СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
23 червня 2011 року Справа № 2-19/3017-2009
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Латиніна О.А.,
суддів Волкова К.В.,
Балюкової К.Г.,
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився;
відповідача: не з'явився;
3-ої особи: не з'явився;
прокурора: не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу прокурора міста Алушти Автономної Республіки Крим на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Мокрушин В.І.) від 15 вересня 2009 року у справі № 2-19/3017-2009
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до товариства з обмеженою відповідальністю "Пансіонат "Волга"
третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Привітненська селищна рада
за участю прокурора міста Алушти в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим
про визнання права власності
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Пансіонат "Волга" про визнання за ним права власності на нерухоме майно: мініпансіонат, розташований за адресою: АДРЕСА_2.
У процесі розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив визнати за ним право власності на майно не введене в експлуатацію
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 15 вересня 2009 року у справі № 2-19/3017-2009 (суддя Мокрушин В.І.) позов задоволено.
Визнано право власності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на майно: об'єкт нерухомості - не введений в експлуатацію двоповерховий літ. А з мансардою загальною площею 345,0 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_2.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що спірний об’єкт нерухомості побудований позивачем на земельній ділянці наданій останньому в суборенду, а також відповідає будівельним, протипожежним та санітарним нормам.
Не погодившись з рішенням суду, прокурор міста Алушти звернувся в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що спірний об’єкт нерухомості є самочинним будівництво, оскільки збудований без отримання відповідного дозволу.
У судове засідання, призначене на 23.06.2011, прокурор, позивач та представники відповідача та третьої особи не з’явились, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином.
Оскільки явка в судове засідання згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України –це право, а не обов’язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, колегія вважає за можливе переглянути рішення суду першої інстанції за відсутності представників сторін.
Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 18.10.2007 рішенням 21-ої сесії 5-го скликання №21/13 Привітненська селищна рада дозволила розробку технічної документації з передачі земельної ділянки у суборенду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 площею 0,0340 га з земель товариства з обмеженою відповідальністю "Пансіонат "Волга", розташованого у с. Привітне Канакська балка для розміщення та обслуговування мініпансіонату (аркуш справи14).
29.11.2007 рішенням виконавчого комітету Привітненської селищної ради №167 позивачу дозволено виконання проектно-вишукувальних робіт з проектування та майбутнього будівництва мініпансіонату на земельній ділянці 0,0340 га (аркуш справи 23).
Рішенням 24-ої сесії 5-ого скликання Привітненської селищної ради від 29.01.2008 №24/32 затверджено технічну документацію з землеустрою з оформлення договору суборенди земельної ділянки фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 для розміщення та обслуговування мініпансіонату (аркуш справи 15).
Матеріалами справи також підтверджено, що 12.02.2008 між товариством з обмеженою відповідальністю "Пансіонат "Волга" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір суборенди земельної ділянки на підставі рішень 21-ої сесії 5-го скликання Привітненської селищної ради №21/13 від та 24-ої сесії 5-ого скликання Привітненської селищної ради №24/32 Привітненської (аркуші справи 7-12).
Позивач, звертаючись до місцевого господарського суду з позовом про визнання права власності на збудоване ним нерухоме майно, розташоване на орендованій ним земельній ділянці, посилався на те, що відповідач, товариство з обмеженою відповідальністю "Пансіонат "Волга", не визнає його право власності, претендує на це майно та перешкоджає позивачу користуватися вказаним майном.
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу прокурора міста Алушти Автономної Республіки Крим такою, що підлягає задоволенню, у зв’язку з наступним.
Статтею 328 Цивільного кодексу України унормовано, що право власності набувається на підставах, не заборонених законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Загальні засади здійснення будівництва об’єктів нерухомості визначені у статті 375 Цивільного кодексу України, за приписами якої власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Отже, право на забудову земельної ділянки, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою в порядку, передбаченому законом та отримання дозволу на виконання будівельних робіт відповідно до статті 22 Закону України "Про основи містобудування".
При цьому під правом на забудову (будівництво) розуміється можливість користувача земельної ділянки здійснювати на ній будівництво у порядку, встановленому законом.
За приписами статті 29 Закону України "Про планування і забудову територій" дозвіл на виконання будівельних робіт - документ, що засвідчує право замовника та підрядника на виконання підготовчих (якщо підготовчі роботи не були виконані раніше відповідно до дозволу на виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд. Здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Відповідно до статті 28 Закону України "Про планування і забудову територій" проектна документація на будівництво об'єктів містобудування розробляється згідно з вихідними даними на проектування з дотриманням вимог державних стандартів, норм і правил, регіональних і місцевих правил забудови та затверджується замовником в установленому законом порядку. З матеріалів справи вбачається, і це установлено апеляційним судом, що позивач звернувся до господарського суду про визнання за ним права власності на самочинно збудоване майно.
Поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені в статті 376 вказаного Кодексу, за приписами якої житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Отже, суть самочинного будівництва обумовлює презумпцію неможливості виникнення права власності на неправомірно збудований об’єкт. Це означає, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває права власності на нього, оскільки будівництво було здійснене без дотримання передбаченого законом порядку його здійснення і не може бути законною підставою для виникнення права власності на такий об’єкт.
Разом з цим, відповідно до приписів статті 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Відповідно до приписів статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційна інстанція за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі. Дослідивши обставини та зібрані у справі докази, апеляційний суд встановив, що спірні будівлі позивачем були збудовані самовільно, за відсутності дозвільної та затвердженої проектної документації, на земельній ділянці, користувачем якої є інша особа, та яка не була відведена для цієї мети, і ці об'єкти не прийняті в експлуатацію у встановленому законом порядку.
За таких обставин, оскільки вирішення питання про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, залежить від прийняття об’єкту в експлуатацію, яке, в свою чергу, не належить до компетенції суду і не є обов’язком, а є правом відповідних органів за умови дотримання особою будівельних норм та правил, чого в даному випадку не відбулося, висновок суду першої інстанції про задоволення позову судова колегія визнає неправомірним та необґрунтованим.
Водночас, як встановив суд, доказів оспорювання відповідачем права власності на спірний об'єкт позивачем надано не було, що відповідно унеможливлює висновок про порушення ним прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Разом з тим, у спорах про визнання права власності на об'єкти нерухомості, споруджені на орендованій земельній ділянці, судам слід враховувати положення статті 95 Земельного кодексу України та статті 25 Закону України "Про оренду землі", згідно з якими орендар як тимчасовий землекористувач, з урахуванням умов надання земельної ділянки та її цільового призначення, має право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі та споруди лише за умови письмової згоди на це орендодавця з дотриманням установленого законодавством порядку (розділ 3.2 "Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами" лист Вищого господарського суду України від 01.01.2010).
Одночасно колегія суддів звертає увагу на те, що висловлені правові позиції щодо визначення підстав для визнання права власності на самочинне будівництво підтверджуються практикою розгляду аналогічних господарських справ Вищим господарським судом України (постанови від 26 квітня 2011 року у справі №2-23/5556-2009, від 10 березня 2011 року у справі №2-3/2019-2010, від 22 лютого 2011 року у справі №2-21/1806.1-2010) та Верховним судом України (постанови від 16 вересня 2008 року у справі №20-1/087-5/410, від 29 вересня 2009 року у справі №31/216(18/259-06)-07).
Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про необхідність скасування рішення господарського суду Автономної Республіки Крим та прийняття нового рішення у справі –про відмову в позові.
В силу вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України всі судові витрати підлягають віднесенню на рахунок позивача.
Керуючись статтею 101, пунктом 2 статті 103, статтями 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу прокурора міста Алушти Автономної Республіки Крим задовольнити.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 15 вересня 2009 року у справі № 2-19/3017-2009 скасувати.
3. Прийняти нове рішення.
В позові відмовити.
Головуючий суддя О.А.Латинін
Судді К.В. Волков
К.Г. Балюкова
Розсилка:
1. ФОП ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 69071)
2. ТОВ "Пансіонат "Волга" (вул. Курортна, 3, село Привітне, місто Алушта, 98500)
3. Привітненська селищна рада (вул. Леніна, 13, село Привітне, місто Алушта, 9852
4. Прокурор міста Алушти (вул. Леніна, 44, місто Алушта, 98500)
5. Державна інспекція архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим ( вул. Крейзера, 6, місто Сімферополь, 95006)