Україна
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 липня 2011 р. справа № 2а/0570/9541/2011
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови:
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Давиденко Т.В.
при секретарі Павленко М.С.
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В.
при секретарі судового засідання Павленко М.С.
за участю представників сторін:
від позивача – ОСОБА_1 – довір. від 30.05.2011 року № 63/11/3
від відповідача – не з’явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву Маріупольського міського управляння Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області
до відповідача громадянина Російської Федерацї ОСОБА_3
про примусове видворення за межі України, заборону в’їзду на її територію терміном на п’ять років
ВСТАНОВИВ:
Маріупольське міське управляння Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до громадянина Російської Федерацї ОСОБА_3 про видворення за межі України у примусовому порядку, заборону в’їзду на її територію терміном на п’ять років.
Позовна заява обґрунтована тим, що громадянин Російської Федерації ОСОБА_3 порушує норми Закону України «Про правовий статусіноземців та осіб без громадянства», яким визначені підстави для перебування іноземців в Україні, ухиляється від добровільного виїзду з території України після прийняття Іллічівським РВ Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області рішення від 17.03.2010 року про його видворення за межі України, тому просить прийняти рішення про примусове видворення громадянина РФ ОСОБА_3 за межі України.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.
Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відзив на позовну заяву та заяву про розгляд справи за його участю не надав.
Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, заслухавши представника позивача, суд встановив.
ОСОБА_3 - громадянин Російської Федерації, ІНФОРМАЦІЯ_1, уроженець м. Ленінграду РФ, паспорт НОМЕР_1, прибув на територію України у приватних справах у лютому 2009 року та по теперішній час за межі України не виїжджав, еміграційна карта з відміткою про перетин кордону ОСОБА_3 втрачена.
Про продовження терміну перебування в Україні ОСОБА_3 до ВВС Маріупольського МУ за місцем перебування АДРЕСА_1 не звертався.
11.03.2010 року співробітниками СГІФО Іллічівського РВ Маріупольського МУ ГУМВС у Донецькій області ОСОБА_3 притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення за порушення правил перебування іноземців в Україні.
Постановою Іллічівського районного суду м. Маріполя Донецької області від 24.03.2010 року на ОСОБА_3 накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 грн.
Сума штрафу сплачена, про що свідчить квитанція від 08.07.211 року № 456 на суму 340 грн.
Іллічівським РВ Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області винесене рішення від 17.03.2010 року про видворення громадянина Російської Федерації ОСОБА_3 за межі України у термін до 31.03.2010 року та заборону в’їзду на територію України до 17.03.2015 року.
ОСОБА_3 у встановлений у рішенні строк за межі України не виїхав.
Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом, в позовній заяві позивач просить видворити громадянина Російської Федерації ОСОБА_3 у примусовому порядку та заборонити в’їзд в Україну терміном на п’ять років.
Проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 1 Закону України «Про міліцію» міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Статтею 2 зазначеного Закону визначені основні завдання міліції, відповідно до якої основними завданнями міліції є:
забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів;
запобігання правопорушенням та їх припинення;
охорона і забезпечення громадського порядку;
виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили;
забезпечення безпеки дорожнього руху;
захист власності від злочинних посягань;
виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень;
участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.
Діяльність міліції, в розумінні статті 3 Закону України «Про міліцію», будується на принципах законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями й населенням.
Діяльність міліції є гласною. Вона інформує органи влади і управління, трудові колективи, громадські організації, населення і засоби масової інформації про свою діяльність, стан громадського порядку та заходи щодо його зміцнення. За погодженням з міліцією засоби масової інформації можуть акредитувати своїх журналістів при її органах. Не підлягають розголошенню відомості, що становлять державну або службову таємницю.
Статтею 10 Закону України «Про міліцію» визначені основні обов’язки міліції, зокрема, п. 14 ч. 1 зазначеної норми Закону на міліцію відповідно до своїх завдань покладений обов'язок контролювати додержання громадянами та службовими особами встановлених законодавством правил паспортної системи, в'їзду, виїзду, перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію іноземних громадян та осіб без громадянства.
Порядок в'їзду в Україну, виїзду з України і транзитного проїзду через її територію іноземців та осіб без громадянства; оформлення документів іноземцям та особам без громадянства на право перебування в Україні; пересування іноземців та осіб без громадянства по території України і вибору ними місця проживання в Україні; відповідальності іноземців та осіб без громадянства, юридичних і фізичних осіб, які їх приймають чи надають їм послуги, за порушення законодавства України визначені Правилами в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.1995 року № 1074.
Пунктом 10 Правил в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.1995 року № 1074, визначено, що контроль за дотриманням вимог цих Правил іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними і фізичними особами в Україні, які приймають іноземців та осіб без громадянства або надають їм послуги, здійснюють в межах своєї компетенції органи внутрішніх справ у взаємодії з Міністерством закордонних справ, органами Служби безпеки та Державної прикордонної служби.
Тобто, позивач у справі – орган владних повноважень, який виконує владні управлінські функції, надані йому чинним законодавством, відносно іноземних громадян щодо дотримання правил паспортної системи, в'їзду, виїзду, перебування в Україні.
Правовий статус, основні права, свободи та обов'язки іноземців та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, та порядок вирішення питань, пов'язаних з їх в'їздом в Україну або виїздом з України визначені Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Згідно ст. 1 зазначеного Закону іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Як зазначалось раніше, відповідач у справі є громадянином Російської Федерації, тобто, має статус іноземця.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.
Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України. Це рішення набирає чинності після його опублікування. Воно може бути скасовано, якщо відпадуть підстави, за яких воно було прийнято.
Здійснення іноземцями та особами без громадянства своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.
Іноземці та особи без громадянства зобов'язані поважати та дотримувати Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу України.
Згідно ч. 5 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на іншій законній підставі, вважаються такими, що тимчасово перебувають в Україні. Вони зобов'язані в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, зареєструвати свої паспортні документи і виїхати з України після закінчення відповідного терміну перебування.
Згідно п. 19 Правил в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.1995 року № 1074, іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну на законній підставі, можуть тимчасово перебувати на території країни за паспортним документом, зареєстрованим у порядку, встановленому цими Правилами.
Паспортний документ подається іноземцем та особою без громадянства для реєстрації у пункті пропуску через державний кордон посадовій особі Державної прикордонної служби. Реєстрація проводиться на період короткотермінового перебування - для іноземців та осіб без громадянства з держав з візовим порядком в'їзду на період дії візи, але не більш як 90 днів протягом 180 днів з дати першого в'їзду, якщо інший термін не визначено міжнародними угодами; для іноземців та осіб без громадянства з держав з безвізовим порядком в'їзду - на термін не більш як 90 днів протягом 180 днів з дати першого в'їзду, якщо інший термін не визначено міжнародними угодами. Іноземці та особи без громадянства можуть звільнятися від реєстрації паспортного документа на підставі відповідного міжнародного договору України на умовах взаємності.
Пунктом 35 Правил визначено, що за порушення цих Правил іноземці та особи без громадянства притягаються до відповідальності згідно із Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочини, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність на загальних підставах.
Відповідно до абз. 2. ч. 2 ст. 32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець та особа без громадянства має бути видворений за межі України у разі якщо він вчинив адміністративне правопорушення після виконання адміністративного стягнення.
Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи та не спростовано відповідачем постановою Іллічівського районного суду м. Маріполя Донецької області від 24.03.2010 року на ОСОБА_3 накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 грн. та штраф сплачений.
Абзацем 11 ст. 32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що рішення про видворення іноземця та особи без громадянства за межі України приймається органом внутрішніх справ за місцем його перебування з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення. За рішенням органу внутрішніх справ видворення іноземця та особи без громадянства за межі України на підставах, визначених у частині першій цієї статті, супроводжується забороною подальшого в'їзду в Україну строком до десяти років, а на підставах, визначених у частині другій цієї статті, може супроводжуватися забороною подальшого в'їзду в Україну строком до п'яти років. Строки заборони подальшого в'їзду в Україну обчислюються з дня винесення зазначеного рішення. Порядок виконання рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну визначається законодавством України.
Пунктом 17 Правил в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.1995 року № 1074, встановлено, зокрема, що у разі наявності підстав, передбачених частиною другою ст. 25 зазначеного Закону, у паспортному документі іноземця та особи без громадянства службовими особами Державної прикордонної служби або органів внутрішніх справ ставиться штамп «Заборонено в'їзд в Україну терміном на ...». Цей термін встановлюється органом внутрішніх справ, Служби безпеки або Державної прикордонної служби залежно від обставин і характеру правопорушення від шести місяців до п'яти років. Якщо ці підстави продовжують існувати, термін може бути продовжено зазначеним органом. У таких випадках іноземці та особи без громадянства передаються представникам прикордонних органів суміжних держав або видворяються за межі України у порядку, встановленому цими Правилами.
Нормами Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та Правил в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.1995 року № 1074, визначено, що рішення органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про видворення іноземця та особи без громадянства з України може бути оскаржено до суду. Оскарження зупиняє виконання рішення про видворення, крім випадків, коли необхідність негайного видворення зумовлена інтересами безпеки України чи охорони громадського порядку.
Відповідачем не скористався наданим йому правом оскарження рішення позивача про видворення за межі України у встановленому чинним законодавством порядку.
Абзацем 13, 14 ст. 32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземець та особа без громадянства зобов'язані покинути територію України у строк, зазначений у рішенні про видворення. У разі прийняття рішення про видворення іноземця та особи без громадянства за межі України в її паспортному документі негайно анулюється віза і вилучаються документи на право перебування в Україні.
Іноземцю та особі без громадянства може надаватися строк до п'яти днів для виїзду з України після прийняття зазначеного рішення.
Зазначене положення закріплене Правилами в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, п. 44 яких передбачено, що іноземець та особа без громадянства зобов'язані покинути територію України у строк, зазначений у рішенні про видворення. У разі прийняття рішення про видворення іноземця або особи без громадянства за межі України в її паспортному документі анулюється віза і вилучаються документи на право перебування в Україні. Іноземцю та особі без громадянства може надаватися строк до 30 днів для виїзду з України після прийняття зазначеного рішення.
Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи та не спростовано відповідачем, він не виконав покладений на нього зазначеними нормами Закону обов’язок покинути територію України у строк, визначений у рішенні органу владних повноважень, відповідне рішення у встановлений чиним законодавством строк не оскаржене.
Абзацем 15 ст. 32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що у разі якщо ці особи ухиляються від виїзду після прийняття такого рішення, вони підлягають примусовому видворенню на підставі постанови адміністративного суду.
Орган внутрішніх справ чи орган охорони державного кордону можуть затримати і примусово видворити з України іноземця або особу без громадянства тільки на підставі постанови адміністративного суду. Така постанова приймається судом за зверненням органу внутрішніх справ, органу охорони державного кордону або Служби безпеки України, якщо іноземець або особа без громадянства ухиляються від виїзду після прийняття рішення про видворення або є обґрунтовані підстави вважати, що вони будуть ухилятися від виїзду.
Оскільки відповідач добровільно у встановлений позивачем термін не покинув територію України, рішення про видворення за межі України відповідачем не оскаржене, суд вважає, що позивач правомірно, в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством України, звернувся до суду з позовною заявою про примусове видворення іноземця за межі території України у встановленому чинним законодавством порядку.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви про видворення за межі України громадянина РФ ОСОБА_3 та заборону в’їзду на територію України терміном на п’ять років.
Відповідно до ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб’єкт владних повноважень, а відповідачем – фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст. 2, ст. 7-16, ст. 71, ст. 72, ст. 86, ст. 94, ст. 122-154, ст. 160 - 163, ст. 167, ст. 185, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Позовну заяву Маріупольського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області до громадянина Російської Федерації ОСОБА_3 про видворення за межі України у примусовому порядку, заборону в’їзду в Україну терміном на п’ять років – задовольнити.
Громадянина Російської Федерації ОСОБА_3 видворити за межі України у примусовому порядку.
Заборонити Громадянину Російської Федерації ОСОБА_3 в’їзд на територію України терміном на п’ять років.
Постанова Донецького окружного адміністративного суду може бути оскаржена в апеляційному порядку. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
У судовому засіданні 11.07.2011 року проголошений повний текст постанови.
Суддя Давиденко Т.В.