підвищуються у розмірі, передбаченому для громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, в зоні посиленого радіологічного контролю - 1 мінімальна заробітна плата.
Відповідно до ч.3 ст.51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", особам, віднесеним до категорії 4, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається в розмірі 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Постановами №836 від 26.07.1996р. "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та №530 від 28.05.2008р. "Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян", всупереч Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", встановлено такі розміри компенсацій, зокрема:
- доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, у зоні посиленого радіологічного контролю - 520 тис. крб. (5,20 грн. за гр.реф.);
- особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, й належать до категорії 4, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, виплачується у розмірі 5% прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств та відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій, тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Виходячи із засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні спору в частині того, яка сума підлягає стягненню з відповідача за визначений позивачем період, застосуванню підлягають саме статті 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
У відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 року №497 "Про забезпечення виконання функцій з призначення і виплати пенсій органами Пенсійного фонду" на органи Пенсійного фонду України покладено обов'язок щодо виплати пенсій та доплат до пенсій, які передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Таким чином, обов'язок проводити нарахування та виплату доплат, передбачених ст.ст.39,51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відноситься до відання органів Пенсійного фонду України, а отже, відповідач по справі є належним.
При цьому, як вже вказувалось в цій постанові, з огляду на приписи ч.2 ст.99, ст.100 КАС України, ухвалою від 26.01.2011р. (а.с.26) судом першої інстанції було залишено без розгляду позов в частині вимог за період з 30.06.2010р. по 19.07.2010р.
Отже, судова колегія приходить до висновку, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, яка полягає у невиплаті позивачу виплат, передбачених ст.ст.39,51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за період з 19.07.2010р. по 19.01.2011р.
За наведеного, постанова суду першої інстанції у даній справі є обґрунтованою та законною, а тому її слід залишити без змін, доводи ж відповідача не є переконливими, спростовуються наведеним вище та не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Зокрема, доводи відповідача про те, що він не являється розпорядником коштів Державного бюджету України, а тому невзмозі здійснити виплату позивачу соціальної допомоги та надбавки до пенсії у встановлених законодавством порядку та розмірі, як і не є належним відповідачем у даній справі, не приймаються до уваги судовою колегією з огляду на викладене вище в цій постанові.
Керуючись ст.ст.183-2,195,197,198,200,205,206,254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ємільчинському районі Житомирської області залишити без задоволення, а постанову Ємільчинського районного суду Житомирської області від "26" січня 2011 р. без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її постановлення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя С.С. Пасічник
судді: Л.О. Зарудяна
Л.В. Кузьменко
Роздруковано та надіслано (прост.):
1- в справу
2 - позивачу ОСОБА_3 АДРЕСА_1
3- відповідачу Управління Пенсійного фонду України в Ємільчинському районі Житомирської області вул. Леніна, 45,смт. Ємільчине,Ємільчинський район, Житомирська область,11200