Справа № 127/24203/24

       Провадження № 2/127/3427/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.11.2024         м. Вінниця

Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Романюк Л.Ф., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005 м. Вінниця, вул. Зодчих, буд.22) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1  звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що ОСОБА_1 з 08.12.2006 року являється пенсіонером ОВС України (міліції). Перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та у відповідності до ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-ХІІ отримує пенсію за вислугою років, яка призначена довічно і обчислена в розмірі 65% від відповідних сум грошового забезпечення, яке позивач отримав за останньою штатною посадою перед звільненням на пенсію.

Рішенням Вінницького оружного адміністративного суду від 22.11.2021 року у справі № 120/13330/21-а, яке 23.12.2021 року набуло законної сили дії ГУПФ у Вінницькій області визнано протиправними та зобов`язано ГУПФ у Вінницькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії з 01.12.2019 року з урахуванням довідки Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Мінінстерства внутрішніх справ України по Вінницькій області» №1498 від 29.07.2021 року, а також здійснити виплату перерахованої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання даного рішення відповідачем з 01.12.2019 року здійснено перерахунок пенсії, виплату якої розпочато з січня 2022 року.

Одночасно Головним управлінням нараховано доплату (заборгованість по пенсії) за період з 01.12.2019 року по 31.01.2022 року в розмірі 157 979,86 грн. (підтвердження лист Головного управління від 26.05.2023 року № 9602-7835/Л-02/8-0200/23), яка до цього часу з вини відповідача позивачу не виплачена, чим позбавлено права на вільне та мирне володіння своїм майном.

Верховний Суд України у п. 47 Рішення від 15.02.2019 року № Пз/9901/8/18 820/6514/17 за результатами розгляду зразкової справи, щодо пенсійного забезпечення колишнього працівника органів внутрішніх срав прийшов до висновку, що стосовно позивача не може бути порушено право, гартоване ст.1 Першого проколу Конвенції на мирне володіння своїм майном. Стаття 41 Конституції України також гарантує право власності, якого протиправно ніхто не може бути позбавлений, і воно є непорушним.

Окрім того, як видно з вказаного листа відповідач при цьому заборгованість по пенсії протиправно перевів в категорію доплати, що дало йому можливість включити її до сумнівно Реєстру судових рішень, який ніби ведеться в Пенсійному фонді України.

Насправді, в органах Пенсійного фонду України Реєстру судових рішень, на якого зокрема, у своєму листі посилається боржник, не існує, так як статтю 25 Бюджетного кодексу України, ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 року № 4901-УІ рішення суду про стягнення коштів, де відповідачами є державні органи, організації, установи, в т.ч Пенсійний фонд України, виконується органами Казначейства у порядку черговості надходження документів стягувачів та в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків відповідача.

Окрім того, ведення ПФУ Реєстру судових рішень на підставі постанови КМУ від 22.08.2018 року № 649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду» та затверджений нею «Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду» рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.11.2019 року у справі № 640/5248/19 визнані протиправними та нечинними, яке апеляційним та касаційним судами залишено без змін.

Порядок ведення обліку рішень суду у Реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, який в свій час був затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України від 26.09.2018 року № 20-1 «Про затвердження Порядку ведення обліку рішень у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою», втратив чинність на підставі постанови правління Пенсійного фонду № 13-1 від 23.03.2021 року «Про визнання такою, що втратила чинність, постанови правління Пенсійного фонду України від 26.09.2018 року».

Іншого нормативно – правового акту, який регламентує облік заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, ПФУ не приймав, що підтверджується листом Департаменту пенсійного забезпечення, страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг ПФУ від 17.04.2023 року № 2800-030102-8/21023.

Окрім того, на переконання позивача «заборгованість» і «доплата» це різні за змістом та значенням похідні.

Таким чином, в порушення прав позивача та охоронюваних законом інтересів, відповідачем зобов`язання по виплаті належного розміру пенсії не виконанні та протиправними діями нанесені збитки майнового характеру та моральна шкода, які мають бути відшкодовані.

Після проведення самостійного за допомогою онлайн - калькулятора розрахунку розміру збитків майнового характеру та моральної шкоди, ОСОБА_1 30.05.2024року на адресу відповідача направив заяву з розрахунком майнової та моральної шкоди, у якій просив в добровільному порядку відшкодувати майнову шкоду у вигляді 3% річних у розмірі – 21321,00 грн., втрати від інфляції в розмірі- 87221,88 грн., разом 108 542,88 грн. та моральну шкоду у розмірі 15 000,00 грн.

Своїм листом в паперовій копії від 25.06.2024 року № 9054-7737/Л-02/8-0200/24 відповідач підтвердив факт наявності заборгованості по пенсії в розмірі 157 979,86 грн., а також повідомив про відсутність бюджетних асигнувань на погашення заборгованості та про відсутність підстав для виплати майнової, моральної шкоди та інфляції і таким чином відмовив в задоволенні заяви.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 виходив, зокрема з характеру страждань, яких він зазнав, їх тривалості, тому керуючись принципом розумності і справедливості, вважає, що компенсація має бути в сумі 15 000,00 грн., що буде належною формою відшкодування понесених душевних страждань.

Просив суд, стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у вигляді 3% річних у розмірі 21 321,00 грн., інфляційні збитки у розмірі 87 221,88 грн. та у якості моральної шкоди суму в розмірі 15 000,00 грн. Стягнути судовий збір.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09.09.2024 року було відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) осіб. Вказану ухвалу разом із копією позовної заяви з додатками було надіслано відповідачу.

26.09.2024 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого Головне управління вважає позовну заяву ОСОБА_1 необгрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Донараховані кошти в сумі 157 979,86 грн. за період з 01.12.2019 року по 31.01.2022 року включено до Реєстру судових рішень, який ведеться органами Пенсійного фонду України.

Вказана заборгованість буд виплачена після виділення коштів на фінансування з Державного бюджету України, оскільки нормами ст. 8 ЗУ від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» встановлено, що виплата пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Власні кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України, що передбачено ст. 72 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Статтею 73 Закону № 1058 встановлено вичерпний перелік використання коштів Пенсійного фонду та заборону їх спрямування на цілі, не передбачені цим законом.

За таких підстав, у Головного управління відсутні правові підстави для виплати пенсій колишнім працівникам силових структур за рахунок власних коштів.

В свою чергу, кошти Державного бюджету України включаються до бюджету Пенсійного фонду України в обсягах, визначених законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Кошти Державного бюджету, що передбачені на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, з бюджету Пенсійного фонду України, затверджується щорічно КМУ.

Так, Урядом України 14.10.2022 року прийнято постанову № 1167 «Про затвердження бюджету Пенсійного фонду України на 2022 рік», згідно якої, Головним управлінням з бюджету Фонду області 09.11.2022 року виплачено 11,9 млн. грн. заборгованості за судовими рішеннями, що набули законної сили за період з 11.11.2019 року по 08.07.2020 року.

В свою чергу, бюджет Пенсійного фонду України на 2023 рік затверджений постановою КМУ від 24.06.2023 року № 631«Про затвердження бюджету Пенсійного фонду України на 2023 рік». З урахуванням виділених коштів Головним управлінням проведено виплату заборгованості за судовими рішеннями в сумі 12,5 млн. грн., що набули законної сили за період з 09.07.2020 року по 20.09.2020 року.

На сьогодні бюджет Пенсійного фонду України на 2024 рік не затверджено. Сума коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду буде визначена у бюджеті Пенсійного фонду України на 2024 рік після його затвердження.

Відтак виплата коштів на виконання рішень суду проводиться в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат.

Так, в Головному управлінні станом на 17.09.2024 року обліковується 26341 судових рішень на суму - 2 729 503 878,31 грн., що підлягають виплаті за окремою бюджетною програмою.

Як передбачено положеннями статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України будь які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України.

Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушеннями бюджетного законодавства.

Крім того, Вінницьким окружним адміністративним судом надано правову оцінку щодо правомірності виплати коштів за судовими рішеннями, які фінансуються з Державного бюджету України.

Відповідач жодним чином не ставить під сумнів ухвалене судове рішення і наголошує, що Головне управління добровільно виконало судове рішення від 22.11. 2021 року у справі № 120/13330/21-а, а перерахунок та виплату пенсії позивача здійснено з урахуванням норм чинного законодавства та висновків наведених у вказаному рішенні.

Щодо стягнення донарахованих коштів в сумі 157 979,6 грн. за період з 01.12.2019 року по 31.01.2022 року по рішенню суду від 22.11.2021 року, Головне управління зазначає, що виплата позивачу донарахованих кошів в сумі 157 979,86 грн. була предметом розгляду при вирішенні справи № 120/13330/21 і залишається виключно предметом виконання в межах цієї справи.

Головне управління діяло в межах повноважень визначених чинним законодавством, а тому відсутні правові підстави вважати, що вчинено будь які протиправні дії відносно позивача.

07.10.2024 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якій вказано, що Рішенням Вінницького оружного адміністративного суду від 22.11.2021 року у справі № 120/13330/21-а, яке 23.12.2021 року набуло законної сили дії ГУПФ у Вінницькій області визнано протиправними та зобов`язано ГУПФ у Вінницькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії з 01.12.2019 року з урахуванням довідки Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Вінницькій області» №1498 від 29.07.2021 року, а також здійснити виплату перерахованої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання даного рішення відповідачем з 01.12.2019 року здійснено перерахунок пенсії, виплату якої розпочато з січня 2022 року.

Одночасно Головним управлінням нараховано доплату (заборгованість по пенсії) за період з 01.12.2019 року по 31.01.2022 року в розмірі 157 979,86 грн. (підтвердження лист Головного управління від 26.05.2023 року № 9602-7835/Л-02/8-0200/23), яка до цього часу з вини відповідача позивачу не виплачена, чим позбавлено права на вільне та мирне володіння своїм майном.

Таким чином, відповідачем позивача було позбавлено права на вільне та мирне володіння своїм майном.

Тому, позовні вимоги викладі в позовній заяві позивач підтримує повністю.

Враховуючи вищевикладене та положення ст. 178, 279 ЦПК України, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що рішенням Вінницького оружного адміністративного суду від 22.11.2021 року у справі № 120/13330/21-а, яке 23.12.2021 року набуло законної сили дії ГУПФ у Вінницькій області визнано протиправними та зобов`язано ГУПФ у Вінницькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії з 01.12.2019 року з урахуванням довідки Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Мінінстерства внутрішніх справ України по Вінницькій області» №1498 від 29.07.2021 року, а також здійснити виплату перерахованої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання даного рішення відповідачем з 01.12.2019 року здійснено перерахунок пенсії, виплату якої розпочато з січня 2022 року.

Одночасно Головним управлінням нараховано доплату (заборгованість по пенсії) за період з 01.12.2019 року по 31.01.2022 року в розмірі 157 979,86 грн., підтвердження лист Головного управління від 26.05.2023 року № 9602-7835/Л-02/8-0200/23 (а.с.23-26).

Після проведення самостійного за допомогою онлайн - калькулятора розрахунку розміру збитків майнового характеру та моральної шкоди, ОСОБА_1 30.05.2024року на адресу відповідача направив заяву з розрахунком майнової та моральної шкоди, у якій просив в добровільному порядку відшкодувати майнову шкоду у вигляді 3% річних у розмірі – 21321,00 грн., втрати від інфляції в розмірі- 87221,88 грн., разом 108 542,88 грн. та моральну шкоду у розмірі 15 000,00 грн. (а. с. 16-20)

Своїм листом в паперовій копії від 25.06.2024 року № 9054-7737/Л-02/8-0200/24 відповідач підтвердив факт наявності заборгованості по пенсії в розмірі 157 979,86 грн., а також повідомив про відсутність бюджетних асигнувань на погашення заборгованості та про відсутність підстав для виплати майнової, моральної шкоди та інфляції і таким чином відмовив в задоволенні заяви (а.с.21-22).

Так, відповідно до ч. ч. 4, 5ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Стаття 19 Конституції України декларує, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності з вимогами ч. 1ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть визначатися у рішенні суду.

З викладеного можна зробити висновок, що правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, регулюються нормами ЦК України, які передбачають як відповідальність за порушення грошового зобов`язання (частина друга статті 625 цього Кодексу), так і підстави відповідальності за завдану моральну шкоду (стаття 1167 ЦК України).

Справа про застосування відповідно до статті 625 ЦК України заходів відповідальності за порушення грошового зобов`язання, підтвердженого чинним судовим рішенням, навіть якщо учасником цього зобов`язання є суб`єкт владних повноважень, розглядається залежно від суб`єктного складу у порядку цивільного чи господарського судочинства.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) у подібних правовідносинах.

Спір у справі, що розглядається, не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки за вищевказаних обставин цей спір має приватноправовий характер і підлягає судовому розгляду в межах цивільної юрисдикції.

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У частині другій статті 625 ЦК України зазначено, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

З огляду на вказане можна зробити висновок, що з набранням чинності рішення суду про стягнення перерахованої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум, а саме 157 979,86 грн. у боржника виникає зобов`язання сплатити суму перерахунку.

Зобов`язання не є таким, що виникло з рішення суду. Це зобов`язання з  стягнення перерахунку пенсії, в якому рішенням суду визначено конкретний розмір, а саме 157 979,86 грн. та констатовано про наявність зобов`язання між сторонами.

Оскільки, перерахунок пенсії здійснено в грошовій формі, то у даному випадку між сторонами виникло грошове зобов`язання, так як одна сторона зобов`язана сплатити певну, визначену грошову суму стягувачу.

Грошові зобов`язання охоплюють усі сфери суспільного життя і виникають насамперед у сфері приватноправових (цивільно-правових) відносин.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом цієї норми правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов`язанням.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу, відповідно до частини п`ятої якої у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Стаття 625 входить до розділу I "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

У зв`язку зі стягненням на підставі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21.11.2021 року з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області перерахованої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум, а саме 157 979,86 грн. на користь ОСОБА_1 між сторонами виникли грошові зобов`язання.

Такі висновки відповідають правовій природі грошового зобов`язання та визначеним законодавством підставам для їх виникнення.

Відповідно до положень статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов`язання виникають наслідки, передбачені цієї статтею.

На підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов`язання у зв`язку зі стягненням перерахованої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум, а саме 157 979,86 грн.; невиконання такого зобов`язання зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.

Таке тлумачення норм матеріального права повністю відповідає правовому висновку ВСУ України, зробленому ним в своїй постанові від 06 липня 2016 року по справі № 6-1946цс15.

Враховуючи вищезазначені положення закону та встановлені фактичні обставини слід дійти висновку, що з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь  ОСОБА_1  підлягає стягнення майнової шкоди у вигляді 3% річних у розмірі – 21321,00 грн., втрати від інфляції в розмірі- 87221,88 грн., разом 108 542,88 грн.

Дані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду викладеної в постанові від 19.06.2019 року, справа №703/2718/16-ц.

За вимогами ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

За відсутності підстав для застосування ч. 1ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди вказаними органами діють правила частини шостої цієї статті і завдана шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст.1173, 1174 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

За змістом ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Статті1173,1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.

Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії чи бездіяльності цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. І довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст.ст. 1173,1174 ЦК України.

До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 07 червня 2022 року у справі № 570/2918/20 (провадження № 61-9091 св 21).

У даній справі встановлено, що рішенням Вінницького оружного адміністративного суду від 22.11.2021 року у справі № 120/13330/21-а, яке 23.12.2021 року набуло законної сили дії ГУПФ у Вінницькій області визнано протиправними та зобов`язано ГУПФ у Вінницькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії з 01.12.2019 року з урахуванням довідки Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Мінінстерства внутрішніх справ України по Вінницькій області» №1498 від 29.07.2021 року, а також здійснити виплату перерахованої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання даного рішення відповідачем з 01.12.2019 року здійснено перерахунок пенсії, виплату якої розпочато з січня 2022 року.

Одночасно Головним управлінням нараховано доплату (заборгованість по пенсії) за період з 01.12.2019 року по 31.01.2022 року в розмірі 157 979,86 грн., підтвердження лист Головного управління від 26.05.2023 року № 9602-7835/Л-02/8-0200/23 (а.с.23-26).

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_1 правомірно вимагає відшкодування моральної шкоди.

У той же час, визначений позивачем розмір моральної шкоди не відповідає принципам розумності, співмірності та справедливості, адже не є розумним задоволенням потреб ОСОБА_1 , а призводить до його безпідставного збагачення.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачу підлягає відшкодуванню моральна шкода у розмірі 3000 грн.

Суд дійшов таких висновків з урахуванням обсягу заподіяної ОСОБА_1 шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, конкретних обставин цієї справи, з огляду на засади розумності та справедливості.

Верховний Суд у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 591/387/21 зробив висновок, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі, а тому кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

За таких обставин, оскільки в даному випадку завдана позивачу моральна шкода підлягає відшкодуванню державою, завдану ОСОБА_1 моральну шкоду слід стягнути з Державного бюджету України.

Враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, судовий збір підлягає компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 46, 47,48, 51, 141, 259, 263-265 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005 м. Вінниця, вул. Зодчих, буд.22) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у вигляді 3% річних у розмірі 21 321,00 грн., інфляційні збитки у розмірі 87 221,88 грн. та у якості моральної шкоди суму в розмірі 3 000,00 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 2422,40 грн. судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 11.11.2024 року.

Учасники процесу:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ),

Відповідач Пенсійний фонд України у Вінницькій області (21005 м. Вінниця, вул. Зодчих, буд.22,ЄДРПОУ 13322403).

Суддя: