ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 122
РІШЕННЯ
Іменем України
30.06.2011Справа №5002-34/2346-2011
за позовом Приватного підприємства "Форест Юг"
(99716, АР Крим, м. Севастополь, с. Тернівка, вул. Куйбишевська 2/2)
до відповідача Публічного акціонерного товариства "Криммолоко"
(95013, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Севастопольська,35)
про стягнення 247 493,10грн.
Суддя А. Р. Ейвазова
п р е д с т а в н и к и :
від позивача – ОСОБА_1 за довіреністю б/н від 16.05.2010р., ОСОБА_2 за довіреністю б/н від 16.05.2010р.;
від відповідача - ОСОБА_3 за довіреністю від 24.05.2011р. №460
Суть спору: Приватне підприємство "Форест Юг" звернулося до господарського суду АР Крим з позовом та просило суд стягнути з відповідача – Публічного акціонерного товариства "Криммолоко" 247 493,10грн., у т.ч. 189 983,30грн. основної заборгованості за поставлену сировину – молоко; 33 583,14грн. збитків від інфляції та 10 776,17грн. процентів, нарахованих за період з 07.07.2009р. по 30.04.2011р.; 13 150,49грн. пені за період з 21.12.2010р. по 01.06.2011р.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов’язання відповідно до умов договору від 01.01.2009р., а саме не здійснив оплату за передану йому протягом січня-червня 2009р. сировину у строк, визначений п.3.5 договору (а.с.2-4).
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі; представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд
ВСТАНОВИВ:
01.01.2009р. між сторонами у справі – Приватним підприємством "Форест Юг" та Відкритим акціонерним товариством "Криммолоко", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Криммолоко", укладено договір на закупівлю молока (а.с. 17-19, далі - договір).
Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов’язань, а саме майново-господарських зобов’язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.
За умовами договору, позивач (продавець) взяв на себе зобов’язання передати у власність відповідача (покупця) молоко коров’яче цільне, а відповідач – прийняти його та оплатити відповідно до умов укладеного договору.
Договором встановлено, що він діє до 25.01.2010р. (п.8.1. договору).
Договором сторонами узгоджено, що за базову договірну ціну приймається ціна закупки без ПДВ і дотації 1т молока першого ґатунку (при базовому вмісті жиру 3,4%, білку – 3% (п.3.1. договору). Також, договором визначено, що вартість сировини (молока) може бути змінена за спільною згодою сторін додатковою угодою, яка є невід’ємною частиною договору (п.3.3. договору).
Зокрема, додатковою угодою б/н встановлено, що з 01 січня 2009р. прогнозована ціна визначена у розмірі 2150 грн. за 1 тону молока, враховуючи положення ГРУ 46.018-2002 при базовому вмісті жиру 3,4%, білку – 3% з урахуванням ПДВ (дотації) та ритмічності (а.с.20).
Додатковою угодою б/н сторонами з 25.04.2009р. визначено прогнозовану ціну у розмірі 2100 грн. за 1 тону молока, враховуючи положення ГРУ 46.018-2002 при базовому вмісті жиру 3,4%, білку – 3% з урахуванням ПДВ (дотації) та ритмічності (а.с.20).
Додатковою угодою б/н сторонами встановлено з 01.05.2009р. договірну ціну – 2000 грн. за 1 тону молока, враховуючи положення ГРУ 46.018-2002 при базовому вмісті жиру 3,4%, білку – 3% з урахуванням ПДВ (дотації) та ритмічності (а.с.21).
Додатковою угодою б/н сторонами встановлено з 21.05.2009р. договірну ціну – 1800 грн. за 1 тону молока, враховуючи положення ГРУ 46.018-2002 при базовому вмісті жиру 3,4%, білку – 3% з урахуванням ПДВ (дотації) та ритмічності (а.с.21).
Відповідно до умов договору, поставка сировини здійснюється на умовах самовивезення покупцем – відповідачем у даній справі – власним підготовленим автотранспортом (п. 4.1 договору).
З 01.01.2009р. по 01.07.2009р. позивачем за умовами вказаного договору здійснена передача молока, що підтверджується долученими до матеріалів справи відповідними копіями товарно-транспортних накладних на перевезення молочної сировини за зазначений період, вартість якого, з урахуванням додаткових угод, складає 364 187, 20грн. (а.с.22-73).
Предметом спору у даній справі є виконання відповідачем обов’язку щодо оплати заборгованості за отриманий згідно вказаних товарно-транспортних накладних товар, а також застосування до нього відповідальності, встановленої умовами договору та чинним законодавством
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст.175 ГК України.
Згідно до ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так, в силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договором визначено, що оплата поставленої продукції здійснюється протягом 10 днів з моменту поставки, яка підтверджується товаротранспортними накладними (п. 3.5 договору).
Не зважаючи на настання строку виконання відповідного зобов’язання, воно виконано відповідачем не у повному обсязі; заборгованість за поставлений товар на момент прийняття рішення у даній справі, як стверджує позивач, складає 189983,30 грн.
Під час розгляду справи по суті, до прийняття рішення у ній відповідач не надав доказів оплати відповідної заборгованості, отже, не спростував шляхом надання відповідних доказів тверджень позивача про наявність заборгованості за переданий у відповідний період товар.
Згідно відзиву на позов, відповідачем не вказано з яких підстав ним оспорюються вимоги позивача про стягнення основної заборгованості; заперечення, викладені у відзиві, стосуються лише вимог щодо стягнення суми пені, процентів, та збитків від інфляції.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, відповідач, виконавши зобов’язання з оплати переданого йому товару не у повному обсязі, допустив порушення зобов’язання, у зв’язку з чим заявлені позовні вимоги про стягнення основної заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню у сумі 189983,30 грн.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи встановлення факту прострочення грошового зобов’язання відповідачем, заявлені вимоги в частині стягнення процентів та збитків від інфляції є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
При цьому, за розрахунком суду розмір збитків від інфляції за відповідний період складає 33 449,66грн., у зв’язку з чим відповідні вимоги підлягають задоволенню у відповідному розмірі.
Проценти підлягають стягненню у розмірі, заявленому позивачем – 10776,17 грн., оскільки відповідно до розрахунку суду, розмір процентів за відповідний період, враховуючи строк оплати за кожною товаротранспортною накладною, становить суму, яка є більшою ніж заявлено позивачем. Судом не взято до уваги розрахунок процентів, наданих відповідачем, оскільки у ньому допущені помилки у визначенні кількості днів за певні періоді, з урахуванням яких здійснено розрахунок (наприклад, з 26.10.2009р. по 17.12.2009р. вказана кількість днів у періоді – 23, з 18.12.2009р. по 31.12.2010р. – 360, а фактично відповідні періоди складаються з більшої кількості днів тощо) (а.с. ).
В силу ч. ст.216, ч.1 ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня (ч.1 ст.230 ГК України).
Відповідно до ч.4 ст.231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
В силу п. 5.2. договору, сторонами встановлена відповідальність за порушення строків оплати у вигляді пені у розмірі 0.1% (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період виникнення заборгованості) від суми, оплата якої прострочена, за кожний день прострочення такого платежу.
Проте, при нарахуванні пені позивачем не взята до уваги ч. 6 ст. 232 ГК України, яка визначає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.
Згідно розрахунку суми пені та заявленого позову, позивачем пеня нараховувалася за період з 21.12.2010р. по 01.06.2011р., тобто нарахування пені здійснено, враховуючи строк виконання зобовязання з оплати, визначений п.3.5 договору, та зважаючи на дату передачі товару за кожною з товаротранспортних накладних, за період, коли нарахування в силу ч.6 ст.232 ГК України припинилось.
Так, договором сторонами не встановлено умови, відповідно до якої б нарахування пені не обмежувалось відповідним строком; закон також не визнчає іншого строку для нарахування пені за не виконання відповідного зобов’язання.
Отже, пеня відповідачем нарахована за період, коли відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, її нарахування припинилось, у звязку з чим відповідні вимоги позивача щодо стягнення 10776,17 грн. пені за період з 21.12.2010р. по 01.06.2011р. не можуть бути задоволенні.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв’язку з оплатою позову державним митом та сплатою витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача частково, пропорційно розміру задоволених вимог, що складає відповідно: 2342,09 грн. та 223,33 грн.
В судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини рішення, повний текст рішення складено 05.07.2011р.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криммолоко» на користь Приватного підприємства «Форест Юг» 189 983,30 грн. основної заборгованості, 10 776,17грн. процентів, 33 449,66грн. збитків від інфляції, 2342,09грн. в рахунок відшкодування витрат на оплату державного мита та 223,33грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В решті позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Ейвазова А.Р.