Справа № 2-1499/11

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

(заочне)

23 червня 2010 року                                                                          м. Донецьк

Будьоннівський районний суд м. Донецька у складі:

Головуючий –суддя                                                                                Сенчишин Ф.М.

При секретарі                                                                                          Семенець А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства „Завод Коксохімобладнання” про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,

          ВСТАНОВИВ:

Згідно позову, позивач працював у Відкритому акціонерному товаристві „Завод Коксохімобладнання”, звідки був звільнений 18 січня 2010 року за власним бажанням. У день звільнення з позивачем не був проведений остаточний розрахунок і підприємство має перед ним заборгованість із заробітної плати у розмірі 879,54 грн. Позивач вважає, що має право на виплату йому середнього заробітку за час остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 10094,28 грн. Крім того, невиплатою заробітної плати позивачеві завдано й моральних страждань, оскільки він був позбавлений засобів до існування, був вимушений прикладати додаткових зусиль для організації свого життя. Відшкодування перенесених моральних страждань позивач оцінює в 2000 грн.

Позивач просить стягнути з відповідача зазначені розміри заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Позивач ОСОБА_1, належним чином та завчасно сповіщений про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з’явився. Надав суду письмову заяву, за якою підтримав в повному обсязі заявлені позовні вимоги та доводи позовної заяви на яких вони ґрунтуються. Просить справу розглянути у його відсутність.

Належним чином та завчасно сповіщений про час та місце розгляду справи відповідач ВАТ „Завод Коксохімобладнання” в судове засідання представника не направив, про причини неявки суд не повідомив.

За ухвалою суду справа розглянута за відсутності сторін в порядку ст. 224 ЦПК України заочно за наявних у справі доказів.

На підставі досліджених в судовому засіданні письмових доказів судом встановлені наступні фактичні обставини:

З копії трудової книжки позивача вбачається, що позивач ОСОБА_1 з 17 листопада 2003 року була прийнята на посаду заточника Відкритого акціонерного товариства „Завод Коксохімобладнання”.

Згідно наказу по підприємству від 18 січня 2010 року № 300-к він був звільнений з підприємства з 18 січня 2010 року за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

Позивачем до позову додана довідка ВАТ „Завод Коксохімобладнання”, за якою позивачеві станом на 15 березня 2011 року не виплачена заробітна плата у розмірі 879,54 грн. за січень 2010 року.

          Вирішуючи заявлені позовні вимоги щодо стягнення заборгованості із остаточного розрахунку при звільненні, суд виходить з того, що відповідач згідно ч. 7 ст. 43 Конституції України, ч. 1 ст. 115 КЗпП України, мав виплачувати працівникам заробітну плату регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. Останній прострочив виплату заробітної плати, внаслідок чого утворилася заборгованість. Згідно ст.ст. 47, 116 КЗпП України, наявну заборгованість із заробітної плати відповідач мав оплатити позивачеві у день звільнення. Відповідач свої зобов’язання в цій частині не виконав, чим порушив права позивача.

          Відповідачем надана копія відомості із виплати заробітної плати за січень 2010 року, за якою він 29 квітня 2011 року погасив заборгованість перед позивачем із заробітної плати в повному обсязі.

          За наведених обставин, позовні вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати задоволенню не підлягають, що не звільняє відповідача від відповідальності за прострочення остаточного розрахунку при звільненні.

          Вирішуючи заявлені позовні вимоги щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, суд виходить з того, що згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

          Згідно п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” від 24 грудня 1999 року № 13, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред’явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи –по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності у цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

          Відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що остаточний розрахунок при звільненні позивача не був своєчасно проведений не з його вини, а відсутність грошових коштів у відповідача не приймається судом до уваги, оскільки не виключає відповідальності останнього.

          За наведених обставин позовні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні ґрунтуються на законі, відповідають фактичним обставинам по справі та підлягають задоволенню.

          Визначаючи розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню, суд враховує вимоги абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, згідно якого у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата. Згідно п. 8 вказаного Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

          Суд ґрунтуючись на таких, що узгоджуються між собою, наданих Пенсійним фондом України індивідуальних відомостей про застраховану особу та наданих відповідачем відомостей про фактичну кількість відпрацьованих позивачем днів та нарахованої заробітної плати за цей період виходить з наступних розрахунків

-          суд визначає, що останніми двома повними місяцями роботи позивача є листопад - грудень 2010 року;

-          кількість фактично відпрацьованих позивачем календарних днів в зазначений період становить за листопад 2010 року –21, та за грудень 2010 року –14, що разом становить 35 днів;

-          позивачеві за цей період нарахована заробітна плата у розмірі 1283,70 грн;

-          середньоденний заробіток позивача за останні два повні місяця роботи  становить  1442,04 / 35 = 41,20 грн.;

-          кількість робочих днів з 19.01.2010 року по 28.04.2011 року (включно) складає 321;

-          середній заробіток за зазначений період 41,20 х 321 =  13225,20 грн;

З зазначеного розміру середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні позивач просить стягнути 10094,28 грн. Виходячи з визначених позивачем меж позовних вимог, згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України, позивні вимоги в цій частині підлягають задоволення в повному обсязі.

          Вирішуючи заявлені позовні вимоги щодо стягнення грошового відшкодування моральної шкоди, суд враховує, що згідно ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

          Суд виходить з того, що сам факт порушення трудових прав позивача, що проявився в тривалій не виплаті заборгованості із заробітної плати, свідчить про перенесені позивачем моральні страждання, оскільки позивач об’єктивно був вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя та життя своєї родини.

          За таких обставин, позовні вимоги про стягнення грошового відшкодування моральної шкоди ґрунтуються на законі, відповідають фактичним обставинам справи та підлягають задоволенню.

          Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд враховує, що згідно п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31 березня 1995 року № 4, розмір відшкодування  моральної  (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках,  ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

          З урахуванням характеру страждань (душевні хвилювання через відсутність джерел засобів до існування протягом тривалого часу), їх обсягу, тривалості (більше одного року), загального розміру заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, того факту що заборгованість із заробітної плати відповідачем таки погашена, виходячи із засад  розумності,  виваженості  та справедливості суд вважає, що розміром грошового відшкодування моральної шкоди необхідним, достатнім, розумним і справедливим за наведених обставин, є 2000 грн., тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.  

          Згідно ч. 3 ст. 88 ЦПК України, з відповідача в дохід держави підлягають стягненню оплата інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн., судовий збір у розмірі 100,94 грн. за позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні (10094,28 х 1%), та 8,50 грн. за позовні вимоги про стягнення відшкодування моральної шкоди.

Керуючись ч. 7 ст. 43 Конституції України, ч. 1 ст. 115, ст. 116, ч. 1 ст. 117, ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України, абз. 3 п. 2, п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, Постановою Пленуму Верховного суду України “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” від 24 грудня 1999 року № 13, Постановою Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31 березня 1995 року № 4 та ст.ст.  10, 60, 212, 224 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства „Завод Коксохімобладнання” про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Завод Коксохімобладнання” на користь ОСОБА_1:

-          середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 10094 гривні 28 копійок;

-          відшкодування моральної шкоди у розмірі 2000 гривень;

усього стягнути 12094 (дванадцять тисяч дев’яносто чотири) гривні 28 (двадцять вісім) копійок.

У задоволені решти позовних вимог ОСОБА_1 –відмовити.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Завод Коксохімобладнання” в дохід Держави судовий збір у розмірі 109 (сто дев’ять) гривень 44 (сорок чотири) копійки та оплату інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи у розмірі 120 (сто двадцять) гривень.

На рішення позивачем може бути подана апеляційна скарга в Апеляційний суд Донецької області через Будьоннівський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Відповідач, який не з’явився у судове засідання, може подати до Будьоннівського районного суду м. Донецька заяву про перегляд заочного рішення протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Головуючий :