ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 липня 2011 року м. Київ
Верховний Суд України у складі:
головуючої Канигіної Г.В.,
суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор’євої Л.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Косарєва В.І., Кривенка В.В., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Школярова В.Ф., Яреми А.Г.,
за участю заступника Генерального прокурора України Ударцова Ю.В.,
розглянувши справу за заявою засудженого ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_3 про перегляд вироку Червонозаводського районного суду м. Харкова від 19 липня 2004 року, ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Харківської області від 29 липня 2005 року та ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 25 квітня 2006 року з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушень міжнародних зобов’язань під час вирішення справи судом,
встановив:
Вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 19 липня 2004 року засуджено ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_2,громадянина України, такого, що судимості не має,
за ч. 2 ст. 307 КК України на п’ять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим і засуджено за незаконне придбання, перевезення та зберігання особливо небезпечних наркотичних засобів з метою збуту, а також збут особливо небезпечних наркотичних засобів у місці, що призначене для проведення навчальних заходів, за таких обставин.
11 травня 2003 року приблизно о 15 годині ОСОБА_2 біля будинку АДРЕСА_1 незаконно придбав у невстановленої слідством особи особливо небезпечний наркотичний засіб – марихуану, яку переніс до себе додому в квартиру АДРЕСА_2 зазначеного вище будинку, де зберігав з метою збуту.
16 травня 2003 року приблизно о 11 годині засуджений біля корпусу № 4 Української державної академії залізничного транспорту, розташованої по вул. Льговській у м. Харкові, незаконно збув ОСОБА_4 за 20 гривень 4,05 грама особливо небезпечного наркотичного засобу – марихуани, після чого його було затримано працівниками міліції.
Того ж дня, за місцем проживання ОСОБА_2 працівниками міліції було виявлено та вилучено п’ять пакетів з особливо небезпечним наркотичним засобом – марихуаною загальною масою 20,84 грама, яку він незаконно зберігав з метою збуту.
Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Харківської області від 29 липня 2005 року вирок місцевого суду змінено, на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на три роки із покладенням на нього обов’язків, передбачених ст. 76 КК України.
Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 25 квітня 2006 року відмовлено у задоволенні касаційних скарг захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_6, в яких вони, посилаючись на незаконність засудження ОСОБА_2 та фальсифікацію матеріалів кримінальної справи, просили скасувати вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції, а справу закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 6 КПК України у зв’язку з відсутністю події злочину.
Рішенням Європейського суду з прав людини в справі «ОСОБА_2 і ОСОБА_6 проти України» від 21 жовтня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 21 січня 2010 року, констатовано порушення п. 3 ст. 5 та п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод (далі – Конвенції).
У заяві ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_3, посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини, порушують питання про перевірку законності та обґрунтованості вироку Червонозаводського районного суду м. Харкова від 19 липня 2004 року, ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Харківської області від 29 липня 2005 року та ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 25 квітня 2006 року, просять їх скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.
Своє прохання мотивують тим, що Європейський суду з прав людини у справі «ОСОБА_2 і ОСОБА_6 проти України» визнав порушення вимог п. 3 ст. 6 Конвенції внаслідок того, що національні суди відмовили ОСОБА_2 у допиті свідка ОСОБА_4, що була єдиною особою, яка могла підтвердити, що саме від нього отримала наркотичні засоби, які у подальшому були вилучені працівниками міліції, а також заперечити факт провокації злочину, що в свою чергу привело до істотного порушення права на захист.
Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 червня 2011 року справу щодо ОСОБА_2 допущено до провадження Верховного Суду України.
Ухвалою судді Верховного Суду України від 9 червня 2011 року відповідно до ч. 1 ст. 400-19 КПК України у наведеній справі відкрито провадження з метою її розгляду Верховним Судом України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення заступника Генерального прокурора України Ударцова Ю.В., який висловив думку про задоволення заяви та скасування судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд, перевіривши матеріали, додані до заяви, матеріали кримінальної справи, та обговоривши доводи заяви, Верховний Суд України дійшов висновку про її задоволення з наступних підстав.
Як убачається із постанови про проведення оперативної закупки наркотичних засобів від 16 травня 2003 року її проведення було доручено громадянці «ОСОБА_4» під вигаданими прізвищем, ім’ям та по батькові ОСОБА_4.
Згідно з актом огляду покупця перед проведенням оперативної закупки працівниками міліції було оглянуто ОСОБА_4 та вручено їй гроші в сумі 20 гривень однією купюрою відповідним номіналом.
За протоколом огляду та вилучення після проведення оперативної закупки у ОСОБА_4 було виявлено та вилучено паперовий згорток з подрібненою речовиною рослинного походження зеленого кольору.
27 травня 2003 року ОСОБА_4 було допитано як свідка. Вона дала показання про те, що 16 травня 2003 року її було запрошено працівниками міліції для проведення оперативної закупки наркотичного засобу – марихуани у ОСОБА_2 З цією метою їй було вручено 20 гривень однією купюрою. Після цього приблизно о 11 годині згідно попередньої домовленості вона зустрілася біля корпусу № 1 Української державної академії залізничного транспорту з ОСОБА_2, який запропонував придбати у нього коноплю. Вона передала йому 20 гривень, які їй вручили працівники міліції, а ОСОБА_2 передав їй білий паперовий пакет, і вони розійшлися. У подальшому до неї підійшли працівники міліції та в присутності понятих вилучили придбаний наркотик. За фактом вилучення було складено відповідний протокол, у якому вона та поняті поставили свої підписи, а вилучений пакет було опечатано.
Слідчим у справі було складено довідку, в якій зазначено про те, що дані щодо ОСОБА_4 на підставі ст. 52-3 КПК України не підлягають розголошенню, і вона не може бути викликана в судове засідання як свідок.
У додатках до обвинувального висновку ОСОБА_4 не була включена до списку осіб, що підлягають виклику в судове засідання
16 грудня 2003 року в судовому засіданні ОСОБА_2 заперечував свою причетність до збуту наркотичних засобів та дав показання про те, що 16 травня 2003 року біля корпусу № 4 Української державної академії залізничного транспорту він зустрічався зі знайомою студенткою ОСОБА_7, яку він знав останні три роки. Саме після зустрічі з цією особою його затримали працівники міліції та примусили покласти собі до кишені 20 гривень, а також оговорити себе та визнати вину у вчиненні інкримінованого злочину.
З метою перевірки таких показань ОСОБА_2 заявлялося клопотання про виклик у судове засідання свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_4 У задоволенні цього клопотання судом було відмовлено. При цьому суд послався на постанову прокуратури від 15 вересня 2003 року за результатами перевірки заяви ОСОБА_6 про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції.
У подальшому показання свідка ОСОБА_4 були оголошені в судовому засіданні в порядку, передбаченому ст. 306 КПК України, та покладені судом в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_2
Постановивши, що в цій справі мало місце порушення п. 3 ст. 6 Конвенції, Європейський суд в мотивувальній частині рішення зазначив, що він не переконався в тому, що заявникові надали адекватну і належну можливість заперечити показання, на яких ґрунтувалось його засудження.
У пункті 56 свого рішення Суд зазначив, що показання свідка ОСОБА_4 були вагомими для вирішення справи, оскільки вона була єдиною особою, яка безпосередньо брала участь у купівлі наркотиків у заявника і могла засвідчити, що він продав їй наркотики. Суд також зауважив, що заявникові та його захиснику не надали можливості допитати цього свідка на тому чи іншому етапі провадження, навіть як анонімного свідка, і самі національні суди ґрунтували свої висновки у справі на її письмових показаннях, які вона дала на етапі досудового слідства. У рішенні звернуто увагу на те, що органи влади не заявляли про існування необхідності забезпечення балансу інтересів різних осіб, яких це стосувалося, і, зокрема, інтересів свідка «Щ».
У відповідності до положень ч. 2 п. «а» та ч. 3 п. «а» Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року додатковими заходами індивідуального характеру з метою забезпечення відновлення порушених прав Стягувача є відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції. Таке відновлення здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження справі.
Виходячи із зазначених фактичних та правових підстав, Верховний Суд України вважає, що постановлені в кримінальній справі судові рішення щодо ОСОБА_2 не можуть залишатися в силі, а підлягають скасуванню. Враховуючи стадію провадження, на якій було допущено вказане порушення, а також те, що воно може бути виправлено під час розгляду справи по суті судом першої інстанції, справа підлягає направленню на новий судовий розгляд.
На підставі викладеного, керуючись статтями 40012, 40021, 40022 Кримінально-процесуального кодексу України, Верховний Суд України
постановив:
Заяву ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_3 задовольнити.
Вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 19 липня 2004 року, ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Харківської області від 29 липня 2005 року та колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 25 квітня 2006 року щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу щодо нього направити на новий судовий розгляд.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 2 частини 1 статті 40012 Кримінально-процесуального кодексу України.
Головуюча Г.В. Канигіна
Судді:
М.І. Балюк В.В. Кривенко
В.П. Барбара Н.П. Лященко
І.С. Берднік В.Л. Маринченко
С.М. Вус Л.І. Охрімчук
Л.Ф. Глос П.В. Панталієнко
Т.В. Гошовська В.Ф. Пивовар
Л.І. Григор’єва П.П. Пилипчук
В.С. Гуль О.І. Потильчак
В.І. Гуменюк Б.М. Пошва
М.Б. Гусак О.Б. Прокопенко
А.А. Ємець Я.М. Романюк
Т.Є. Жайворонок Ю.Л. Сенін
В.В. Заголдний А.М. Скотарь
Є.І. Ковтюк Т.С. Таран
П.І. Колесник Ю.Г. Тітов
М.Є. Короткевич І.Б. Шицький
В.І. Косарєв В.Ф. Школяров
А.Г. Ярема