ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2008 р. | № 2-29/7037.1-2007 (2-22/3142-2006) |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Грейц К.В., |
суддів: | Бакуліної С.В., |
Глос О.І. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги | ВАТ “Укртелеком” в особі Кримської філії |
на постанову | від 17.10.2007 року Севастопольського апеляційного господарського суду |
у справі господарського суду | № 2-29/7037.1-2007 Автономної Республіки Крим |
за позовом | Відкритого акціонерного товариства “Укртелеком” в особі Кримської філії ВАТ “Укртелеком” |
до | 1. Багатофункціонального сільськогосподарського кооперативу “Саки”; 2. Суб’єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Зінченко Наталі Олександрівни |
про | визнання права власності на майно, визнання недійсними договорів та витребування майна |
в судовому засіданні взяли участь представники : |
від позивача: | Качан С.М. (довіреність № 1368 від 30.01.2008р.) |
від відповідача-1: від відповідача-2: | не з’явились не з’явились |
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Башилашвілі О.І.) від 09.08.2007 року, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду (головуючий суддя –Лисенко В.А., судді –Градова О.Г., Маслова З.Д.) від 17.10.2007 року, у справі
№ 2-29/7037.1-2007 в задоволенні позову відмовлено.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.13, 41 Конституції України, ст.ст.3, 13, 328, 388, 346, 347, 525, 526, 530 ЦК України, ст.193 ГК України, ст.ст.4, 43, 84 ГПК України.
Відзиву на касаційну скаргу відповідачі не надіслали.
Відповідачі по справі не скористалися наданим процесуальним правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача, який підтримав викладені в ній доводи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Арбітражного суду Автономної Республіки Крим від 29.04.1998 року у справі № 2449-5/98 були задоволені вимоги Сакського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Кримського республіканського державного підприємства електрозв’язку “Кримтелеком”, правонаступником якого є позивач, до Колективного сільськогосподарського підприємства “Саки”, правонаступником якого є БСК “Саки”, про стягнення 42 307,79 грн.
07.08.2001 року до Господарського суду Автономної Республіки Крим надійшло подання Сакського міжрайонного прокурора про зміну способу та порядку виконання рішення у справі № 2449-5/98 від 29.04.1998 року.
Ухвалою від 20.09.2001 року у справі № 2449-5/98 суд замінив позивача по справі на Відкрите акціонерне товариство “Укртелеком”, відповідача - на БСК “Саки”, звернув стягнення на майно БСК “Саки” на суму заборгованості у розмірі 42 307,79 грн.
19.08.2003 року між позивачем та БСК “Саки” була укладена мирова угода у рамках справи № 2449-5/98.
Ухвалою від 04-13.11.2003 року у справі № 2-10/2449-5/98 Господарський суд Автономної Республіки Крим затвердив вказану мирову угоду, відповідно до якої на виконання рішення Арбітражного суду Автономної Республіки Крим від 24.04.1998 року та ухвали Господарського суду Автономної Республіки Крим від 20.09.2001 року БСК “Саки” мав передати позивачу стійки ІКМ - апаратуру уплотнення, яка працює за принципом тимчасового розподілення каналів з імпульсно-кодовою модуляцією, яка призначена для організації зв’язку між АТСКЕ “Квант” БСК “Саки” та Центральною АТС м. Саки, для чого використовуються 2 полукомплекти, конструктивно розташованих на стійках та працюючих по з’єднувальним смугам; з’єднувальні смуги, довжиною 2,815 км по кабелю КСПП 1x4x0,9 прокладеному у кабельній каналізації на ділянці від ЦАТС м. Саки до ЦИНАО, що належать позивачу, а на ділянці від ЦІАОСГ до контори БСК “Саки”, що належать останньому; кабельну каналізацію двоканальну з азбестових та поліетиленових труб діаметром 100,150 та 200 мм, обладнану типовими колодязями ККС-3 довжиною 1390 м; кабель ТПП 30x2x0,5, довжиною 1837 м, прокладений у кабельній каналізації, що належить частково боржнику, частково стягувачу для влаштування телефонного зв’язку від ЦАТС м. Саки до абонентів стягувача, що знаходяться на території с. Горіхове в рахунок погашення боргу МСК “Саки” у сумі - 1307,79грн.
Мирова угода не була виконана, тобто майно, про передачу якого сторони домовились в ній, в подальшому було частково продано, а частково передано на зберігання відповідачці-2, фізичній особі –підприємцю Зінченко Наталії Олександрівні.
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання права власності на майно, яке є предметом мирової угоди, визнання угод купівлі-продажу та передачі на зберігання цього майна, укладених відповідачами, недійсними на підставі ст.ст.203, 215 ЦК України, зазначаючи, що з моменту звернення стягнення на майно боржника, останній не мав повного обсягу дієздатності щодо розпорядження ним. Витребування майна у відповідача-2, який є набувачем майна, обґрунтоване посиланням на ст.660 ЦК України. Визнання за позивачем права власності на спірне майно останнім обґрунтоване посиланням на ст.ст.11, 525, 526, 509, ст.ст.133, 202, 203, 316, 317 ГК України.
Колегія суддів вважає, що попередні інстанцій дійшли правомірного висновку про відмову у позові в частині позовних вимог про визнання права власності на майно, яке є предметом затвердженої судом мирової угоди, укладеної позивачем з відповідачем-1.
Так, згідно ст.392 ЦК України метою використання позову про визнання права власності є усунення невизначеності відносин власності щодо індивідуально визначеного майна. Такий позов є речово-правовим, вимоги якого звернені не до відповідача, а до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на відповідне майно.
Умовою задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів, що підтверджують його право власності на майно. ЦК, визначивши, що власник здійснює право власності своїм майном на свій розсуд, водночас не визначає конкретних доказів, якими останній повинен підтверджувати своє суб’єктивне право. Такими доказами згідно з нормами процесуального законодавства України (ст.32 ГПК України) є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність обставин, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Підтверджувати наявність у позивача права власності на майно в суді можуть правовстановлювальні документи. Перелік таких документів щодо нерухомого майна наведено у додатку 1 до п.2.1 “Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно”.
Задовольняючи позов суди правомірно виходили із того, що затверджена судом мирова угода не є правовстановлювальним документом, який підтверджує право власності позивача на спірне майно. Затверджена судом мирова угода є процесуальною формою закінчення провадження у справі без прийняття рішення. За мировою угодою зобов’язання сторін по первісному зобов’язанню припиняються за домовленістю про заміну його новим зобов’язанням між тими ж сторонами (новація) (ст.604 ЦК України).
Цивільні відносини за договором (мировою угодою) про зобов’язання передати річ в погашення наявного грошового боргу ЦК, іншими актами цивільного законодавства та договором не врегульовані, тому, виходячи з принципу аналогії (ст.8 ЦК України), за своєю правовою природою підпадає під регулювання нормами інституту “Купівля-продаж”.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст.334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Звідси висновок, що право власності у особи, яка відмовилась передати річ, на цю річ не припиняється, а у особи, якій річ має бути передана, відповідно, не виникає. Наявним є лише факт порушення стороною зобов’язання передати річ. Отже, об’єктивно, відповідач-1 мав повний обсяг цивільної дієздатності щодо розпорядження речами, які є предметом позову.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується і з висновком судів стосовно відсутності підстав для визнання спірних угод недійсними з мотивів, викладених у позовній заяві.
Як вбачається з приписів ст. 665 ЦК України, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред’явити продавцеві вимоги відповідно до статті 620 цього Кодексу.
У разі невиконання боржником обов’язку передати кредиторові у власність або у користування річ, визначену індивідуальними ознаками, кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов’язання. Кредитор втрачає право на витребування у боржника речі, визначеної індивідуальними ознаками, у разі, якщо ця річ вже передана третій особі у власність або в користування. Якщо річ, визначену індивідуальними ознаками, ще не передано, переважне право на її одержання має той з кредиторів, зобов’язання на користь якого виникло раніше, а коли це неможливо визначити, кредитор, який першим пред’явив позов (ст.620 ЦК України).
З встановлених судами обставин справи вбачається, що по-перше, речі, визначені індивідуальними ознаками, які є предметом спору, на момент пред’явлення позову вже були передані відповідачем-1 відповідачу-2; по-друге, позивач з остаточними вимогами про витребування саме від відповідача-1 спірних речей, визначених індивідуальними ознаками, не звертався.
Також, ст.660 ЦК України, в якій йдеться про обов’язки покупця і продавця у разі пред’явлення третьою особою позову про витребування товару, не є нормою закону, яка регулює правовідносини щодо витребування майна від його набувача. Позивач на конкретні норми матеріального закону та обставини, які б давали йому право вимагати витребування на власну користь спірного майна від відповідача-2, не послався. Крім того, як відзначалось вище, вся позиція позивача в даній справі ґрунтується на тому, що він вважає себе власником спірного майна, права якого порушуються наявністю угод, укладених особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності. Помилковість такої позиції обґрунтована вище.
Колегія суддів погоджується з висновком судів стосовно того, що наявність ухвали Господарського суду Автономної Республіки Крим про зміну способу виконання рішення зі стягнення грошової суми на задоволення вимог за рахунок майна від 20.09.2001 року у справі № 2449-5/98, не є фактичним зверненням стягнення за рахунок конкретних активів боржника на які він з цього часу втрачає права власника.
Касаційний суд не бере до уваги доводи касаційної скарги, що спірне майно на момент вчинення спірних угод не було виведено із податкової застави, тому БСК “Саки” був обмеженим у розпорядженні ним, оскільки це є довід на захист інтересів податкових органів, а відповідно до приписів ст.1 ГПК України особа звертається до господарського суду за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтрересів.
Враховуючи наведене постанова Севастопольського апеляційного господарського суду є законною і обґрунтованою, а касаційна скарга такою, що ґрунтується на помилковому тлумаченні положень чинного законодавства України.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст. 1119, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ВАТ “Укртелеком” в особі Кримської філії на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.10.2007 року у справі № 2-29/7037.1-2007 залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.10.2007 року у справі № 2-29/7037.1-2007 –без змін.
Головуючий-суддя | К.Грейц |
С у д д і | С.Бакуліна О.Глос |