У к р а ї н а

Новоархангельський районний суд Кіровоградської області

26100, смт. Новоархангельськ Кіровоградської області, вул. Слави, 26, тел. 2-10-45, E-mail: inbox@na.kr.court.gov.ua

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

14.11.24

1-кп/394/99/24

394/1057/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

14 листопада 2024 року              Новоархангельський районний суд Кіровоградської області

в складі головуючого : судді -                                                         ОСОБА_1

при секретарі:                                                                         ОСОБА_2

за участю прокурора:                                                                 ОСОБА_3

потерпілих:                                                                                 ОСОБА_4

                                                                                        ОСОБА_5

представника потерпілих:                                                                 ОСОБА_6

захисника:                                                                                 ОСОБА_7

обвинуваченої:                                                                         ОСОБА_8

розглянувши у підготовчому судовому засіданні клопотання прокурора про застосування стосовно обвинуваченої ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту,

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Новоархангельського районного суду Кіровоградської області перебуває кримінальне провадження стосовно ОСОБА_8 обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

30.10.2024 року від прокурора надійшло клопотання про застосування обвинуваченій запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, зокрема в клопотанні зазначено, що обвинувачена може переховуватися від органів досудового розслідування та /або суду; незаконно впливати на потерпілого, свідка та можливих очевидців, які підлягають допиту та проведенню за їх участі інших слідчих дій у кримінальному провадженні та вчинити інше кримінальне правопорушення. З урахуванням зазначених ризиків просив обрати обвинуваченій запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у певний період доби (нічний) строком на два місяці та покласти на обвинувачену певні обов`язки.

Прокурор в підготовчому судовому засіданні клопотання підтримав та просив його задовольнити.

Обвинувачена та її захисник не заперечували проти задоволення клопотання.

Представник потерпілих надіслав суду заяву про проведення розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу обвинуваченій за його відсутності.

Суд, з урахуванням думок сторін кримінального провадження, дослідивши надані матеріали та проаналізувавши в системному зв`язку усі наявні на час розгляду клопотань відомості, які мають пряме та опосередковане значення при вирішенні вказаного питання щодо умов можливого обрання заходу забезпечення кримінального провадження у відношенні обвинуваченої ОСОБА_8 за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.

З даних обвинувального акта від 23 жовтня 2024 року, слідує, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а саме у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого.

Застосування запобіжного заходу здійснюється у конкретному кримінальному провадженні та вимагає досить детального аналізу не тільки фактичних обставин вчинення правопорушення, але й врахування особи, яка є ймовірним суб`єктом його вчинення.

Перелік обставин, які б свідчили «за» або «проти» обрання запобіжного заходу, може бути лише приблизним і не є вичерпним. З огляду на це, у кожному випадку суд вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини з числа передбачених ст. 178 вказаного Кодексу.

Відповідно в розрізі наведених відомостей судом вирішується по суті поставлене перед ним питання щодо виду запобіжного заходу, з урахуванням того, що, з огляду на порушення питання, суд має з`ясувати наявність ряду обставин, на які вказує прокурор: щодо обґрунтованості підозри.

Поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, однак кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ (ч. 5 ст. 9 КПК), а відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (наприклад, пункт 32 рішення у справі «Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom» від 30 серпня 1990 року термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (пункт 175 рішення ЄСПЛ від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України).

Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення - твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

В нашому випадку, обвинувальний акт стосовно обвинуваченої перебуває на розгляді в суді.

Наведеного достатньо для висновку, не вирішуючи питання про доведеність вини під час розгляду клопотання даного типу, що підозра відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра», зокрема з урахуванням положень п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченою покладених на неї процесуальних обов`язків, а також запобігання наявним ризикам, у той час як підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що він може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України (ч. 2 ст. 177 КПК України).

Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачена може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності здійснення зазначених дій.

Достовірність ризиків може бути встановлена шляхом перевірки відомостей про: 1) наявність документів, які дають змогу виїхати за межі країни; 2) майновий стан особи, який дає змогу існувати в умовах переховування, у тому числі за межами країни; 3) наявність громадянства іншої держави або документів, які дають право тимчасово чи постійно проживати на території іншої країни; 4) наявність членів родини, які проживають на території іншої країни та можуть надати тимчасовий чи постійний притулок; 5) наявність можливості (службове становище, безпосереднє знайомство, родинні зв`язки, матеріальний вплив тощо) впливу на свідка, іншого обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому кримінальному провадженні; 6) інші обставини, які вказують на достовірність ризиків, - та повинна оцінюватися з урахуванням конкретних обставин кожного кримінального провадження.

При цьому КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачена обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вона має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні щодо вказаної обвинуваченої.

З його урахуванням суд погоджується з доводами клопотання про наявність наступних ризиків - переховування від суду. Так, слід зауважити, що у рішенні ЄСПЛ «Loizidou проти Туреччини» від 18 грудня 1996 року), у тому числі йшлося про події, що мали місце на території Республіки Кіпр під час окупації частини її території Туреччиною та судом було прямо зазначено, що норми Конвенції не можуть застосовуватись у відриві від реального стану справ та загального контексту проблеми.

Суд враховує фактичну ситуацію в Україні, а саме те, що з 24 лютого 2022 року, відповідно до Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», на території України введений воєнний стан, який триває по цей час.

Введення в країні воєнного стану було обумовлено збройною агресією російської федерації проти України, розпочатої 20 лютого 2014 року, внаслідок чого частина території України (Автономна Республіка Крим і місто Севастополь) є анексованою, деякі райони Запорізької області є тимчасово окупованими, а сама збройна агресія починаючи з 24 лютого 2022 року набула повномасштабного характеру, відповідно, на думку суду, положення КПК України не можуть застосовуватись у відриві від реального стану справ в України та загального контексту проблеми, викликаної збройною агресією РФ.

Підсумовуючи наведене, суд зауважує, що до обставин ризику втечі безумовно належить військова агресія проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях.

Також, при вирішенні питання щодо запобіжного заходу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі наявні обставини, зокрема, серед таких обставин підлягає оцінюванню «тяжкість покарання», що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченої винуватою у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого вона обвинувачується (п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України).

Це твердження узгоджується із позицією ЄСПЛ, викладеною у рішенні по справі «Ilijkov v Bulgaria» від 26 червня 2001 року (§ 80, заява № 33977/96), за якою суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника дає уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий ризик був встановлений, та у рішенні по справі «Punzelt v. Czech Republic» від 25 квітня 2000 року (§ 76, заява № 31315/96), відповідно до якого при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.

Разом з тим зазначена обставина має враховуватися крізь призму суб`єктивного сприйняття особою можливої загрози настання покарання за вчинення правопорушення, тобто фактично йдеться про ту потенційну загрозу, настання якої може спробувати уникнути обвинувачена. Саме тому, на думку суду, комплексний аналіз суворості можливого покарання має включати не тільки вид і міру санкції, передбаченої КК України, але й інші обставини негативного характеру для особи, яких вона може зазнати не тільки в результаті постановлення обвинувального вироку, але й під час самого розслідування.

Небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від тяжкості можливого покарання з точки зору самої санкції статті КК, адже її треба визначати з урахуванням низки інших релевантних чинників, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її незначною, зокрема, треба враховувати характер особи, моральні якості, наявні кошти, зв`язки з державою, у якій його переслідували за законом, а також його контакти. В цьому ключі тяжкість є тільки релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.

Відповідно, забезпечуючи таку оцінку, суд враховує, що обвинуваченій висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України, є необережним тяжким злочином, за який може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк до восьми років, що в поєднанні з даними про особу обвинуваченої з`ясовані судом, зокрема, характер, моральні якості, наявні кошти, зв`язки з державою, контакти, вказують на те, що в сукупності ці обставини дають підстави вважати, що серйозність покарання, в даному випадку, є релевантною обставиною в оцінці ризику втечі.

Ознаку можливого переховування від органів досудового розслідування суд не розглядає, поза як справа перебуває на етапі судового розгляду, тож у тому не має дійсною потреби та мети, які визначені п. 2, 3 ч. 3 ст. 132 КПК.

Оцінюючи наявність впливу у кримінальному провадженні, суд виходить з встановленого КПК України порядку отримання показань від потерпілих та свідків у кримінальному провадженні на різних його етапах, та вважає, що ризик впливу зберігається до отримання показань наведених осіб безпосередньо судом під час розгляду справи по суті.

Тим самим, не виключена ймовірність того, що обвинувачена, не будучи обмежена у спілкуванні із особами, яким відомі обставини вчинення злочину, у яких вона обвинувачується, може здійснювати на них вплив, зокрема, шляхом підбурювання, вмовляння, залякування, підкупу, з метою їх спонукання до ненадання в суді показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі, з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Відповідно наявність ризику впливу існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів під час проведення досудового розслідування, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань та дослідження їх судом.

Тим паче, що в цій справі, ураховуючи характер висунутого обвинувачення, йдеться зокрема про дорожньо-транспортну пригоду. Модель інкримінованого діяння, відповідно до даних обвинувального акта, полягала у невиконанні правил дорожнього руху, що призвело до дорожньо-транспортного пригоди із загибеллю людини, що саме по собі утверджує додатково суд в думці про реальність ризику впливу на потерпілих.

На погляд суду, гіпотетично існує ризик вчинення іншого кримінального правопорушення обвинуваченою, стосовно осіб, які можуть надати викривальні та підтверджуючи вину обвинуваченої показання.

Згідно із ст. 194 КПК наявність ризиків є підставою для застосування запобіжного заходу, а тому визначаючись з тим, який саме запобіжний захід у кримінальному провадженні убезпечить від їх настання, суд ураховує таке.

Більш м`якими запобіжними заходами, у порівнянні з домашнім арештом, є 1) особисте зобов`язання; 2) особиста порука; 3) застава.

При оцінці можливості застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м`які запобіжні заходи ніж діючі не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.

При цьому, суд враховує, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачена при застосуванні до неї більш м`якого запобіжного заходу обов`язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на неї процесуальні обов`язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена п. 1, 3 - 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, однак вимагає доказів того, що вона має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

З урахуванням того, що попереднє ув`язнення, так і цілодобовий домашній арешт є різними формами позбавлення свободи (ув`язнення), однак до них мають застосовуватися однакові критерії незалежно від місця, де особу тримають - під вартою або під домашнім арештом (рішення ЄСПЛ у справі «Бузаджи проти Республіки Молдова»).

Згідно частин 1 та 2 ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

Підставою для правомірного обмеження права на свободу через застосування запобіжного заходу є, зокрема, рішення, яке не просто формально ухвалює суд, а воно має бути обґрунтованим, справедливим (див. п. 4 рішення КС України від 25 червня 2019 року № 7-р/2019).

Конституційний Суд України у рішенні від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009 висловив позицію, що встановлення обмежень прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним.

В цій ситуації суд, з огляду на викладене та у ракурсі установлених фактичних обставин в поєднанні з даними про особу обвинуваченої, вважає, що на даному етапі кримінального провадження, у відношенні ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в певний період доби буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки та зможе запобігти встановленим ризикам з числа передбачених у ст. 177 КПК.

Це обмеження в даній справі, за встановленої в обвинувальному акті моделі вчинення кримінального правопорушення та наведених про особу обвинуваченої відомостей, на переконання суду, саме на цій стадії процесу, відповідає вимозі абз. 6 п.п. 3.3 п. 3 рішення КСУ від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009.

Потреба в такому заході щодо неї, зокрема є дійсною не тільки, однак у тому числі і в світлі факторів, пов`язаних з її особою, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками, усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню, та характером висунутого обвинувачення.

Вказаний захід у вигляді домашнього арешту в певний період доби надасть змогу реалізувати обвинуваченій своє право на лікування та щодо можливого отримання захисту в Україні.

Відповідно цей захід у відношенні обвинуваченої відповідатиме п. 1-3 ч. 1 ст. 132, п. 3 ч. 1 ст. 194, ст. 199 КПК України.

Згідно ч. 5 ст. 194 КПК України якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті, суд застосовує відповідний запобіжний захід, зобов`язує обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов`язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором, а саме: 1) прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю; 2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; 3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; 4) утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом; 5) не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом; 6) пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності; 7) докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання; 8) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну; 9) носити електронний засіб контролю.

З положень п. 2-3 ч. 3 ст. 132 КПК слідує, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо прокурор не доведе, що: потреби виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого прокурор звертається із клопотанням.

Відповідно питання щодо переліку обов`язків суд визначатиме через призму наведеного з урахуванням даних про особу обвинуваченої та аргументів прокурора з цього питання, й у підсумку констатує, що слушним є обрати обвинуваченій запобіжний захід у виді домашнього арешту з покладення обов`язків - заборони залишати житло за адресою АДРЕСА_1 , у період часу з 21.00 по 06.00 год. наступного дня; прибувати до суду за кожною вимогою; не відлучатися з населеного пункту, в якому вона зареєстрована та проживає та / або місця роботи, крім випадку евакуації; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні за винятком їх участі в процесуальних діях в суді; здати на зберігання до Центрального-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Саме ці обов`язки відповідатимуть п. 2 - 3 ч. 3 ст. 132 КПК та будуть ефективним запобіжником ризику впливу.

У провадженні з`ясовані обставини передбачені п. 1-3 ч. 1 ст. 194, ст. 194, 199, 315 КПК України у відношенні обвинуваченої, у зв`язку з чим суд визначився із запобіжним заходом, котрий у поєднанні з даними про його особу, буде спроможний убезпечити настання у провадженні обставин визначених ст. 177 КПК України, а саме домашній арешт у певний період доби, однак з покладенням на останню зобов`язань визначених ч. 5 ст. 194 того ж Кодексу.

З урахуванням викладеного, клопотання прокурора задовольняється судом частково.

Крім того, оскільки суд уже вказував, при наведенні мотивів щодо ризику переховування, що положення КПК України не можуть застосовуватись у відриві від реального стану справ в Україні та загального контексту проблеми, викликаної збройною агресією РФ, ним враховується цей фактор, то в його ключі, виходячи з положень ч. 1 ст. 534 КПК, визначається/вказується, що запобіжний захід у відношенні обвинуваченої діє у межах визначених судом, однак за виключенням випадків необхідності отримання медичної допомоги та прибуття до укриття чи бомбосховища обумовленого сиреною та/або повідомленням «Повітряна тривога» в регіоні проживання обвинуваченої.

На підставі викладеного та керуючись ст. 131-132, 194, 199, 315, 369-372, 376 Кримінального процесуального кодексу України, суд –

П О С Т А Н О В И В :

Клопотання прокурора про застосування запобіжного у вигляді домашнього арешту - задовольнити частково.

Застосувати до обвинуваченої ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з 14.11.2024 року по 13 січня 2025 року за виключенням випадків необхідності отримання медичної допомоги та прибуття до укриття чи бомбосховища обумовленого сиреною та/або повідомленням «Повітряна тривога» в регіоні проживання обвинуваченої.

Покласти на ОСОБА_8 строком до 13.01.2025 року такі обов`язки:

-Заборонити залишати житло за адресою АДРЕСА_1 , у період часу з 21.00 по 06.00 год. наступного дня, крім випадку евакуації;

-Прибувати до суду за кожною вимогою;

-Не відлучатися з населеного пункту, в якому вона зареєстрована та проживає та/або місця роботи, крім випадку евакуації;

-Повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

-Утримуватися від спілкування з потерпілими та свідками у кримінальному провадженні за винятком їх участі в процесуальних діях в суді;

-Здати на зберігання до Центрального-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

У задоволенні клопотання прокурора в іншій частині відмовити.

Ухвала щодо запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора відділу Кіровоградської обласної прокуратури ОСОБА_3 .

Копію ухвали негайно вручити прокурору, обвинуваченій та її захиснику, іншим учасникам не пізніше наступного дня після проголошення надіслати поштою.

Ухвала може бути оскаржена протягом семи днів з моменту оголошення безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду.

Повний текст ухвали буде складено до 13.00 год. 14.11.2024 року.

Суддя: