УКРАЇНА
Господарський суд
Житомирської області
_________________________________________
______________________________________________________________________
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Від "06" липня 2011 р. Справа № 15/5007/71/11
Господарський суд Житомирської області у складі:
Судді Кравець С.Г.
при секретарі Пастощук О.А.
за участю представників сторін
від позивача: ОСОБА_1, представника за довіреністю від 30.11.2010р.,
від відповідача: ОСОБА_2, представника за довіреністю від 10.01.2011р.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Компанія Інгвар" (м.Полтава)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ємільчинська гірничопромислова компанія" (с.Куліші Ємільчинського району Житомирської області)
про стягнення 63286,28 грн.
В порядку ст. 77 ГПК України, в судовому засіданні 30.06.2011р. оголошувалась перерва до 06.07.2011р.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “Компанія Інгвар” звернулось до господарського суду з позовом про стягнення на свою користь з Товариства з обмеженою відповідальністю “Ємільчинська гірничопромислова компанія” 63286,28грн., з яких 11937,21грн. - 3% річних та 51349,07грн. інфляційних.
Представник позивача в судовому засіданні 30.06.2011р. позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні 30.06.2011р. проти вимог позивача заперечив з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву (а.с. 40-42). Також, відповідачем подано клопотання за вих. №52/1 від 23.06.2011р. про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності (а.с. 43-45). Заперечуючи проти позову відповідач наголошує на пропуску позивачем строку позовної давності щодо позовних вимог з посиланням на пункт 6.1. договору, викладений в редакції п. 1. додаткової угоди №1 до договору про виконання робіт по монтажу і пусконаладці обладнання ВАТ "Дробмаш" №23/06 СУ від 23.06.2008р., яким передбачено штраф за прострочення оплати за виконані роботи більше ніж на 30 днів у розмірі 23% від суми несплати.
З метою надання представниками сторін додаткових доказів по справі, в судовому засіданні було оголошено перерву до 06.07.2011р.
Після перерви, в судовому засіданні 06.07.2011р. представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав письмові заперечення на відзив на позовну заяву (а.с. 63-64).
Відповідач проти позову заперечив, просив застосування до спірних правовідносин строки позовної давності.
В судовому засіданні 06.07.2011р. судом було оглянуто матеріали справи №18/854 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Компанія Інгвар" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ємільчинська гірничопромислова компанія" про стягнення 156000,00грн.
Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, господарський суд,
ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Житомирської області від 30.08.2010р. у справі №18/854 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство “Компанія Інгвар” до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ємільчинська гірничопромислова компанія" про стягнення 156000,00грн. боргу на підставі договору на виконання робіт №23/06 СУ від 23.06.2008р. (а.с. 58-59).
Відповідно до частини 2 статті 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 30.08.2010р. у справі №18/854 встановлено, що 23 червня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство “Компанія Інгвар” (виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ємільчинська гірничопромислова компанія" (замовник, відповідач) укладено договір на виконання робіт №23/06СУ, за умовами якого (п.1.1 договору) замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання по виконанню робіт з монтажу та пусконаладці обладнання, поставленого по договору №23/06ДСУ від 23.06.2008р. (а.с. 54-57).
Вартість робіт, здійснених виконавцем складає 780000,00грн. (п.3.1 договору).
Пунктом 3.2 договору сторони встановили, що авансовий платіж у розмірі 80% замовник сплачує після підписання даного контракту протягом 15 банківських днів, залишкові 20% - після підписання Акта приймання - здачі виконаних робіт протягом 5 банківських днів.
На виконання умов договору відповідач сплатив позивачу авансовий платіж у розмірі 80%, що складає суму 624000,00грн., та підтверджується банківською випискою за 21.07.2008р. (а.с. 51).
В свою чергу, позивач у повному обсязі виконав для відповідача роботи по монтажу та пусконаладці обладнання.
Факт виконання позивачем робіт по монтажу та пусконаладці обладнання та прийняття робіт відповідачем підтверджується актом приймання здачі робіт від 04.11.2008р. (а.с. 49).
Однак, відповідач в порушення умов договору не сплатив позивачу в передбачений умовами договору 5-ти денний строк після підписання Акта приймання-здачі виконаних робіт решту 20% від суми договору, що складає 156000,00грн.
Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, за останнім утворилась заборгованість за виконані роботи в сумі 156000,00грн.
З посиланням на норми ст. 11, ч.ч.1,2 ст.ст. 509, 525, 526, 629, 837 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, рішенням від 30.08.2010р. у справі №18/854 господарський суд стягнув з ТОВ "Ємільчинська гірничопромислова компанія" на користь ТОВ "Науково-виробниче підприємство “Компанія Інгвар” основний борг в сумі 156000,00грн. та судові витрати.
Зазначене рішення сторонами не оскаржувалось та вступило в законну силу 07.10.2010р.
На виконання рішення від 30.08.2010р. господарським судом 07.10.2010р. видано наказ №18/854 (а.с.60).
Як вбачається з позовної заяви, позивач посилаючись на встановлені рішенням господарського суду Житомирської області від 30.08.2010р. у справі №18/854 обставини, просить стягнути з відповідача 11937,21грн. - 3% річних та 51349,07грн. інфляційних, нарахованих відповідно до вимог ст.625 ЦК України за неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором №23/06 СУ від 23.06.2008р. на суму заборгованості 156000,00грн.
Відповідач проти позовних вимог заперечив. Вважає, що позивач заявив до стягнення штрафні санкції, до вимог про стягнення яких застосовується позовна давність в один рік. Зокрема представник відповідача зазначає, що днем коли Товариство з обмеженою відповідальністю “Науково виробниче підприємство “Компанія Інгвар” довідалось або могло довідатись про порушення свого права по отриманню суми штрафу від Товариства з обмеженою відповідальністю “Ємільчинська гірничопромислова компанія” є 12.12.2008р., а тому строк позовної давності сплинув 12.12.2009р., про застосування якого заявлене клопотання №52/1 від 23.06.2011р.
Розглядаючи питання щодо правомірності та обґрунтованості заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача 11937,21грн. - 3% річних та 51349,07грн. інфляційних нарахованих, господарський суд враховує наступне.
Нормою ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Зокрема, як уже зазначалось, рішенням господарського суду Житомирської області від 30.08.2010р. у справі №18/854 встановлено, що відповідач - ТОВ "Ємільчинська гірничопромислова компанія" взяті на себе зобов'язання за договором на виконання робіт № 23/06 СУ від 23.06.2008р. щодо проведення з позивачем - ТОВ Науково-виробниче підприємство “Компанія Інгвар” розрахунків на суму 156000,00грн. не виконав, у зв'язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість в сумі 156000,00грн.
Згідно з п.п. 3.1., 3.2 договору № 23/06 СУ від 23.06.2008р. вартість робіт здійснених виконавцем (позивачем) складає 780000,00грн. Умови платежу - авансовий платіж в розмірі 80% виконавець сплачує після підписання договору на протязі 15 (п'ятнадцяти) банківських днів, решту 20% - після підписання Акту приймання-здачі виконаних робіт на протязі 5 (п'яти) банківських днів.
З урахуванням підписання 04.11.2008р. сторонами акту приймання-здачі виконаних робіт по договору №23/06СУ від 23.06.2008р. (а.с. 49) та погоджених сторонами строків остаточних розрахунків - 5 банківських днів після підписання Акта приймання-здачі виконаних робіт, відповідач мав сплатити позивачу 156000,00грн. (20% від суми договору) в строк до 11.11.2008р.
Проте, матеріали справи свідчать про те, що на час розгляду даної справи, відповідач заборгованість перед позивачем в сумі 156000,00грн. не погасив.
Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У відповідності до ч.2 вказаної статті, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, положення частини 2 статті 625 ЦК України, надають позивачу право вимагати від відповідача сплати інфляційних та 3% річних за весь період прострочення, а саме до повного погашення заборгованості.
Так, чинне цивільне законодавство вимагає виконувати зобов’язання належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, в тому числі у встановлений договором строк (статті 526, 530 Цивільного кодексу України).
Глава 50 Цивільного кодексу України регулює підстави припинення зобов’язання. Такими підставами, в тому числі є його виконання, проведене належним чином.
Прийняття судом рішення про стягнення боргу не припиняє зобов’язання, а неможливість виконання боржником грошового зобов'язання не звільняє останнього від відповідальності (частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України).
Слід зазначити, що доводи відповідача з приводу пропуску позивачем строку позовної давності щодо позовних вимог, з посиланням на пункт 6.1. договору в редакції додаткової угоди №1 від 01.12.2008р. до договору №23/06СУ, яким передбачено штраф за прострочення оплати за виконані роботи більше ніж на 30 днів у розмірі 23% від суми несплати, - є безпідставними, з огляду на те, що вимога про стягнення штрафу, обумовленого сторонами у договорі, позивачем взагалі не заявлялась.
Водночас, скорочений строк позовної давності (1 рік) не може бути застосовано до вимог про стягнення інфляційних та 3% річних, оскільки вони не є штрафними санкціями (неустойкою, штрафом, пенею). Правова природа інфляційних та 3% річних, як самостійного способу захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, є іншою.
Штраф, пеня є самостійними способами захисту цивільних прав і видами забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань.
Зі змісту ж статті 625 Цивільного кодексу України вбачається, що сплата трьох процентів річних, яка встановлена за неналежне виконання грошових зобов’язань, за своїм правовим характером є платежем за користування грошовими коштами, тобто є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов’язань, а інфляційні фактично є відшкодуванням втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляції.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 07.11.2007р. по справі №20/99.
Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення, зокрема, неустойки (штрафу, пені).
Виходячи з того, що 3% річних та інфляційні нарахування за своєю правовою природою не являються штрафними санкціями, тому до вимог про їх стягнення застосовується загальна позовна давність - три роки.
Відповідно до ст.260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст.253 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст.254 ЦК України, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
Відповідно до ч.5 ст.261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом, за виконані позивачем підрядні роботи по договору №23/06СУ від 23.06.2008р. на суму 156000,00грн. (20% від суми договору) відповідач мав провести розрахунки в строк до 11.11.2008р. Отже, перебіг строку позовної давності, у тому числі щодо нарахування інфляційних та 3% річних, розпочався з 12.11.2008р., а закінчується 11.11.2011року. Позивач до суду звернувся 31.05.2011р. (а.с.36), тобто в межах трирічного строку позовної давності.
З огляду на наведене, клопотання відповідача про застосування до позовних вимог строків позовної давності задоволенню не підлягає.
Як встановлено судом, на час розгляду справи відповідач заборгованість перед позивачем в сумі 156000,00грн. не погасив.
З наданого позивачем розрахунку суми позову (а.с.5), вбачається, що за прострочку відповідачем зобов'язання щодо сплати 156000,00грн. позивачем нараховано відповідачу 3% річних в сумі 11937,21грн. за період з 12.11.2008р. по 01.06.2011р.
Перевіривши проведенні позивачем нарахування 3% річних, з урахуванням встановлених рішенням господарського суду Житомирської області від 30.08.2010р. у справі № 18/854 обставин та строків у які відповідач мав провести з позивачем розрахунки, господарський суд вважає, що правомірним є нарахування 3% річних за визначений позивачем період в сумі 11948,28грн., які нараховано на суму заборгованості 156000,00грн.
Таким чином, позовні вимоги ТОВ “Науково-виробниче підприємство “Компанія Інгвар” про стягнення на свою користь з відповідача 3% річних підлягають задоволенню в сумі 11937,21грн., яку заявлено позивачем, оскільки зазначена сума є меншою, ніж обґрунтовано нарахована.
Відповідно до наведеного розрахунку інфляційних (а.с. 5), позивач просить стягнути з відповідача інфляційні в сумі 51349,07грн., нараховані за період з листопада 2008 року по квітень 2011 року.
При проведені перевірки правомірності здійснених позивачем нарахувань інфляційних, господарський суд приймає до уваги, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. При цьому, слід мати на увазі, що індекс інфляції має нараховуватись в наступному місяці за місяцем, в якому мав бути здійснений платіж.
Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 24.11.2010р. у справі №21/108-10, від 29.12.2010р. у справі № 33/149-10, від 02.02.2011р. у справі №11/233/10).
Отже, перевіривши проведені позивачем нарахування інфляційних, господарський суд встановив, що правомірними є вимоги позивач про стягнення з відповідача інфляційних в сумі 48284,80грн., нарахованих за період з грудня 2008 року по квітень 2011 року на суму заборгованості 156000,00грн.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення на свою користь з відповідача інфляційних підлягають частковому задоволенню в сумі 48284,80грн. У задоволенні позову в частині стягнення 3064,27грн. інфляційних слід відмовити.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Всупереч наведеним вище нормам відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача.
Враховуючи викладене, господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають частковому задоволенню. З відповідача підлягає стягненню на користь позивача 11937,21грн. - 3% річних та 48284,80грн. інфляційних. В решті позову суд відмовляє.
Судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони пропорційно, у відповідності до ст. 49 ГПК України.
На підставі ст.ст. 509, 525, 526, ч. 2 ст. 625 ЦК України, ч. 1 ст. 173, ч. 1 ст. 193 ГК України та керуючись ст.ст. 32, 33, 34, ч. 2 ст. 35, ст.ст. 43, 49, 82 –85 ГПК України, господарський суд,
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ємільчинська гірничопромислова компанія" (11243, с.Куліші Ємільчинського району Житомирської області, вул. Шевченка, 25, код ЄДРПОУ 34547145)
на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково виробничого підприємства компанії "Інгвар" (36021, м.Полтава, вул.Алмазна, 4, кв. 247-А, код ЄДРПОУ 31316757):
- 11937,21грн. - 3% річних,
- 48284,80грн. -інфляційних,
- 602,22грн. витрат по сплаті державного мита,
- 224,57грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Кравець С.Г.
Повний текст рішення підписано: "08" липня 2011 року.
Віддрукувати: 3 прим.:
1 - до справи,
2 - позивачу,
3 - відповідачу.