Україна
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 червня 2011 р. справа № 2а/0570/6639/2011
приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардейської дивізії, 17
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Ушенка С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м.Маріуполя Донецької області до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про визнання несплачених сум страхових внесків в розмірі 656,34 грн. заборгованістю та стягнення вказаної суми боргу, -
ВСТАНОВИВ:
Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя Донецької області звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про визнання несплачених сум страхових внесків в розмірі 656,34 грн. заборгованістю та стягнення вказаної суми боргу.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що згідно із ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж – це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. З введенням в дію Закону України «Про внесення змін до Законів України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» та «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 8 липня 2010 року N 2461-VI (набрав чинності 17.07.2010р.) внесені зміни до підпункту 4 пункту 8 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» стосовно того, що фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом. Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески. Сплата страхових внесків здійснюється у строки, визначені ч. 6 ст. 20 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а саме: для фізичних осіб підприємців – щоквартально, протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу. За четвертий квартал 2010 року відповідач не доплатила до мінімального розміру страхових внесків 656,34 грн. Відповідачу було надіслано вимогу про сплату зазначеної суми боргу, проте ним не було у встановлені строки здійснено доплату вказаних сум. Просив задовольнити позовні вимоги.
Позивач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, в судове засідання не з’явився, про причини неявки суду не повідомив, але надав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином. Заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності відповідач суду не надав.
У відповідності до вимог ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
За таких обставин, на підставі Ухвали суду від 14.06.2011р., розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази в межах заявлених позовних вимог, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя Донецької області є суб’єктом владних повноважень – органом виконавчої влади, який в цих правовідносинах здійснює повноваження, покладені на нього Законами України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», „Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов”язкове державне соціальне страхування”, Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 1 березня 2001 року №121/2001, з наступними змінами та доповненнями, зокрема, щодо здійснення контролю за правильністю нарахування та своєчасністю сплати страхових внесків на загальнообов”язкове державне пенсійне страхування та єдиного внеску на загальнообов”язкове державне соціальне страхування.
Згідно Положення, Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі та управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.
Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя Донецької області діє на підставі Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.
Відповідач – ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа – підприємець, в четвертому кварталі 2010 року була платником фіксованого податку, працю найманих працівників не використовувала, перебуває на обліку в УПФУ в Жовтневому районі м. Маріуполя Донецької області, до 01.01.2011р. була платником страхових внесків на загальнообов”язкове державне пенсійне страхування, а з 01.01.2011р. є платником єдиного внеску на загальнообов”язкове державне соціальне страхування.
Як вбачається з матеріалів справи, у зв’язку із наявністю у відповідача заборгованості по сплаті страхових внесків за четвертий квартал 2010 року у сумі 656,34 грн., позивачем, на підставі ст. 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», стосовно ОСОБА_1 01.02.2011р. винесено вимогу про сплату боргу № 1462-у на зазначену суму.
Правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються Законами України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».
Приписами ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Завданням адміністративного судочинства, за приписами ст. 2 КАС України, є захист прав, свобод та інтересів, зокрема, фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб”єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду справ.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 зазначеного Кодексу, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами 1 та 2 ст. 15 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», в редакції, яка діяла до 01.01.2011р. (надалі – Закон) передбачено, що платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, зокрема, фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону (п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону), і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону, а платниками страхових внесків до Накопичувального фонду є застраховані особи, зазначені в пунктах 1 – 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, зокрема, фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності (ч. 3 ст. 11 Закону).
Відповідно до ст. 18 Закону, страхові внески є цільовим загальнообов’язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов’язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство. Страхові внески не можуть зараховуватися до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів, не підлягають вилученню з Пенсійного фонду або з Накопичувального фонду і не можуть використовуватися на цілі, не передбачені цим Законом. Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
З введенням в дію Закону України «Про внесення змін до Законів України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» та «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 8 липня 2010 року № 2461-VI, який набрав чинності з дня опублікування, тобто з 17.07.2010р., внесені зміни до підпункту 4 пункту 8 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Зазначеними змінами визначено, що фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом.
Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески.
Статтею 1 Закону передбачено, що мінімальний страховий внесок – це сума коштів, що визначається розрахунково як добуток розміру мінімальної заробітної плати і розміру внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, встановлених законом, на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід).
Виходячи з аналізу вищезазначених норм законодавства, застраховані особи, яким є відповідач, повинні сплачувати страхові внески в порядку, передбаченому Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». При цьому, у відповідності до порядку, визначеного цим Законом, застраховані особи повинні лише самостійно встановлювати суми страхових внесків.
У відповідності до приписів Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», відповідач з 01.01.2011р. є платником єдиного внеску, тобто на зазначену дату він підлягав загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню.
Відповідно до вимог ст. 24 Закону, страховий стаж – це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Процедура реєстрації та обліку платників внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування (далі – страхові внески), обчислення і сплати страхових внесків та інших платежів до бюджету Пенсійного фонду України підприємствами, установами, організаціями (далі – Підприємства) незалежно від форм власності, виду діяльності і господарювання та фізичними особами, нарахування і сплати фінансових санкцій та пені, подання страхувальниками звітності управлінням Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах (далі – органи Пенсійного фонду України) визначається Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої Постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 № 21-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 р. за № 64/8663, зі змінами і доповненнями.
Пунктом 15 зазначеної Інструкції визначений порядок здійснення доплати до мінімального розміру страхового внеску відповідно до частини 3 статті 24 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якого застрахована особа, яка підлягала загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та бажає зарахувати неповний місяць роботи до страхового стажу як повний місяць, подає до органів Пенсійного фонду за місцем призначення пенсії заяву згідно з додатком 28 цієї Інструкції. Працівник відділу надходження доходів на підставі даних персоніфікованого обліку про періоди, за які застрахована особа бажає здійснити доплату до мінімального страхового внеску, складає повідомлення-розрахунок згідно з додатком 29 цієї Інструкції. Застрахована особа здійснює доплату в сумі, зазначеній у повідомленні-розрахунку, протягом 10 календарних днів з дня його отримання. Про сплату коштів відділ надходження доходів повідомляє відділ персоніфікованого обліку в день їх надходження на поточний рахунок органів Пенсійного фонду.
Відповідачем не надано до суду доказів подання відповідачем до органу Пенсійного фонду заяви про доплату до мінімального страхового внеску, оскільки на час винесення вимоги про сплату боргу від 01.02.2011р. відповідач підлягав загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню.
Частиною 6 статті 20 Закону передбачено, що фізичні особи – підприємці повинні сплачувати страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування щоквартально, протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу.
Відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону, обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі, зокрема, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Порядок формування та подання звіту щодо сум нарахованих внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування органам Пенсійного фонду України визначений Постановою правління Пенсійного фонду України від 05.11.2009р. № 26-1.
Відповідно до п. 2.2. цього Порядку, фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування, самі за себе і за членів сім’ї, які беруть участь у провадженні підприємницької діяльності; особи, які забезпечують себе роботою самостійно – займаються адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов’язаною з отриманням доходу безпосередньо від цієї діяльності, самі за себе формують та подають до органів Пенсійного фонду звіт один раз на рік до 1 квітня року, наступного за звітним періодом.
Вимога про сплату боргу стосовно відповідача винесена позивачем 01.02.2011р. Як вбачається з матеріалів справи, підставою для нарахування і винесення позивачем вимоги про сплату боргу від 01.02.2011р. з”явилися дані карток платників в базі АРМ ОССВ. Позивачем не надано до суду доказів подання відповідачем до 01.02.2011р. до органу ПФУ звіту про нараховані та сплачені страхові внески у 2010 році, а також про наявність у відповідача станом на 31.12.2010р. заборгованості зі сплати страхових внесків на загальнообов”язкове державне пенсійне страхування.
Таким чином, суд зазначає, що без подання застрахованою особою звіту про нараховані та сплачені суми страхових внесків у органу Пенсійного фонду відсутні підстави для нарахування стосовно нього заборгованості зі сплати страхових внесків. А у разі несплати застрахованою особою, яка підлягала загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню, за відповідні місяці страхових внесків в розмірі мінімального страхового внеску, - це є лише підставою для незарахування цій особі органом Пенсійного фонду страхового стажу за повний відповідний місяць.
Крім того, суд звертає увагу позивача на наступне.
Абзацом 5 п. 7 розділу VIII «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» передбачено, що стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій, тобто відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», в редакції, яка діяла до 01.01.2011р. (надалі – Закон).
Статтею 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено винесення вимоги органом Пенсійного фонду лише стосовно страхувальника, яким не є відповідач. Зазначена норма Закону встановлює, що суми страхових внесків, своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі – недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій (ч.2 ст. 106). Територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату (ч. 3 ст. 106).
Як вже було зазначено вище, у позивача без отримання звіту відповідача про нараховані та сплачені суми страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, який повинен бути ним подано в період з 01.01.2011р. до 01.04.2011р., відсутні повноваження щодо обчислення страхових внесків. Крім того, позивачем не надано до суду доказів наявності у відповідача заборгованості зі сплати страхових внесків на загальнообов”язкове державне пенсійне страхування станом на 31.12.2010р., що виключає можливість застосування ним у даних правовідносинах повноважень, наданих ст. 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Виходячи з вищезазначеного, суд приходить до висновку, що Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, у позивача були відсутні підстави для нарахування відповідачеві недоїмки зі сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування без подання відповідачем до органу Пенсійного фонду України звіту про нараховані та сплачені страхові внески та заяви про доплату до мінімального страхового внеску, а також були відсутні повноваження щодо примусового стягнення з відповідача недоплачених сум страхових внесків шляхом винесення вимоги про сплату боргу у відповідності до приписів ст. 106 цього Закону.
Крім того, позивач, між іншим, просить визнати несплачені суми страхових внесків заборгованістю. З цього приводу суд зазначає, що визнання або невизнання несплачених сум страхових внесків заборгованістю належить до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України. Суд не може підміняти собою будь-який державний орган, орган місцевого самоврядування, установу, підприємство, організацію і перебирати на себе функції, виконання яких віднесено до їх виключної компетенції.
З урахування викладеного суд вважає, що позовні вимоги є необгрунтованими, незаконними і задоволенню не підлягають.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 94 КАС України судові витрати з відповідача не підлягають стягненню.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 9, 8-11, 14, 17, 18, 69-71, 86, 94, 122, 158–163, 185-186, 254 КАС України, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м.Маріуполя Донецької області до фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 про визнання несплачених сум страхових внесків в розмірі 656,34 грн. заборгованістю та стягнення вказаної суми боргу – відмовити у повному обсязі.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У випадку подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Ушенко С. В.