Справа № 2-14/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И

25.06.2011  року  Червонозаводський районний суд міста Харкова у складі:

                    Головуючого –судді Журавель В.А.

                    При секретарі –Бєлєнчук С.О. ,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи ОСОБА_5, ОСОБА_6,  про визнання права власності на частину домоволодіння  та за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_1, Харківської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання правочину дійсним та визнання права власності  в порядку спадкування за законом

В с т а н о в и в :

          Позивач за основним позовом ОСОБА_1 звернулася до суду, посилаючись на те, що домоволодіння АДРЕСА_1 належить на праві власності їй –ј частина, ОСОБА_2 - ј частина, ОСОБА_3 –3/8 частини та ОСОБА_4 –ј частина на підставі рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2005 року. У 1965 році мати позивачки  ОСОБА_7 за її допомогою для потреби сім»ї за власні кошти та власною працею здійснила самочинне будівництво нового житлового будинку літ. «Б-1»з прибудовами літ. «б»та «б2», вона все життя мешкала в цьому будинку, але свої права на нього не узаконила. Після смерті матері ІНФОРМАЦІЯ_1 року позивачка поселилася в спадковому будинку та стала проводити в ньому поліпшення: у 2005 році вона самочинно прибудувала житлову прибудову літ «Б1-1», сарай літ. «С», льох літ. «Е»та гараж літ. «Ш».  Ніяких конфліктів  щодо самочинного будівництва між позивачкою та співвласниками будинку не було, вони не заперечували проти будівництва та існування побудов позивачки.  Згідно технічного висновку  технічний стан будівельних конструкцій самочинних будівель задовільний, технічні рішення відповідають вимогам екологічних, санітарно-гігієнічних, протипожежних та інших діючих норм та стандартів. Крім того, СЕС м. Харкова та Червонозаводський РВ ГУ МНС в Харківській області не заперечують проти збереження самочинних побудов. У зв’язку із чим позивачка просила визнати за нею право власності на самочинно збудовані  –житловий будинок літ. «Б-1», житлову прибудову літ. «Б1-1», прибудови літ. «б», «б2», сарай літ «С», льох літ. «Е», гараж літ. «Ш», що розташовані по АДРЕСА_1 та становлять 67/100 частин усього домоволодіння. Провести перерозподіл ідеальних часток усіх співвласників та вважати, що ОСОБА_1 буде належати 8/100 частин, ОСОБА_3 4/100 частини, ОСОБА_3 13/100 частин, ОСОБА_4 –8/100 частин домоволодіння,

          24 вересня 2008 року ОСОБА_1 уточнила заявлені позовні вимоги та просила суд  визнати за ОСОБА_7 право власності у порядку забудови на житловий будинок  літ. «Б-1»з прибудовами «б»та «б2», розташований в домоволодінні АДРЕСА_1, визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок літ. «Б-1»з прибудовами літ «б»та «б2»у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, визнати за позивачкою право власності на самочинно збудовані  прибудову літ. «Б1-1»до житлового будинку літ. «Б-1», сарай літ. «С», льох літ. «Е», гараж літ. «Ш»,  встановити, що ідеальна частка на вищевказані побудови становить 67/100 частин, провести перерозподіл ідеальних часток співвласників домоволодіння АДРЕСА_1.

          30 жовтня 2006 року до суду із позовом звернулася ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посилаючись на те, що 31 серпня 1976 року їх батько ОСОБА_8 придбав у ОСОБА_7 частину будинку літ. «Б-1»та прибудови  літ. «б», яка складається з приміщень 7-2, 7-3, 7-4, а саме три кімнати  з окремим входом, розташовані по АДРЕСА_1, в яких прописані позивачці та постійно проживають дотепер. Ця частина будинку була придбана за 4200 російських рублів та угода була засвідчена розпискою від 31 серпня 1976 року, згідно якої ОСОБА_7 продала 3 кімнати в спірному будинку та отримала від ОСОБА_8 гроші в повному обсязі при свідках ОСОБА_9 та ОСОБА_1  Ще при укладанні договору ОСОБА_7 пояснила батькам позивачів, що придбані приміщення побудовані самочинно, але вона пообіцяла оформити договір нотаріально. З того часу батьки зареєструвалися в спірному будинку, добудували кухню 7-1, коридор 1, сарай Р та льох.  Після смерті батьків позивачі фактично прийняли спадщину, залишилися проживати в спірному будинку, з того часу підтримували його технічний стан, сплачували комунальні послуги, допомагали ОСОБА_7, яка проживала одна.  Після смерті останньої, ОСОБА_1 за рішенням суду 2005 року отримала спадщину, а потім заявила про свої права на частину будинку, в якій проживають позивачі, при цьому у 2005 році вона почала ремонт другої половини будинку та повідомила позивачів про намір виселити їх з свого будинку.  Під час ремонтних робіт ОСОБА_1 перебудувала дах над своїми кімнатами, зруйнувала опалення, яке проводили позивачі за свій рахунок, викинула їх віконні рами, пошкодила в їх кімнатах шпалери, зруйнувала стіни без відома позивачів. Позивачі вважають себе законними власниками  частини будинку літ. «Б-1»та прибудов літ. «б»та «б2», оскільки їх батько ОСОБА_8 уклав домашню угоду з ОСОБА_7 31 серпня 1976 року, тобто продавець передав 3 кімнати, а покупець сплатив гроші продавцю та заселився в житлові приміщення, тобто угода відбулася, але нотаріально не була посвідчена з причин, що не залежали від волі сторін і  позивачам невідомі Тому позивачі просили  визнати за ними  в рівних частках право власності на 7/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування після померлих батьків ОСОБА_8 та ОСОБА_10 за рахунок частки ОСОБА_1

          21 січня 2008 року  ОСОБА_10 уточнили заявлені позовні вимоги, просили визнати за ОСОБА_7 право власності в порядку самочинного будівництва в житловому будинку літ. «Б-1»на приміщення 7-4, 7-3, в прибудові літ. «б»приміщення 7-2, 7-1, визнати дійсною угоду купівлі-продажу частини житлового будинку літ. Б-1, частини прибудови літ «б», а саме приміщень 7-2, 7-3, 7-4, укладену між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 31 серпня 1976 року, визнати за ОСОБА_8 право власності на 18/100 частин спірного домоволодіння та визнати за позивачами за кожним по 9/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 та ОСОБА_10

          В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1  - ОСОБА_11 повністю підтримала заявлені позовні вимоги, проти позову ОСОБА_10 заперечувала та пояснила судові, що її мати ОСОБА_7 нікому та ніколи не продавала частину спірного будинку літ. Б-1 та прибудов до нього. Розписка, яка надана ОСОБА_10, не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_7 отримала у власність частину спірного домоволодіння тільки у 1997 році, право власності на житловий будинок Б-1 та прибудови до нього не визнано, тому продавати ці приміщення вона не мала права. В розписці відсутня сума, за яку нібито було придбано частину будинку, звідки взялася сума 4200 рублів невідомо. Крім того, представник заперечувала, що в розписці стоїть підпис позивачки ОСОБА_1 Також представник позивача послалася на те, що сім»я ОСОБА_10 була заселена в будинок як квартиранти. Ще при житті ОСОБА_7 було вирішено передати будинок сину позивачки, тому ОСОБА_7 вимагала від ОСОБА_10, щоб вони звільнили будинок, але вони упросили її залишитися проживати ще на який-то час у якості квартирантів. Після смерті ОСОБА_7, ОСОБА_10 пообіцяли ОСОБА_1 звільнити будинок у 2005 році, але не зробили цього до теперішнього часу. Також представник пояснила, що ні батьки ОСОБА_10, ні вони самі ніяких добудов або ремонтних робіт в будинку не проводили, оскільки не мали для цього матеріальних можливостей. Всі будівельні роботи та ремонті роботи проводила позивачка, її син , їх родичі.  

          Представник ОСОБА_1 –адвокат ОСОБА_12 підтримала заявлені позовні  вимоги у повному обсязі, проти зустрічного позову заперечувала та пояснила судові, що при будівництві житлового будинку літ Б-1 та прибудов до нього були дотримані необхідні технічні, пожежні та санітарні норми та стандарти, права інших осіб порушені не були. Проти виконання ОСОБА_1 самочинного будівництва ніхто із співвласників не заперечував, прав на це будівництво не пред»являв.  Спірний житловий будинок був побудований у 1965 році саме ОСОБА_7 разом із ОСОБА_1, з того часу ніхто із співвласників на цей будинок не претендував, право ОСОБА_1 на цей будинок не оспорював, остання як спадкоємиця має право на весь  будинок в цілому. Також представник позивача пояснила що ОСОБА_7 не була власником цього будинку, тому не могла його продати, навіть дозволити квартирантам проживати в ньому. Крім того, представник позивача ОСОБА_13 просила застосувати позовну давність та відмовити в позові ОСОБА_10, оскільки з моменту складання розписки минуло багато часу, ОСОБА_10 з позовом про визнання права власності та визнання угоди дійсною ніколи не зверталися.  

          ОСОБА_5 та її представник ОСОБА_14 позов підтримали, проти позову ОСОБА_1 заперечували та пояснили, що у 1976 році між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу, згідно якого її батько придбав частину спірного будинку, за що передав гроші. З цього часу ОСОБА_8 постійно проживають в цьому будинку, зареєстровані в ньому, іншого жила не мають, тобто заселилися в будинок та проживають в ньому  на законних підставах.

          Позивач ОСОБА_6 підтримав свій позов, проти позову ОСОБА_1 заперечував.

          Відповідач ОСОБА_3 проти  позову ОСОБА_1 заперечував, позов ОСОБА_6 підтримав та пояснив судові, що позивачі ОСОБА_6 проживають в спірному будинку з моменту свого народження. Будинок літ. Б-1 будували  його бабуся ОСОБА_15 та ОСОБА_7  На одній половині цього будинку проживала ОСОБА_7, а інша половина була продана батькові ОСОБА_6, які проживають на цій половині як власники, вони будували та ремонтували приміщення, але ОСОБА_1 після прийняття спадщини знесла дах, зруйнувала стіни, самочинно побудувала на території домоволодіння гараж. Ніякої згоди на самочинне будівництво ОСОБА_1 ніхто іх співвласників не давав, проти збереження самочинних будівель він заперечує, оскільки це порушує його права, як співвласника будинку.  Також відповідач пояснив судові, що ОСОБА_1  після того, як вийшла заміж в спірному домоволодінні не проживала, після прийняття спадщини  в ньому постійно також не проживає, тільки самочинно проводить ремонті та будівельні роботи.

          Відповідач ОСОБА_2 проти позову ОСОБА_1 заперечувала, позов ОСОБА_6 визнала, надала судові аналогічні пояснення.

          Відповідач ОСОБА_4 проти позову ОСОБА_1 заперечувала, проти позову ОСОБА_6 не заперечувала та пояснила судові, що проживає в спірному будинку все життя, ОСОБА_8 купив у ОСОБА_7 частину спірного будинку, тому вони постійно проживають в цьому будинку як співвласники. ОСОБА_1 після того, як вийшла заміж в спірному будинку не проживала. Тільки після смерті свої матері ОСОБА_7 вона почала ремонті роботи, розламала вбиральню та сарай, які будували ОСОБА_8, пошкодила їм дах, стіни. Без дозволу ОСОБА_4 та інших співвласників ОСОБА_1 зробила самочинні прибудови, побудувала гараж, які порушують права всіх співвласників, тому вона категорично заперечувала проти визнання права власності  на самочинне будівництво.

          Представник відповідача ОСОБА_4 –адвокат ОСОБА_16 проти задоволення позову ОСОБА_1 заперечувала, вирішення позову ОСОБА_8 покладала на розсуд суду та пояснила судові, що самочинне будівництво спірного будинку було проведено без відповідного дозволу, з порушенням чинного законодавства. Крім того, самочинне будівництво порушує права та інтереси співвласників, які заперечують проти визнання саме за ОСОБА_1 права власності на ці побудови.

          Представник Харківської міської ради  в судове засідання не з»явився з невідомих суду причин, про день та час слухання справи повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення судової повістки, про причини неявки суд не сповістив.

          Суд, вислухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, вважає позови ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

          Як встановлено в судовому засіданні право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 зареєстровано на ім»я : ОСОБА_1 - ј частина, ОСОБА_2 - 1/8 частина, ОСОБА_3 –3/8 частини, ОСОБА_4 –ј частина на підставі рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2005 року / т. 1 а. с. 6-8, 14/.

          Відповідно до технічного паспорту, виданого на ім»я ОСОБА_1 14.07.2005 року та довідки КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», крім будинку літ. Г-1, право власності на який зареєстровано у встановленому законом порядку, на території домоволодіння АДРЕСА_1 є самочинні побудови, а саме житловий будинок літ. «Б-1», 1965 року побудови, прибудови літ «б», «б2», 1965 року побудови, прибудова «б4»(Б1-1), 2001 року побудови, а також льох літ «Е», 1943 року побудови, сарай літ. «С», 2003 року побудови, які не підлягають оцінці, та гараж літ. «Ш», 2003 року побудови. / т.1 а .с. 14, 30-35/.

          В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 послалася на те, що житловий  будинок літ «Б-1»та прибудови «б», «б2»були побудовані у 1965 році її матір»ю ОСОБА_7 за участю позивачки. Відповідачі факт участі позивачки у будівництві  цього будинку та прибудов до нього оспорювали, оскільки на час будівництва позивачці було 14 років, тому вона ні фізично, ні матеріально не могла приймати участі в  будівництві.

          ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 померла, цей факт не заперечували сторони в судовому засіданні. Під час свого життя за період з 1965 року по 2002 рік ОСОБА_7 право власності на житловий будинок літ «Б-1»та прибудови до нього «б», «б2» у встановленому на той час порядку за собою не визнала, у зв»язку із чим дотепер  вищевказаний житловий будинок та прибудови до нього вважаються самочинними.

Відповідно до п. 4 прикінцевих та перехідних положень ЦК України / в редакції 2004 року/ щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов»язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Враховуючи, що цивільні відносини, щодо яких виник спір, виникли до набрання чинності Цивільним Кодексом України в редакції 2004 року, але продовжують існувати до цього часу, суд вважає за необхідне застосувати  положення самого цього Кодексу.

Згідно до ст. 376 ЦК України житловий будинок будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належного затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.  Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника /користувача/ земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Таким чином, обов’язковими умовами для визнання судом права власності на самочинно збудоване нерухоме майно у вигляді житлового будинку є надання земельної ділянки у встановленому порядку саме під будівництво такого будинку, наявність відповідного дозволу на будівництво, виданого органами місцевої влади, а також належно затверджений проект будівництва.

Відповідно до 26  Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»№ 3038-У1 від 17 лютого 2011 року з наступним змінами та доповненнями, право  на  забудову  земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування   та   будівництво   об'єктів    здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:    1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення   проектної   документації   та  проведення її експертизи;  3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

          Пунктом 9 розділу 5 «Прикінцеві положення»вищезазначеного закону передбачено, що прийняття в експлуатацію збудованих до 31 грудня 2009 року
індивідуальних житлових  будинків,  садових,   дачних будинків,  господарських будівель і споруд, прибудов до них,  збудовані  без  дозволу на виконання будівельних робіт і заяви про прийняття в експлуатацію здійснюється безоплатно інспекціями державного архітектурно-будівельного  контролю  за  результатами   технічного обстеження  будівельних  конструкцій  та  інженерних  мереж  таких об'єктів за наявності документа,  що посвідчує право власності  чи користування земельною ділянкою,  на якій розміщений такий об'єкт, протягом  30  днів  з  дня  подання  заяви.

Статтею 31 п. 9 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»від 21 травня 1997 року передбачено, що органи місцевого самоврядування надають відповідно до Закону надають містобудівні умови і обмеження забудови земельних ділянок, приймають участь у прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів у порядку та у випадках, встановлених законом.

Позивачами ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_6  не надано судові доказів того, що ОСОБА_7 була надана земельна ділянка у встановленому порядку саме під будівництво самочинного будинку літ «Б-1»та прибудов до нього, про те, що ОСОБА_7 отримала відповідний дозвіл на будівництво, виданий органами місцевої влади, а також про те, що самочинне будівництво велося на підставі належно затвердженого проекту, а після закінчення будівництва – житловий будинок та прибудови до нього були прийняті в експлуатацію.

У зв’язку із чим суд вважає, що вимоги ОСОБА_1, а також ОСОБА_5 та ОСОБА_6 щодо визнання за ОСОБА_7 права власності в порядку забудови на самочинно збудовані житловий будинок літ «Б-1», прибудови до нього літ. «б», «б2», розташовані по АДРЕСА_1 задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкоємцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися  внаслідок його смерті.

Судом встановлено, що на момент смерті ОСОБА_7 не мала ніяких прав та обов»язків щодо житлового будинку літ «Б-1», прибудов літ «б», «б2», розташованих на території домоволодіння АДРЕСА_1 у зв’язку із відсутністю у неї права власності на вказане майно.  Тому суд вважає, що  підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на цей житловий будинок та прибудови до нього у порядку спадкування за законом після смерті її матері ОСОБА_7  відсутні.

Суд також вважає, що вимоги ОСОБА_1 щодо визнання за нею права власності на здійснені нею самочинне будівництво,  а саме прибудову літ. «Б1-1»(«б4»), сарай літ. «С», льох літ. «Е»та гараж літ. «Ш»також задоволенню не підлягають,  оскільки позивачкою порушено встановлений законом порядок будівництва об’єктів нерухомості. Позивачкою не надано судові доказів, що їй була надана земельна ділянка у встановленому порядку саме під будівництво прибудови до житлового будинку та надвірних будівель, про отримання відповідного дозволу на будівництво, виданого органами місцевої влади, а також про те, що самочинне будівництво велося на підставі належно затвердженого проекту, а після закінчення будівництва у встановленому законом порядку було прийнято в експлуатацію.

Крім того, суд звертає увагу, що будівництво житлової прибудови літ. «Б1-1»(«б4») здійснено не на території домоволодіння АДРЕСА_1, а  на земельної ділянці, яку самостійно захвачено з території  домоволодіння АДРЕСА_2. Також діючим законодавством передбачено, що самочинне будівництво не повинно порушувати права інших осіб. В судовому засіданні ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 пояснили судові, що згоди на самочинне будівництво ОСОБА_1 не надавали, це будівництво порушує їх права та інтереси, оскільки ОСОБА_1 здійснила будівництво на земельній ділянці, яка перебуває у загальному  користуванні, чим порушила права відповідачів на користування нею. Крім того, зазначили, що льох літ. «Е»було побудовано ще у 1943 році і позивачка його не будувала.

Враховуючи, що у суда відсутні підстави для визнання за ОСОБА_1 права  власності на самочинні побудови, в тому числі в порядку спадкування, суд вважає, що підстави для збільшення її ідеальної частки та перерозподілу ідеальних часток усіх співвласників спірного домоволодіння відсутні.     

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку, або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

В судовому засіданні позивачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 послалися на те, що 31 серпня 1976 року між їх батьком ОСОБА_8 та ОСОБА_7 відбувся договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_7 продала, а ОСОБА_8 купив три кімнати в житловому будинку літ. «Б-1»та в прибудови літ. «б», а саме приміщення 7-2, 7-3, 7-4.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом ( нікчемний правочин).  

При розгляді цього спору судом встановлено, що ОСОБА_7 не була власницею житлового будинку літ «Б-1»та прибудов до нього «б», «б2», тому не мала права розпоряджатися цим майном, а саме продавати, дарувати або  здавати в оренду. Тому підстав для визнання дійсною угоди, укладеної 31 серпня 1976 року щодо передачі права власності на вказане майно іншій особі, у суда нема, оскільки між ОСОБА_7, яка  не була суб»єктом права власності, та ОСОБА_8 було укладено нікчемний правочин.

Відповідно до  ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

Оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову ОСОБА_8 щодо визнання за ОСОБА_8  права власності на 18/100 частин спірного домоволодіння.

Крім того, у суда відсутні підстави для визнання за ОСОБА_5 та ОСОБА_6  права власності за кожним на 9/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті їх батька ОСОБА_8, оскільки ОСОБА_8 не набув ніяких прав та обов»язків щодо частини житлового будинку літ «Б-1», прибудов літ «б», «б2», тому спадкування в даному випадку законом не передбачене.  

При цьому  суд вважає за можливе не застосовувати  наслідків спливу позовної  давності, оскільки при розгляді цього спору судом встановлено, що ОСОБА_5 народилася у 1976 році, ОСОБА_6 –1986 році. Внаслідок свого неповнолітнього віку   вважали, що їх батьки є власниками частини спірного будинку, оскільки знали про це з їх слів, вони зареєстровані в цьому будинку, постійно в ньому проживають, тобто позивачі добросовісно помилялись щодо належності спірного будинку. Про порушення  своїх прав дізналися, коли ОСОБА_1, отримавши у 2005 році  право на частину спірного домоволодіння у порядку спадкування, стала вимагати від них виселення з будинку та  звернулася до суду і  заявила свої права на весь будинок в цілому, тому суд вважає, що в даному випадку не було порушено строки позовної давності.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 10, 60, 212, 214-215 ЦПК України, ст. ст. 2, 215, 216, 256, 267, 316-319, 325, 328, 657, 1216,  п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ОСОБА_7 права власності в порядку забудови на житловий будинок літ. «Б-1»з прибудовами «б»та «б2», розташований в домоволодінні АДРЕСА_1 - відмовити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання  права власності на житловий будинок літ. «Б-1»з прибудовами літ «б»та «б2»,  розташований по АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року –відмовити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання  права власності на самочинно збудовані  прибудову літ. «Б1-1»до житлового будинку літ. «Б-1», сарай літ. «С», льох літ. «Е», гараж літ. «Ш»,  розташовані по АДРЕСА_1  –відмовити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про збільшення ідеальної частки та перерозподіл ідеальних часток співвласників домоволодіння АДРЕСА_1  –відмовити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання за ОСОБА_7 права власності в порядку самочинного будівництва на приміщення 7-4, 7-3, 7-2, 7-1 в  житловому будинку літ. «Б-1», прибудові літ «б», розташованих у в домоволодінні АДРЕСА_1 - відмовити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання дійсним договору купівлі-продажу частини житлового будинку літ. «Б-1»в домоволодінні АДРЕСА_1 укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 - відмовити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання права власності за ОСОБА_8 на 18/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 –відмовити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання права власності за кожним по 9/100 частин  домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8  – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області через районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги.

          Суддя                                                                                        В.А. Журавель