ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"01" червня 2011 р. Справа № 2a-1147/11/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Главача І.А.,
за участю секретаря судового засідання Зарицької Н.М.,
за участю представників сторін:
від позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,
від відповідача - не з"явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до відповідача: управління Пенсійного фонду України в м. Яремче
про визнання неправомірними вимог про сплату боргу № Ф 403 У від 08.11.2010 року та № Ф 38 У від 04.04.2011 року,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Яремче про визнання неправомірною вимоги про сплату боргу № Ф 403 У від 08.11.2010 року.
26.04.2011 року позивачем подано заяву про збільшення та уточнення позовних вимог, згідно якої просив також визнати неправомірною вимогу про сплату боргу № Ф 38 У від 04.04.2011 року.
Підставою позову є те, що позивач не погоджується з вимогами про сплату боргу, винесеними відповідачем на суму несплачених страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, вважає їх неправомірними, такими, що винесені з порушенням норм чинного законодавства.
Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав наведених у позовній заяві та заяві про збільшення та уточнення позовних вимог. Просили позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з’явився, направив на адресу суду заяву про розгляд справи без його участі. Просив в задоволенні позову відмовити.
За таких обставин, суд вбачає за можливе розгляд справи на підставі наявних матеріалів справи, за відсутності представника відповідача.
Вислухавши позивача та його представника, дослідивши наявні та подані докази, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 20.03.2001 року зареєстрований виконавчим комітетом Яремчанської міської ради Івано-Франківської області як фізична особа –підприємець та є платником єдиного податку за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності.
Судом встановлено, що позивач відповідно до п.1 ч.1 ст.14 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»являється страхувальником, який згідно ч.1 ст.15 вказаного Закону є платником страхових внесків.
Згідно Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва, зокрема в статті 2 зазначено, що суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку. Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва –фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць.
Відповідно до статті 2 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” суб’єкт підприємницької діяльності –фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділення Державного казначейства України. Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах: до місцевого бюджету –43 відсотки; до Пенсійного фонду України –42 відсотки; на обов’язкове соціальне страхування –15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення –4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.
Законом України “Про внесення змін до законів України “Про Державний бюджет України на 2010 рік” та “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” змінено правове регулювання сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування для платників єдиного податку. Даний закон набрав чинності 17.07.2010 року.
Вказаним Законом внесено зміни до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, зокрема, п.п.4 п.8 розділу XV “Прикінцеві положення” викладено в наступній редакції: фізичні особи –суб’єкти підприємницької діяльності , які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок) та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом.
Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески.
Таким чином, оскільки судом встановлено, що фізична особа –підприємець ОСОБА_1 є платником єдиного податку, використовує при здійсненні своєї господарської діяльності працю найманих працівників, а тому на нього поширюються вимоги Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, в редакції від 17.07.2010 року, яким встановлено порядок сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування фізичними особами –суб’єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок).
У відповідності до вимог абзацу 9 ст.1 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” мінімальний страховий внесок –сума коштів, що визначається розрахунково як добуток розміру мінімальної заробітної плати і розміру єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, встановлених законом, на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід).
Відповідно до ст. 53 Закону України «Про державний бюджет України на 2010 року № 2154-VI від 27.04.2010 року мінімальний розмір заробітної плати становить з 1 липня 2010 року - 888 грн., з 1 жовтня 2010 року –907 грн., з 1 грудня 2010 року –922 грн.
Згідно п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування»в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлюються ставки збору в таких розмірах: для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону (згідно п.1 ст.1 цього Закону платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників) - 33,2 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного абзацами першим і другим пункту 1 статті 2 цього Закону.
Таким чином, позивач повинен сплачувати страхові внески до Пенсійного фонду України з 1 липня 2010 року по 30 вересня 2010 року в сумі 294 грн. 82 коп. (888 х 33,2%) за кожен місяць, з 1 жовтня 2010 року по 30 листопада 2010 року в сумі 301 грн. 12 коп. (907 х 33,2%) за кожний місяць, в грудні 2010 року –306 грн. 10 коп. (922 х 33,2%).
В той же час суд зазначає, що оскільки позивач є платником єдиного податку та щомісячно сплачував його, при цьому 42% від сплаченої суми податку перераховувалися до Пенсійного фонду України, то сплата страхових внесків з 01.07.2010 року здійснюється з урахуванням частини сплачених позивачем сум єдиного податку.
Судом встановлено, що сума страхових внесків на пенсійне страхування за місяць, сплачених фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, нижча мінімального страхового внеску, а тому управлінням Пенсійного фонду України в м. Яремче за період з липня 2010 року по вересень 2010 року, з жовтня 2010 року по листопад 2010 року та за грудень 2010 року правомірно донараховано позивачу 675 грн. 72 коп., 462,24 грн. та 236,10 грн. страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування відповідно, про що останньому направлено повідомлення –розрахунок № 3337/04 від 31.08.2010 року.
Згідно абзаців 1, 2 ч.6 ст.20 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є для страхувальників, зазначених у пункті 5 статті 14 цього Закону, - квартал.
Таким чином, позивач донараховані йому страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за період липень-вересень 2010 року та за період жовтень-грудень 2010 року повинен був сплатити до 20 жовтня 2010 року і до 20 січня 2011 року відповідно.
Однак, фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 визначений Законом обов’язок по сплаті страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування не виконаний.
Згідно ч.2 ст.106 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Абзацом 1 ч.3 ст.106 цього Закону в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Порядок формування та направлення вимог про сплату боргу визначено Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженою Постановою Пенсійного фонду України за № 21-1 від 19.12.2003 року.
Згідно п.п.8.2 п.8 даної Інструкції встановлено, органи Пенсійного фонду України надсилають страхувальникам вимогу про сплату недоїмки, якщо страхувальник має на кінець базового періоду недоїмку зі сплати страхових внесків (п.б).
З урахуванням наведеного, управлінням Пенсійного фонду України в м. Яремче на виконання вимог абзацу 1 ч.3 ст.106 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та п.п.8.2 п.8 даної Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України направлено позивачу вимоги про сплату боргу № Ф 403 У від 08.11.2010 року на суму 675,72 грн. та № Ф 38 У від 04.04.2011 року на суму 1 374,06 грн. відповідно.
Таким чином, суд приходить до висновку, що управлінням Пенсійного фонду України в м. Яремче Івано-Франківської області правомірно, в межах компетенції винесені вимоги про сплату № Ф 403 У від 08.11.2010 року та № Ф 38 У від 04.04.2011 року на виконання Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, в редакції від 17.07.2010 року.
За таких обставин, в задоволенні позову слід відмовити.
На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні позову відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Главач І.А.
Постанова складена в повному обсязі 06.06.2011 року.