РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"15" вересня 2006 р. | Справа № 6/162-2111 |
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Руденка О.В.
Розглянув справу
за позовом Козівської міжрайонної державної податкової інспекції, вул. Грушевського, 48, смт. Козова, Козівський район, Тернопільська область, 47600
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька зернова компанія", с. Яструбове, Козівський район, Тернопільська область, 47661 2. Приватного підприємства "Багро", вул. Грушевського, 8, м. Скалат, 48851
про визнання недійсним договору купівлі- продажу.
За участю представників сторін:
позивача: не з'явився;
відповідача 1: Авдєєнко В.В., довіреність б/н, від 04.05.06р.,
відповідача 2: Жук А.В., довіреність б/н, від 09.01.06р.
Суть справи:
Козівська міжрайонна державна податкова інспекція звернулась в господарський суд Тернопільської області з позовом до відповідача –1, товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька зернова компанія”, відповідача –2, приватного підприємства "Багро", про визнання недійсним господарського зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі –продажу укладеного в усній формі, з підстав та наслідками передбаченими ч.1 статті 208 Господарського кодексу України.
В судовому засіданні представником позивача позовні вимоги підтримано в повному обсязі. На думку податкового органу, оспорюване господарське зобов'язання суперечить інтересам держави, укладене за наявності умислу на ухилення від сплати податків зі сторони одного із його учасників, а саме приватного підприємства „Багро”.
У відзивах на позов та згідно з поясненнями повноважних представників, відповідачі позовні вимоги заперечили, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими.
Розгляд справи судом неодноразово відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах.
Представникам сторін роз'яснено належні їм права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.
За відсутності відповідного клопотання технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи учасників спору, оцінивши представлені докази в їх сукупності господарський суд встановив :
Органом державної податкової служби проведена позапланова виїзна документальна перевірка з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ „Галицька зернова компанія" за наслідками проведених фінансово-господарських операцій з приватним підприємством „Багро” за період з 01.01.2003 р. по 31.12.2005 р.
За результатами дослідження представлених відповідачем -1 документів посадовими особами контролюючого органу з'ясовано, що між ТОВ „Галицька зернова компанія" та ПП „Багро" укладено правочин в усній формі, на виконання умов якого приватне підприємство 07.10.2005 року продало товариству з обмеженою відповідальністю „ленту транспортерну 60 см. та електродвигун 11 кВт" на загальну суму 4260 грн.
На підтвердження виконання умов даного договору, сторонами були складені та оформлені:
- ПП „Багро” - видаткова накладна №6 від 07.10.2005 р. та податкова накладна №6 від 07.10.2005 р.;
- ТОВ „Галицька зернова компанія" - прибутковий касовий ордер №160 від 07.10.2005 р.
На підставі виданої ПП "Багро" податкової накладної №6 від 07.10.2005р., ТОВ „Галицька зернова компанія" віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за жовтень 2005 р. суму ПДВ в розмірі 710 грн.
Враховуючи, що, сума податку на додану вартість, яка була зазначена у податковій накладній №6 від 07.10.2005 р. ПП „Багро" не була включена до складу податкового зобов'язання з податку на додану вартість, то вказана сума, на думку податкового органу, не може бути віднесена іншою стороною, в даному випадку ТОВ „Галицька зернова компанія" до складу податкового кредиту з ПДВ.
А зважаючи на те, що результати виконання договору купівлі –продажу не відображені у бухгалтерському та податковому обліку Продавця, то правочин, на переконання контролюючого органу, укладений юридичною особою ( ПП „Багро”) з метою приховування доходів від оподаткування.
Оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін у засіданні, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Статтею 174 ГК України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору.
Відповідно до ст. 207 Господарського Кодексу України господарське зобов'язання, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Правові наслідки недійсності такого зобов'язання викладенні в ч. 1. ст. 208 ГК України, де зазначено, що у разі, коли господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, у разі наявності наміру в однієї з сторін, усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Таким чином, необхідними умовами для визнання недійсними господарських зобов'язань, є укладання договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.
Суд при вирішенні спору враховує, що сам по собі оспорюваний правочин не є таким що суперечить інтересам держави та суспільства; товарно –матеріальні цінності придбані відповідачем –1 за договором не виключені законом із цивільного обороту, на торгівлю ними не вимагалась ліцензія, як не було і інших обмежень стосовно їх купівлі –продажу.
Поряд із цим, системний аналіз законодавства, що регламентує спірні правовідносини, дає підстави стверджувати, що наявність умислу у сторін (або однієї із сторін) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного правочину і суперечність його мети інтересам держави та суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків, в тому числі і у вигляді безпідставного отримання прибутків (доходу) та ухилення від сплати податків, обов'язкових платежів до бюджету та до державних цільових фондів від результатів своєї діяльності.
При цьому суд констатує, що контролюючим органом не зазначено жодної із наведених вище обставин, на підтвердження того, що виконуючи 07.10.05 року (в момент вчинення) умови правочину, сторони діяли з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства.
Доводи ж контролюючого органу про те що такою обставиною являються відомості поданої приватним підприємством „Багро" за жовтень 2005 р. ( період виникнення та виконання контрагентами договірних зобов'язань) до контролюючого органу декларації по податку на додану вартість із зазначеними у ній нульовими показниками, ( копія декларації та довідка ДПІ у Підволочиському районі №4855/23 від 04.09.2006 р. в матеріалах справи), суд вважає такими, що не відповідають вимогам процесуального закону про належність доказів, з огляду на наступне.
Підпунктом 7.2.8. пункту 7.2 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” платників податку зобов'язано вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону.
Наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 р. № 166 (у редакції наказу від 15 червня 2005 р. № 213), що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 червня 2005 р. за № 702/10982, затверджено форму податкової декларації та Порядок заповнення та подання податкової декларації по податку на додану вартість. Вказаним нормативним документом обумовлено, що дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника.
В силу статті 9 Закону України „ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку ( стаття 3 Закону).
В той же час, із акту перевірки від 10.03.2006 року, довідки Підволочиського РВ УМНС України в Тернопільській області від 17.10.2005 року, та пояснень представника відповідача -2 наданих у судовому засіданні, слідує що 13.10.2005 року внаслідок пожежі в офісі ПП "Багро", поряд з іншим, знищені всі первинні документи складені підприємством і направлені йому контрагентами у жовтні 2005 року, в тому числі і оформлені за результатами оспорюваної господарської операції.
За таких обставин, суд погоджується із доводами представника відповідача-2 у судовому засіданні, що причиною подання до податкового органу декларації з податку на додану вартість за жовтень 2005 року із нульовими показниками, являлась відсутність у приватного підприємства первинних документів, за даними яких можна було б сформувати відомості декларації з ПДВ за жовтень 2005 року, яка спричинена обставинами непереборної сили, а не метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.
Щодо невиконання відповідачем -2 вимог ДПІ, викладених у листі від 26.10.2005 року, яким приватне підприємство зобов'язано у 10 - ти денний термін відновити втрачені документи, то суд констатує, що у разі невиконання платником податків законних вимог контролюючого органу, суб'єкт господарювання може бути притягнений до відповідальності у порядку та спосіб, що визначені нормативно-правовими актами України, які ці правовідносини регламентують, а не шляхом застосування до нього публічно-правових санкцій згідно із ст.208 ГК України.
При цьому суд враховує, що в силу ст.ст. 32-34 ГПК України на податковому органі лежить обов'язок доказування факту наявності правопорушень контрагентами договору. Всупереч вказаних норм, належних та допустимих доказів, які б підтверджували протиправні дії з боку відповідачів державною податковою інспекцією суду не представлено, обставини, з якими закон пов'язує визнання господарських зобов'язань недійсними і настання певних юридичних наслідків для сторін, у встановленому порядку позивачем не доведено, а відтак в позові контролюючому органу слід відмовити.
Згідно з ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати не стягуються.
На підставі наведеного, керуючись ст. 4-3, 33, 43, 44, 49, 64, 75, 82-85 ГПК України, суд,
ВИРІШИВ:
В задоволенні позовних вимог відмовити.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення " 29 " вересня 2006 року через місцевий господарський суд.
Суддя О.В. Руденко