ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
_______________________________________________
_______________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(0412) 48-16-02
УХВАЛА
іменем України
"14" червня 2011 р. Справа № 2а-1731/11
номер рядка статистичного звіту 10.3.2
Колегія суддів Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Пасічник С.С.
суддів: Зарудяної Л.О.
Кузьменко Л.В.,
при секретарі Жарській І.В. ,
за участю позивачки: ОСОБА_2,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Коростень Житомирської області на постанову Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від "20" січня 2011 р. у справі № 2а-1731/11 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Коростень Житомирської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії ,
ВСТАНОВИЛА:
Постановою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 20.01.2011р. позов задоволено частково: зобов'язано відповідача перерахувати та виплатити позивачу доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру відповідно до вимог ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 06.05.2009р. по 31.12.2009р.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено за пропуском строку звернення до суду та за безпідставністю (а.с.20).
Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с.24-26), в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати в частині задоволення позову з наведених у скарзі підстав.
В апеляційній скарзі відповідач, зокрема, посилається на те, що дане рішення не відповідає нормам чинного законодавства, крім того, виплата надбавки до пенсії як особі, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, має здійснюватись за рахунок коштів Державного бюджету України, до якого кошти Пенсійного фонду України не включаються, а тому відповідач не може здійснювати виплату позивачу соціальних виплат за рахунок власних коштів, проте, судом першої інстанції не було взято до уваги зазначені обставини.
Позивач в засіданні суду заперечила проти доводів апеляційної скарги, просить постанову суду першої інстанції у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідач свого представника в засідання суду не направив, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Враховуючи приписи ст.195 КАС України щодо меж перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що відповідач своєчасно та належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання, а також ту обставину, що неявка його представника не перешкоджає перегляду оскарженого судового акту, колегія суддів вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.
Заслухавши пояснення позивача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженої постанови, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст.9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадови і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Позивач є пенсіонером та перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м.Коростені, проживає в м.Коростені, яке відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №106 від 23.07.1991 року віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а також є потерпілим від аварії на ЧАЕС 3-ї категорії, що підтверджується відомостями паспорта НОМЕР_1, посвідченнями НОМЕР_2 та НОМЕР_3 (а.с.5,7-8).
Відповідно до ст.39 Закону України від 28.02.1991р. №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, підвищуються у розмірі, передбаченому для громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, в зоні гарантованого добровільного відселення - 2 мінімальні заробітні плати.
Постановою №836 від 26.07.1996р. "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", всупереч Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", встановлено доплату громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, у зоні гарантованого добровільного відселення - 1050 тис. крб. (10,5 грн. за гр. реф.).
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні прийшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог, а саме: зобов'язав відповідача провести донарахування та виплатити позивачу кошти, передбачені ст.39 Закону, за період з 06.05.2009р. по 31.12.2009р.
Оцінюючи таку правову позицію суду першої інстанції, судова колегія виходить з наступного.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996р. №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств та відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій, тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Відповідно до ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з ч.3 статті 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Тому, пенсії та інші види соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999р. №966-14 для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком застосовується прожитковий мінімум.
З вищезазначеного випливає, що прожитковий мінімум є основою для розрахунку мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії за віком, інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України, та ґрунтується, зокрема, на частині 3 статті 46 Конституції, у відповідності до якої пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги не можуть бути нижчими ніж прожитковий мінімум, встановлений законом.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", згідно якої мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Виходячи із засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні спору в частині того, яка сума підлягає стягненню з відповідача за визначений позивачем період, застосуванню підлягають саме ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Тому позивач, відповідно до ст.39 Закону, як непрацюючий пенсіонер, має право отримувати доплату до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
У відповідності з п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 року №497 "Про забезпечення виконання функцій з призначення і виплати пенсій органами Пенсійного фонду" на органи Пенсійного фонду України покладено обов'язок щодо виплати пенсій та доплат до пенсій, які передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Крім того, згідно з Положенням про Управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002р. №8-2 (далі - Положення), управління Пенсійного фонду в районах, містах, районах у містах забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, безпосередньо призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії та інші виплати відповідно до чинного законодавства.
Відповідно до п.2.1 Положення основними завданнями Управління є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством, отже, УПФ є відповідачем у справах щодо виплати пенсій, доплат до них.
Таким чином, обов'язок проводити нарахування та виплату сум, передбачених ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відноситься до відання органів Пенсійного фонду України, а отже відповідач по справі є належним.
При цьому, суд враховує наступне.
Згідно ст.99 КАС України (в редакції на час подання позовної заяви) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.100 КАС України (в редакції на час подання позовної заяви) пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін; якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом 06.05.2010р. й суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги за період з 06.05.2009р. по 31.12.2009р., тобто з врахуванням річного строку звернення до суду, що був передбачений ст.99 КАС України в редакції на час звернення позивача з позовом, з чим погоджується судова колегія апеляційного адміністративного суду.
Таким чином, колегія суддів вважає, що бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу виплат, передбачених ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", є протиправною, починаючи з 06.05.2009р.
При цьому, судова колегія вважає, що фактичний розмір доплат та компенсацій, що підлягають стягненню на користь позивача, повинен розраховуватись відповідачем, а не судом, а тому точну суму донарахованих коштів суд не визначає.
Відповідно до ч.2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Проте, судова колегія приходить до висновку, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, яка полягає у невиплаті позивачу виплат, передбачених ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за період з 06.05.2009р. по 31.12.2009р.
Одночасно, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим вихід місцевого суду за межі позовних вимог відповідно до ч.2 ст.11 КАС України та зобов'язання відповідача перерахувати та виплатити позивачу доплату до пенсії відповідно до ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", хоча в позовній заяві позивачем така вимога не заявлялась.
За наведеного, постанова суду першої інстанції у даній справі є обґрунтованою та законною, а тому її слід залишити без змін, доводи ж відповідача не є переконливими, спростовуються наведеним вище та не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст.195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Коростень Житомирської області залишити без задоволення, а постанову Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 20 січня 2011 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя С.С. Пасічник
судді: Л.О. Зарудяна
Л.В. Кузьменко
Роздруковано та надіслано (прост.):
1- в справу
2 - позивачу ОСОБА_2 АДРЕСА_1
3- відповідачу Управління Пенсійного фонду України в м. Коростень Житомирської області вул.Сосновського,46,м.Коростень,Коростенський район, Житомирська область,11509