КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.06.2011 № 4/516
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коршун Н.М.
суддів: Агрикової О.В.
Авдеєва П.В.
за участю представників:
від прокуратури – Цюкало О.В. (прок-р відділу);
від Київської міської ради: не з’явився;
від Головного управління охорони та медичного забезпечення: ОСОБА_2. (за довір.);
від Головного управління комунальної власності: не з’явився;
від ТОВ «Арма-Центр»: ОСОБА_1 (за довір.);
від Медцентру «СУВАГ»: ОСОБА_3 (за довір.);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Арма-Центр» на рішення Господарського суду м. Києва від 17.02.2011 року у справі № 4/516 (суддя – Борисенко І.І.)
за позовом Заступника прокурора м. Києва в інтересах держави, в особі Київської міської ради, Головного управління охорони та медичного забезпечення виконавчого органу Київської міської ради
до 1. Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Арма-Центр»
третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору
Міський медичний центр проблем слуху та мовлення «СУВАГ»
про визнання угоди недійсною та повернення майна
ВСТАНОВИВ:
В листопаді 2010 року Заступник прокурора м. Києва в інтересах держави, в особі Київської міської ради, Головного управління охорони та медичного забезпечення виконавчого органу Київської міської ради звернувся до господарського суду із позовом до Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Арма-Центр» про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу, укладеного 25.03.2010р. за № 618 між відповідачами та про зобов’язання ТОВ «Арма-Центр» повернути у комунальну власність територіальної громади міста Києва нежилий будинок, загальною площею 563,40 кв.м., розташований по вул. Володимирській, 43, літ. «В» у м. Києві, вартістю 4 092 000,00грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що процедура включення нежитлового приміщення, розташованого по вул. Володимирській, 43, літ. «В» у м. Києві до переліку об’єктів комунальної власності територіальної громади м. Києва, які підлягають приватизації, проведена з порушенням вимог законодавства України про приватизацію, а саме відсутні необхідні погодження, що вимагаються для об’єктів групи «Ж»; порушено вимоги Закону України «Про державну програму приватизації». Позивач також вказує на те, що оспорюваний договір купівлі-продажу було укладено на підставі п. 524 додатку до рішення Київської міської ради від 27.11.2008р. № 652/652 «Про внесення змін до рішення Київради від 08.02.2007р. № 62/723 «Про Програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007- 2010 роки», який за результатами розгляду протесту заступника прокурора 29.04.2010 року втратив чинність на підставі рішення №604/4042. Купівля-продаж даного об’єкту, який, за твердженням позивача, належить до об’єктів охорони здоров’я, шкодить інтересам неповнолітніх, що мають вади мови та слуху.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.02.2011р. у справі № 4/516 позов задоволено повністю.
ТОВ «Арма-Центр», не погоджуючись з прийнятим рішенням, оскаржило його до суду апеляційної інстанції з мотиву порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, та неповного з’ясування обставин справи, просить прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Апелянт вважає, що господарський суд дійшов помилкових висновків щодо укладення відповідачами спірної угоди з порушенням вимог чинного законодавства.
Апелянт стверджує, що позов заявлено необгрунтовано, позивачем не доведено, що спірний об’єкт належить до групи „Ж”, процедура приватизації яких вимагає відповідних погоджень. Натомість відповідач вказує, що об’єкт не є за своїм статусом об’єктом охорони здоров’я, та відноситься до групи “А”, а тому його було відчужено без порушень чинного приватизаційного законодавства. Крім того, судом не було враховано те, що оспорюваний договір було виконано сторонами, відповідачем було перераховано повністю грошові кошти за придбаний об’єкт. Однак, господарський суд, задовольняючи позов та визнаючи договір недійсним, зобов’язуючи відповідача повернути об’єкт до комунальної власності, не застосував двосторонню реституцію у відповідності до положень ст.216 ЦК України.
Головним управлінням охорони здоров’я виконавчого органу Київської міської ради надано письмовий відзив на подану апеляційну скаргу, згідно якого оскаржуване рішення господарського суду вважає обґрунтованим та просить залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.
Інші учасники письмові відзиви на подану апеляційну скаргу суду не надали.
Для повного, всебічного та об’єктивного розгляду справи та з метою з’ясування всіх обставин справи, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.05.2011 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – Міський медичний центр проблем слуху та мовлення „Суваг”.
Представник Міського медичного центру проблем слуху та мовлення «СУВАГ» в судовому засіданні просив суд відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Київська міська рада та Головне управління комунальної власності м. Києва своїми процесуальними правами щодо прийняття участі в судовому засіданні не скористалися, повноважних представників не направили, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином (в матеріалах справи наявні поштові повідомлення про вручення ухвали суду).
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 із змінами та доповненнями станом на 19.12.2008р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (абзац 4 пункту 3.6. Роз’яснень Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 із змінами та доповненнями станом на 30.04.2009 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).
Заслухавши думку інших представників сторін, колегія приходить до висновку про можливість розгляду поданої апеляційної скарги за відсутності представників Київської міської ради та Головного управління комунальної власності м. Києва.
Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, наданий відзив, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків та необґрунтовано задовольнив позов, враховуючи наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, задовольняючи позовні вимоги, господарський суд дійшов висновків про те, що в спірне приміщення по вул. Володимирській, 43, літ. «В» у м. Києві є закладом охорони здоров’я, оскільки в ньому розміщується Медичний центр проблем слуху та мовлення «СУВАГ».
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державну програму приватизації» об’єкти охорони здоров’я віднесено до групи «Ж», що передбачає певні особливості процедури приватизації: здійснення продажу переважно за некомерційним конкурсом з поданням пропозицій щодо терміну збереження профілю діяльності або можливості перепрофілювання відповідного об’єкту (ст. 99 Закону України «Про державну програму приватизації»). Однак, вказані пропозиції до органу приватизації не подавались, питання збереження профілю не вирішувались. Вказані порушення призводять до невиконання статті 49 Конституції України, ст. 6 Закону України «Про охорону дитинства», в частині забезпечення безоплатного медичного обслуговування.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що п. 524 додатку Рішення Київської міської ради від 27.11.2008р. № 652/652 «Про внесення змін до рішення Київради від 08.02.2007р. № 62/723 «Про Програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007- 2010 роки» (на підставі якого відчужувався спірний об’єкт), було прийнято з порушенням вимог законодавства, а сам договір купівлі-продажу укладено всупереч вимогам чинного законодавства та без достатніх на те правових підстав, оскільки вказане рішення Київради було скасовано згодом на підставі поданого протесту прокурором.
З огляду на недійсність оспорюваного договору, керуючись ст. 216 ЦК України, суд першої інстанції визнав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо повернення ТОВ «Арма-центр» спірного нерухомого майна у комунальну власність територіальної громади.
Дослідивши обставини справи та зібрані докази, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, вважає їх помилковими з огляду на наступне.
Вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує можливість такого визнання та настання відповідних наслідків: відповідність змісту правочину вимогам закону, додержання встановленої форми правочину, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону. Згідно з ст. 3 вказаного Закону відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування. Враховуючи положення ст.ст. 7, 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств», процес приватизації комунального майна включає в себе затвердження місцевими радами переліків об’єктів, що підлягають приватизації певним способом, та подальше укладення договору купівлі–продажу.
Згідно з ч. 7 ст. 7 Закону України «Про приватизацію державного майна» продаж майна, що є у комунальній власності, здійснюють органи, створювані відповідними місцевими радами. Зазначені органи діють у межах повноважень, визначених відповідними місцевими радами, та є їм підпорядкованими, підзвітними і підконтрольними.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного майна» Державна програма приватизації визначає цілі, пріоритети та умови приватизації, розробляється Фондом державного майна України і затверджується Верховною Радою України. Законом України від 18.05.2000 року затверджено Державну програму приватизації на 2000 - 2002 роки, яка діє до затвердження чергової Державної програми приватизації. З норм Закону України «Про приватизацію державного майна» та Закону України «Про Державну програму приватизації» вбачається, що всі об’єкти приватизації поділяються на групи, що передбачає різні способи та порядок приватизації для об’єктів різних груп.
На час прийняття Рішення від 27.11.2008р. № 652/652 «Про внесення змін до рішення Київради від 08.02.2007р. № 62/723 «Про програму приватизації комунального майна міста Києва на 2007-2010 роки» Київська міська рада відносила об’єкт приватизації – нежиле приміщення по вул. Володимирській, 43, літ «В» у м. Києві, що став предметом купівлі-продажу, саме до об’єктів групи «А», що передбачає певну процедуру приватизації, відмінну від приватизації об’єктів групи «Ж».
Позивачами не заперечувався той факт, що приватизація вказаного об’єкту, саме як об’єкту групи «А», проведена у відповідності до вимог чинного законодавства.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що об’єкт приватизації належить до групи «Ж» як об’єкт охорони здоров’я, та не дав належної правової оцінки всім обставинам справи.
Згідно матеріалів справи в нежитловому приміщенні розміщується Міський медичний центр проблем слуху та мовлення «СУВАГ». Центр «СУВАГ» є бюджетною установою (не прибутковою організацією), самостійною юридичною особою, створений за рішенням Київської міської Ради 26.06.2003 року № 523/683.
Судом встановлено, що будівля, в якій знаходиться приміщення, де розміщується Центр, входить до складу історичної садиби, яка належала професору Київського університету Антоновичу А.Я., і була передана на баланс Центру на праві оперативного управління згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації від 30.07.2004 року № 1412 № «Про передачу основних фондів комунальної власності територіальної громади м. Києва».
Згідно листа Київської міської державної адміністрації від 25.07.06р. № 006-969 (а.с. 91) передана центру будівля 1917 року забудови є лише приміщеннями, пристосованими під лікувальний заклад.
Відповідно будівля з нежитловими приміщеннями, що стали об’єктом приватизації, була збудована до створення Центру, будівництво здійснювалося не з метою розміщення закладу охорони здоров’я. Нежилі приміщення по вул. Володимирській, 43 «В» були передані на баланс Медичного центру «СУВАГ» після його створення, тобто будівля при заснуванні Центру не була його невід’ємною частиною.
Як вбачається зі змісту рішення, господарський суд, задовольняючи позов та вирішуючи, що спірний об’єкт нерухомості відноситься до групи «Ж», виходив з того, що в приміщенні знаходиться вказаний Медичний центр, отже ці приміщення є об’єктом охорони здоров’я. Однак, зазначене не є визначальною підставою для визначення приналежності об’єкту до відповідної групи приватизації.
Чинне законодавство не дає визначення «об’єкту охорони здоров’я», але для врегулювання відносин в сфері охорони здоров’я, використовується поняття «заклад охорони здоров’я».
Відповідно до статті 16 Основ законодавства України про охорону здоров’я безпосередню охорону здоров’я населення забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони здоров’я. Аналіз норм законодавства дає підстави вважати тотожними ці поняття.
Відповідно до ст. 3 Основ законодавства України про охорону здоров’я, заклади охорони здоров’я – це підприємства, установи та організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров’я шляхом подання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників. В свою чергу, установа – це організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об’єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.
Стаття 16 Основ законодавства України про охорону здоров’я передбачає, що заклади охорони здоров’я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами при наявності необхідної матеріально-технічної бази. Порядок діяльності, перелік та статус майна, що входить до матеріально-технічної бази такого закладу, має визначатись його засновником та відображається в установчих документах відповідно з наявними доказами передачі майна.
Отже, в цілях приватизації об’єкт охорони здоров’я – це певна установа (підприємство, організація), що має відповідний профіль діяльності в сфері охорони здоров’я, має володіти певним майном, створеним/придбаним безпосередньо для реалізації мети його створення.
Відповідно до змісту оспорюваного договору купівлі-продажу, відповідач не здійснював приватизацію безпосередньо Медичного центру «СУВАГ», як закладу (установи) охорони здоров’я. Приватизація будівлі, в свою чергу, не призводить до зміни профілю або припинення діяльності Центру.
Враховуючи зазначене, посилання Прокурора на те, що спірний об’єкт відноситься до групи «Ж» є безпідставними. За змістом Державної програми приватизації на 2000-2002 роки до групи «Ж» відносяться об’єкти, що є цілісними комплексами. Проте, нерухоме майно, придбане відповідачем, не відповідає ознакам цілісного майнового комплексу, а є окремим індивідуально визначеним майном, та належить до об’єктів групи «А». Класифікація об’єкту приватизації лише по принципу знаходження приміщень на балансі Центру в даному випадку є необґрунтованою. Спірне майно не створювалося як об'єкт охорони здоров'я, та не було відповідним чином перепрофільовано уповноваженим власником органом. Фактичне використання спірного приміщення Медичним центром не змінює статусу самого об'єкта.
Крім того, під час розгляду спору колегією встановлено, що має місце використання частини приміщення на підставі договору оренди іншою юридичною особою ТОВ «РЕОТОН» (в матеріалах справи наявні копії договору про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду від 17.03.2009р. та Додаткової угоди від 29.03.2010р.), яке зокрема, не є закладом охорони здоров’я, не підпорядковується Головному управлінню охорони та медичного забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), надає послуги на комерційній основі, що також підтверджує те, що вказані приміщення є індивідуально визначеним майном, та не є невід’ємною частиною закладу охорони здоров’я.
Враховуючи вищевикладене, майно, придбане за оспорюваним договором в результаті приватизації, є окремим, індивідуально-визначеним та належить до об'єктів групи «А». Суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що була порушена процедура приватизації, і, відповідно, не дотримано вимог ст. 49 Конституції України, ст.ст. 6, 26 Закону України «Про охорону дитинства». Крім того, відсутні підстави вважати, що продаж об’єкту та укладення оспорюваного договору призводить до порушення прав дітей-інвалідів, що обслуговуються Центром, чи те, що послуги стали надаватись на платній основі, доступність та ефективність їх знизилась, діяльність Центру не припинялась. Натомість в судовому засіданні представником відповідача-2 надані пояснення, згідно яких вживаються всі можливі заходи для поліпшення умов діяльності Центру, підвищення якості послуг, ведеться співпраця з Національною дитячою спеціалізованою лікарнею «ОХМАТДИТ», що сприяє захисту прав та інтересів дітей-інвалідів.
З приводу доводів позивачів та висновків суду першої інстанції про укладення спірного договору за відсутності достатніх правових підстав колегія зазначає наступне.
Як було встановлено, оспорюваний договір було укладено на підставі п. 524 Додатку до рішення Київської міської ради від 27 листопада 2008 року № 652/652, яке було чинним на момент укладення договору, та на підставі протоколу про хід торгів на аукціоні від 16.03.2010р. № 8.
Матеріали справи свідчать про те, що протест прокурора було внесено 26 березня 2010 року, тобто після укладення договору.
Рішення «Про розгляд протесту заступника прокурора міста Києва від 26.03.2010 №07/3-129вих-10 на пункт 524 додатка 4 до рішення Київради від 27.11.2008 № 652/652 «Про внесення змін до рішення Київради від 08.02.2007 № 62/723 «Про Програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007 - 2010 роки» № 604/4042, яким визнано такою, що втратила чинність позиція 524 розділу «Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)» Група «А» додатка 4, було прийнято Київською міською радою 29 квітня 2010 року за результатами розгляду цього протесту.
За таких обставин договір було укладено у відповідності до чинного на час його укладення рішення. Відповідно 25 березня 2010 року шляхом укладення відповідного договору купівлі-продажу рішення Київської міської ради від 27 листопада 2008 року № 652/652 в частині п. 524 Додатку до нього було виконано.
Протест прокурора був внесений після фактичного виконання опротестованого акту.
Рішення Київської міської ради від 27.11.2008р. № 652/652 «Про внесення змін до рішення Київради від 08.02.2007р. № 62/723 «Про Програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007 - 2010 роки», зокрема в частині п. 524 Додатку, звернено до окремого суб’єкта (орган, відповідальний за продаж майна, в даному випадку - Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради), та містило конкретний припис (приватизація об’єкту з метою залучення коштів до бюджету). Дане рішення виконується одноразово, після чого припиняє свою дію (після продажу майно вибуває з переліку об’єктів приватизації, внаслідок передачі прав власності на це майно і вибуття його з комунальної власності).
Колегія звертає увагу на положення пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009, згідно якого органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами. Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. В даному випадку рішення Київської міської ради від 27 листопада 2008 року № 652/652, зокрема в частині п. 524 Додатку до нього, є ненормативним актом, що передбачає конкретні приписи, звернені до окремого суб’єкта, після реалізації яких, таке рішення припиняє свою дію. Отже, скасування Київською міською радою раніше прийнятого нею рішення, а саме: скасування рішення, що вичерпало свою дію, не може призводити до зміни правовідносин, що виникли на підставі такого рішення.
Крім того, колегія суддів зважає на наступне.
Згідно статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.
Враховуючи положення ст.ст. 17,18 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», та ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори», колегія також приймає до уваги обставини, встановлені в наявному в матеріалах справи рішенні Європейського суду з прав людини по справі Stretch v. United Kingdom, 44277/98 від 03.12.2003 року, згідно якого вилучення у заявника права володіння, раніше наданого державною установою, є порушенням Конвенції, навіть якщо державна установа не мала повноважень надавати заявнику право володіння майном згідно національного законодавства (п. 30 зазначеного рішення).
Укладаючи договір купівлі-продажу спірного приміщення від 25 березня 2010 року, та перераховуючи грошові кошти за нього, відповідач, ТОВ «Арма-Центр», згідно наданих пояснень в судовому засіданні очікувало на набуття права власності та можливість ефективно використовувати право власності.
Як вбачається з матеріалів справи, спірний об’єкт у відповідності до вимог чинного законодавства було продано на конкурсній основі у відповідності до зазначеного рішення Київської міської ради від 27 листопада 2008 року № 652/652. Відповідач брав участь в аукціоні, організованому та проведеному уповноваженим органом приватизації – Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київради (КМДА), з дотриманням умов, встановлених законом. Протокол за результатами проведеного аукціону №8 від 16.03.2010 не оспорювався, результати проведення аукціону недійсними не визнані, відповідно існували належні правові підстави для укладення відповідного договору купівлі-продажу з відповідачем як переможцем конкурсу.
У відповідності до положень ч.2 ст.216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Як вбачається зі змісту рішення суду, господарський суд, задовольняючи позов та зобов'язуючи повернути відповідача придбаний об'єкт до комунальної власності, не дослідив питання чи був виконаний сторонами оспорюваний договір та чи була внесена відповідачем повна вартість об'єкту. За вказаних обставин не застосування судом двосторонньої реституції призводить до порушення законних прав відповідача в частині повернення грошових коштів, сплачених за оспорюваним договором.
Як встановлено колегією, сторонами договір було виконано повністю, відповідачем сплачено грошові кошти в повному розмірі відповідно до умов укладеного договору.
Спірний договір відповідає вимогам чинного законодавства, намірам та внутрішньому волевиявленню сторін, спрямований на реальне настання передбачених у ньому наслідків, договір укладено відповідно до акту органу місцевого самоврядування (чинного на час його укладення), відповідає змісту цього акта, а тому колегія приходить до висновку про відсутність підстав для визнання такого договору недійсним у відповідності до положень статей 203 та 215 Цивільного кодексу України. За таких обставин заявлений позов визнається необгрунтованим.
Статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи встановлені під час розгляду спору обставини справи, апеляційна скарга визнається обґрунтованою, та підлягає задоволенню.
За таких обставин колегія вважає, що господарським судом не повністю були досліджені обставини справи, та зроблені помилкові висновки, а тому оскаржуване рішення від 17.02.2011 року у справі № 4/516 підлягає скасуванню, в позові слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд-
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Арма-Центр» задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2011 р. у справі № 4/516 скасувати.
В позові відмовити.
Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Арма-Центр» (ідентифікаційний код 36588974, м. Київ, вул. Печерський узвіз, буд. 19) з Державного бюджету України 42 грн. 50 коп. - державного мита, сплаченого за подання апеляційної карги. Видати наказ.
Видачу наказу доручити Господарському суду м. Києва.
4. Матеріали справи № 4/516 повернути Господарському суду міста Києва.
Постанова набуває чинності з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя Коршун Н.М.
Судді Агрикова О.В.
Авдеєв П.В.