П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 29.01.2008 р.                                                                                                     № 11/164 

Головуючий Суддя  Винокуров К.С.

Судді : Кочан В.М.

 Цвіркун Ю.І.

Секретар Давиденко Д.В.

Представники:

Від позивача:                   

Від відповідача:         

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Служби безпеки України про визнання неправомірним рішення про відмову виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 36-місячного грошового забезпечення за останньою штатною посадою на день звільнення, встановлену статтею 29 Закону України «Про Службу безпеки України» та стягнення 50 000,00 гривень моральної шкоди.

Ухвалою суду від 06.11.2007 року відкрито провадження в адміністративній справі за зазначеним позовом та призначено попереднє судове засідання на 11.12.2007 р.

Під час проведення підготовчого провадження судом було витребувано від осіб, які беруть участь у справі документи та інші матеріали, прийнято рішення про проведення попереднього судового засідання та повідомлено сторін про необхідність надання до суду доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень.

Ухвалою суду від 11.12.2007 р. закінчене підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду в колегіальному складі суду на 29.01.2008 р.

Позивач підтримав позов у повному обсязі. Під час судового розгляду уточнив позовні вимоги і вказав, які саме рішення Відповідача вважає неправомірними -це рішення, оформлені листами № 21/5-к-27 від 31.05.2007 р. та 21/5-к-47 від 31.07.2007 р. щодо відмови виплатити одноразову грошову допомогу Позивачу.

В обґрунтування своїх вимог Позивач посилався на ст. 29 Закону України «Про Службу безпеки України», якою передбачено виплату одноразової грошової допомоги у разі інвалідності, що настала в період проходження служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, пов'язаного з виконанням службових обов'язків.

Позивач вважає, що відмова Відповідача по виплаті йому одноразової грошової допомоги у разі інвалідності є неправомірною, оскільки 50-відсоткова втрата працездатності була встановлена йому з 30 жовтня 2006 року, тобто ще до звільнення з військової служби, а тому він має право на виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 36-місячного грошового забезпечення за останньою посадою відповідно до статті 29 Закону України «Про Службу безпеки України»та до підпункту 2 пункту 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2007 р. № 284.

Крім того, Позивач стверджує, що безрезультатна переписка з керівництвом СБ України, неповажливе ставлення до нього призвели до нервових розладів, підвищення тиску, погіршення загального стану його здоров'я, в зв'язку з чим просить стягнути з Відповідача 50 тисяч гривень відшкодування моральної шкоди.  

Представник Відповідача подав заперечення проти позовних вимог, де зазначив, що Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2007 р. № 284 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році»регламентуються порядок та умови виплати грошової допомоги особам, інвалідність яких настала у 2006 році.

Відповідач посилається на п. 30 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.1992 р. № 83, п. 7 Порядку організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.04.1994 р. № 221, згідно з якими датою встановлення інвалідності вважається день надходження до медико-соціальної експертної комісії документів, необхідних для огляду хворого. Оскільки Позивачем було подано до Служби безпеки України довідку до акту огляду МСЕК № 009543, в якій йому встановлено ІІІ групу інвалідності з 31.01.2007 року, Відповідач вважає своє рішення цілком правомірним та таким, що повністю відповідає вимогам чинного законодавства України.  

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення Позивача і представників Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1-генерал-майор запасу Служби безпеки України, звільнений з військової служби в органах Служби безпеки України за станом здоров'я згідно наказу Голови СБ України від 04.12.2006 року № 1863-ос та цим же наказом виключений зі списків особового складу.

30 жовтня 2006 року  Позивачу була встановлена військово-медичною комісією госпіталю ВМУ СБУ 50-відсоткова ступінь втрати працездатності, що підтверджується копією свідоцтва про хворобу № 385/4947. В свідоцтві також вказано, що захворювання пов'язані з проходженням військової служби.

У відповідності до Порядку організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 221 від 04.04.1994 р. направлення для огляду хворого у МСЕК видається лікарсько-консультаційною комісією (ЛКК) відповідного лікувально-профілактичного закладу за формою, затвердженою МОЗ, після клінічних досліджень, що підтверджують стійкий чи необоротний характер захворювання. Співробітниками Військово-медичного госпіталю СБ України документи для розгляду МСЕК і проведення огляду Позивача на комісії (Спеціалізованої кардіологічної медико-соціальної (експертної) комісії) були передані лише через три місяці після встановлення захворювання -31.01.2007 року.

При цьому, у пункті 24 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 83 від 22.02.1992 року зазначено, що відповідальність за якість медичного обстеження, своєчасність і обґрунтованість направлення громадян на медико-соціальну експертизу покладається на керівника лікувально-профілактичного закладу, а датою встановлення інвалідності вважається день надходження до медико-соціальної експертної комісії документів, необхідних для огляду хворого (п. 30).

Позивачу була видана довідка до акта огляду МСЕК серії № КБ-1 № 009543, згідно з якою йому була встановлена ІІІ група інвалідності з 31.01.2007 р. по причині захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби.

У пункті 12 Порядку організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності передбачено, що причинний зв'язок інвалідності колишніх військовослужбовців з виконанням інших обов'язків військової служби встановлюється МСЕК на підставі документів військово-лікувальних закладів, зокрема, свідоцтва про хворобу.

Згідно з ч. 2 ст. 29 Закону України «Про Службу безпеки України», у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю Служби безпеки України під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, пов'язаного з виконанням службових обов'язків, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

21.02.2007 р. Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова № 284, якою затверджений порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році.

У відповідності до п. 2 цієї постанови грошова допомога виплачується:

1) військовослужбовцям (у разі заподіяння їм під час виконання обов'язків військової служби каліцтва без встановлення групи інвалідності) у розмірі 36-місячного грошового забезпечення;

2) військовослужбовцям (у разі настання інвалідності в період проходження військової служби) та особам, звільненим з військової служби (у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з військової служби чи внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби), у розмірі:

48-місячного грошового забезпечення - інвалідам I групи;

42-місячного грошового забезпечення - інвалідам II групи;

36-місячного грошового забезпечення - інвалідам III групи.

Пунктом 5 Постанови № 284 встановлено, які документи військовослужбовець або особа, звільнена з військової служби, подає для призначення та виплати грошової допомоги у разі заподіяння каліцтва чи настання інвалідності.

10.04.2007 року Позивач звернувся з рапортом до В.о. Голови Служби безпеки України, в якому порушив питання про виплату йому одноразової грошової допомоги на підставі ст. 29 Закону України «Про Службу безпеки України»та п. 2 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, оскільки фактично було встановлено, що інвалідність, яка йому встановлена МСЕК, настала в період проходження військової служби і ще до звільнення Позивача.  

Відповідач надіслав на адресу Позивача лист № 21/5-к-27 від 31.05.2007 р., в якому відмовив Позивачу у задоволенні його вимог по виплаті допомоги з огляду на те, що відсутні правові для виплати на даний час і порадив звернутись до МСЕК з проханням внести зміни в довідку до акту МСЕК № 009543 з зазначенням дати настання інвалідності -30 жовтня 2006 року.

Таким чином, Відповідач самостійно визнав факт настання інвалідності Позивача у 2006 році. По суті, зазначення у довідці дати встановлення інвалідності 31.01.2007 року є прикрою помилкою, допущеною при затримці (близько 3 місяців) оформлення документів для передачі їх до МСЕК.

На друге звернення Позивача Фінансово-економічною службою Служби безпеки України була надана відповідь від 31.07.2007 р. № 21/5-к-47 знову з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України № 284 щодо неможливості здійснити виплати, оскільки на даний час відсутні порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги особам, інвалідність яким встановлена у 2007 році. 

Аналізуючи зміст наведених нормативно-правових актів, суд приходить до висновку, що вимоги Позивача є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відносини, що склалися між позивачем та відповідачем є публічно-правовими відносинами, виходячи із змісту ст. 3 та п. 2 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»соціальний захист військовослужбовців -діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Враховуючи те, що позивач перебував на військовій службі як різновиді публічної служби, він наділений державою певним правовим статусом, який поєднує в собі сукупність визначених прав та обов'язків, а крім того певними соціальними благами (пільгами, гарантіями тощо).

У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації, які не можуть бути скасовані чи призупинені без їх рівноцінної заміни.

Нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, аналізуючи зміст наведених нормативно-правових актів, суд приходить до висновку, що нормою Закону України «Про службу безпеки України» (ст. 29) безпосередньо передбачено право на отримання одноразової грошової допомоги у разі інвалідності, що настала в період проходження служби, а постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 21.02.2007 р. встановлюється тільки порядок таких виплат. При чому, твердження Відповідача про те, що Позивач не підпадає під дію Постанови № 284 не приймається судом до уваги, з огляду на те, що єдиною підставою для встановлення інвалідності Позивачу було безпосередньо захворювання, пов'язане з проходженням військової служби, про яке військово-медичною комісією госпіталю ВМУ СБУ зазначене у свідоцтві про хворобу 30.10.2006 року. Таким чином, фактично інвалідність Позивача настала вже в 2006 році згідно з свідоцтвом про хворобу від 30.10.2006 р., а лише документально оформлена довідкою МСЕК в 2007 році.

Одночасно з цим, слід зазначити, що відсутність нормативно-правового акту, який врегульовує порядок виплати одноразової грошової допомоги у разі інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталась у 2007 році, не може бути підставою для відмови у її виплаті у випадку звернення особи, яка беззаперечно має таке право, надане їй законом в силу особливого правового та соціального статусу і яке не може бути відчужене від неї без зміни цілісності правового статусу.

Відносно позовної вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 50 тисяч моральної шкоди, суд погоджується з позицією представника Відповідача, яка базується на положеннях пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». Оскільки Позивачем не зазначено, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується, позовні вимоги про стягнення моральної шкоди визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності його рішення, яке полягає у відмові виплатити Позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 36-місячного грошового забезпечення за останньою посадою.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в частині визнання неправомірними рішення Відповідача про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги Позивачу в розмірі 36-місячного грошового забезпечення за останньою посадою. Крім того, суд, керуючись ст. 11 КАС України, з метою повного захисту прав та інтересів Позивача у сфері публічно-правових відносин, виходить за межі позовних вимог і вважає за необхідне прийняти рішення про зобов'язання Відповідача здійснити виплату одноразової грошової допомоги Позивачу в розмірі 36-місячного грошового забезпечення за останньою штатною посадою на день звільнення, встановлену статтею 29 Закону України «Про Службу безпеки України».

Керуючись ст.ст. 11, 71, 94, 160-163, 167, 254 КАС України, адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Визнати протиправними рішення Служби безпеки України, як суб'єкта владних повноважень, від 31.05.2007 р. № 21/5-к-27, від 31.07.2007 р. № 21/5-к-47 про відмову виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 36-місячного грошового забезпечення за останньою штатною посадою на день звільнення, встановлену статтею 29 Закону України «Про Службу безпеки України».

3.          Зобов'язати Службу безпеки України здійснити виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 36-місячного грошового забезпечення за останньою штатною посадою на день звільнення, встановлену статтею 29 Закону України «Про Службу безпеки України».

4.          Стягнути з рахунків Державного бюджету України на користь ОСОБА_1(паспорт НОМЕР_1) 3,40 грн. (три гривні 40 коп.)

судових витрат.

5.          В іншій частині позову відмовити.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий суддя                                                                                   К.С. Винокуров

Судді                                                                                                     В.М. Кочан

                                                                                                    Ю.І. Цвіркун