Справа № 6264/10/1570
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 березня 2011 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Цховребової М.Г.
при секретарі судового засідання - Міхно Н.В.
за участю:
позивача - ОСОБА_1
перекладача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління міграційної служби в Одеській області про визнання рішення неправомірним та його скасування, зобов’язання прийняти рішення, -
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Управління міграційної служби в Одеській області про визнання рішення відповідача про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця неправомірним та його скасування; зобов’язання відповідача прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
В судовому засіданні позивач підтримав адміністративний позов, просив суд задовольнити його в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві (а.с.3-5).
Відповідач в судове засідання не прибув. Про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином (а.с.77), про причини неприбуття суд не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи від нього не надійшло. Заперечення проти позову до суду не надійшли.
Суд, заслухавши пояснення позивача, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, дійшов до висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю, з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, позивач –ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин Гвінеї (Конакрі), прибув літаком на територію України, м. Одеса, 13.12.2009 року. (а.с.20, 73)
20 квітня 2010 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання статусу біженця (а.с.19-20), з зазначенням наступних причин звернення: «Мій батько був другом охоронця президента. Сталось так, що цей охоронець 03.12.2009 року застрелив президента і збіг. Поліція шукала всіх людей, що мають відношення до цього охоронця. Так як мій батько був його другом, то до нас до дому прийшла поліція, допитувала батька, а потім його взагалі вбили. Я сховався, тому поліцейські мене не знайшли. Після вбивства мого батька, я не хотів залишатися в країні, так як думав, що мене також уб'ють, як і батька. Коханка мого батька дала мені гроші, щоб я міг виїхати з країни».
Будь-яких матеріалів, що могли бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця позивачем до заяви не додано.
21.04.2010 року позивача ознайомлено з порядком прийняття рішення за його заявою, правами і обов’язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця. (а.с.31-31зв.)
В анкеті позивача, як особи, яка звернулась з заявою про надання статусу біженця, від 21.04.2010 року (а.с.24-27) зазначено, зокрема:
- Прізвище, ім’я, по батькові:
ОСОБА_1;
- дата, місце народження:
ІНФОРМАЦІЯ_1; АДРЕСА_2;
- громадянство/підданство, національність, віросповідання:
Гвінея (Конакрі); гвінеєць, бага; мусульманин;
- країна постійного проживання, країна вибуття:
АДРЕСА_2;
- адреса проживання в Україні:
АДРЕСА_1;
- рідна мова:
бага;
- мова якою володіє вільно:
французька, сусу;
- освіта:
Початкова школа «Матуту», місцезнаходження: м. Конакрі, квартал Нонго, роки навчання: 1994-2000; Коледж № 2, місцезнаходження: м. Конакрі, квартал Нонго, роки навчання: 2000-2003; Ліцей «Другого жовтня», місцезнаходження: м. Конакрі, роки навчання: 2003-2006; Університет "Сомфонія", економічний факультет, місцезнаходження: м. Конакрі, роки навчання: 2006-2009;
- сімейний стан:
неодружений;
- члени сім’ї, які не супроводжують заявника:
ОСОБА_2 –батько, вбитий після нападу на президента країни у грудні 2009 року, постійно проживав в Гвінеї (Конакрі), м. Конакрі, був військовим; ОСОБА_3 –мати, померла приблизно у ІНФОРМАЦІЯ_2 в результаті ДТП, постійно проживала в Гвінеї (Конакрі), м. Конакрі; ОСОБА_4 –сестра, померла приблизно у ІНФОРМАЦІЯ_2 в результаті ДТП, постійно проживала в Гвінеї (Конакрі), м. Конакрі;
- робота протягом останніх 10 років:
не працював.
- виїзд з країни постійного проживання:
11.12.2009 року виїхав з Гвінеї (Конакрі). Документів на виїзд не було. Допоміг оформити документ нігерієць ОСОБА_5, який попросив лише його фото. Який це був документ він не знає, йому на руки його не давали. В кожному аеропорту цей нігерієць ішов перед ним і показував документи. Вилетів літаком маршрутом м. Конакрі (Гвінея) –м. Бесья (Марокко) –м. Стамбул (Туреччина). Переночував в аеропорту. До України прилетів також літаком рейсом м. Стамбул (Туреччина) –м. Одеса (Україна). В інших країнах за наданням притулку або за наданням статусу біженця не звертався.
- в’їзд в Україну:
13.12.2009 року прибув до України легально в аеропорт м. Одеса літаком, рейсом Стамбул (Туреччина) –Одеса (Україна), але на підставі яких документів не знає, йому не давали їх на руки. В усіх аеропортах його супроводжував нігерієць ОСОБА_5, в Одесу прилетіли також разом, але більше він його не бачив.
- в країні постійного проживання в політичній партії, релігійній, військовій або громадській організації не перебував;
- до кримінальної відповідальності не притягувався;
- невійськовозобов’язаний.
Наказом заступника начальника Управління міграційної служби в Одеській області № 30 від 14.05.2010 року «Про дозвіл у прийнятті заяви про надання статусу біженця»прийнято до розгляду заяву позивача та згідно чинному законодавству зобов’язано провести відповідну процедуру. (а.с.23)
Відповідно до протоколу співбесіди з позивачем, проведеної 14.05.2010 року головним спеціалістом відділу у справах біженців управління міграційної служби в Одеській області Чубановою Н.М. в присутності перекладача, позивач на питання відповів, зокрема (а.с.32-36):
- місце народження/ адреса останнього постійного місця проживання:
АДРЕСА_2;
- хто зараз проживає за цією адресою:
не знає. Його батька вбили і він не знає хто володіє будинком. Будинок був приватним;
- чому батька вбили:
до них до дому прийшли військові, тому що друг батька стріляв в ОСОБА_6, військові опитували батька стовно місцезнаходження батькового друга. Батько не знав місцезнаходження, через це вони його вбили;
- мати померла разом з його сестрою в ДТП;
- віросповідання/ національність/ належність до етнічної групи:
мусульманин; гвінеєць; бага;
- рідна мова:
бага;
- якими ще мовами володіє:
французька, сусу, пула;
- освіта:
середня та незакінчена вища. Навчався з 1994-2000 рр. в навчальній школі «Матуту»м. Конакрі. З 2000 - 2002 рр. – в коледжі № 2. З 2002-2005 рр. –в ліцеї «другого жовтня», отримав бакалавра. В 2005 році вступив в університет «Сомфонія», на факультет бухгалтерського обліку. До закінчення залишилось навчатися один рік. Не закінчив навчання в університеті тому що його хотіли вбити, і тому він вирішив виїхати з країни;
- 03.12.2009 році друг батька намагався вбити президента ОСОБА_6 Це проходило в військовому таборі неподалік від моря. Друг батька був охоронцем у президента. Чому друг батька стріляв у президента він не знає;
- 07.12.2009 року вночі приїхали військові до його будинку. ОСОБА_1 був в сусідній з батьком кімнаті;
- батька вбили на місці;
- до міліції не звертався, тому що там була також і міліція;
- після вбивства батька збіг до дівчини його батька, розповів про все що сталося, і вона його познайомила з чоловіком, який допоміг йому виїхати з Гвінеї (Конакрі);
- з собою була тільки банківська картка;
- не знає з якими документами він приїхав в Україну. Всі документи йому зробив посередник ОСОБА_5;
- кордон перетнув офіційно. З ним був посередник ОСОБА_5, перетнув кордон в м. Одеса. Його зустріли в аеропорту гвінейці, які його поселили на базі відпочину «Дружба»;
- одразу по приїзду в аеропорт м. Одеса не знав, що можна звернутися за статусом біженця;
- приїхав в Україну, щоб жити спокійно та мирно;
- 11.12.2009 року вилетів з Гвінеї літаком авіакомпанії «Руаяль -ЄЙР Маррокок»транзитом через Марокко - Туреччина –Одеса. Прибув в Одесу 13.12.2009 року;
- весь час він мешкав на базі відпочинку Дружба;
- в аеропорту зустріли ОСОБА_7. Він привітався з ними і вони йому допомогли влаштуватися на базі відпочинку;
- при виїзді з країни у нього ніяких проблем не було;
- виїхав з країни, через страх бути вбитим;
- в Україні підробляє, копає земельні ділянки;
- хотів виїхати далеко, щоб деякий час там пожити, а потім повернутися до Гвінеї;
- переслідувань за національністю, расою, релігією не було.
Згідно з висновком працівника щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця від 14 травня 2010 року (а.с.37-39), розглянувши справу № 10/68 громадянина Гвінеї (Конакрі) ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, головний спеціаліст відділу у справах біженців управління міграційної служби в Одеській області Чубанова Н.М., на підставі проведеного інтерв'ю та вивчення матеріалів справи, у яких не зазначено наявність у заявнику підстав, передбачених ч. 1 ст.1 Закону України «Про біженців», відповідно абзацу 6 статті 12 Закону України «Про біженців», вважає доцільним прийняти рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, з наступних підстав, зокрема:
«Заявник виїхав з Гвінеї 11.12.2009 року за національним паспортом та візою, тип візи заявник не знає, мотивуюче це тим, що виїхав з країни у супроводі посередника, авіарейсом «Руаяль ЄЙР Марокко»транзитом через Марокко –Туреччину. В Україну прибув 13.12.2009 року пункт перетину кордону аеропорт м. Одеса. До управління заявник не надав жодного документу, мотивую це тим, що всі документи залишились у посередника. По приїзду заявник поселився мешкати за адресою АДРЕСА_1. 13.12.2009 року заявник приїхав до Одеси мета - приїхати в небезпечне місце для збереження свого життя, а з заявою про надання статусу біженця звернувся. Причинами звернення до управління міграційної служби в Одеській області стали побоювання за своє життя. Так за словами заявника його батько був військовим, мав звання капітана військових військ в Гвінеї (Конакрі). 03.12.2009 року на військовій базі президента ОСОБА_6 його охорона скоїла на нього напад у результаті чого президент був ранений. Як зазначив заявник в президента стріляв друг його рідного батька. 07.12.2009 року до будинку заявника прийшли військові та міліція з метою допитати батька стовно місце знаходження його друга. Під час допиту батька, заявник знаходився в сусідній кімнаті. Він чув як батька допитували стосовно місце знаходження його друга, як його катували і в кінці кінців вбили. З приводу вбивства свого батька заявник не звертався в міліцію. На похоронах не був присутній. Замість цього заявник пішов до батькової подруги (коханки) та розповів їй про скоєне. Як зазначив заявник батькова подружка зв'язала його з посередником для оформлення документів для виїзду з країни. ОСОБА_1, не був присутній на похоронах свого батька, як він зазначив він займався оформленням документів для виїзду з Гвінеї. Інших погроз, фактів заявник на свою адресу не навів. На підставі вивчення матеріалів справи, вважаю заяву ОСОБА_1, очевидно не обґрунтованою. … Про це свідчить те, що факти та причини виїзду з Гвінеї (Конакрі) не підпадають під критерії визначення закону України «Про біженців»… З огляду на вищезазначене можна дійти висновку, що заявник є економічним мігрантом, який виїхав з країни постійного проживання в пошуках кращої долі. Вважаю, що зазначена історія є вимушеною, а головна причина приїзду в Україну є пошук кращого життя. Заявник, як вище було зазначено приїхав в Україну в грудні 2009 року, а з заявою про надання статусу біженця звернувся наприкінці квітня 2010року. До управління заявник не надав жодного документу, але як він сам зазначив приїхав на офіційних підставах. Вважаю, що заявник свідомо приховує свій національний паспорт, ймовірно приїхав в Україну як студент, на навчання в вищий навчальний заклад України, навчання не закінчив або в загалі не мав наміру навчатися, і після закінчення строку дії візи, або реєстрації ВГІРФО вирішив звернутися за легалізацією до управління міграційної служби в Одеській області. На батьківщині ОСОБА_1 в політичній партії не перебував, не мав проблем з органами правопорядку, в мітингах та акціях протесту не брав участі. Основною та єдиною причиною виїзду стало побоювання бути вбитим військовим. На те що в заявника на батьківщині не загрожує небезпека в сенсі Конвенції 1951 р., вказує той факт, що коли військові були в нього дома заявник там теж був (в сусідній кімнаті), та розмовляли з його батьком, під час допиту батька заявника не шукали, не допитували та фізичного насилля до нього не застосовували. Також при виїзді з країни заявник не мав проблем з владою, офіційно перетнув митний кордон своєї країні. Як би його розшукували право охорони органи, він би не виїхав з країни на офіційних підставах. Отже на підставі вищевикладеного можна зробити висновок, що заявник звернувся до Управління міграційної служби в Одеській області з метою тимчасовою легалізації».
Наказом заступника начальника Управління міграційної служби в Одеській області № 35 від 14.05.2010 року «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця»позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця. (а.с.40)
Письмовим повідомленням від 17.05.2010 року № 17-9-570 позивача сповіщено про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, роз’яснено порядок оскарження зазначеного рішення та обов’язок, у разі невикористання права на оскарження, залишити територію України в установлений строк за відсутності інших законних підстав для перебування в Україні. (а.с.42)
Письмовими повідомленнями від 17.05.2010 року № 17-5-571 та № 17-5-572 про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця громадянину Гвінеї (Конакрі) ОСОБА_1 сповіщено відповідно начальника відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУМВС України в Одеській області та директора Департаменту у справах біженців та притулку Державного комітету України у справах національностей та релігій. (а.с.43, 44)
В судовому засіданні позивач підтвердив вищенаведені анкетні дані, обставини щодо його прибуття та знаходження в Україні, причини еміграції та причини і підстави звернення до відповідача із заявою про надання йому статусу біженця. На підтвердження обставин, зазначених у позовній заяві, позивач надав копію зі статей журналу «Дипломат»(LE DIPLOMATE) за 18 грудня 2009 року. (а.с.79-87)
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Спірні правовідносини врегульовано національним законодавством та міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (чинними та у редакції станом на момент виникнення відповідних правовідносин): Законом України «Про біженців»від 21 червня 2001 року № 2557-III (далі – ЗУ № 2557-III), Положенням про управління (відділ, сектор) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі та релігій, затвердженим Наказом Державного комітету України у справах національностей та релігій від 12 лютого 2009 р. № 15 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11 березня 2009 р. за № 228/16244 (далі –Положення про управління), Конвенцією «Про статус біженців»від 28 липня 1951 року, приєднання до якої відбулось на підставі Закону України «Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців»від 10 січня 2001 року № 2942-III (далі –Конвенція), Угодою між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців від 23 вересня 1996 року, ратифікація якої відбулась на підставі Закону України «Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протоколу про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців»від 21 жовтня 1999 року № 1185-XIV (далі –Угода), Керівництвом з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців ООН від 1992 року (далі –Керівництво).
Абзацом 2 частини 1 статті 1 ЗУ № 2557-ІІІ встановлено, що біженець –особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно зі ст. 1 Конвенції, у цій Конвенції термін «біженець»означає особу, яка:
1) вважалася біженцем згідно з угодами від 12 травня 1926 р. і 30 червня 1928 р. або згідно з конвенціями від 28 жовтня 1933 р. і 10 лютого 1938 р., Протоколом від 14 вересня 1939 р. або згідно зі Статутом Міжнародної організації у справах біженців;
постанови про відмову в праві вважатися біженцями, ухвалені Міжнародною організацією у справах біженців у період її діяльності, не перешкоджають тому, щоб статус біженця надавався особам, які задовольняють умовам, викладеним у пункті 2 цього розділу;
2) внаслідок подій, які відбулися до 1 січня 1951 р., і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.
З аналізу наведених норм вбачається, що поняття «біженець»включає чотири обов’язкові ознаки, а саме:
- знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства –за межами країни свого колишнього місця проживання;
- наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
- неможливість або небажання користуватись захистом країни походження внаслідок таких побоювань;
- побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
При цьому суд вважає, що «побоювання стати жертвою переслідувань»складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання»є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішує покинути країну і стати біженцем. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Стаття 7 ЗУ № 2557-ІІІ закріплює компетенцію органів міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, в тому числі прийняття заяв від іноземців та осіб без громадянства про надання їм статусу біженця у порядку, передбаченому цим Законом та прийняття рішень про оформлення документів для вирішення питання щодо надання, втрати або позбавлення статусу біженця.
Відповідно до ч. 6 ст. 9 ЗУ № 2557-ІІІ особи, які не є громадянами України та на законних підставах тимчасово перебувають на території України і під час такого перебування в країні їх громадянської належності чи постійного проживання виникли умови, зазначені у абзаці другому статті 1 цього Закону, внаслідок яких вони не можуть повернутися до країни свого походження і мають намір набути в Україні статусу біженця, повинні звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявами про надання їм статусу біженця до закінчення строку дії дозволу на перебування в Україні.
Відповідно до ст. 11 ЗУ № 2557-ІІІ оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця проводиться на підставі особистої заяви іноземця чи особи без громадянства або її законного представника, поданої до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника.
До заяви про надання статусу біженця додаються документи, які посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для набуття ним статусу біженця.
Статтею 12 ЗУ № 2557-ІІІ встановлений порядок попереднього розгляду заяв про надання статусу біженця, відповідно до якого орган міграційної служби, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про надання їй статусу біженця, видає заявникові довідку про подання такої заяви, яка є підставою для реєстрації в органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви орган міграційної служби проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в анкеті, та інші документи, вимагає додаткові відомості і приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби.
Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, а також коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця орган міграційної служби протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає інформацію про прийняте рішення до відповідного органу внутрішніх справ та до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, а також видає заявникові або його законному представникові письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
Відповідно до п. 4 Положення про управління органи міграційної служби відповідно до покладених на них завдань на підставі систематичного аналізу соціально-економічних, демографічних та інших тенденцій у сфері міграції та роботи з біженцями розробляють та здійснюють заходи щодо реалізації в регіоні державної політики за цим напрямом роботи, приймають заяви від іноземців та осіб без громадянства про надання їм статусу біженця у порядку, передбаченому Законом України «Про біженців», приймають рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання, втрати або позбавлення статусу біженця.
Відповідно до ст. 3 Угоди співробітництво між Урядом та Управлінням Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців у галузі надання міжнародного захисту і гуманітарної допомоги біженцям та іншим особам, які належать до компетенції Управління Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, здійснюється на основі Статуту Управління Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, відповідних рішень та резолюцій Управління Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, прийнятих органами Організації Об'єднаних Націй.
Відповідно до п. 66 Керівництва для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Також, пунктами 99-100 Керівництва встановлено, що під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах по відмові видати національний паспорт, продовжити термін його дії, відмовити в дозволу повернутися на свою територію. Вказані факти можна розцінювати як відмова в захисті країни громадянської належності. Але, якщо захист з боку своєї країни приймається і немає підстав для відмови з причин цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, дана особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем.
Виходячи із встановлених в судовому засіданні обставин та аналізу вищенаведених вимог законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов до висновків про те, що:
- обставини, на підставі яких позивач звернувся із заявою про надання йому статусу біженця в Україні, не передбачені ч. 1 ст. 1 ЗУ № 2557-III, тому ОСОБА_1 не підпадає під ознаки поняття «біженець», встановлені цим Законом;
- письмовий висновок працівника відповідача відповідає фактичним обставинам справи щодо позивача; відповідно,
- оскаржуване рішення Управління міграційної служби в Одеській області про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця –прийнято відповідно до вимог діючого законодавства, в тому числі положень ч. 3 ст. 2 КАС України, тому –підстав для його скасування немає.
Враховуючи та на підставі висновків суду про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення відповідача, суд вважає за неможливе задоволення другої позовної вимоги позивача – зобов’язання Управління міграційної служби в Одеській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Керуючись ст.ст. 6, 7, 15, 68, 71, 86, 94, 158-162, 167, 184-186 КАС України, суд -
постановив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління міграційної служби в Одеській області про визнання рішення Управління міграційної служби в Одеській області про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця неправомірним та його скасування; зобов’язання Управління міграційної служби в Одеській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця –залишити без задоволення повністю.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
В повному обсязі постанову складено 21 березня 2011 року.
Суддя М.Г. Цховребова
Адміністративний позов
залишити без задоволення повністю.