КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.07.2011 № 16/5026/497/2011
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Моторного О.А.
Кошіля В.В.
при секретарі: Парубець А.В.
за участю представників:
від позивача - не з’явились,
від відповідача - не з’явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства „УкрТрансЛінії” на рішення Господарського суду Черкаської області від 24.05.2011 року (суддя Спаських Н.М.)
за позовом Суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_2
до Приватного підприємства „УкрТрансЛінії”
про стягнення 36 120,38 грн., -
ВСТАНОВИВ:
Суб’єкт підприємницької діяльності – фізична особа ОСОБА_2 (далі - позивача) звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Приватного підприємства „УкрТрансЛінії” (далі – відповідач) про стягнення боргу за надані послуги перевезення вантажів в сумі 36 120,38 грн., з яких 34 500,00 грн. плата за здійснення перевезення, 1 620,38 грн. 3% річних за прострочення розрахунків на підставі договірних стосунків сторін.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 24.05.2011 року позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Приватного підприємства „УкрТрансЛінії” на користь Суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_2 - борг за надані послуги перевезення вантажів в сумі 34 500,00 грн., 187,12 грн. 3% річних, 346,87 грн. державного мита та 226,56 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Приватне підприємство „УкрТрансЛінії” звернулось із апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду Черкаської області скасувати повністю та прийняти по справі нове рішення, яким у задоволенні позову Суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_2 до Приватного підприємства „УкрТрансЛінії” про стягнення боргу – відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2011 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено її розгляд на 05.07.2011 року.
Представник позивача відзив на апеляційну скаргу не надав, що відповідно до ч. 1 ст. 96 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.
Представники сторін у судове засідання, призначене на 05.07.2011 року, не з’явились, про причин неявки не повідомили, хоча всі учасники судового процесу про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
Колегія суддів з’ясувавши причини неявки представників сторін та вручення їм ухвал про прийняття до провадження апеляційної скарги, вирішила розглянути справу за відсутності представників сторін.
Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
У період з 2007-2009 роки між відповідачем та позивачем існували господарські договірні відносини, які базувалися на письмових договорах перевезення вантажів, що укладались між сторонами щорічно засобами факсимільного зв’язку.
Спір по справі виник у звязку з тим, що позивач на користь відповідача надав послуги з перевезення вантажів на загальну суму 34 500,00 грн., проте відповідач за надані послуги перевезення не розрахувався, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість у розмірі 34 500 грн.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилався на договір транспортного експедирування вантажних перевезень № ПП-0035/09 від 03.01.2009 року, за яким перевізник зобов’язався надати відповідачу транспортні послуги, а саме, власним автотранспортом здійснити перевезення мінеральної води на підставі разового договору – заявки на перевезення вантажу, завірено печаткою та підписом довірених осіб з обох сторін, який є невід’ємною частиною договору.
Наявна в матеріалах справи ксерокопія примірника договору транспортного експедирування не може бути належним доказом по справі, оскільки оригінал даного договору не був наданий сторонами ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції.
Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції сам договір не передбачає, що сторони довіряють факсо- чи ксерокопіям цього договору і на цей договір (його реквізити) відсутні посилання у первинних документах, на які посилається позивач, як на підставу своїх позовних вимог.
При цьому в п. 2.2. ксерокопії договору від 03.01.2009 року прямо передбачено, що перевезення вантажу виконується лише на підставі разового договору-заявки на перевезення вантажу, завіреного печаткою та підписом довірених осіб з обох боків і разовий договір-заявка є невід’ємною частиною договору.
Надані позивачем у справу первинні документи стосуються перевезень, здійснених у травні-червні 2009 року і під ці перевезення сторони не надали оформлених разових заявок на перевезення.
Згідно наявної в матеріалах справи копії одного разового договору-заявки за березень 2009 року (а.с. 78), як пояснив позивач, що станом на березень 2009 року заявки оформлялися і виконувалися, а потім виконання договору від 03.01.2009 року було фактично припинено через ненадання заявок з боку відповідача.
В зв'язку із неможливість надати суду договір № ПП-00035/09 про перевезення вантажів (договір транспортного експедирування вантажних перевезень № ПП -00035/09 від 03.01.2009 року), позивач у позовній заяві також вказав і на оформлення договірних стосунків між сторонами у спрощений спосіб.
Суд першої інстанції частково задовольняючи позов виходив з того, що оскільки оригіналу договору від 03.01.2009 року у сторін не існує, на первинних документах на перевезення вантажів, які надав позивач на обґрунтування позову, відсутні посилання конкретно на цей договір і відповідач не зміг надати суду свої ж разові договори-заявки на перевезення вантажу в рамках виконання договору, то суд вважає не доведеним з боку жодної із сторін те, що договірні відносини між сторонами базуються на умовах договору транспортного експедирування вантажних перевезень № ПП -00035/09 від 03.01.2009 року, а тому у відповідача існує заборгованість перед позивачем у розмірі 34 500 грн. за надані послуги перевезення на підставі домовленості сторін, оформленої у спрощений спосіб.
Апеляційний господарський суд переглядаючи рішення суду першої інстанції в порядку ст. 101 ГПК України погоджується з висновком суду першої інстанції, про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
У відповідності до ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до товарно – транспортних накладних серія 10ААА № 576950 від 24.05.2009 року; 02АБЖ № 115566 від 03.06.2009 року; 02АБЖ № 258563 від 13.06.2009 року; 02АБЖ № 258702 від 20.06.2009 року; 02АБК № 973960 від 28-29.06.2009 року; 02АБК № 188211 від 07.07.2009 року позивач здійснив перевезення мінеральної води.
Факт належного виконання вказаних перевезень підтверджується актом передання товарів на відповідальне зберігання № МС-П-0000005134 від 04.05.2009 року; актом прийняття виконаних робіт від 27.05.2009 року підписаний сторонами та кріплений печатками; акт прийняття виконаних робіт від 03.06.2009 року підписаний сторонами та кріплений печатками; актом передання товарів на відповідальне зберігання № МС-П-0000006119 від 3.06.2009 року; актом прийняття виконаних робіт від 15.06.2009 року підписаний сторонами та ;кріплений печатками; актом прийняття виконаних робіт від 22.06.2009 року підписаний сторонами та скріплений печатками; актом передання товарів на відповідальне зберігання № МС-П-0000006871 від 29.06.2009 року; актом прийняття виконаних робіт від 30.06.2009 року підписаний сторонами та скріплений печатками; актом передання товарів на відповідальне зберігання № МС-П-0000007408 від 07.07.2009 року; акт прийняття виконаних робіт від 07.07.2009 року підписані сторонами та скріплений печатками.
На підставі наданих перевезень позивач направляв відповідачу рахунки № 51 від 27.05.2009 року на суму 6 300,00 грн.; № 53 від 03.06.2009 року на суму 6 300,00 грн.; № 57 від 15.06.2009 року на суму 5 000,00 грн.; № 58 від 22.06.2009 року на суму 6 300,00 грн.; № 62 від 30.06.2009 року на суму 5 000,00 грн.; № 66 від 07.07.2009 року на суму 5 600,00 грн. Загальна вартість наданих послуг перевезення становить 34 500,00 грн.
Не отримавши, оплату наданих послуг, позивач направив Приватному підприємству „УкрТрансЛінії” та Публічному акціонерному товариству „Індустріальні та дистрибуційні системи” претензію № 1/2010 від 22.10.2010 року (а.с. 46), в якій просив обох респондентів розібратися між собою, хто буде сплачувати за надані послуги перевезення та оплатити їх на суму 34 500,00 грн. Претензія була вручена уповноваженому представнику Приватного підприємства „УкрТрансЛінії” 18.11.2010 року.
Оскільки чинне законодавство не встановлює конкретної форми вимоги, яка пред’являється боржнику в порядку ст. 530 ЦК України коли строк виконання зобов’язання не визначений, то суд вважає, що дану претензію можна вважати вимогою, направленою відповідачу в порядку ст. 530 ЦК України.
За умови ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначення або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитором має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Таким чином, відповідач повинен був оплатити послуги перевезення до 25.11.2011 року, але не зробив цього.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин, відповідно до п. 1 ст. 193 ГК України, повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 34 500 грн., оскільки строк виконання зобов’язання настав та відповідачем не заперечується, що послуги перевезення позивачем надавалися на його користь та акти виконаних робіт ним були підписані.
Позивач також просить стягнути із відповідача в порядку ст. 625 ЦК України 1 620,38 грн. 3% річних.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Колегія суддів, дослідивши розрахунок позивача 3% річних в розмірі 1 620,38 грн. погоджується з висновком суду першої інстанції, що він є невірним, оскільки право на стягнення боргу та платежів по ст. 625 ЦК України виникає у позивача лише з 25.11.2010 року, коли закінчився строк виконання претензії від 22.10.2010 року.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 3 % річних у розмірі 187,12 грн., за таким розрахунком ( 34 500 х 3% : 365 х 66 днів).
Щодо заяви відповідача про застосування до вимог позивача строк позовної давності та відмовити йому у задоволенні позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції вважає, що до правовідносин сторін підлягає до застосування спеціальна норма про строк позовної давності — ч. 5 ст. 315 ГК України про те, що для пред’явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк, а не загальна - про річний строк позовної давності за правилами п. 6 ч. 2 ст. 258 ЦК України (загальна норма).
Колегія суддів, відхилила доводи апеляційної скарги відповідача про те, що ксерокопія договору транспортного експедирування вантажних перевезень № 1111-00035/09 від 03.01.2009 року доводить існування між сторонами договірних стосунків і встановлює строк виконання зобов’язання по розрахунках: не пізніше 15 банківських днів з дати підписання сторонами акту виконаних робіт по кожному окремому перевезенню ( п. 5.2 договору).
Оскільки договірні стосунки між сторонами були оформлені у спрощений спосіб і строк виконання зобов’язання не був визначений, то право на захист свого порушеного права у позивача виникає з часу прострочення оплати відповідачем претензії - з 26.11.2010 року, а позовна давність триває шість місяців - до 26 травня 2011 року.
Позов було пред’явлено суду 09.03.2011 року, а тому шестимісячний строк позовної давності позивачем пропущено не було.
На підставі викладеного, суд першої інстанції обґрунтовано частково задовольнив вимоги позивача – щодо примусового стягнення з відповідача на користь позивача 34 500,00 грн. боргу за надані послуги з перевезення вантажів та 187,12 грн. як 3% річних в порядку ст. 625 ЦК України, а в решті вимог позову відмовлено повністю через безпідставність нарахування коштів до стягнення.
За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об’єктивно з’ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга Приватного підприємства „УкраТрансЛінії” не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Черкаської області від 24.05.2011 року у справі № 16/5026/497/2011 не підлягає скасуванню.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв’язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Відповідно до викладеного, керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Приватного підприємства „УкраТрансЛінії” залишити без задоволення, рішення Господарського суду Черкаської області від 24.05.2011 року у справі № 16/5026/497/2011 - без змін.
Матеріали справи № 16/5026/497/2011 повернути до Господарського суду Черкаської області.
Головуючий суддя Шапран В.В.
Судді Моторний О.А.
Кошіль В.В.