ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2011 р.                                                            Справа № 5023/3446/11 (н.р. 07/207-10)

вх. № 3446/11 (н.р. 6832/5-07)

Суддя господарського суду Погорелова О.В. 

при секретарі судового засідання Стешенко О.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з"явився,  відповідача - ОСОБА_1., за дорученням,

розглянувши справу за позовом Приватного підприємства "Онікс", м. Київ  

до  Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", м. Харків  

про стягнення 38188,82 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Онікс" звернулось до суду з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" 14960,50 грн. інфляційних нарахувань, 3% річних в сумі 3124,72 грн., 20103,55 грн. пені та судових витрат по справі, мотивуючи, свої вимоги неналежним виконанням відповідачем його зобов'язання з оплати виконаних позивачем робіт за договором будівельного підряду № Г.97 від 12.09.2008 року.

Відповідач проти позову заперечує в повному обсязі, з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву, наданому до суду 24.05.2011 року та долученому до матеріалів справи. Зокрема, заявляє про сплив позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій.

Рішенням господарського суду Харківської області від 27 вересня 2010 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02 грудня 2010 року, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 14620,00 грн. інфляційних, 2983,02 грн. 3 % річних, 17096,97 грн. пені та судові витрати. В частині стягнення 3006,58 грн. пені, 141,70 грн. 3 % річних і 339,95 грн. інфляційних відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.02.2011 року касаційна скарга відповідача задоволена частково, рішення господарського суду Харківської області від 27.09.2010 року та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 02.12.2010 року скасовані, а справу направлено до господарського суду Харківської області на новий розгляд.

Відповідно до протоколу розподілу справ між суддями від 06.05.2011 року справу передано для розгляду судді Погореловій О.В.

Позивач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві.

До початку судового засідання відповідач звернувся до суду з заявою про фіксацію судового процесу за допомогою ведення протоколу судового засідання в паперовій формі. Вказана заява відповідача розглянута та задоволена судом як така, що  відповідає нормам чинного законодавства.

В судовому засіданні представник відповідача підтримує відзив на позовну заяву.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника відповідача, суд встановив наступне.

12.09.2008 року між сторонами був укладений договір будівельного підряду № Г.97 від 12.09.2008 р. (а. с. 21-24), відповідно до умов якого генеральний підрядник (позивач) зобов'язався виконати будівельно - монтажні роботи з реконструкції приміщення АКІБ "УкрСиббанк" (правонаступником якого є відповідач) (роботи) на об'єкті замовника (відповідача), що розташований за адресою: м. Київ, вул. Горького (Антоновича),97, на підставі наданої замовником проектно-кошторисної документації. Замовник зобов'язався надати будівельний майданчик (фронт робіт), передати проектно - кошторисну документацію, прийняти закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Позивач свої зобов'язання за вказаним договором виконав належним чином та виконав вказані роботи на загальну суму 554246,40 грн., що підтверджується двосторонньою проектно - кошторисною документацією до вказаного договору та двостороннім актами приймання виконаних підрядних робіт за грудень 2008 року (а.с. 26-37).

Відповідно до п. 2.7 вказаного договору, після підписання сторонами акту приймання виконаних робіт, передбаченого п. 2.6 договору, замовник протягом 3-х робочих днів оплачує генеральному підряднику ціну виконаних робіт.

Судом встановлено, що в наданих позивачем актах приймання виконаних підрядних робіт відсутні дати підписання цих актів, що унеможливлює визначення настання триденного строку оплати виконаних робіт відповідачем відповідно до п. 2.7 вказаного договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивачем було направлено відповідачу лист № 71 від 29.12.2008 р. (а.с. 47), з вимогою про термінову оплату заборгованості за договором № Г.97 від 12.09.2008 р.

Вказаний лист отримано відповідачем 29.12.2008 р.

Проте, відповідач своє зобов'язання з оплати виконаних позивач робіт виконав неналежним чином, сплативши позивачу 382239,90 грн. авансом та сплативши решту (172006,50 грн.) заборгованості, лише 04.08.2009 р., що підтверджується відповідною банківською випискою (а.с. 25).

Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що з 06.01.2009 р. прострочив виконання зобов'язання з оплати виконаних позивачем робіт, за договором № Г.97 від 12.09.2008 р.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, перевіривши нарахування позивача та враховуючи, що відповідача визнано судом таким, що прострочив з 06.01.2009 р., суд визнає вимоги про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань такими, що підлягають задоволенню в сумі 14620,55 грн., а вимоги про стягнення з відповідача 3% річних такими, що підлягають задоволенню в сумі 2983,02 грн.

Проте, як свідчать копії платіжних доручень, наданих 21.06.2011 року відповідачем по справі, а саме: платіжне доручення № 0005447357 від 15.12.2010 року на суму 2983,02 грн.; платіжне доручення № 0005447356 від 15.12.2010 року на суму 14620,00 грн.; платіжне доручення № 0005447358 від 15.12.2010 року на суму 17096,97 грн.; платіжне доручення № 0005447336 від 15.12.2010 року на суму 561,45 грн. ( т. 2  а. с. 18-22) відповідачем було сплачено позивачу 35261,44 грн. в рахунок сплати інфляційних витрат, трьох відсотків річних та пені за рішенням господарського суду Харківської області від 27.09.2010 року.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для припинення провадження у справі в частині стягнення з відповідача інфляційних нарахувань в сумі 14620,55 грн. та  3% річних в сумі 2983,02 грн. на підставі п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 20103,55 грн.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань". Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

За статтями 1 та 3 вказаного Закону, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Вказані норми є імперативними, стягнення неустойки (пені) у разі прострочення грошового зобов’язання може проводитись судом в межах розміру, визначеному законом.

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних  санкцій  за  прострочення  виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня,  коли зобов'язання  мало бути виконано.

Статтею 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може  встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік  застосовується,  зокрема,  до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня,  коли особа довідалася  або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судом встановлено, що відповідач вважається таким, що прострочив виконання свого зобов'язання з 06.01.2009 року. Тобто строк позовної давності за вимогою про стягнення пені сплив 07.01.2010 року.

Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до суду з позовом 29.07.2010 року (т. 1 а. с. 3).

Відповідно до частини 3 та частини 4 статті 267 ЦК України, позовна  давність  застосовується  судом  лише  за  заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив  позовної  давності,  про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відповідачем  заявлено про сплив  позовної  давності щодо вимог про стягнення штрафних санкцій, а саме пені.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені.

Відповідач у відзиві на позовну заяву також просить суд застосувати ст. 122 Господарського процесуального кодексу України щодо винесення ухвали та наказу про повернення банку боржникові неправомірно стягнуті грошові кошти в сумі 35261,44 грн., що були сплачені позивачу 15.12.2010 року.

Відповідно до статті 122 Господарського процесуального кодексу України, якщо виконані рішення або постанова змінені  чи  скасовані  і прийнято нове рішення про повну або  часткову  відмову  в  позові, або  провадження  у  справі  припинено,  або  позов  залишено  без розгляду, боржникові повертається все те, що з нього  стягнуто  на користь  стягувача  за зміненими  чи  скасованими  у  відповідній частині рішенням, постановою. Видача наказу про повернення стягнутих  грошових  сум,  майна або  його  вартості  провадиться  господарським  судом  за  заявою боржника, до  якої  додається  довідка,  підписана  керівником  чи заступником керівника і головним (старшим) бухгалтером, про те, що суму, стягнуту за раніше  прийнятим  рішенням,  списано  установою банку або майно вилучено державним виконавцем.

За таких обставин, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідач має право звернутись до господарського суду з відповідної заявою про повернення сплаченої пені за рішенням господарського суду Харківської області від 27.09.2010 року по справі № 07/207-10, після набрання рішенням по цій справі законної сили.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 13, 19, 41, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 258, 561, 267, 525, 526, 530, 612, 625, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 232, 343 Господарського кодексу України,  ст. ст. 1, 4, 12, 27, 32, 33, 43, 44-49, п. 1-1 ст. 80, ст.ст. 82–85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Припинити провадження у справі в частині стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 14620,55 грн. та трьох відсотків річних у розмірі 2983,02 грн.

В решті позову - відмовити.

Суддя                                                          Погорелова О.В.

Повний текст рішення складений та підписаний 06 липня 2011 року