У Х В А Л А

06 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 757/55832/21-ц

провадження № 61-3028 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - Кабінет Міністрів України,

відповідачі: ОСОБА_1 , акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Кабінету Міністрів України та акціонерного товариства комерційного банка «ПриватБанк» на постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року

в складі колегії суддів: Вербової І. М., Невідомої Т. О., Нежури В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року Кабінет Міністрів України звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_1 , акціонерного товариства комерційного банка «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) про застосування наслідків недійсності договору, визнання відсутніми прав та обов`язків за договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 21 грудня 2016 року відповідно

до статті 41-1Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та постанови Кабінету Міністрів України

від 18 грудня 2016 року № 961 «Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи» Держава Україна набула право власності на 100 відсотків акцій АТ КБ «ПриватБанк».

Зазначене відбулося внаслідок реалізації процедури виведення неплатоспроможного банка АТ КБ «ПриватБанк» з ринку за участі держави

на підставі пункту 5 частини другої статті 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», тобто шляхом продажу неплатоспроможного банка інвестору. Відтак, у даний правовідносинах держава також виступає інвестором.

Відповідно до статті 113 Конституції України та статті 1 Закону України

«Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України - це вищий колегіальний орган у системі органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України, що керується у своїй діяльності Конституцією України, законами України і актами Президента України та реалізує завдання, функції та повноваження, покладені на нього чинним законодавством.

Згідно з абзацом четвертим частини першої статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України здійснює відповідно до закону управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами, делегує в установленому законом порядку окремі повноваження щодо управління зазначеними об`єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та відповідним суб`єктам господарювання; подає Верховній Раді України пропозиції стосовно визначення переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації. Тобто, Кабінет Міністрів України у відносинах із державним банком діє не лише як акціонер, а насамперед, як спеціально уповноважений державний орган, наділений повноваженнями з управління майно державного банка як об`єкта державної власності.

Статутом АТ КБ «ПриватБанк», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05 червня 2019 № 594 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2019 № 712) визначено, що АТ КБ «ПриватБанк» є державним банком. Отже, будь-які фінансові зобов`язання АТ КБ «ПриватБанк» безпосередньо впливають на права єдиного акціонера та інвестора банка, яким є держава в особі Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України вказував, що у жовтні 2021 року у процесі реалізації функцій вищого органу управління банка стало відомо про існування зобов`язання АТ КБ «ПриватБанк» перед ОСОБА_1 за договором про поточний депозитний вклад від 06 липня 1995 року № 1005682105, укладеним між комерційним банком «ПриватБанк» (далі - КБ «ПриватБанк»), в особі керуючого Луганською філією

КБ «ПриватБанк» Кудрявцева В. І., та ОСОБА_1 (вкладник), за умовами якого останній вніс до каси банка кошти у розмірі 900 000 000,00 карбованців строком

на чотири роки з моменту укладення договору, із щомісячним нарахуванням

за річною процентною ставкою 220 %.

Перевіркою встановлено, що зобов`язання банка за вказаним договором станом на 21 грудня 2016 року (дата набуття державою права власності на акції банка) не обліковувалися за його балансовими та/або позабалансовими рахунками.

За інформацією банка ОСОБА_1 звернувся до іноземного суду - Земельного суду Франкфурт-на-Майні (нім. - Landgericht Frankfurt am Main) (Федеративна Республіка Німеччина), із клопотанням про визнання та виконання рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 29 березня 2012 року, постанови Апеляційного суду Луганської області від 10 липня 2012 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 листопада 2012 року у справі № 2-737/12 за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банка «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про визнання договору продовженим та таким, що має юридичну силу, зобов`язання повернути суму вкладу, якими позов ОСОБА_1 частково задоволено.

Загальний розмір коштів, які ОСОБА_1 просить повернути внаслідок нібито невиконання умов договору про поточний депозитний вклад від 06 липня

1995 року № 1005682105, за розрахунками позивача, складає майже 3 000 000 000,00 Євро.

Права Кабінету Міністрів України як вищого органу управління банка порушені внаслідок неузгодження правовідносин із ОСОБА_1 , оскільки в результаті розгляду судом іноземної юрисдикції заяви ОСОБА_1 відбудеться зменшення чистого прибутку банка, розміру дивідендів, та, як наслідок, зменшення коштів, що зараховуються до Державного бюджету України.

Внаслідок законодавчих змін протягом 2014-2020 років Закон України

«Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» доповнено статтею 41-1,

яка врегульовує питання виведення неплатоспроможного банка з ринку за участю держави. Станом на 21 грудня 2016 року редакція цієї статті містила

абзац дев`ятий частини шостої, у якому зазначено: «У разі виявлення зобов`язань банка перед іншими особами, що не обліковувалися за балансовими та/або позабалансовими рахунками банка на момент набуття права власності на акції банка державою, правочини, за якими виникають такі зобов`язання, вважаються нікчемними, а зобов`язання не підлягають виконанню банком». Аналогічне правило міститься у частині шістнадцятій цієї статті у редакції, чинній на момент звернення до суду з цим позовом (жовтень 2021 року).

Ураховуючи, що статтею 41-1Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» установлено нікчемність правочину, що не обліковується

на рахунках банка, а також, посилаючись на положення частини другої статті 215 та статті 216 ЦК України, Кабінет Міністрів України вважав, що у цих правовідносинах повинні застосовуватися наслідки недійсності нікчемного правочину, зокрема договору про поточний депозитний вклад від 06 липня 1995 року № 1005682105, а саме визнання такими, що не підлягають виконанню всіх зобов`язань АТ КБ «ПриватБанк» за цим договором.

Дії ОСОБА_1 , спрямовані на стягнення коштів за нікчемним правочином, завдають істотних збитків акціонеру банка. При цьому такі дії здійснені вже після проведення процедури виведення неплатоспроможного банка з ринку за участю держави відповідно до положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

З урахуванням наведеного, Кабінет Міністрів України просив суд:

- застосувати наслідки недійсності (нікчемності) договору про поточний депозитний вклад від 06 липня 1995 року № 1005682105, укладеного

між КБ «ПриватБанк», в особі керуючого Луганською філією КБ «ПриватБанк» Кудрявцева В. І., та ОСОБА_1 , шляхом визнання такими, що не підлягають виконанню, всіх зобов`язань АТ КБ «ПриватБанк» за цим договором;

- визнати відсутнім у ОСОБА_1 права вимагати від АТ КБ «ПриватБанк» виконання всіх зобов`язань за договором про поточний депозитний вклад

від 06 липня 1995 року № 1005682105;

- визнати відсутнім у АТ КБ «ПриватБанк» обов`язку виконувати зобов`язання

за договором про поточний депозитний вклад від 06 липня 1995 року

№ 1005682105.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 30 червня 2022 року

в складі судді Матійчук Г. О. позов Кабінету Міністрів України задоволено.

Застосовано наслідки недійсності договору про поточний депозитний вклад

від 06 липня 1995 року № 1005682105, укладеного між КБ «ПриватБанк»

та ОСОБА_1 , шляхом визнання такими, що не підлягають виконанню, всіх зобов`язань АТ КБ «ПриватБанк» за договором про поточний депозитний вклад

від 06 липня 1995 року № 1005682105.

Визнано відсутнім у ОСОБА_1 права вимагати від АТ КБ «ПриватБанк» виконання всіх зобов`язань за договором про поточний депозитний вклад

від 06 липня 1995 року № 1005682105.

Визнано відсутнім в АТ КБ «ПриватБанк» обов`язку виконувати зобов`язання

за договором про поточний депозитний вклад від 06 липня 1995 року

№ 1005682105.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 21 грудня 2016 року Держава Україна набула право власності на акції АТ КБ «ПриватБанк» у порядку статті 41-1Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», якою врегульовано питання виведення неплатоспроможного банка з ринку за участю держави.

Проаналізувавши зміст абзацу дев`ятого частини шостої статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на момент набуття 21 грудня 2016 року державою права власності на акції банка, - станом

на 19 листопада 2016 року), районний суд зробив висновок про наявність у ній прямої вказівки на нікчемність певної категорії правочинів, укладених банком

із третіми особами, за ознакою (умовою) відсутності в обліку банка (за його балансовими та/або позабалансовими рахунками) зобов`язань за такими правочинами саме на момент набуття державою права власності на акції банка.

Факт того, що зобов`язання АТ КБ «ПриватБанк» перед ОСОБА_1

за договором про поточний депозитний вклад від 06 липня 1995 року

№ 1005682105 не обліковувалися за балансовими та/або позабалансовими рахунками банка підтверджується відповідними доказами, зокрема: витягами

з розширеного балансу Луганської філії КБ «ПриватБанк» станом на 30 листопада 2016 року та 30 грудня 2016 року, довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 24 листопада 2021 року № 20.1.0.0.0/7-196571, випискою із відкритих карткових рахунків стосовно залишків по рахункам за період із 01 січня 2000 року по 31 грудня

2016 року, а також висновком експерта від 18 листопада 2021 року № 007-21, складеним судовим експертом-економістом приватного підприємства «Консалтингова група «Арго-Експерт» Тихоненко І. П. на підставі договору

від 27 серпня 2021 року № 210827-001 та листа товариства з обмеженою відповідальністю «Астерс Консалт», яке діє в інтересах АТ КБ «ПриватБанк»,

від 25 серпня 2021 року щодо проведення судово-економічної експертизи в рамках цивільної справи, у якому зазначено про відсутність документального підтвердження обліку по балансовим рахункам АТ КБ «ПриватБанк» зобов`язань банка перед ОСОБА_1 за договором про поточний депозитний вклад

від 06 липня 1995 року № 1005682105 станом на 30 листопада 2016 року, 21 грудня 2016 року та 31 грудня 2016 року. Ці обставини визнаються АТ КБ «ПриватБанк»

та не заперечуються ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції дійшов висновку про нікчемність договору про поточний депозитний вклад від 06 липня 1995 року № 1005682105 на підставі

абзацу дев`ятого частини шостої статті 41-1Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у зв`язку з чим уважав за потрібне застосувати наслідки недійсності правочину шляхом визнання такими, що не підлягають виконанню, усіх зобов`язань банка за цим договором.

Із цих підстав районний суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Кабінету Міністрів України про визнання відсутнім прав та обов`язків

за договором, які є похідними від вищевказаної позовної вимоги.

Відхиляючи посилання ОСОБА_1 про те, що підстави для визнання нікчемним договору про поточний депозитний вклад від 06 липня 1995 року

№ 1005682105 не існували на момент укладення правочину, а положення

статті 215 ЦК України та статті 41-1Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлюють різний момент існування підстав нікчемності правочинів (у першому випадку - момент укладення договору, а в другому - момент набуття державою права власності на акції банка), районний суд застосував принцип lex specialis (спеціальний закон, спеціальна норма), а також принцип lex specialis derogat generali (закон спеціальний має перевагу над загальним), суть яких зводиться до того, що спеціальна норма має перевагу над загальною. При цьому послався на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду щодо застосування норм права при їх конкуренції, а також відповідні рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) про перевагу норм lex specialis над іншими загальними нормами.

Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальним

по відношенню до інших нормативно-правових актів у спірних правовідносинах.

У цій частині суд урахував постанови Великої Палати Верховного Суду:

від 04 вересня 2019 року у справі № 466/7405/16-ц (провадження № 14-287цс19),

від 15 січня 2020 року у справі № 334/452/18 (провадження № 14-527цс19)

та постанову Верховного Суду від 29 травня 2020 року у справі № 573/1586/17 (провадження № 61-11773св18). У зв`язку з цим, суд надав критичну оцінку посиланням ОСОБА_1 щодо однопредметності Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та ЦК України.

Районний суд уважав, що Кабінет Міністрів України не пропустив позовну давність для звернення до суду з цим позовом, а тому відхилив заяву ОСОБА_1

про її застосування, оскільки про обставини нікчемності договору про поточний депозитний вклад від 06 липня 1995 року № 1005682105 позивачу стало відомо лише у жовтні 2021 року зі звернення ОСОБА_1 до іноземного суду

з клопотанням про визнання та виконання судових рішень у справі № 2-737/2012.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Волкова В. М., задоволено. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 червня 2022 року скасовано

та ухвалено нове судове рішення. У задоволенні позову Кабінету Міністрів України відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, невірно застосував норми матеріального права,

у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для задоволення позову Кабінету Міністрів України.

Договір про поточний депозитний вклад № 1005682105 був укладений 06 липня 1995 року, тоді як Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» доповнено статтею 41-1 лише 12 серпня 2015 року, тобто після укладення правочину, про застосування наслідків недійсності якого просив позивач. Недійсність цього договору не може встановлюватися статтею 41-1

Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з огляду

на незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів. Посилання позивача на вказані положення закону суд уважав помилковими.

Апеляційний суд урахував наявність судових рішень судів першої, апеляційної

та касаційної інстанцій, ухвалених у справі № 2-737/2012, відповідно до яких суди зобов`язали АТ КБ «ПриватБанк» повернути ОСОБА_1 суму вкладу

з нарахуванням процентів згідно з умовами договору (частина четверта статті 82 ЦПК України). Судові рішення набрали законної сили, відтак є обов`язковими

та підлягають виконанню.

Відсутність обліку зобов`язань банка перед ОСОБА_1 за договором

про поточний депозитний вклад від 06 липня 1995 року № 1005682105

за балансовими та/або позабалансовими рахунками банка не свідчить

про нікчемність такого договору. У цій частині судом ураховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 10 квітня 2019 року

в справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19).

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог Кабінету Міністрів України, то у цьому випадку норми про позовну давність

не застосовуються.

Пославшись на положення статей 114, 115 ЦПК України, апеляційний суд

не знайшов підстав для врахування висновків експертів у галузі права, наданих сторонами, оскільки такі висновки не є доказами у справі, вони мають допоміжний (консультативний) характер, а тому суд уважав за необхідне зробити самостійні висновки щодо застосування положень статті 215 ЦК України та статті 41-1

Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб.

Судом ураховано позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, висловлену Конституційним Судом України у рішеннях: від 13 травня 1997 року у справі № 1-зп/1997 про офіційне тлумачення статей 58, 78, 79, 81 Конституції України та статей 243-21, 243-22, 243-25 ЦПК України (у справі щодо несумісності депутатського мандата); від 09 лютого 1999 року у справі

№ 1-рп/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів);

від 05 квітня 2001 року у справі № 3-рп/2001 за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа про податки); від 13 березня 2012 року у справі № 6-рп/2012 за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини першої статті 7, пункту 2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції».

Короткий зміст вимог касаційних скарг

02 березня 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду

від 24 січня 2023 року та залишити в силі рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 червня 2022 року.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови апеляційного суду банк посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини шістнадцятої статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

14 березня 2023 року Кабінет Міністрів України звернувся до Верховного Суду

з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року та залишити в силі рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 червня 2022 року.

Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду Кабінет Міністрів України зазначає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 березня 2023 року та від 14 березня 2023 року касаційні скарги АТ КБ «ПриватБанк» та Кабінету Міністрів України передані на розгляд судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В.

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2023 року задоволено клопотання Кабінету Міністрів України про поновлення строку на касаційне оскарження. Поновлено заявнику строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року. Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України та витребувано матеріали цієї справи з Печерського районного суду міста Києва. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2023 року, після усунення недоліків касаційної скарги, зазначених в ухвалі від 16 березня 2023 року, задоволено клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про поновлення строку на касаційне оскарження. Поновлено заявнику строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року. Відкрито касаційне провадження

за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк». Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2023 року відмовлено в задоволенні клопотання АТ КБ «ПриватБанк» та Кабінету Міністрів України про розгляд справи за участі (з викликом) представників учасників сторін. Призначено справу

до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 26 червня

2023 року справу призначено судді-доповідачеві: Луспенику Д. Д., судді,

які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А., ОСОБА_2.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 липня 2023 року в зв`язку з відставкою судді ОСОБА_2

на підставі повідомлення судді Луспеника Д. Д. від 25 липня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Гулейков І. Ю., Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А.

Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року цю цивільну справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду задля відступу від правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20).

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 29 лютого 2024 року повернуто цивільну справу № 757/55832/21-ц на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду (провадження

№ 14-155цс23).

01 квітня 2024 року справа повернулася до Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду.

Верховний Суд звернувся до Науково-консультативної ради при Верховному Суді стосовно підготовки наукових висновків, які були Верховному Суду надані. Висновки науковців, по суті, є одностайними.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що судом апеляційної інстанції зроблено помилкові висновки по суті вирішення спору та безпідставно

не застосовано статтю 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Принцип незворотності дії законів в часі закріплений у частині першій

статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності

і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Конституційний Суд України в своїх рішеннях, на які послався апеляційний суд, розрізняє особливості застосування принципу незворотності дії в часі законів

до події/факту та до правовідносин, а саме: до події/факту - застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; до правовідносин: які тривалі та виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення - нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання чим чинності; які виникли і закінчилися

до набрання чинності законом або іншим нормативно-правовим актом - такий закон не застосовується.

Аналізуючи принцип дії закону в часі саме в контексті його поширення

на ці правовідносини, необхідно враховувати Рішення Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року у справі № 5-р(I)/2019 за конституційними скаргами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 2, 3 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» від 28 січня 2016 року № 955-VIII зі змінами, відповідно до якого за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Звертає увагу, що спір у цій справі стосується питання поширення дії положень статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»

на правовідносини, які виникли між сторонами за договором про поточний депозитний вклад від 06 липня 1995 року № 1005682105, зокрема на зобов`язання банка, які станом на момент набуття 21 грудня 2016 року державою права власності на акції банка не обліковувалися за його балансовими та/або позабалансовими рахунками.

При цьому, на думку ОСОБА_1 , правовідносини за цим договором досі тривають. Тому на них поширюється дія нових актів законодавства, у тому числі

й Закон України від 16 липня 2015 року № 629-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку», який набрав чинності 12 серпня 2015 року та яким доповнено Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» статтею 41-1.

Апеляційний суд не врахував висновки щодо тлумачення та застосування бланкетної статті 215 ЦК України, наведені у висновку експерта у галузі права, долученого банком.

Вимоги частини першої статті 215 ЦК України (як загальної норми про недійсність правочинів) не застосовується до нікчемних правочинів (нікчемність яких передбачена законом).

Заявник уважає, що відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень статей 215, 216 ЦК України, оскільки стаття 41-1

Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» разом

із нікчемністю встановлює і особливі правові наслідки, які з цього випливають.

Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування відповідних норм права у правовідносинах, пов`язаних із виведенням неплатоспроможного АТ КБ «ПриватБанк» із ринку за участю держави, а саме частини шістнадцятої статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з урахуванням закріпленого у частині першій статті 58 Конституції України принципу незворотності дії законів у часі, та статей 215,

216 ЦК України.

Заявник посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права, зокрема: статті 362 ЦПК України, оскільки судом безпідставно не закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Волкова В. М., так як його повноваження на підписання апеляційної скарги належним чином не підтверджені (в ордері відсутні обов`язкові реквізити); статей 357-359 ЦПК України, оскільки надходження апеляційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, як особи, яка не брала участь у розгляді справи, зобов`язувало суд відкласти розгляд справи за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 до моменту вирішення питання щодо апеляційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Касаційна скарга Кабінету Міністрів України мотивована тим, що судами першої

та апеляційної інстанцій були ухвалені два протилежні за змістом судові рішення, які стосуються застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, нікчемність якого встановлена статтею 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Тому визначення Верховним Судом законодавчої можливості застосування цієї норми права в сукупності зі статтями 203, 215 ЦК України та часових меж такого застосування забезпечить повний, всебічний та об`єктивний розгляд справи та формування єдиної правозастосовчої практики у подібних правовідносинах.

Апеляційним судом неправильно розтлумачено статті 203, 215 ЦК України

та статтю 58 Конституції України.

Вказує, що незастосування судом у спірних правовідносинах наслідків недійсності нікчемного правочину, встановлених статтею 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», призведе до стягнення з державного банка 3 000 000 000,00 Євро, що, в свою чергу, в умовах правового режиму воєнного стану зменшить надходження коштів до державного бюджету у виглядів дивідендів банка.

Норми ЦК України визначають виключно загальні вимоги чинності правочину,

а Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлює спеціальні вимоги, відповідно до яких правочин може вважатися дійсним

або недійсним (нікчемним).

Суд апеляційної інстанції врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у справах, які не є подібними зі справою,

яка переглядається.

Процес реалізації права в частині виведення неплатоспроможного банка з ринку розпочався та завершився під час дії у часі положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», якими встановлено нікчемність правочинів, які не обліковувалися за балансовими та/або позабалансовими рахунками банка на момент набуття державою права власності на акції банка.

Заявник зазначає, що на момент укладення договору про поточний депозитний вклад - 06 липня 1995 року, діяли положення Конституції (Основний Закон) України 1978 року та ЦК Української РСР 1963 року, які не були застосовані апеляційним судом. Більше того, відсутні положення стосовно регулювання чинною Конституцією України правовідносин, які виникли до набрання нею чинності.

Посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права, а саме статей 18, 82, 357-359, 362 ЦПК України. Апеляційний суд безпідставно послався

на наявність преюдиційних обставин, установлених у справі № 2-737/2012, у якій Кабінет Міністрів України не був учасником справи, оскільки не потребують доказуванню тільки ті обставини щодо яких вже було розглянуто спір. Проте у цій справі не розглядалися обставини застосування наслідків нікчемності правочину та їх виникнення. Апеляційний суд не врахував відсутність підтвердження повноважень адвоката Волкова В. М. на представлення інтересів ОСОБА_1 , у тому числі на подання апеляційної скарги. Крім цього, наявність в провадженні суду апеляційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, як особи,

яка не брала участь у розгляді справи, унеможливлювало розгляд апеляційним судом апеляційної скарги представника ОСОБА_1 .

Доводи осіб, які подали відзив на касаційні скарги, додаткові пояснення

У липні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Волков В. М., подав

до Верховного Суду відзив на касаційні скарги Кабінету Міністрів України

та АТ КБ «ПриватБанк», у якому вказує, що судове рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, просить його залишити без змін,

а касаційні скарги - без задоволення. Посилається на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду. Вказує, що вимоги ОСОБА_1 уже були підтверджені судовими рішеннями судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у справі № 2-737/12.

У квітні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Волков В. М., надіслав до суду касаційної інстанції додаткові міркування щодо питань, які виникають

під час судового розгляду (по суті додаткові пояснення), у яких викладені додаткові пояснення щодо поданих касаційних скарг.

У червні та липні 2024 року від АТ КБ «ПриватБанк» надійшли додаткові письмові пояснення у справі, в яких викладені додаткові аргументи по суті спору.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

06 липня 1995 року між КБ «ПриватБанк», в особі керуючого Луганською філією

КБ «ПриватБанк» Кудрявцева В. І., та ОСОБА_1 (вкладник), укладено договір про поточний депозитний вклад № 1005682105, за умовами якого вкладник уніс

до каси банка кошти в розмірі 900 000 000,00 карбованців строком на чотири роки з моменту укладення договору із щомісячним нарахуванням за річною процентною ставкою 220 % (а. с. 85-86, т. 1).

Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 29 березня 2012 року

у справі № 2-737/2012 позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк»

про визнання договору продовженим та таким, що має юридичну силу, зобов`язання повернути суму вклад, задоволено. Визнано договір банківського вкладу (депозиту) від 06 липня 1995 року № 10005682105 продовженим з 07 липня 1999 року та таким, що має юридичну силу. Зобов`язано ПАТ «КБ «ПриватБанк» повернути ОСОБА_1 суму вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) від 06 липня 1995 року № 10005682105 із нарахуванням процентів згідно з умовами договору з моменту його укладення до 29 березня 2012 року (а. с. 80-85, т. 2).

Рішенням Апеляційного суду Луганської області від 10 липня 2012 року у цій справі апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 29 березня 2012 року змінено. Рішення в частині визнання договору банківського вкладу (депозиту) від 06 липня 1995 року № 1005682105 продовженим із 07 липня 1999 року та таким, що має юридичну силу скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у цій частині. Рішення суду в частині зобов`язання ПАТ КБ «ПриватБанк» повернути ОСОБА_1 суму вкладу з нарахуванням процентів згідно з умовами договору змінено, шляхом зміни кінцевої дати нарахування процентів з 29 березня 2012 року на 06 липня 2003 року. В іншій частині рішення суду залишено без змін (а. с. 86-89, т. 2).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 листопада 2012 року касаційні скарги ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено. Рішення Ленінського районного суду м. Луганська

від 29 березня 2012 року та рішення Апеляційного суду Луганської області

від 10 липня 2012 року залишено без змін (провадження № 6-34749св12)

(а. с. 90-93, т. 2).

Ухвалою Ленінського районного суду м. Луганська від 24 травня 2013 року

у справі № 437/7279/13-ц у задоволенні заяви державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції про роз`яснення рішення Ленінського районного суду м. Луганська

від 29 березня 2012 року у справі № 2-737/12 відмовлено (а. с. 94-95, т. 2).

Державним виконавцем Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпровського міського управління юстиції Коломойцевим К. В. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 із примусового виконання виконавчого листа

№ 2-727/12, виданого 15 лютого 2013 року Ленінським районним судом

м. Луганська, про зобов`язання ПАТ КБ «ПриватБанк» повернути ОСОБА_1 суму вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) від 06 липня 1995 року № 1005682105 із нарахуванням процентів згідно з умовами договору з моменту його укладення до 06 липня 2003 року були винесені постанови про накладення штрафу, а саме: 14 серпня 2013 року - за невиконання без поважних причин рішення у встановлений державним виконавцем строк у розмірі 1 020,00 грн

(а. с. 96-97, т. 2) та 03 вересня 2013 року - за повторне невиконання без поважних причин рішення у встановлений державним виконавцем строк у розмірі

2 040,00 грн (а. с. 100, т. 2).

21 грудня 2016 року Держава Україна набула право власності на 100 відсотків акцій АТ КБ «ПриватБанк» відповідно до статті 41-1Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та постанови Кабінету Міністрів України

від 18 грудня 2016 року № 961 «Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи».

Статутом АТ КБ «ПриватБанк», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05 червня 2019 № 594 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2019 № 712) визначено, що АТ КБ «ПриватБанк» є державним банком. Отже, будь-які фінансові зобов`язання АТ КБ «ПриватБанк» безпосередньо впливають на права єдиного акціонера банка, яким є держава в особі Кабінету Міністрів України (пункти 1, 7, 8 указаного Статуту) (а. с. 12-48, т. 1).

АТ КБ «ПриватБанк» листом від 11 жовтня 2021 року № 20.1.0.0.0/7-175017 повідомило Кабінет Міністрів України та Міністерство фінансів України про те,

що у 1995 році між банком та ОСОБА_1 був укладений договір про поточний депозитний вклад на суму 900 000 000,00 карбованців. За відомостями банка

в 1996 році депозит ОСОБА_1 був виплачений клієнту. Незважаючи на це,

у 2011 році ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Луганська з позовом до банка про зобов`язання повернути суму вкладу, який відповідними судовими рішеннями судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій було задоволено частково. Після набуття державою права власності на акції банка ОСОБА_1 звернувся до іноземних судів з клопотанням про визнання

та виконання цих рішень. Вказано, що зобов`язання АТ КБ «ПриватБанк» перед ОСОБА_1 за договором депозиту не обліковувалися за балансовими

та/або позабалансовими рахунками банка станом на 21 грудня 2016 року, депозитний договір відповідно до частини шістнадцятої статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», є нікчемним, а зобов`язання

за таким договором не підлягають виконанню. 10 вересня 2021 року банк подав

до Станично-Луганського районного суду Луганської області позов

до ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсності договору депозиту, проте на даний час (11 жовтня 2021 року) не вирішено питання відкриття провадження у справі. У зв`язку з цим, банк просив Кабінет Міністрів України

з метою захисту прав та інтересів банка, недопущення завдання збитків державному банку ініціювати подання власного позову до суду (а. с. 49-50, т. 1).

На підтвердження того, що зобов`язання АТ КБ «ПриватБанк» перед

ОСОБА_1 за договором про поточний депозитний вклад від 06 липня

1995 року № 1005682105 не обліковувалися за балансовими та/або позабалансовими рахунками банка позивач надав такі докази: витяги

з розширеного балансу Луганської філії КБ «ПриватБанк» станом на 30 листопада 2016 року та 30 грудня 2016 року (а. с. 88-89, т. 1); довідка АТ КБ «ПриватБанк»

від 24 листопада 2021 року № 20.1.0.0.0/7-196571 (а. с. 87, т. 1); виписка

з відкритих карткових рахунків стосовно залишків по рахункам за період

із 01 січня 2000 року по 31 грудня 2016 року (а. с. 90, т. 1); висновок експерта

від 18 листопада 2021 року № 007-21, складений судовим експертом-економістом приватного підприємства «Консалтингова група «Арго-Експерт» Тихоненко І. П.

на підставі договору від 27 серпня 2021 року № 210827-001 та листа товариства

з обмеженою відповідальністю «Астерс Консалт», яке діє в інтересах

АТ КБ «ПриватБанк», від 25 серпня 2021 року щодо проведення судово-економічної експертизи в рамках цивільної справи, у якому зазначено про відсутність документального підтвердження обліку по балансовим рахункам

АТ КБ «ПриватБанк» зобов`язань банка перед ОСОБА_1 за договором

про поточний депозитний вклад від 06 липня 1995 року № 1005682105 станом

на 30 листопада 2016 року, 21 грудня 2016 року та 31 грудня 2016 року

(а. с. 131-142, т. 1).

У матеріалах справи наявна копія позову ОСОБА_1 , поданого

до Земельного суду Франкфурт-на-Майні (нім. - Landgericht Frankfurt am Main) (Федеративна Республіка Німеччина), за змістом якого заявник просить оголосити судові рішення у справі № 2-737/2012 такими, що підлягають примусовому виконанню (а. с. 91-103, 104-116, т. 1).

У лютому 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Волков В. М., подав до Печерського районного суду міста Києва заяву про застосування позовної давності (а. с. 183-186, т. 1).

Також у матеріалах справи містяться висновки експертів у галузі права

від 31 травня 2022 року та від 09 грудня 2022 року, надані представниками відповідачів (а. с. 199-213, т. 2; а. с. 64-80, т. 3).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року (провадження

№ 22-ц/824/1406/2023) апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Мізунського А. І. в інтересах Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 червня 2022 року закрито

(а. с. 227-229, т. 3).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи

та перевіривши наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку по необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави наявності виключної правової проблеми, яка необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Щодо правових підстав повторної передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20, провадження № 12-20гс22, у пунктах 54-60 зробила такий правовий висновок,

«Указана норма передбачає, що справа, передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з певної підстави і повернута Великою Палатою Верховного Суду за відсутністю цієї підстави, не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати Верховного Суду з цієї ж самої підстави. Проте вказана норма права не позбавляє Касаційний господарський суд права передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду у разі наявності або виникнення іншої підстави. Така передача справина розгляд Великої Палати Верховного Суду з іншою підставою не буде повторною у розумінні частини шостої статті 303 ГПК України, оскільки з такою підставою Касаційний господарський суд справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду не передавав».

У справі, яка переглядається, ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року цивільну справу № 757/55832/21-ц було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16 (провадження № 14-122цс20).

Така правова підстава передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду передбачена частиною четвертою статті 403 ЦПК України.

Верховний Суд в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 18 жовтня 2023 року посилався на те, що за похідним позовом учасник, член, акціонер набуває статусу процесуального представника юридичної особи, якій завдано збитків, але не має власного права на позов (у матеріальному значенні) до порушника. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 29 лютого 2024 року повернуто цивільну справу № 757/55832/21-ц на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду (провадження

№ 14-155цс23).

Наразі Верховний Суд в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, а саме з підстави наявності виключної правової проблеми, яка необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Тлумачення правової норми судом у процесі вирішення спору з метою застосування закону до конкретних правовідносин, які виникли між сторонами, - одночасно і процесуальне право, і обов`язок суду. Жоден суд не може ухвалити рішення, не витлумачивши норму закону, яку він застосовує.

Венеціанська комісія й Дирекція з технічного співробітництва Генеральної Дирекції з прав людини та правових питань Ради Європи у спільному висновку № 588/2010 висловилася про те, що в основі ідеї створення верховного суду лежить саме надання ним як найвищим судовим органом загального тлумачення законодавства і в такий спосіб - забезпечення однакового застосування закону всіма судами на території держави. Саме таким шляхом ідуть європейські країни.

Отже, одним із завданням Верховного Суду є тлумачення закону як спосіб забезпечення однакового застосування закону всіма судами на території держави.

Виключна правова проблема, яка необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, полягає в такому.

1. Необхідність тлумачення абзацу дев`ятого частини шостої статті 41-1 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі у редакції Закону України від 16 липня 2015 року № 629-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку»).

Зазначена норма права звучить так: Уразі виявлення зобов`язань банку перед іншими особами, що не обліковувалися за балансовими та/або позабалансовими рахунками банка на момент набуття права власності на акції банку державою, правочини, за якими виникають такі зобов`язання, вважаються нікчемними,

а зобов`язання не підлягають виконанню банком.

Великою Палатою Верховного Суду вказана норма матеріального права ще не тлумачилася і подібні справи нею не вирішувалися, правовий висновок відсутній.

Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальним

по відношенню до інших нормативно-правових актів у спірних правовідносинах (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду: від 04 вересня 2019 року у справі № 466/7405/16-ц (провадження № 14-287цс19), від 15 січня 2020 року у справі № 334/452/18 (провадження № 14-527цс19) та інші).

Абзац дев`ятий частини шостої статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у своїй диспозиції містить кільки умов її застосування.

Однієї із таких умов є норми про те, що уразі виявлення зобов`язань банку перед іншими особами, що не обліковувалися за балансовими та/або позабалансовими рахунками банка на момент набуття права власності на акції банку державою, правочини, за якими виникають такі зобов`язання, вважаються нікчемними, а зобов`язання не підлягають виконанню банком.

Зазначена умова норми права «…. що не обліковувалися за балансовими та/або позабалансовими рахунками банка на момент набуття права власності на акції банку державою…», по суті, була доктринально прокоментована науковцями Науково-консультативної ради при Верховному Суді як така, що дає право застосовувати норми ЦК України щодо недійсності/нікчемності не на дату укладення депозитного договору (06 липня 1995 року), а саме, що не обліковувалися за балансовими та/або позабалансовими рахунками банка на дату набуття права власності на акції банку державою (21 грудня 2016 року), коли вже діяв новий ЦК України.

При цьому ЦК УРСР, який діяв на дату укладення депозитного договору, не передбачав такого інституту як нікчемність правочину, який запровадили у ЦК України, що набрав чинності 1 січня 2004 року (див.: пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, провадження № 14-53цс21).

У пункті 55 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 червня 2023 року у справі № 910/19005/19 зазначено таке: «Ця процедура діяла ("bail-in") на час вчинення оспорюваного правочину. Так, спеціальна процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави як інвестора відповідно до статті 41-1 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" запроваджується як виняток для того, щоб не допустити вкрай негативних наслідків як для банківської системи, так і для економіки країни в цілому»

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2024 року у справі № 757/23249/17, провадження № 14-95цс22, зазначила таке: У статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» закріплено правовий механізм забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку. Одним з головних елементів цього механізму є виявлення Фондом так званих нікчемних правочинів, які були вчинені банком у підозрілий період, протягом одного року (або трьох років - щодо правочинів з пов`язаними особами) до дня запровадження тимчасової адміністрації банку або ліквідації банку.

Для кваліфікації правочинів (у тому числі договорів) неплатоспроможного банку нікчемними слід враховувати ті підстави нікчемності, які містилися в імперативній нормі (статті 38 зазначеного вище Закону) на момент його вчинення. Норма, яка містить підстави нікчемності має бути чинною на момент вчинення правочину. Якщо редакція статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема її норми щодо критеріїв нікчемності, не була чинною на момент вчинення правочину, то її положення не можуть бути застосовані для кваліфікації такого правочину як нікчемного.

З урахуванням наведених висновків Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, викладеного у пункті 8.5 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 серпня 2020 року у справі № 922/2250/16, про те, що набрання чинності з 04 липня 2014 року змін, внесених у статтю 38 Закону не містить обмежень на поширення дії цієї норм на правочини,вчинені банком (щодо якого після вказаної дати запроваджена тимчасова адміністрація) до набрання чинності з 04 липня 2014 року вказаних змін, оскільки нікчемність правочину банку згідно із наведеною реакцією статті 38 Закону за передбачених в її частині третій підстав, пов`язується з фактом запровадження щодо банку тимчасової адміністрації в період дії цієї редакції статті 38 Закону (пункти 77, 81, 106-108).

На думку колегії суддів, диспозиція застосування норми абзацу дев`ятого частини шостої статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» суттєво відрізняється від диспозиції застосування норми статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». А тому не у повній мірі наведена вище постанова Велика Палати Верховного Суду є релевантною до обставин цієї справи.

З урахуванням змісту абзацу дев`ятого частини шостої статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме умови диспозиції «…що не обліковувалися за балансовими та/або позабалансовими рахунками банка на момент набуття права власності на акції банку державою…», вказане потребує тлумаченню Великою Палатою Верховного Суду як виключна правова проблем, яка необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

2. Крім того, диспозиція абзацу дев`ятого частини шостої статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» містить ще одну умову, а саме «…у разі виявлення зобов`язань банку перед іншими особами, що не обліковувалися за балансовими та/або позабалансовими рахунками банка…», яка також Великою Палатою Верховного Суду ще не застосовувалася.

Судами встановлено, що рішенням Апеляційного суду Луганської області від 10 липня 2012 року у справі № 2-737/2012, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 листопада 2012 року, рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 29 березня 2012 року змінено. Рішення в частині визнання договору банківського вкладу (депозиту) від 06 липня 1995 року № 1005682105 продовженим із 07 липня 1999 року та таким, що має юридичну силу скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у цій частині. Рішення суду в частині зобов`язання ПАТ КБ «ПриватБанк» повернути ОСОБА_1 суму вкладу

з нарахуванням процентів згідно з умовами договору змінено, шляхом зміни кінцевої дати нарахування процентів з 29 березня 2012 року на 06 липня 2003 року. В іншій частині рішення суду залишено без змін (а. с. 86-89, 90-93, т. 2).

У касаційній скарзі Кабінет Міністрів України вказує про безпідставність врахування указаних судових рішень у справі № 2-737/2012, як преюдиційних, оскільки Кабінет Міністрів України не був учасником справи.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній

або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Згідно з частиною п`ятою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі

у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Тлумачення указаної процесуальної норми свідчить про те, що якщо учасник іншої справи не брав участь у першій справі, він може спростувати встановлені у цій справі обставини у загальному порядку.

Факт обліковування або необліковування за балансовими та/або позабалансовими рахунками банка зобов`язань перед ОСОБА_1 , виходячи з предмету

та підстав позову, на думку Кабінету Міністрів України, має встановлюватися на дату націоналізації банка (21 грудня 2016 року) та входить у предмет доказування у цій справі. Разом з тим, така вимога пов`язана із встановлення нікчемності договору.

При цьому, зазначається, що на думку ОСОБА_1 , правовідносини за депозитним договором від 06 липня 1995 року досі тривають, а тому на них поширюється дія нових актів законодавства, у тому числі й Закон України від 16 липня 2015 року № 629-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку», який набрав чинності 12 серпня 2015 року та яким доповнено Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» статтею 41-1.

Разом з тим, у пункті 9 статті 129 Конституції України встановлено обов`язковість судового рішення.

Зазначене для тлумачення норми права є важливим для унеможливлення появи конкуруючих судових рішень.

3. Щодо належності та ефективності обраного позивачем способу судового захисту

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір

не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного

або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду,

суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити

у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5

ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу,

за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом

у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).

У справі, яка переглядається, Кабінет Міністрів України від свого імені звернувся до суду як акціонер та інвестор АТ КБ «ПриватБанк» і просив суд:

а) застосувати наслідки недійсності договору про поточний депозитний вклад від 06 липня 1995 року № 1005682105, укладеного між КБ «ПриватБанк», в особі керуючого Луганською філією КБ «ПриватБанк» Кудрявцева В. І., та ОСОБА_1 , шляхом визнання такими, що не підлягають виконанню всіх зобов`язань АТ КБ «ПриватБанк» за цим договором;

б)визнати відсутнім у ОСОБА_1 права вимагати від АТ КБ «ПриватБанк» виконання всіх зобов`язань за договором про поточний депозитний вклад від 06 липня 1995 року № 1005682105;

в)визнати відсутнім у АТ КБ «ПриватБанк» обов`язку виконувати зобов`язання за договором про поточний депозитний вклад від 06 липня 1995 року № 1005682105, посилаючись на положення статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яка містить припис щодо нікчемності правочинів,

які не обліковувалися за балансовими та/або позабалансовими рахунками банка на момент набуття права власності на акції банка державою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20 (провадження № 12-20гс22) зазначала про ефективність способу захисту інтересу позивача (про визнання зобов`язання припиненим) у правовій визначеності стосовно належного виконання ним зобов`язань за договором.

У справі, яка переглядається, зобовязання за депозитним договором і за рішенням суду не виконано.

Але Кабінет Міністрів України зазначає, що а) існування іноземних судових процесів, предметом розгляду яких є з`ясування питання наявності чи відсутності зобов`язань банка за договором про поточний депозитний вклад від 06 липня 1995 року № 1005682105, б) зобов`язання банка за вказаним договором станом на 21 грудня 2016 року (дата набуття державою права власності на акції банка) не обліковувалися за його балансовими та/або позабалансовими рахунками, а тому кваліфікує вказане як обставину, яка обумовлює результат, якого хоче він досягти, заявляючи відповідні позовні вимоги, що суголосно ефективності способу захисту інтересу позивача у правовій визначеності.

Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і стату1с суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема єдністю судової практики (пункт 4).

Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

Колегія суддів звертає увагу й на те, що виключна правова проблема має оцінюватися з врахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний відбиває той факт, що вона наявна не в одній якійсь конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, зокрема у судах першої та апеляційної інстанції та в своїй більшості є малозначними, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

При цьому, незважаючи на врахування кількісного та якісного показників, які можуть вказувати на таку проблему, до уваги слід брати й те, що це нова правова проблема, яка раніше не вирішувалася, буде мати важливе значення для судової практики.

У зв`язку з цим колегія суддів вважає, що: 1) справа має принципове значення; 2) судове рішення Великої Палати Верховного Суду необхідне для подальшого розвитку права та забезпечення єдності судової практики, оскільки справа має принципове значення, так як йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією з метою завбачливого прояснення незрозумілих правових питань за допомогою судового рішення на авторитетному рівні.

З урахуванням наведеного та положень статей 402-404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 757/55832/21-ц за позовом Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , акціонерного товариства комерційного банка «ПриватБанк» про застосування наслідків недійсності договору, визнання відсутніми прав та обов`язків за договором.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець