ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 759/721/20

провадження № 61-4241св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02 червня 2022 року, ухвалене у складі судді Ул`яновської О. В., та постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Мережко М. В., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів дарування земельної ділянки та визнання права власності на частину земельної ділянки.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що на підставі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 29 березня 2007 року у справі № 2-947-1/07 він є власником 1/6 частини будинку АДРЕСА_1 . Інші 5/6 частин житлового будинку АДРЕСА_1 належать його батьку ОСОБА_3 .

Зазначений будинок розташований на земельній ділянці площею 0,0515 га, кадастровий номер 8000000000:75:239:0014, із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, що підтверджує державний акт серії ІКВ № 155264, зареєстрований 25 січня 1999 року та виданий на ім`я ОСОБА_3 .

Маючи намір оформити право власності на належну йому земельну ділянку, за домовленістю із ОСОБА_3 було умовно розділено земельну ділянку та виготовлено «план розмежування», складено «акт про розмежування земельної ділянки», відповідно до яких ОСОБА_3 належатиме земельна ділянка, площею 0,0429 га, що становить 5/6 від загальної площі, йому - 0,0086 га, що становить 1/6 від загальної площі.

Через фінансові труднощі він не зміг завершити оформлення права власності на належну йому частину земельної ділянки.

27 липня 2015 року ОСОБА_3 уклав договір дарування спірної земельної ділянки на користь дочки ОСОБА_4 , а 05 грудня 2018 року ОСОБА_4 уклала договір дарування земельної ділянки на користь ОСОБА_2 , про що йому стало відомо із відзиву на позовну заяву у цій справі.

Укладаючи вказані договори дарування земельної ділянки, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 порушили його право на 1/6 частину спірної земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування 1/6 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , у якому він проживає разом із сім`єю.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив суд:

- визнати недійсними договір дарування від 27 липня 2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ляшук О. В., у частині дарування 1/6 частини земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:75:239:0014, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним договір дарування від 05 грудня 2015 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Солов`яненком І. В., у частині дарування 1/6 частини земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:75:239:0014, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:75:239:0014, за адресою: АДРЕСА_1 , для обслуговування належної йому 1/6 частини житлового будинку за цією ж адресою.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 02 червня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що матеріали справи не містять належних, достовірних та допустимих доказів надання у приватну власність земельної ділянки або її частини матері ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , після смерті якої за ОСОБА_1 в порядку спадкування визнано право власності на частину будинку. Оскільки ОСОБА_5 не розпочинала процес приватизації спірної земельної ділянки, то відсутні правові підстави вважати, що вона набула права власності на спірну земельну ділянку.

Враховуючи, що померлій ОСОБА_5 на праві власності спірна земельна ділянка не належала, відсутні обґрунтовані підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/6 частину спірної земельної ділянки. Інших підстав для визнання права власності за ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку судом не встановлено, а ОСОБА_1 не доведено.

Додатковим рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 15 червня 2022 року доповнено рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02 червня 2022 року шляхом стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн.

У іншій частині заяви відмовлено.

Задовольняючи частково заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. За таких обставин витрати відповідача на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню частково в розмірі 3 000,00 грн, оскільки саме на цю суму підтверджується доказами надання адвокатом правничих послуг у цій справі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02 червня 2022 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволені позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції правильно зазначив, що на порушення вимог статті 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) позивач не підтвердив належними та допустимими доказами порушення своїх майнових прав.

Посилання на наявний «план розмежування» та «акт про розмежування земельної ділянки», відповідно до якого існувала домовленість між сторонами щодо поділу спірної земельної ділянки, суд не взяв до уваги, з огляду на те, що зазначені документи складено у 2010 році. Проте впродовж 5 років з моменту відчуження спірної земельної ділянки позивач не вчиняв дій щодо оформлення у визначеному законом порядку права власності на 1/6 частину земельної ділянки, що свідчить про втрату інтересу до вирішення цього питання.

Крім того, в подальшому ОСОБА_3 в нотаріальному порядку посвідчив заяву, якою просив вважати недійсним акт розмежування (план, абрис) від 03 вересня 2010 року щодо поділу (розмежування) земельної ділянки.

Також суд зазначив, що в матеріалах справи відсутнє рішення органу місцевого самоврядування про надання у приватну власність земельної ділянки або її частини померлій ОСОБА_5 , після смерті якої за позивачем в порядку спадкування визнано право власності на частину будинку, а отже вона не розпочала процес приватизації земельної ділянки, внаслідок чого відсутні правові підстави вважати, що вона набула права власності на земельну ділянку.

Крім того, суд зазначив, що померлій ОСОБА_5 на праві власності спірна земельна ділянка не належала, тому відсутні обґрунтовані підстави для визнання за позивачем права власності на 1/6 частину земельної ділянки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У березні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просив суд скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року і направити справу на новий судовий розгляд.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не правильно застосували вимоги статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України ) до спірних правовідносин, у зв`язку з чим не врахували, що у разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку права власності на земельну ділянку в набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило торкається і випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, проте земельна ділянка раніше набула ознак об`єкту права власності.

Підставою касаційного оскарження рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02 червня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, зокрема суди застосовали норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2099цс16 та постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 343/2166/15-ц (провадження № 61-19253св18), від 09 лютого 2022 року у справі № 346/6003/19 (провадження № 61-3702св21).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2024 року представник ОСОБА_4 - адвокат Тищенко Л. М. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що до спірних правовідносин не може бути застосована стаття 120 ЗК України, оскільки за відсутності в попереднього власника (матері позивача) належним чином оформлених прав користування земельною ділянкою, на якій розміщено нерухоме майно, до її спадкоємця не може переходити право власності на частину земельної ділянки. Таким чином, просила суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У липні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Дрозд І. В. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що оскільки за життя матір ОСОБА_1 не оформила у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку, на якій розташоване домоволодіння, то і у її спадкоємця не виникло право власності на частину земельної ділянки, тому частина земельної ділянки, на яку претендує ОСОБА_1 , не може бути об`єктом спадкування і не входила до спадкової маси, а отже, стаття 120 ЗК України в цьому випадку не підлягає застосуванню.

Крім того, спірна земельна ділянка не була об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , так як земельну ділянку ОСОБА_3 отримав до укладення шлюбу з ОСОБА_5 .

Таким чином, просила суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін як такі, що ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У квітні 2024 року у встановлений судом строк заявник усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У травні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з державним актом на право приватної власності серії ІV № 155204 від 25 березня 1999 року, виданим на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 05 лютого 1998 року № 215, ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0515 га, кадастровий номер 8000000000:75:239:0014, за адресою: АДРЕСА_1 , із цільовим - призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (т. 1, а. с. 11, 223-226).

Відповідно до технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 від 14 грудня 2007 року ОСОБА_3 є власником цього житлового будинку на підставі свідоцтва про право власності, виданого державною адміністрацією Ленінградського (нині Святошинського) району в м. Києві від 11 вересня 1997 року (т. 3, а. с. 70-73).

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 29 березня 2007 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2007 року, у справі № 2-947-1/07, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, про визнання права власності на спадкове майно задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_5 на 1/6 частину будинку АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 237, 238).

У цьому рішенні встановлено, що будинок АДРЕСА_1 побудовано подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в період шлюбу, зареєстровано будинок на ім`я ОСОБА_3 , про що видано свідоцтво від 11 вересня 1997 року.

Відповідно до реєстраційного посвідчення № НОМЕР_1 ОСОБА_1 17 березня 2008 року зареєстрував право власності на 1/6 частину будинку АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 8).

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 16 грудня 2009 року у справі № 2-1690-1/08 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про вселення, визнання конкретного порядку користування жилим приміщенням, усунення перешкод у користуванні власті задоволено.

Вселено ОСОБА_1 в житловий будинок АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні жилою кімнатою 11,4 кв. м будинку АДРЕСА_1 .

Встановлено конкретний порядок користування жилими приміщеннями в будинку АДРЕСА_1 : виділено ОСОБА_1 в користування кімнату площею 11,4 кв. м, ОСОБА_3 залишено в користуванні кімнати площею 14,5 кв. м; 11,1 кв. м; 21,2 кв. м. Місця загального користування: коридор площею 3,1 кв. м; тамбур площею 0.8 кв. м; санвузол, площею 7,8 кв. м; кухню площею 8,4 кв. м, залишено у спільному користуванні.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про виділ в натурі частки житлового приміщення відмовлено (т. 1, а. с. 6, 7).

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2010 року у справі № 2-2150-1/10 залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_6 , Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, про визнання права власності на земельну ділянку (т. 1, а. с. 69).

Згідно з актом про розмежування земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:75:239:0014, на АДРЕСА_1 від 03 вересня 2010 року, ОСОБА_3 виділено частину земельної ділянки площею 0,0429 га, що становить 5/6 від загальної площі, а ОСОБА_1 - 0,0086 га, що становить 1/6 від загальної площі (т. 1, а. с. 14).

Відповідно до заяви від 01 березня 2013 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баландіною Т. М., зареєстрованої в реєстрі за № 199, ОСОБА_3 надав згоду ОСОБА_1 на здійснення всіх необхідних дій, пов`язаних із прокладання комунікацій (водо-, електро-, газопостачання) на належній йому земельній ділянці АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0515 га, наданій для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (т. 1, а. с. 17).

Згідно з договором дарування земельної ділянки від 27 липня 2015 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ляшук О. В., зареєстрованим у реєстрі за № 485, ОСОБА_3 подарував, а ОСОБА_4 прийняла у дар земельну ділянку площею 0,0515 га, кадастровий номер 8000000000:75:239:0014, на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 71, 72).

Відповідно до договору дарування земельної ділянки від 05 грудня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Солов`яненком І. В., зареєстрованого в реєстрі за № 1849, ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар земельну ділянку площею 0,0515 га, кадастровий номер 8000000000:75:239:0014, на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 73, 74).

Згідно із заявою від 09 серпня 2019 року, посвідченою приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О. В., зареєстрованою в реєстрі за № 692, ОСОБА_3 просив вважати недійсним акт розмежування (план, абрис), виготовлений фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 03 вересня 2010 року щодо поділу (розмежування) земельної ділянки, загальною площею 0,0515 га, кадастровий номер 8000000000:75:239:0014, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 75).

Відповідно до даних інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 листопада 2019 року № 190062888 земельна ділянка, кадастровий номер 8000000000:75:239:0014, на АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 9, 10).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, судом вирішувалося питання про те, чи порушені оспорюваними договорами дарування права та законні інтереси ОСОБА_1 . При цьому ОСОБА_1 обґрунтовував свої позовні вимоги наявністю у нього права на користування спірною частиною земельної ділянки для обслуговування належної йому частини будинку.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно з статтею 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 377 ЦК України регламентовано перехід права на земельну ділянку у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, що розміщені на ній.

Так, до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених ЗК України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

Статтею 120 ЗК України визначено особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, який також пов`язаний з переходом права на будівлю і споруду, які розміщені на цій земельній ділянці.

Відповідно до частини першої вказаної норми, у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

У разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні на праві оренди, емфітевзису, суперфіцію у відчужувача (попереднього власника), до набувача одночасно переходить відповідно право оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, крім випадків, визначених частиною шостою цієї статті. Волевиявлення орендодавця (власника) земельної ділянки, відчужувача (попереднього власника), набувача такого об`єкта та внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію із зазначенням нового орендаря (користувача) земельної ділянки не вимагається (частина четверта статті 120 ЗК України).

У даному випадку Верховний Суд навів указані норми права у чинній редакції.

Разом із цим, для правильного вирішення спору необхідно врахувати відповідні норми права у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

У справі, яка переглядається в касаційному порядку, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено те, що на підставі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 29 березня 2007 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2007 року, у справі № 2-947-1/07, ОСОБА_1 є власником 1/6 частини будинку АДРЕСА_1 .

У цьому рішенні встановлено, що будинок АДРЕСА_1 побудовано подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в період шлюбу, зареєстровано будинок на ім`я ОСОБА_3 , про що видано свідоцтво від 11 вересня 1997 року.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 16 грудня 2009 року у справі № 2-1690-1/08 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про вселення, визнання конкретного порядку користування жилим приміщенням, усунення перешкод у користуванні власті задоволено.

Вселено ОСОБА_1 в житловий будинок АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні жилою кімнатою 11,4 кв. м будинку АДРЕСА_1 .

Встановлено конкретний порядок користування жилими приміщеннями в будинку АДРЕСА_1 : виділено ОСОБА_1 в користування кімнату площею 11,4 кв. м, ОСОБА_3 залишено в користуванні кімнати площею 14,5 кв. м; 11,1 кв. м; 21,2 кв. м. Місця загального користування: коридор площею 3,1 кв. м; тамбур площею 0.8 кв. м; санвузол, площею 7,8 кв. м; кухню площею 8,4 кв. м, залишено у спільному користуванні.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про виділ в натурі частки житлового приміщення відмовлено.

У справі, яка переглядається в касаційному порядку, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що спірна земельна ділянка спадкодавцю ОСОБА_5 на праві власності не належала, тому відсутні підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на неї.

Крім того, суди зазначили, що посилання ОСОБА_1 на норми статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України у чинній редакції є помилковими, оскільки до правовідносин підлягають застосуванню норма права у редакції на час їх виникнення, зокрема, у цій справі на час смерті спадкодавця ОСОБА_5 (16 березня 2004 року).

Колегія суддів Верховного Суду не погоджується із такими висновками з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (провадження № 12-58гс21), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19), сформулювала правовий висновок, відповідно до якого не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку.

У пункті 34 постанови Великої Палата Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (провадження № 12-58гс21) вказано, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03 квітня 2019 року у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 54)). Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 54)).

Разом із цим, у пункті 65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (провадження № 12-37гс21) вказано, що за відсутності в попереднього власника належним чином оформлених прав користування земельною ділянкою, на якій розміщено нерухоме майно, положення статей 120 ЗК України, 377 ЦК України в частині переходу прав на земельну ділянку до нового власника в тому ж обсязі застосуванню не підлягають.

Судами попередніх інстанцій належним чином не з`ясована обставина щодо того, чи перебувала спірна земельна ділянка у фактичному користуванні матері позивача ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , з урахуванням тієї обставини, що будинок, розташований на вказаній земельній ділянці, був побудований подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в період шлюбу та зареєстрований 11 вересня 1997 року за ОСОБА_3 , а земельна ділянка згідно державного акту на право приватної власності від 25 березня 1999 року належить ОСОБА_3 .

Отже, не з`ясовано, що у разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку права власності на земельну ділянку в набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується і випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, проте земельна ділянка раніше набула ознак об`єкту права власності з огляду на таке.

Згідно з актом про розмежування земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:75:239:0014, на АДРЕСА_1 від 03 вересня 2010 року, ОСОБА_3 виділено частину земельної ділянки площею 0,0429 га, що становить 5/6 від загальної площі, а ОСОБА_1 - 0,0086 га, що становить 1/6 від загальної площі.

Відповідно до заяви від 01 березня 2013 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баландіною Т. М., зареєстрованої в реєстрі за № 199, ОСОБА_3 надав згоду ОСОБА_1 на здійснення всіх необхідних дій, пов`язаних із прокладання комунікацій (водо-, електро-, газопостачання) на належній йому земельній ділянці АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0515 га, наданій для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель.

Згідно з договором дарування земельної ділянки від 27 липня 2015 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ляшук О. В., зареєстрованим у реєстрі за № 485, ОСОБА_3 подарував, а ОСОБА_4 прийняла у дар земельну ділянку площею 0,0515 га, кадастровий номер 8000000000:75:239:0014, на АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору дарування земельної ділянки від 05 грудня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Солов`яненком І. В., зареєстрованого в реєстрі за № 1849, ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар земельну ділянку площею 0,0515 га, кадастровий номер 8000000000:75:239:0014, на АДРЕСА_1 .

Згідно із заявою від 09 серпня 2019 року, посвідченою приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О. В., зареєстрованою в реєстрі за № 692, ОСОБА_3 просив вважати недійсним акт розмежування (план, абрис), виготовлений фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 03 вересня 2010 року щодо поділу (розмежування) земельної ділянки, загальною площею 0,0515 га, кадастровий номер 8000000000:75:239:0014, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, судом також не з`ясовано обставин, яким чином ОСОБА_1 на даний час зможе обслуговувати належну йому на праві власності 1/6 частину будинку, не маючи права користування земельною ділянкою.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Суд першої інстанції наведеного не врахував та не встановив фактичних обставини, які мають значення для ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Суд апеляційної інстанції не усунув порушень, допущених судом першої інстанції під час розгляду справи, тому оскаржені судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

На стадії касаційного перегляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Положеннями пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, щоунеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції належить урахувати викладене у цій постанові, надати належну оцінку доводами і запереченням сторін та поданим ними доказам, встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та ухвалити судове рішення відповідно до вимог закону.

Оскільки рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду по суті вирішення спору підлягають скасуванню, то додаткове судове рішення суду першої інстанції, яким вирішено питання про стягнення судових витрат на правничу допомогу, підлягає також скасуванню.

Вирішення питання витрат на правову допомогу залежить від вирішення спору по суті.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02 червня 2022 року, додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець