Україна
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 липня 2011 р. справа № 2а/0570/10107/2011
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 11 год. 30 хв.
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Голубової Л.Б.
при секретарі Барабаш Т.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу
за позовом публічного акціонерного товариства
«Маріупольський металургійний комбінат
імені Ілліча»
до відділу державної виконавчої служби
Селидівського міського управління юстиції
про скасування постанови про відмову у
відкритті виконавчого провадження від 17
травня 2011 року, зобов’язання начальника
відділу державної виконавчої служби
Селидівського міського управління юстиції
поновити виконавче провадження щодо
примусового виконання стягнення
заборгованості у сумі 147274,06 гривень,
зобов’язання в наступному надавати звіт про
виконання судового рішення
за участю:
від позивача: ОСОБА_1., за дов. № 09/2522 від 16
липня 2010 року,
від відповідача: не з’явився
Публічне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» звернулося до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції про скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 17 травня 2011 року, зобов’язання начальника відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції поновити виконавче провадження щодо примусового виконання стягнення заборгованості у сумі 147274,06 гривень, зобов’язання в наступному надавати звіт про виконання судового рішення.
Заявлені вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідачем безпідставно винесено постанову від 17 травня 2011 року ВП 7881401 про відмову у відкритті виконавчого провадження. Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року по справі № 2а/0570/328/2011 було скасовано постанову відповідача від 30 серпня 2010 року про повернення виконавчого документу стягувачу, винесене в межах виконавчого провадження ВП 7881401 про стягнення з Селидівської виправної колонії № 82 на користь позивача 147274,06 гривень та зобов’язано відповідача стягнути з боржника вказану суму. Однак з боку відповідача судове рішення проігнороване, а вимоги ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження», якими передбачено, що у разі якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу державної виконавчої служби або якщо до державного виконавця надійшло рішення суду про скасування заходів до забезпечення позову, а також у разі повернення виконавчого документа з іншого відділу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, виконавчого документа чи постанови керівника відповідного органу державної виконавчої служби з боку відповідача не виконані.
В судовому засіданні представник позивача надав пояснення, аналогічні викладеним в позові.
Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи двічі повідомлявся судом належним чином, причин неявки суду не повідомив. Заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності суду не надав.
Оскільки, відповідно частини 5 статті 181 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі, суд вважає за можливе розглянути справу без участі суб’єкта владних повноважень та вирішити справу на підставі наявних доказів.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та заслухавши пояснення представника позивача, суд –
ВСТАНОВИВ:
20 червня 2001 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції Н.Г. Червинною було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання акцептованої платіжної вимоги відкритого акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» від 01 грудня 2000 року № 09/д-545 про стягнення з Селидівської виправної колонії № 82 на користь позивача 147274,06 гривень.
05 червня 2008 року старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції С.В. Окунь було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання цього ж виконавчого документу.
У зв’язку з невиконанням відповідачем даного стягнення позивач звернувся до суду.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року по справі № 2а/0570/328/2011 позов публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» було задоволено, дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції визнано незаконними, визнано неправомірною постанову відповідача від 30 серпня 2010 року про повернення виконавчого документу стягувачу, винесене в межах виконавчого провадження ВП 7881401 та зобов’язано відповідача поновити виконавче провадження по примусовому стягненню з ДП Селидівської виправної колонії № 82 суми заборгованості в розмірі 147274,06 гривень.
Однак, всупереч постанові суду та статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції О.П. Козерук 17 травня 2011 року було винесено постанову ВП № 7881401 про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа), оскільки відповідно до діючого Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, яка діє з 09 березня 2011 року платіжні вимоги та визнані претензії не вказані в статті 17 як виконавчі документи, що підлягають примусовому стягненню. Крім того, державний виконавець вказав, що виконавчий документ повинен бути наданий в оригіналі, не зважаючи, що оригінал платіжної вимоги залишився у раніш відкритому відділом державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції виконавчому провадженні.
Відповідно до статті 1,2 Закону України «Про державну виконавчу службу» державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України.
Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.
Правовою основою діяльності державної виконавчої служби становлять Конституція України, цей Закон, інші закони та нормативно-правові акти, що прийняті на їх виконання.
У своїй діяльності відділ державної виконавчої служби керується Конституцією України, законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства юстиції України і Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.
За приписами статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», основним завданням відділу є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.
Згідно з статтею 20 зазначеного Закону виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна.
Відповідно частини 1 статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року по адміністративній справі 2а/0570/328/2011 встановлено, що 01 грудня 2000 року Селидівська виправна колонія № 82 акцептувала платіжну вимогу № 09/д-545 на суму 147274,06 грн., у зв’язку із визнанням заборгованості відповідно листа – визнання від 20.10.2000 року № 6497.
05 червня 2008 року постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції, на підставі вказаного листа (претензії) від 20.10.2000 року № 6497, було відкрито виконавче провадження по примусовому стягненню з Селидівської виправної колонії № 82 на користь ВАТ «ММК ім. Ілліча» боргу в сумі 147274,06 гривень.
30 серпня 2010 року постановою старшого державного виконавця ВДВС Селидівського міського управління юстиції позивачу повернута претензія № 6497 від 20.10.2000 року. Підставою повернення є лист від 25.11.2002 року №27-32/1258 від 25.11.2002 року Міністерства юстиції України, відповідно до якого, виконання відповіді про визнання претензії здійснюється виключно шляхом стягнення коштів з рахунку, вказаного у відповіді про визнання претензії.
Правовою підставою винесення постанови є ст. 38, п. 2 ч. 1 ст. 40 Закону України “Про виконавче провадження”.
Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України “Про виконавче провадження”, у разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв’язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 40 Закону України “Про виконавче провадження”, виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
З наведених норм вбачається, що підставою для повернення виконавчого документу є відсутність у боржника майна, але при цьому державним виконавцем повинні були здійснені відповідні заходи.
Відповідно до вимог ст. 5 Закону України “Про виконавче провадження”, державний виконавець зобов’язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.
Статтею 7 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що державний виконавець зобов’язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Відповідно до ч. 7 ст. 50 Закону України “Про виконавче провадження”, якщо у виконавчому документі про стягнення грошових коштів указаний певний номер рахунка, з якого мають бути стягнені грошові кошти, то в разі відсутності коштів на цьому рахунку державний виконавець не пізніше місячного строку з дня відкриття виконавчого провадження звертається до органу, який видав виконавчий документ, з клопотанням про заміну способу та порядку виконання рішення шляхом звернення стягнення на майно боржника або встановлення іншого способу та порядку виконання рішення.
На виконання Закону України “Про виконавче провадження”, Наказом Міністерства юстиції України 15.12.99 N 74/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 р. за №865/4158) затверджена Інструкція про проведення виконавчих дій, яка визначає умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону, інших нормативно-правових актів підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку.
Підпункт 5.1.1. пункту 5 Інструкції про проведення виконавчих дій визначає, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його виявленні (шляхом надіслання запитів до органів державної податкової інспекції, банків, дорожньої автомобільної інспекції, бюро технічної інвентаризації, нотаріату тощо), описі, арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.
Судом встановлено, що державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження не виконав вимоги ст. ст. 5, 7 та ч. 7 ст. 50 Закону України “Про виконавче провадження”, у зв’язку з чим порушив право позивача на заміну способу та порядку виконання рішення шляхом звернення стягнення на майно боржника, тобто не здійснив передбачених Законом України “Про виконавче провадження”всіх дій щодо примусового виконання виконавчого документа.
З вказаних підстав позов Публічного акціонерного товариства “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча”до відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції Донецької області про визнання дій неправомірними, скасування постанови від 30.08.2010 року ВП №7881401, зобов’язання вчинити певні дії судом було задоволено. Постанова не оскаржувалася в апеляційному порядку та набрала законної сили.
02 липня 2010 року відбулася зміна організаційно-правова форма юридичної особи відкритого акціонерного товариства «ММК ім. Ілліча» на публічне акціонерне товариство «ММК ім. Ілліча», про що видано свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи.
Відповідно статті 51 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу державної виконавчої служби або якщо до державного виконавця надійшло рішення суду про скасування заходів до забезпечення позову, а також у разі повернення виконавчого документа з іншого відділу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, виконавчого документа чи постанови керівника відповідного органу державної виконавчої служби. Дана вимога Закону з боку відповідача не виконана.
Згідно статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Відповідачем протиправно проігнороване судове рішення.
Крім того, державний виконавець послався на статтю 17 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, яка діє з 09 березня 2011 року, хоча дане виконавче провадження про стягнення з Селидівської виправної колонії № 82 на користь ВАТ «ММК ім. Ілліча» боргу в сумі 147274,06 гривень було раніше двічі з причин невиконання примусового стягнення, тобто, з винних дій органів ДВС, відкрито відповідачем: 20 червня 2000 року та 05 червня 2008 року на підставі старої редакції Закону України «Про виконавче провадження».
Законом України від 04 листопада 2010 року № 2677-VІ «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)» Закон України «Про виконавче провадження» викладено в новій редакції, яка діє з 09 березня 2011 року. В даній редакції Закону дійсно не міститься у переліку виконавчих документів, які підлягають примусовому виконанню акцептованих боржником платіжних вимог. Однак правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем вперше виникли у червні 2000 року, коли позивач направив відповідачу заяву від 12 червня 2001 року про примусове виконання акцептованої боржником платіжної вимоги від 01 грудня 2000 року № 09/д-545.
Згідно пункту 9 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, що діяла в червні 2001 року, відповідно до цього Закону підлягають виконанню не сплачені в строк платіжні вимоги, акцептовані платником.
Відповідно до частини четвертої статті 150 Конституції України передбачено, що з питань, передбачених цією статтею, зокрема офіційне тлумачення Конституції України, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов’язковими до виконання на території України.
У рішенні Конституційного Суду України №1-рп/99 від 09 лютого 1999 року зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином, посилання державного виконавця на статтю 17 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, що діяла з 09 березня 2011 року є безпідставним, оскільки правовідносини між сторонами склалися у червні 2000 року.
Відповідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зважаючи на встановлені обставини у справі, виходячи із вказаних норм Конституції України, Закону України «Про виконавче провадження» та загальновизнаних принципів права, суд приходить до висновку, що відповідач при прийнятті оскаржуваної постанови, в якій як підставою для її прийняття керувався статтею 17 Закону України «Про виконавче провадження», яка ще не була прийнята на момент виникнення спірних правовідносин, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на вищезазначене, оскільки відповідачем при прийнятті спірної постанови всупереч Конституції України застосовано норми, які не набрали чинності на дату виникнення спірних правовідносин, а також не виконано судове рішення, яке набрало законної сили, суд вважає, що позовні вимоги позивача про скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 17 травня 2011 року, зобов’язання начальника відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції поновити виконавче провадження щодо примусового виконання стягнення заборгованості у сумі 147274,06 гривень, підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині зобов’язання відповідача в наступному надавати звіт про виконання судового рішення, суд повідомляє наступне.
Відповідно до вимог частин 1-3 статті 267 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання постанови суду або у разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту та накласти на винну посадову особу, відповідальну за виконання постанови, штраф у розмірі від ста до трьохсот мінімальних заробітних плат.
Якщо обов'язок виконати постанову лежить на колегіальному органі, але звіт про її виконання не подано або з вини цього органу постанова не виконується, штраф накладається на керівника цього органу.
Враховуючи невиконання постанови Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року по адміністративній справі 2а/0570/328/2011 з боку відповідача, суд вважає за можливе задовольнити дані вимоги позивача.
З огляду на вищенаведене, на підставі положень статті 19, 124 Конституції України, Законом України «Про виконавче провадження», Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №74/5 від 15 грудня 1999 року, керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 159, 160, 161, 162, 163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» до відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції про скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 17 травня 2011 року, зобов’язання начальника відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції поновити виконавче провадження щодо примусового виконання стягнення заборгованості у сумі 147274,06 гривень, зобов’язання в наступному надавати звіт про виконання судового рішення – задовольнити.
Скасувати постанову відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції про відмову у відкритті виконавчого провадження від 17 травня 2011 року.
Зобов’язати начальника відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції поновити виконавче провадження щодо примусового виконання стягнення заборгованості у сумі 147274,06 гривень на користь публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча».
Зобов’язати відділ державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції надати до Донецького окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення в даній адміністративній справі до 07 вересня 2011 року.
Стягнути з коштів Державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» витрати по сплаті судового збору у сумі 3 (три грн.) 40 коп.
Повний текст постанови виготовлений та проголошений в присутності представника позивача 07 липня 2011 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Голубова Л.Б.