Справа № 2-1063/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 16.06.2011 року, Сихівський    районний   суд  в  складі :  головуючої –судді –Волоско І.Р., при  секретарі –Левус Д.,  розглянувши у   відкритому   судовому   засіданні  в  м.Львові   цивільну   справу  за   позовом  ОСОБА_1 до Комунального підприємства „Львівської станції швидкої медичної допомоги” про поновлення на роботі та виплату  заробітної плати за час вимушеного прогулу,  -                     

ВСТАНОВИВ :

          ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить поновити її на посаді молодшої медсестри швидкої медичної допомоги підстанції № 3 Комунального підприємства „Львівська станція швидкої медичної допомоги”; стягнути із відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, витрачені кошти на лікування у сумі 644,30 грн. та моральну шкоду в розмірі 5000 грн.  В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 23.11.2001 року вона була прийнята на посаду молодшої медсестри  швидкої медичної допомоги підстанції №” 3 „Комунальної Львівської станції швидкої медичної допомоги”; 12.01.2011 року її було звільнено із займаної посади згідно п.4 ст. 40 КЗпП України. Вважає вказане звільнення незаконним та безпідставним з наступних причин: звільнення за прогул є дисциплінарним стягненням, а отже, його слід проводити, виконуючи правила, встановленні для таких заходів впливу ст.ст. 147-1, 148, 149 КЗпПУ, відповідачем було порушено зазначений порядок накладення дисциплінарного стягнення; причини її звільнення, наведені в наказі № 20-к, а саме п.4 ст. 40 КзпПУ, не відповідають дійсним обставинам справи; вказане звільнення є незаконним, оскільки вона прогулу не вчиняла, була відсутня на роботі по стану  здоров”я, хворіла, відтак, причина відсутності на роботі є поважною, крім цього; на час звільнення вона була вагітною, а звільнення вагітних жінок відповідно до ст. 184 КЗпП України забороняється. На підставі вищенаведеного вважає, що відповідач звільнив її без законни на те підстав, а тому, зобов”язаний її поновити на попередній роботі, крім цього їй слід виплатити середній заробіток за час вимушеногно прогулу  ; зазначає, що вказані дії з боку відповідача завдали їй моральних страждань, вона втратила душевний спокій, постійно перебуває у роздратованому стані; одразу після її незаконного звільнення вона потрапила у лікарню, тому, вважає, що відповідач повинен відшкодувати їй витрачені кошти на лікування, що було спричинено незаконним звільненням в сумі 644,30 грн.; крім цього, у зв”язку із вищенаведеним просить відшкодувати їй моральну шкоду, яку вона оцінює у 5000 грн..

           В судовому засіданні представник позивачки позов підтримав повністю, дав пояснення аналогічні змісту позовної заяви,  просить такий задоволити в повному обсязі.

         Представники відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечили в повному обсязі, вважають їх необґрунтованими та безпідставними, покликаючись на те, що ОСОБА_1 з 01.01.2010 року по 10.03.2010 року виходила на  роботу згідно затвердженого графіка і ніяких претензій до неї не було; однак з 11.03.2010 року вона не вийшла на роботу, отже за період з 11.03.2010р. до 22.12.2010р. позивачка була відсутня на роботі. За цей період вона подала 12 листків непрацездатності, проте за період з 17.07.2010р. по 02.08.2010р. ніяких документів, що виправдовували б відсутність її на роботі не представлено. Листки непрацездатності ОСОБА_1 передавались на підстанцію № 3 не самою ОСОБА_1, а ОСОБА_2 /її мамою/ із запізненнями. За період відсутності позивачки на роботі завідувач підстанції № 3 неодноразово писав головному лікарю КПЛСШМД рапорти щодо відсутності на роботі ОСОБА_1 і відсутності всіх підтверджуючих документів непрацездатності, у зв”язку із чим був виданий наказ від 10.06.2010р. № 254-к; поряд із цим, керівництвом підстанції також передавались прохання до ОСОБА_1 прийти та з”ясувати причини невиходу на роботу через ОСОБА_2, яка також працює на підстанції № 3. У зв”язку із тим, що листки непрацездатності передавлись невчсасно з великими затримками адміністрація КПЛСШМД надсилала листи на домашню адресу ОСОБА_1 з проханням зв”язатися з відділом кадрів для з”ясування причин відсутності, проте приходила лише мати позивачки та повідомляла, що її донька хворіє. Однак, коли 08.12.2010р. були передані листи непрацездатності за період з 10.06.2010р. і було виявлено прогул з 17.07.2010р. по. 02.08.2010р. і відсутність виправдовуючих документів, було скеровано їй рекомендований лист від 16.12.2010р.. ОСОБА_1 вийшла на роботу 25 і 26 грудня 2010р., до цієї дати її на роботі не було, на території підстанції також, рапорт керівника підстанції від 27.12.2010р., а 25, 26 грудня –субота-неділя адміністрація не працювала, наступного чергування 28.12.2010р. їй було запропоновано написати пояснення її відсутності на роботі, які нею були написані, в яких вказано, що вона перебувала в селі, захворіла на ГРВІ, однак листків непрацездатності, ні довідок керівництву не було надано. На підставі вищенаведеного керівництвом КПЛСШМД за погодженням профспілкового комітету було прийнято рішення про звільнення позивачки з роботи за прогул без поважних причин за п.4 ст. 40 КЗпП України. Ввважють, що звільнення ОСОБА_1 з роботи здійснено з дотриманням вимог законодавства про працю передбачених ст.ст. 147, 147-1, 148, 149 КЗпП України. У зв”язку із вищенаведеним, позивачка на день звільнення ніяких виправдовувальних документів відсутності на роботі за всі періоди або підтверджених поважних причин керівництву не надала, тому підстав для того, щоб звільнення ОСОБА_1 за прогул без поважних причин вважати незаконним не було, у зв”язку із чим у задоволенні позову просять відмовити.

         Заслухавши пояснення сторін, з»ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

         Згідно п.4 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір,  укладений на невизначений строк,  а  також строковий  трудовий  договір  до  закінчення  строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі  більше  трьох годин  протягом  робочого  дня)  без поважних причин.

Встановлено, що 23.11.2001 року згідно наказу № 270 ОСОБА_1 була прийнята на посаду молодшої медсестри швидкої медичної допомоги підстанції № 3 „Комунальної Львівської станції швидкої медичної допомоги”, яка в подальшому згідно наказу № 63/ос від 27.10.2003р. була перйменована в Комунальне підприємство „Львівська станція швидкої медичної допомоги”; 12.01.2011 року наказом № 20-к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади згідно п.4 ст. 40 КЗпП України –за прогул без поважних причин, зокрема, невихід на роботу  з 17.07.2010р. по  02.08.2010р.

Однак,  як вбачається із матеріалів справи, зокрема, Довідки №180 від 03.08.2010р., виданої Бориницьким фельшерсько-акушерським пунктом Жидачівського району Львівської області, ОСОБА_1  знаходилась  на  амбулаторному  лікуванні   з  17.07.2010р. по  02.08.2010р., відтак, невихід позивачки в  означений    період на  роботу обумовлений     поважною  причиною - хворобою .

Відповідно до ч. 3 ст. 184 КЗпП України, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємтсва, установи, організації, коли допускається звільнення з обов”язковим працевлаштуванням.

  З витягу  № 217 із амбулаторної картки хворої ОСОБА_1 від 19.04.2011р. вбачається, що позивачка перебуваає на 26-27 тижні вагітності, звідси слідує, що вона на день звільнення /12.01.2011р./ була вагітною, що також підтверджується довідкою від 13.01.2011р..

Згідно ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір; одночасно, при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На підставі вищенаведеного, суд приходить до висновку, що відповідач звільнив позивачку без законної на те підстави, а тому, відповідно до ст. 235 КЗпП України, зобов”язаний поновити її на попередній роботі та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 2425,18 грн..

  Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних стражань, втрати моральних життєвих зв”язків і вимагають від нього зусиль для організації свого життя.

           Згідно Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 року № 4 „Про судову практику у справах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди” відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов”язковому з”ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв”язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з”ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями /бездіяльністю/ вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

           Виходячи із вищенаведеного, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог щодо стягнення із відповідача моральної шкоди, оскільки позивачкою не надано жодного підтвердження самого факту заподіяння позивачці моральних або фізичних страждань або втрат немайнового характеру, з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується /оскільки завдана моральна шкода підлягає обгрунтуванню, а не просто зазначенню її розміру/.

           Суд також  не вбачає правових підстав для задоволення вимог про  відшкодування відповідачем 644,30 грн. витрат на лікування ; доказів що таке лікування  спричинено  незаконним  звільненням позивач суду не надала .

З позивача слід стягнути в дохід держави судові витрати: судовий збір в сумі 51 грн. та витрати  на   інформаційно-технічне   забезпечення  розгляду   справи  в   сумі 120 грн.

           На підставі ст.ст. 40, 184, 235, 237-1 КЗпП України, Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 року № 4 „Про судову практику у справах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди” та керуючись ст.ст. 10, 60, 119, 212, 215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

          Позов задоволити частково.

          Поновити ОСОБА_1 на посаді молодшої медсестри швидкої медичної допомоги підстанції № 3 Комунального підприємства „Львівської станції швидкої медичної допомоги”.

          Стягнути з Комунального підприємства „Львівська станція швидкої медичної допомоги” на користь ОСОБА_1 середній  заробіток  за  час   вимушеного  прогулу.

           Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного  прогулу  в  межах  одного  місяця  допустити   до негайного  виконання.

          Стягнути із Комунального підприємства „Львівська станція швидкої медичної допомоги” на користь держави судовий збір у сумі 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення у сумі 120 грн..

          В решті позову відмовити за безпідставністю.

         Термін оскарження рішення суду – 10 днів з моменту його проголошення до Львівського апеляційного суду через Сихівський районний суд м.Львова.

          ГОЛОВУЮЧА :

Рішення  є   оригіналом,   виготовлено  в   одному примірнику,  зберігається   у   цив.справі   № 2-1063\ 2011 р.