Справа № 2-а-209/11

П О С Т А Н О В А  

іменем України

"11" березня 2011 р.

Святошинський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді -                                                                                     Бондаренка О.В.,

при секретарі -                                                                                                       Мороз Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва про зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

      ОСОБА_1 звернувся  до суду з позовом, в якому просить  визнати неправомірними  дії Відповідача щодо відмови у нарахуванні  йому пенсії по  інвалідності, що настала  внаслідок  аварії на  ЧАЕС у розмірі 6 мінімальних  пенсій за віком та  додаткової пенсії  у розмірі  50 % від  мінімальної  пенсії  за віком та зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва здійснити перерахунок і виплату належної  йому пенсії як учаснику ліквідації наслідків аварії на  ЧАЕС 1 категорії, інваліду ІІІ групи, згідно  з ч.4 ст.54 Закону  України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали  внаслідок  Чорнобильської  катастрофи» та додаткової  пенсії  за шкоду, заподіяної  здоров’ю, згідно ст.50 Закону  України «Про статус та соціальний захист  громадян, які  постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі  50  відсотків мінімальної  пенсії за віком з урахуванням ст. 28  Закону  України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за  період з  23.05.2010 р.   

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, інвалідом 3 групи внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС та отримує державну  і додаткову  пенсії, передбачені  статтями 50  та 54  Закону  України «Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 р. №796-ХІІ із змінами та доповненнями (надалі –Закон №796-ХІІ).   

Згідно ч.3 ст. 54 Закону №796-ХІІ призначений розмір пенсії для інвалідів ІІІ групи повинен бути не нижчим 6 мінімальних пенсій за віком.   

Відповідно ч.1 ст. 50 Закону №796-ХІІ інвалідам ІІІ групи виплачується додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком.

Згідно ч.3 ст.67 Закону №796-ХІІ,у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії передбачений ч.4 с. 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю особам віднесеним до категорії 1,2,3,4. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.   

Пунктом 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»передбачено, що мінімальний розмір пенсії по віку встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.   

10.11.2010 року ОСОБА_1 звернувся   до  відповідача  з заявою про  визначення  розміру  пенсії  відповідно  до вимог закону, проте  отримав необґрунтовану відмову.   

Оскільки  основна та   додаткова   пенсії йому виплачуються у меншому розмірі, ніж передбачено законом, він змушений звернутися до суду.   

В судове засідання позивач та його представник не з’явились, направили до суду листа про можливість розгляду справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримують в повному обсязі.

Представник Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва  в судове засідання  не  з’явився, надав до суду письмові заперечення, в яких зазначив, що відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами. Також, Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва вважає, що позивачем без поважних причин пропущено строк позовної давності, передбачений ст.ст.99-100 КАС України, для звернення до адміністративного суду.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов підлягає частковому  задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач є інвалідом  ІІІ  групи, учасником  ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесеним до  категорії  1 осіб, які постраждали  внаслідок Чорнобильської катастрофи, перебуває на обліку у відповідача та отримує  державну  та додаткову  пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, призначену  у відповідності  до ч.1 ст.50, ч.4  ст.54 Закону №796-ХІІ.   

Відповідно  до ст. 49 Закону №796-ХІІ передбачено, що пенсії  особам, віднесеним до категорій 1,2,3,4 встановлюються у вигляді: а)державної пенсії; б)додаткової пенсії  за шкоду, заподіяну  здоров’ю, яка призначається  після  виникнення  права на  державну  пенсію.   

Відповідно до ч.4 ст. 54 Закону №796-ХІІ розмір пенсії для інвалідів 3 групи, призначеної у відповідності з цим Законом, повинен бути не нижчим 6 мінімальних пенсій за віком, а згідно ст. 50 цього Закону інвалідам 3 групи призначається  додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.

Порядок  обчислення  пенсії по  інвалідності, що настала  внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв’язку з втратою годувальника внаслідок  Чорнобильської катастрофи, затверджено  постановою  Кабінету міністрів України від 30  травня  1997  року №523, яка є чинною,  її положення  стосовно критеріїв обчислення розмірів  пенсій відповідають  змісту статей 50,54 Закону №796-ХІІ.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Виходячи  із загальних засад  пріоритетності законів над підзаконними  актами при вирішенні   даного спору  суд  виходить  з того,  що при розрахунку  державної та  додаткової пенсії , передбачених  ст. ст.50, 54 Закону  №796-ХІІ підлягають застосуванню розмір прожиткового  мінімуму для осіб, які втратили  працездатність, встановленого в Законі  про Державний бюджет України на  відповідний рік, із якого  визначається  мінімальний розмір  пенсії  за віком.   

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Зважаючи на  позицію Європейського Суду з прав людини, відповідно до якої держава не може посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, а громадяни повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії (Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), суд вважає за можливе застосувати саме частину 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" для розрахунку розміру державної пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю. Крім того, в даному випадку мінімальний розмір пенсій за віком використовується  як розрахункова величина для визначення розміру пенсії та  щомісячної додаткової пенсії, передбаченої Законом №796-ХІІ, оскільки цей Закон передбачає в якості критерію визначення розміру саме із розрахунку мінімальної пенсії за віком, що на думку суду не суперечить вимогам ч. 3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".     

Наділивши зазначеною  соціальною гарантією осіб, які постраждали внаслідок  Чорнобильської катастрофи, держава таким чином  взяла на себе  публічне  зобов’язання  забезпечити  належний матеріальний рівень  цих  осіб.   

Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов’язання держави забезпечити соціальний захист осіб, які постраждали і є інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України - права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.   

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції  України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.   

Відповідно до статті 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.   

Згідно із статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції  України, виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а статтею 75 Конституції встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 11 березня 2011 року адміністративний позов  ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва про зобов’язання вчинити певні дії в частині позовних вимог за період з 23 травня 2010 року до 01червня 2010 року залишено без розгляду.

Враховуючи вищевикладене, позовні  вимоги про визнання  неправомірними  дій відповідача щодо відмови в перерахунку  державної та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров’ю, відповідно  до  розмірів, передбачених статтями 50 та 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та щодо зобов’язання  відповідача здійснити перерахунок та виплату державної та додаткової пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю з 01.06.2010  р. є  обґрунтованими та підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись  ст. 1, 3, 6, 8, 9, , 17, 19, 21, 22, 24, 56, 64, 92, 113, 152 Конституції України, ст. 2, 9, 69-71, 105, 122, 158-163 КАС України, ст.ст. 48-67 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст.. 28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», суд,-

ПОСТАНОВИВ:

 Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва про зобов’язання вчинити певні дії -  задовольнити частково.

Визнати дії управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва щодо відмови в перерахунку ОСОБА_1 державної та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров’ю, передбачених статтями 50 та 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»- неправомірними.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Святошинському  районі м. Києва вчинити дії щодо перерахунку та виплати ОСОБА_1 відповідно до вимог ст.50, ст.54 та з урахуванням ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» державної пенсії в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28  Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування",  з 01.06.2010  р. за виключенням проведених виплат.

В задоволенні решти позовних вимог –відмовити.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення.

Суддя: