Справа № 686/25931/22

  Провадження № 1-кп/686/114/24

        ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 листопада 2024 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області в складі:

головуючої – судді ОСОБА_1 ,

        суддів – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участі секретаря ОСОБА_4 ,        

        прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Хмельницькому за відсутності обвинуваченого (in absentia) в порядку спеціального судового провадженнякримінальне провадження № 1-кп/686/114/24 по обвинуваченню

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця

м. Златоуст, Челябінської області, СРСР, місце проживання невідоме, місце роботи: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

відданого до суду за ч. 3 ст. 110 КК України,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_7 , будучи представником влади, вчинив посягання на територіальну цілісність і недоторканість України, тобто умисні дії, вчинені з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків.

       Так, депутат Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації восьмого скликання ОСОБА_7 , який вступив у повноваження 19 вересня 2021 року, будучи представником влади Російської Федерації, уповноваженим приймати участь у засіданнях палати і голосувати за прийняття поставлених на голосування актів та інших питань, серед яких питання ратифікації міжнародних договорів Російської Федерації, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з іншими депутатами та представниками влади і ЗС Російської Федерації, усвідомлюючи явну злочинність власних дій та передбачаючи можливість настання тяжких наслідків, у тому числі загибелі людей, зокрема й цивільного населення, розуміючи, що він порушує встановлений ст.ст. 1-3, 68 Конституції України державний устрій та порядок, посягає на суверенітет та територіальну цілісність України, з метою зміни меж її території та розширення впливу РФ, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю Російської Федерації над політичними та економічними процесами в Україні, усвідомлюючи, що інші співучасники також діють всупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, порушують принципи Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року та вимоги частини 4 статті 2 Статуту ООН та Декларації Генеральної Асамблеї Організації ОСОБА_8 від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (XXV), від 21.12.1965 № 2131 (XX), від 14.12.1974 № 3314 (XXIX), ст. 1-3, 68 Конституції України, 15 лютого 2022 року за адресою: АДРЕСА_1 , прийняв участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації, де підтримав постанову із зверненням до Президента Російської Федерації з проханням розглянути питання про визнання Російською Федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав, а також 22 лютого 2022 року, за тією ж адресою, прийняв участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації, де підтримав ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Донецькою народною республікою та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Луганською народною республікою.

У такий спосіб ОСОБА_7 , будучи представником влади, за попередньою змовою групою осіб, вчинив умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків.

За посягання на територіальну цілісність і недоторканість України, тобто умисні дії, вчинені представником влади, за попередньою змовою групою осіб, з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків, ОСОБА_7 підлягає кримінальній відповідальності за ч. 3 ст. 110 КК України.

Встановлені судом обставини підтверджуються наступними, безпосередньо дослідженими у судовому засіданні доказами.

Відповідно до протоколу огляду від 10.03.2022 року, об`єктами огляду якого були публікації на офіційному сайті державної думи РФ, що містяться за посиланнями: ІНФОРМАЦІЯ_2 наявна розміщена інформація, викладена російською мовою « Система ОСОБА_9 результатов голосований на заседаниях ОСОБА_10 » та значиться «Справка о результатах голосования по вопросу: О проекте постановления Государственной Думы № 58243-8 «Об обращении Государственной Думы Федерального Собрания Российской Федерации «К Президенту Российской ОСОБА_11 . Путину о необходимости признания Донецкой Народной Республики и Луганской Народной Республики».

На вказаній сторінці виявлено, що депутат державної думи РФ ОСОБА_7 від партії ЕР ( ОСОБА_12 ) 15.02.2022 проголосував «ЗА» вищезазначену постанову.

Відповідно до протоколу огляду від 10.03.2022 року, об`єктами огляду якого були публікації на офіційному сайті державної думи РФ, що містяться за посиланнями: ІНФОРМАЦІЯ_2 наявна розміщена інформація, викладена російською мовою «Система ОСОБА_9 результатов голосований на заседаниях ОСОБА_10 » та зазначено «Справка о результатах голосования по вопросу: О проекте федерального закона № 75578-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между Российской Федерацией и Донецкой Народной Республикой».

На вказаній сторінці виявлено, що депутат державної думи РФ ОСОБА_7 від партії ЕР ( ОСОБА_12 ) 22.02.2022 проголосував «ЗА» по вищезазначеному питанню.

Відповідно до протоколу огляду від 10.03.2022 року, об`єктами огляду якого були публікації на офіційному сайті державної думи РФ, що містяться за посиланнями: ІНФОРМАЦІЯ_2 наявна розміщена інформація, викладена російською мовою «Система ОСОБА_9 результатов голосований на заседаниях ОСОБА_10 » та зазначено «Справка о результатах голосования по вопросу: О проекте федерального закона № 75577-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между Российской Федерацией и Луганськой Народной Республикой».

На вказаній сторінці виявлено, що депутат державної думи РФ ОСОБА_7 від партії ЕР ( ОСОБА_12 ) 22.02.2022 року проголосував «ЗА» по вищезазначеному питанню.

Відповідно до протоколу огляду від 29.03.2022 року, об`єктами огляду якого були публікації на офіційному сайті державної думи РФ, що містяться за посиланнями: ІНФОРМАЦІЯ_3 наявна розміщена інформація, викладена російською мовою «Депутат Государственной Думы Федерального собрания Росийской Федерации», « ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 », «Депутат Государственной Думы избран по избирательному округу № 190 (Металлургический – Челябинская область)», Фракция «Единая Россия», дата вступления в полномочия «19 сентября 2021 года».

За даними протоколу огляду електронних документів від 07.04.2022 року, у якому здійснено огляд ресурсів мережі Інтернет на предмет наявності інформації щодо реєстрації та руху: постанови № 58243-8 «Об обращении Государственной Думы Федерального Собрания РФ К Президенту Росийской ОСОБА_11 . Путину о необходимости признания Донецкой Народной Республики и Луганской народной Республики», федеральних законів рф «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между РФ и Донецкой народной Республикой» № 75578-8 та № 75577-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между РФ и Луганской народной Республикой» від 22.02.2022, у якому оглянуто тексти проектів федеральних законів, відеозаписи, стенограми та результати голосувань депутатів у засіданнях Державної Думи Федерального Зібрання РФ по зазначеним законопроектам. У додатках до цього протоколу містяться паспортні дані проекту постанови № 58243-8 «Об обращении Государственной Думы Федерального Собрания РФ К Президенту Росийской Федерации ОСОБА_14 о необходимости признання Донецкой народной Республики и Луганской народной Республики», текст проекту «Об обращении Государственной Думы Федерального Собрания РФ К Президенту Росийской ОСОБА_11 . Путину о необходимости признання Донецкой Народной Республики и Луганской народной Республики», у якому наголошується на тому, що: «Депутати Гос. Думы считают обоснованным и морально оправданным признание ДНР и ЛНР», що вказує на пряму зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України. Окрім того, в тексті зазначається, що «такое признание создаст обоснования для обеспечения гарантий безопасности и защиты народов от внешних угроз и обеспечит регулирование всех аспектов сотрудничества и взаимопомощи, включая вопросы безопасности».

Також в додатках містяться паспортні дані законопроекту № 75577-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между РФ и Луганской народной Республикой», та законопроекту № 75578-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между РФ и Донецкой народной Республикой», їх тексти, у яких прямо вказується (у статтях 3, 4, 5, 7) на надання з боку РФ військової допомоги для «устранения угрозы». Саме ці статті вказують на початок військових дій з метою начебто захисту.

Згідно з протоколом огляду від 29.04.2022 року, об`єктами якого є матеріали кримінального провадження № 12022243200000068 від 04.04.2022 року за фактом вчинення військовослужбовцями Збройних Сил Російської Федерації (далі – ЗС РФ) кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 438 КК України, а саме переслідування мети жорстокого поводження із цивільним населенням, здійснення обстрілів цивільного населення та житлових будинків, розташованих на території м. Буча Київської області, зокрема обстрілу 05.03.2022 року близько 18 год. 00 хв. житлового будинку по АДРЕСА_2 із великокаліберної зброї, в ході чого було поранено ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який 05.03.2022 року близько 20 год. 00 хв. помер за місцем свого проживання, наявні:

-протокол допиту потерпілої ОСОБА_16 , за змістом якого її чоловік ОСОБА_15 05.03.2022 року близько 18 год. 00 хв. був тяжко поранений снарядом, який потрапив через горище у будинок АДРЕСА_2 . Снаряд був випущений військовими РФ, які у той час рухалися колоною по вулиці. Від отриманих травм її чоловік близько 20 год. 00 хв. помер;

-протоколи допитів свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , за змістом яких останні 05.03.2022 року безпосередньо перебували у різних частинах приміщення будинку АДРЕСА_2 , ховаючись від військових ЗС РФ, які рухалися колоною по населеному пункту. Близько 18 год. 00 хв. були очевидцями того, як по будинку військовими ЗС РФ був здійснений обстріл, внаслідок чого поранило ОСОБА_15 , який помер на місці події близько 20 год. 00 хв.

Згідно з протоколом огляду від 29.04.2022 року, об`єктами якого є матеріали кримінального провадження № 1202242000000199 від 13.03.2022 року за фактом вчинення військовослужбовцями Збройних Сил Російської Федерації (далі – ЗС РФ) кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 438 КК України, а саме обстрілу військовослужбовцями ЗС РФ на польовій дорозі неподалік Макарівського району Київської області цивільного автомобіля, марки VOLKSWAGEN CADDY», номерний знак НОМЕР_1 , що призвело до вбивства ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , наявні:

-протокол огляду місця події від 13.03.2022 року та ілюстративна таблиця до нього, за змістом яких вбачається, що на території домогосподарства АДРЕСА_3 було виявлено автомобіль марки «VOLKSWAGEN CADDY», номерний знак НОМЕР_1 , із отвірними пошкодженнями скла і кузова та труп жінки на пасажирському сидінні, а саме ОСОБА_23 із пораненням в лівій частині голови.

- протокол огляду трупа ОСОБА_23 від 13.03.2022 року, за змістом якого вбачається, що при зовнішньому огляді виявлено ушкодження в області голови з лівого боку біля лівої скроні над лівим вухом у вигляді наскрізного поранення голови з виділенням речовини бурого кольору. Під час трепанації черепа в області поранення в середині під кісткою черепа виявлено металевий предмет, зовні схожий на кулю до патрону, калібром 5,45 мм, розміром 22х5 мм, який було вилучено.

       - висновок судової експертизи зброї № СЕ-19/123-22/2320-БЛ від 05.04.2022 року, згідно якого вилучений із черепа трупа ОСОБА_23 металевий предмет є складовою частиною гвинтівкового патрона, калібру 7,62 мм, сталевим осердям кулі «ЛПС».

       - протокол допиту потерпілого ОСОБА_24 від 25.03.2022 року, зі змісту якого вбачається, що останній є сином померлої ОСОБА_23 , на кінець лютого 2022 року проживав у будинку АДРЕСА_4 . У зв`язку із інтервенцією військ РФ в Україну та фактичне перебування останніх з 25.02.2022 року на території с. Гаврилівка, 11.03.2022 року прийняв рішення про залишення свого місця проживання разом із сім`єю.

12.03.2022 року потерпілий разом із сім`єю на двох автомобілях, марки «FIAT DOBLO» під керуванням його брата ОСОБА_25 та «VOLKSWAGEN CADDY», номерний знак НОМЕР_1 , під особистим керуванням, виїхали з с. Гаврилівка. В салоні автомобіля марки «VOLKSWAGEN CADDY», який рухався у колоні першим, перебував потерпілий, його дружина ОСОБА_26 , спільна неповнолітня дитина, баба ОСОБА_27 та його мати ОСОБА_23 , а в салоні автомобіля марки «FIAT DOBLO», який рухався другим, крім водія брата, його дружина ОСОБА_28 , двоє їх неповнолітніх дітей, матір братової дружини ОСОБА_29 , неповнолітній брат та сестра дружини. Близько 13 год. 00 хв. при виїзді із лісосмуги на дорогу неподалік с. Новий Корогод Бучанського району Київської області потерпілий побачив танк із намальованим символом «V» білого кольору, який розміщався між двома житловими будинками. По лівій стороні від їх легкових автомобілів стояли два ворожих БМП із аналогічною символікою та близько шести озброєних осіб із білими пов`язками на обох руках.

Проїжджаючи зі швидкістю 10 км/год повз озброєних осіб, один із них відкрив вогонь з кулемету по автомобілю марки «VOLKSWAGEN CADDY». Після пострілу військовий, який стріляв, почав лаятись та жестами показувати проїжджати далі. Продовживши рух, близько через кілометр потерпілий вийшов із автомобіля та повідомив брата про поранену в голову матір. Відновивши рух, близько через 10 км, вони знову зупинились на блок-посту, де потерпілий повідомив брата про смерть його матері. У подальшому вони вирушили в бік Житомирської траси та прибувши в АДРЕСА_2 , звернулися по допомогу до військовослужбовців ЗС України, територіальної оборони та працівників СБ України. Надалі, його брат зідзвонився зі знайомим ОСОБА_30 , який запропонував їм приїхати до нього в АДРЕСА_3 , куди останні прибули близько 23 год. 00 хв., зателефонували у поліцію, які прибули разом з експертами, оглянули машину та забрали труп його матері.

Відповідно до протоколу огляду документів від 29.04.2022 року, об`єктами огляду якого були матеріали кримінального провадження № 12022243000000515 від 08.03.2022 року за фактом вчинення військовослужбовцями ЗС РФ кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 438 КК України, а саме, здійснення обстрілу зі стрілецької вогнепальної зброї по цивільному населенню, зокрема по легковому автомобілю марки «TOYOTA RAV4 HYBRID», із невідомим номерним знаком, який рухався 01.03.2022 року близько 08 год. 00 хв. у зустрічному русі військовій колоні збройних сил РФ, внаслідок чого було вбито водія ОСОБА_31 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та поранено пасажирів ОСОБА_32 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , у вигляді множинних ран обох гомілок (вогнепальне поранення) та ОСОБА_33 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , у вигляді уламків перелому с/з лівого стегна зі зміщенням (вогнепальне поранення), наявний протокол допиту потерпілого ОСОБА_32 , з якого вбачається, що 01.03.2022 року близько 08 год. 00 хв., маючи на мені залишити через військову агресію збройних сил РФ АДРЕСА_2 , місце їхнього фактичного перебування на той час, потерпілий, його дружина ОСОБА_34 та двоє їхніх дітей на вищевказаному автомобілі під керуванням ОСОБА_35 , ідучи другими в колоні за автомобілем марки «HONDA CR-V» під керуванням брата сестри ОСОБА_36 , де перебував останній з сім`єю, вирушили в бік Житомирської траси в напрямку західної частини України. Виїхавши на Житомирську трасу, зустріли колону танків збройних сил РФ із написами «V» у напрямку м. Києва, зі сторони яких одразу в їх бік почали стріляти. ОСОБА_37 одразу почав розвертати автомобіль назад, це ж зробила і дружина потерпілого, проте у момент фактичного завершення маневру розвороту куля влучила ОСОБА_38 в голову, від чого остання впала на кермо, випрямившись надалі на сидіння. Намагаючись зупинити неконтрольований рух автомобіля, потерпілий зумів забрати ногу вбитої дружини з педалі газу та скерувати пошкоджений у колесо іншою кулею автомобіль у напрямку дорожнього відбійника. Діставши поранених дітей із салону автомобіля, один із яких був поранений кулею в ногу, відвести їх від автомобіля не зумів, оскільки знову пролунав вистріл, який поранив його ногу. Незабаром, після продовження руху танків, до них підійшли троє військовослужбовців збройних сил РФ, два буряти та один росіянин, які лаялися, проте згодом почали надавати медичну допомогу, викликали своїх лікарів. В процесі розмови потерпілий випросив у військових дозволу на забір поранених дітей іншим водієм, якого видзвонив по телефону, та за фактом прибуття останнього отримав дозвіл на залишення місця події разом із дітьми, проте вбиту дружину йому забрати заборонили, її тіло він забрав пізніше, а саме 06.03.2022 року.

Відповідно до протоколу огляду документів від 29.04.2022 року, об`єктами огляду якого були матеріали кримінального провадження № 12022242000000240 від 24.03.2022 року за фактом вчинення військовослужбовцями ЗС РФ кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України, а саме, здійснення 05.03.2022 року близько 11 год. 30 хв. обстрілу зі стрілецької вогнепальної зброї житлового будинку АДРЕСА_2 , внаслідок чого цивільний житель ОСОБА_39 отримав вогнепальне поранення в область передньої поверхні лівого стегна, наявний протокол допиту потерпілого ОСОБА_40 , з якого вбачається, що останній 05.03.2022 року, близько 11 год. 30 хв., перебуваючи по місцю свого домогосподарства по АДРЕСА_2 , застав напад на нього чотирьох військовослужбовців ЗС РФ, які завели його до будинку, де у той час перебувала його дружина ОСОБА_41 , та почали вимагати у нього гроші, погрожуючи застосуванням насильства та вбивством. Віддавши їм наявні грошові кошти в розмірі 2000 грн., останні обізлися, чоловік казахської зовнішності здійснив вистріл у його бік, чим спричинив подряпину на правій гомілці, а чоловік слов`янської зовнішності здійснив ряд вистрілів у його бік, поранивши його у ліве стегно. У подальшому військовослужбовці ЗС РФ забрали наявні у будинку ювелірні коштовності, ноутбук та 4000 грн., залишивши його домоволодіння. Надалі, з метою збереження свого життя та життя дружини, 20.03.2022 року вибув з місця свого проживання, прибувши 21.03.2022 року в с. Ніжин Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, де звернувся по медичну допомогу через біль у стегні, із якого лікарі вилучили залишок від кульового поранення.

Відповідно до протоколу огляду документів від 29.04.2022 року, об`єктами огляду якого були матеріали кримінального провадження № 12022243000000640 від 28.03.2022 року за фактом вчинення військовослужбовцями ЗС РФ кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 438 КК України, а саме, здійснення 28.02.2022 року близько 20 год. 00 хв. неподалік магазину «ФОРА» по АДРЕСА_5 , наїзду бойовою машиною піхоти на місцевого жителя ОСОБА_42 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , внаслідок чого останній від отриманих травм помер на місці, наявні протоколи допиту потерпілого ОСОБА_43 та свідка ОСОБА_44 , з яких вбачається, що останні 28.02.2022 року близько 19 год. 00 хв., перебуваючи на той час в м. Бородянка, Бучанського району Київської області, де проживав їх батько ОСОБА_45 , зідзвонився з ОСОБА_46 , повідомивши його, що іде зупиняти колону російської техніки, яка зайшла до міста 25.02.2022 року, буде намагатися вести із ними переговори. Надалі, через неповернення батька додому, потерпілий разом із братом ОСОБА_47 почали його шукати та близько 09 год. 50 хв. неподалік магазину «ФОРА» по вул. Центральній в м. Бородянка Бучанського району Київської області виявили його мертве тіло із ознаками переїзду військовою технікою голови чоловіка. Неподалік перебував залишений військовослужбовцями ЗС РФ БМП із літерою «V», на траці якого були залишки крові від переїзду тіла людини.

Відповідно до протоколу огляду документів від 29.04.2022 року, об`єктами огляду якого були матеріали кримінального провадження № 12022243000000580 від 17.03.2022 року за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 438 КК УкраїниЮ невстановленими військовослужбовцями ЗС РФ, а саме, здійснення 06.03.2022 року обстрілу зі стрілецької вогнепальної зброї автомобіля, марки «HUINDAI ACCENT», номерний знак НОМЕР_2 , який під керуванням ОСОБА_48 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , перебував на автомобільній дорозі неподалік м. Ірпінь, Київської області, внаслідок чого пасажир автомобіля ОСОБА_49 , отримав вогнепальне поранення в ліве передпліччя та шию, наявний протокол допиту потерпілого ОСОБА_50 , з якого вбачається, що останній 06.03.2022 року близько 09 год. 00 хв. в зв`язку із повномасштабними бойовими діями в м. Ірпінь, де перебував на той час, вирішив разом із кумом та сусідами їхати до м. Києва. Доїхавши на автомобілі марки «HUINDAI ACCENT», номерний знак НОМЕР_2 , до перехрестя вулиць Пушкінської та ОСОБА_51 та маючи на меті продовжити рух в напрямку с. Романівка, побачили, як позаду них по вул. Київській рухається колона військової техніки збройних сил РФ із написами «V» та «Z», які почали стріляти по автомобілю із автоматичної зброї. Водій повернув автомобіль праворуч, усі вийшли з нього та невдовзі потерпілий відчув поранення в шию, вухо та ліве плече. Сховавшись від військових збройних сил РФ та отримавши від сусідів первинну медичну допомогу, 11.03.2022 року за допомогою волонтерів прибув до м. Києва, звідки вибув до м. Хмельницького, де 13.03.2022 року його госпіталізували в травматологічне відділення ХОЛ та 15.03.2022 року прооперували.

За даними судової експертизи зброї № СЕ-19/123-22/3122-БЛ від 03.05.2022 року, вилучені в ході операції 15.03.2022 року з тіла потерпілого ОСОБА_50 металеві фрагменти є деформованою стріляною трасуючою кулею, калібру 5,45 мм проміжного патрона до автоматів АК-74, АКС-74, АКС-74У, ручного кулемету РКК-74, та іншої зброї, калібру 5,45х39 мм (один предмет). На поверхні деформованої стріляної трасуючої кулі, калібру 5,45 мм проміжного патрону наявні сліди полів нарізів ствола, придатні до ідентифікації зброї, куля імовірно була відстріляна із автоматів АК-74, АКС-74, АКС-74У, ручного кулемету РКК-74 та іншої зброї, калібру 5,45х39 мм з відповідними параметрами ствола.

Згідно з даними судово-медичної експертизи потерпілого ОСОБА_50 № 156 від 05.04.2022 року у останнього станом на 12.03.2022 року мало місце осколково-кульове поранення лівої верхньої кінцівки з тілесними ушкодженнями у вигляді ран м`яких тканин лівої половини шиї, лівого плечового суглобу, лівого плеча (без чіткового зазначення їх кількості) та закритого перелому краю голівки верхнього кінця лівої плечової кістки без зміщення уламків. Зазначене поранення в потерпілого могло утворитись від дії не менше однієї кулі та осколків мілких твердих предметів із обмеженою контактуючою поверхнею.

Відповідно до протоколу огляду від 15.09.2022 року на офіційному веб-сайті Організації Об`єднаних Націй в Україні та Офісу Генерального прокурора наявні публікації щодо офіційних втрат серед цивільних осіб станом на 22.06.2022 року та 23.06.2022 року в результаті повномасштабного збройного нападу РФ.

Наведені вище докази отримані у порядку, встановленому КПК України, підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема подію кримінального правопорушення (час, місце, спосіб, наслідки його вчинення) та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, а відтак в силу положень ст.ст. 84, 85, 86 КПК України є належними, допустимими, достовірними та у своїй сукупності доводять винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення поза розумним сумнівом.

Поряд із наведеним вище суд враховує таке.

24.10.1945 року набрав чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26.06.1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН). До складу ООН входять Україна, РФ та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.

Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН усі члени ООН утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканості або політичної незалежності будь-якої держави, так і якимось іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.

Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 09.12.1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями № 2131 (XX) від 21.12.1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24.10.1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (XXV) від 16.12.1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки та № 3314 (XXIX) від 14.12.1974 року, що містить визначення агресії, установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.

Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація.

Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18.10.1907 року, яка вступила в дію 26.01.1910 року та 07.03.1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення.

У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 року вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканою і не може бути змінена та використана без її згоди.

Загальновідомим є факт про те, що 24.08.1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно із вказаним документом територія України є неподільною та недоторканою.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація (далі в т.ч. РФ).

Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994 року, АДРЕСА_2 підтвердили Україні своє зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язались утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10.02.1995 року, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та Російська Федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов`язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов`язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв`язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.

31.05.1997 року, відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань по Заключному акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14.01.1998 року № 13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 02.03.1999 року № 42 ФЗ).

Відповідно до статей 2-3 зазначеного договору Російська Федерація зобов`язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та будівництво відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності та територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини основних свобод та співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28.01.2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22.04.2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.

Статтями 1-2 Конституції України, яка прийнята Верховною Радою України 28.06.1996 року, визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою.

Згідно зі статтею 5 Конституції України носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

Упродовж 2013 року у зв`язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади РФ та службових осіб з числа керівництва ЗС РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які були розцінені представниками влади і ЗС РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ на території України - в АДРЕСА_6 .

Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та ЗС РФ вирішили досягти шляхом розв`язання та ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців ЗС РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АДРЕСА_6 , а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та Російської Федерації, створення і фінансування не передбачених законом збройних формувань та вчинення інших злочинів. При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної цілісності України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.

З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації (далі - ГШ ЗС РФ) на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб ЗС РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося досягнення військово-політичних цілей РФ, які, на думку співучасників, були прямо пов`язані з необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АДРЕСА_6 та південно-східних регіонів України та поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.

Указаний план повною мірою відповідав та був розроблений з урахуванням принципів та підходів, викладених під час виступу начальника ГШ ЗС РФ перед Академією військових наук РФ з доповіддю про гібридну війну в лютому 2013 року, де зазначалося, що з метою досягнення цілей повинна надаватися перевага невоєнним заходам (політичним, економічним, інформаційним, гуманітарним), які застосовуються з використанням протестного потенціалу населення, інформаційного протиборства, а також воєнним заходам прихованого характеру.

У подальшому, з грудня 2013 року до лютого 2014 року для забезпечення схвалення та підтримки громадянами РФ і мешканцями південно-східних регіонів України злочинних діянь, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України та встановлення впливу і вагомості РФ на світовій арені, представники влади та ЗС РФ на виконання спільного злочинного плану організували із застосуванням засобів масової інформації розпалювання в Україні національної ворожнечі шляхом ведення інформаційно-пропагандистської підривної діяльності.

Так, із грудня 2013 року за допомогою різних видів медіа-ресурсів РФ здійснювалось викривлення подій на ОСОБА_52 , вказувалося на хибність європейського вектора розвитку зовнішніх відносин України. При цьому, шляхом перекручування, постійного нав`язування хибного тлумачення та компонування інформації для зміни свідомості та ставлення громадян РФ і місцевих мешканців південно-східних регіонів України до дійсності та значення подій, які насправді відбувалися в Україні, представники опозиційних до тодішнього політичного режиму в Україні сил висвітлювалися як прихильники крайньо націоналістичних поглядів, а учасники національно-визвольного руху середини XX століття (ОУН, УПА) - як прибічники та послідовники фашизму, пропагувалася їх неповноцінність за ознаками ідеологічних та політичних переконань.

Одночасно, за допомогою засобів масової інформації здійснювалося спотворення свідомості частини населення України з метою зміни світоглядних основ, зародження сумніву в необхідності та доцільності спільного існування в рамках самостійної, унітарної, суверенної держави Україна з європейським вектором розвитку, підбурювання до міжетнічних конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів України ( АДРЕСА_6 та південно-східних областей), провокування національних зіткнень, формування хибного образу частини українського населення як «націонал-фашистів», які мають інші духовні та моральні цінності та пропагують культ насильства та знущання над російськомовним населенням України.

Ураховуючи, що територія АР Крим та м. Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та ЗС РФ серед інших територій України, які були об`єктом їх злочинного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи Чорноморського флоту Російської федерації (далі - ЧФ РФ), це сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ ЗС РФ поряд з іншими елементами гібридної війни, а тому ведення гібридної війни проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати на території півострова Крим. Для ефективної реалізації плану ними було вирішено залучити військовослужбовців ЗС РФ, співробітників інших силових відомств РФ, представників влади, інших громадян Російської Федерації та України. Крім того, з цією ж метою представниками влади РФ створено та озброєно іррегулярні незаконні збройні формування, озброєні банди та групи найманців, якими керували офіцери спецслужб і ЗС РФ.

Так, починаючи з 20.02.2014 року для реалізації вищезазначеного умислу, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії РФ території АДРЕСА_6 , на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь, здійснено вторгнення військовим, морським та повітряним транспортом окремих підрозділів ЗС РФ.

У подальшому, військовослужбовці ЧФ РФ у взаємодії з підрозділами спеціальних військ ЗС РФ, підрозділами та спеціальними формуваннями інших силових відомств РФ, іррегулярними незаконними збройними формуваннями, озброєними бандами, групами найманців та із залученням представників військових козацьких товариств РФ, продовжили реалізацію спільного умислу, спрямованого на військову окупацію та подальшу анексію АДРЕСА_6 .

Зокрема, 27.02.2014 року, приблизно о 04 год. 30 хв., понад 100 озброєних військовослужбовців окремого полку спецпризначення ПДВ ЗС РФ проникли до будівель Верховної Ради АР Крим та Ради Міністрів АР Крим, захопили їх та установили контроль над їхньою діяльністю з метою забезпечення прийняття вигідних та необхідних для РФ рішень.

Здійснивши захоплення будівель центральних органів влади АР Крим і м. Севастополя, представники командування ЗС РФ на виконання вказівок та розпоряджень представників влади РФ продовжили агресивні військові дії, визначені заздалегідь розробленим злочинним планом, з метою порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміни меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Зокрема, упродовж 27-28 лютого 2014 року здійснено блокування автошляхів, захоплення аеропортів та транспортних підприємств, що організовували та забезпечували безпечний рух повітряних суден.

Одночасно із блокуванням автошляхів та захопленням аеропортів і транспортних підприємств розпочато блокування та захоплення військових частин ЗС України, дислокованих на території АДРЕСА_6 , пошкодження та знищення військового майна, що має важливе оборонне значення для України.

Після захоплення військових частин та виведення з ладу системи протиповітряної оборони підрозділів ЗС України, дислокованих в АДРЕСА_6 , порушуючи державний повітряний простір України, на територію півострова Крим почали безперешкодно здійснювати неодноразові перельоти з території Південного військового округу РФ та посадку в районах аеродромів «Кача» та «Гвардійське» ЧФ РФ військові літаки та вертольоти з військовослужбовцями ЗС РФ на бортах.

Крім того, для забезпечення контролю над повітряним простором півострова Крим та з метою недопущення на зазначену територію військових підрозділів ЗС України і представників правоохоронних органів України для вжиття заходів щодо відсічі збройній агресії РФ, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості, військовослужбовцями ЧФ РФ у взаємодії з військовослужбовцями військових частин спеціального призначення ЗС РФ, якими здійснено вторгнення на територію півострова Крим, проведено блокування, захоплення та диверсії на військових аеродромах, розташованих на території АДРЕСА_6 .

Також, з 27.02.2014 року військовослужбовцями ЧФ РФ у взаємодії з представниками інших підрозділів ЗС РФ, військових козацьких товариств РФ, на виконання розробленого злочинного плану розпочато заходи з блокування та захоплення військових частин ІНФОРМАЦІЯ_12 .

Окрім цього, з метою контролю за використанням зброї та перешкоджанням виконання службових обов`язків щодо здійснення охорони державного кордону України, невеликими групами військовослужбовців зі складу невстановлених підрозділів спеціального призначення ЗС РФ у кількості до 100 осіб у спеціальному екіпіруванні, озброєних автоматами, штурмовими гвинтівками, снайперськими гвинтівками та шумовими гранатами, здійснено напади та захоплення органів управління ДПС України на території АР Крим і м. Севастополя усіх рівнів - від регіонального управління до підрозділів охорони кордону.

Крім того, у період з 27 лютого до 18 березня 2014 року військовослужбовці ЗС РФ спільно з іншими особами, у тому числі з числа військових козацьких товариств РФ, вчинили захоплення і блокування будівель правоохоронних органів, органів державної влади, підприємств, установ та організацій для взяття під свій контроль місцевих засобів телерадіомовлення і комунікації та забезпечення виконання іншими співучасниками ведення агресивної війни згідно з відведеними їм ролями в реалізації спільного умислу, спрямованого на окупацію та подальшу анексію території АДРЕСА_6 .

Таким чином, з 20.02.2014 року представниками влади РФ і службовими особами ЗС РФ розпочато збройне вторгнення регулярних військ РФ на територію України з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Виконання вищевказаних дій надало можливість представникам влади та службовим особам із числа керівництва ЗС РФ забезпечити військову окупацію території АДРЕСА_6 , проведення диверсій, блокування військових частин, установ та органів військового управління ЗС України та інших військових формувань, державних органів та органів місцевого самоврядування, ведення підривної діяльності, організацію проведення на території АР Крим та м. Севастополя 16.03.2014 року незаконного сепаратистського референдуму, спрямованого на порушення територіальної цілісності України, проголошення так званої «Республіки Крим» суверенною державою та подальше звернення нелегітимного парламенту АР Крим до Російської Федерації із пропозицією про прийняття «Республіки Крим» до складу РФ як нового суб`єкта федерації.

Так, 06.03.2014 року Верховною Радою Автономної Республіки Крим прийнято незаконну постанову № 1702-6/14 «Про проведення загальнокримського референдуму». Вказаною постановою Верховна Рада АР Крим постановила увійти до складу Російської Федерації як суб`єкт Російської Федерації та провести 16.03.2014 року загальнокримський референдум (включаючи місто Севастополь), на який винести альтернативні запитання: «1) Ви за возз`єднання Криму з Росією на правах суб`єкта російської федерації?»; «2) Ви за відновлення дії Конституції Республіки Крим 1992 року і за статус Криму як частини України?». При цьому, на голосування не виносилося питання про проголошення незалежності АР Крим та м. Севастополя. Цією ж постановою Верховної Ради АР Крим також затверджено текст бюлетеня для голосування на загально- кримському референдумі 16.03.2014 року і Тимчасове положення про загальнокримський референдум, утворено Комісію Автономної Республіки Крим із проведення загальнокримського референдуму.

Водночас, Указом виконувача обов`язків Президента України від 07.03.2014 року № 261/2014 зупинено дію вказаної постанови як такої, що не відповідає Конституції та законам України. Крім того, Конституційний Суд України своїм рішенням від 14.03.2014 року № 2-рп/2014 визнав неконституційною зазначену постанову Верховної Ради АР Крим, оскільки нею порушено конституційний принцип територіальної цілісності України, а парламент Криму вийшов за межі своїх повноважень. Конституційний Суд України визнав дану постанову такою, що суперечить основоположним принципам суверенності та територіальної цілісності держави, закладеним у міжнародно-правових актах, зокрема принципу взаємної поваги до суверенної рівності кожної держави, що включає політичну незалежність, можливість зміни кордонів відповідно до міжнародного права мирним шляхом і за домовленістю.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим незаконною постановою «Про Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» від 11.03.2014 року № 1727-6/14 затвердила Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, спільно прийняту депутатами Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Севастопольської міської ради.

Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 20.03.2014 року № 3-рп/2014 вказану постанову визнано неконституційною у зв`язку з тим, що затвердження такої декларації не належить до повноважень Верховної Ради АР Крим і суперечить статтям 2, 8, 132, 133, 134, частині 2 статті 135, статтям 137, 138 Конституції України, а також є порушенням положень статті 73, пункту 2 частини першої статті 85 Основного закону України. У своєму рішенні Конституційний Суд України, зокрема, наголосив, що право на самовизначення на території Автономної Республіки Крим та в місті Севастополі було реалізовано їх жителями як невід`ємною частиною всього Українського народу під час всенародного голосування на всеукраїнському референдумі 01.12.1991 року. Ураховуючи результати цього референдуму, Верховна Рада України, діючи від імені Українського народу - громадян України всіх національностей, 28.06.1996 року прийняла Конституцію України, в якій проголосила Україну суверенною і незалежною державою (стаття 1) та закріпила принцип її територіальної цілісності (стаття 2). Конституційним Судом України у цьому ж рішенні зазначено, що Конституція України не передбачає права окремої частини громадян України (в тому числі і національних меншин) на одностороннє самовизначення, в результаті якого відбудеться зміна території України як унітарної держави.

16.03.2014 року на окупованих Російською Федерацією територіях АР Крим та м. Севастополя представниками влади та ЗС РФ, діючими на виконання спільного злочинного плану щодо порушення територіальної цілісності України шляхом окупації та подальшої анексії вказаних територій, організовано та проведено незаконний референдум.

Незважаючи на набуття законної сили постанови Верховної Ради України від 15.03.2014 року № 891-VII «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим», 17.03.2014 року нелегітимною Верховною Радою АР Крим прийнято постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», у якій заявлено про звернення до Російської Федерації з пропозицією про прийняття «Республіки Крим» до складу Російської Федерації як нового суб`єкта РФ зі статусом республіки.

Після цього, представники влади РФ продовжили реалізацію спільного злочинного плану, спрямованого на порушення територіальної цілісності України шляхом окупації та анексії території півострова Крим.

Так, незважаючи на незаконність організованого та проведеного представниками влади РФ на території півострова Крим референдуму 16.03.2014 року, нелегітимність існуючих органів влади Автономної Республіки Крим, всупереч наведеним вище міжнародним зобов`язанням РФ стосовно України, 17.03.2014 року видано Указ Президента РФ № 147 «Про визнання Республіки Крим». Цього ж дня президентом РФ видано розпорядження № 63-рп «Про підписання Договору між Російською Федерацією та Республікою Крим про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб`єктів», яким погоджено проект вказаного Договору та прийнято рішення про його підписання на вищому рівні.

18.03.2014 року президентом РФ та самопроголошеними представниками так званої «влади Криму» і так званим «мером» м. Севастополя підписано «Договір між Російською Федерацією та Республікою Крим про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб`єктів» (далі - «Договір»).

Наступним етапом щодо реалізації злочинного плану представників влади та ЗС РФ було надання незаконному «Договору» видимості юридичної сили, зокрема, шляхом визнання уявної міжнародної правосуб`єктності адміністративно-територіальних одиниць України - Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.

Так, відповідно до статті 8 федерального конституційного закону «Про порядок прийняття до Російської Федерації та утворення в її складі нового суб`єкта Російської Федерації», єдиною умовою внесення до державної думи на ратифікацію міжнародного договору, що не вступив в силу, є визнання його Конституційним Судом РФ таким, що відповідає Конституції Російської Федерації.

У подальшому, 18.03.2014 року до Конституційного суду РФ надійшов запит президента РФ про перевірку відповідності Конституції РФ тимчасово застосовуваного вищевказаного «Договору» про прийняття «Республіки Крим» до складу РФ (далі - Запит).

Постановою Конституційного Суду РФ від 19.03.2014 року № 6-П «У справі про перевірку конституційності міжнародного договору, який не набрав чинності, між Російською Федерацією та Республікою Крим про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб`єктів», безпідставно визнано незаконний «Договір» таким, що відповідає Конституції РФ.

20.03.2014 року державна дума федеральних зборів РФ прийняла федеральний закон № 36-ФЗ «Про ратифікацію Договору між РФ і Республікою Крим про прийняття до РФ Республіки Крим та утворення у складі РФ нових суб`єктів» та погодила супутній до «Договору» Федеральний конституційний Закон № 6-ФКЗ «Про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб`єктів - Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя».

21.03.2014 року рада федерації федеральних зборів РФ на позачерговому засіданні своєю постановою № 68-СФ також погодила ратифікацію цього «Договору», а крім того, постановою № 69-СФ прийняла супутній до «Договору» федеральний конституційний закон щодо утворення в РФ двох нових суб`єктів - «Республіки Крим» і «міста федерального значення Севастополя». У той же день вищевказані федеральний (№ 36-ФЗ) та федеральний конституційний (№ 6-ФКЗ) закони були підписані президентом РФ та набули чинності на території РФ.

Таким чином, представниками влади РФ здійснена окупація частини території України - Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та спроба легітимізувати указані дії.

В тимчасово окупованих АР Крим і м. Севастополі під виглядом органів державної влади були створені окупаційні адміністрації Російської Федерації, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління указаними територіями на місцевому рівні.

Також представниками влади і ЗС РФ вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на решті території держави.

Так, вказаними особами організовувалися та проводилися у березні - квітні 2014 року антиурядові протестні акції, найбільш масові з яких - у Луганській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях. Основною їх метою було поширення сепаратистських проросійських гасел та здійснення силового захоплення адміністративних будівель органів державної влади для послідуючої організації незаконних референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.

З метою гарантованого досягнення указаних цілей та створення видимості того, що в Україні триває внутрішній конфлікт, представники влади та ЗС РФ вирішили створити на її території терористичні організації, які поряд із основною функцією - здійснення терористичної діяльності, повинні створити враження діяльності в межах Донецької та Луганської областей опозиційних сил, які нібито від імені та за цілковитої підтримки місцевого населення відстоюють їх право на самовизначення та незалежність, що прямо суперечить Конституції України та нормам міжнародного права.

Так, під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади та ЗС РФ, 07.04.2014 року на території Донецької області України створено терористичну організацію «Донецька народна республіка» (далі - «ДНР»), а 27.04.2014 року на території Луганської області України - терористичну організацію «Луганська народна республіка» (далі - «ЛНР»), у складі яких утворені незаконні збройні формування.

Контроль та координація діяльності цих терористичних організацій, як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади та ЗС РФ.

Указані терористичні організації мають: конкретних лідерів, які підтримують між собою тісні взаємозв`язки, чітку ієрархію та структуру, яка складається з політичного та силового блоків, керівники та учасники яких підпорядковуються лідерам організації, а також розподіл функцій між її учасниками, на яких покладені відповідні обов`язки згідно з єдиним планом спільних злочинних дій.

Так, на учасників політичного блоку відповідно до плану спільних злочинних дій, покладаються наступні обов`язки:

- створення так званих органів державної влади «ДНР» та «ЛНР» та організація їх діяльності;

- видача нормативно-правових актів від імені нелегітимних органів державної влади «ДНР» та «ЛНР»;

- організація та проведення незаконного референдуму на території Донецької та Луганської областей про визнання суверенітету незаконних утворень «ДНР» та «ЛНР»;

- проведення агітаційної роботи серед населення щодо діяльності терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР» з метою схиляння їх до участі у вказаних терористичних організаціях та отримання підтримки власної діяльності серед мешканців східних регіонів України;

- організація збору та отримання матеріальної і фінансової допомоги від інших учасників терористичних організацій та осіб, лояльно налаштованих до їх діяльності, а також розподіл такої допомоги;

- налагодження взаємодії між терористичними організаціями «Донецька народна республіка» та «Луганська народна республіка» та її лідерами з метою координації дій, спрямованих на повалення конституційного ладу та захоплення державної влади в Україні, а також дій, спрямованих на зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України;

- налагодження взаємодії з прихильниками злочинної діяльності, що перебувають за кордоном з метою координації дій, отримання матеріальної і гуманітарної допомоги та озброєння, а також залучення іноземних громадян для протидії правоохоронним органам та Збройним Силам України;

- налагодження взаємодії з місцевими та закордонними засобами масової інформації з метою їх використання для агітацій, висвітлення діяльності «ДНР» та «ЛНР», дискредитації діяльності органів державної влади України та осіб, задіяних у ході проведення антитерористичної операції, та формування думки серед населення про законність власних дій, а також вчинення за допомогою таких ЗМІ закликів до повалення конституційного ладу і захоплення державної влади в Україні та дій, спрямованих на зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України;

- надання матеріальної та організаційної допомоги учасникам бойового блоку «ДНР» та «ЛНР» для забезпечення їх протиправної діяльності;

- забезпечення учасників «ДНР» та «ЛНР» транспортом, символікою, агітаційними та іншими необхідними матеріалами.

На учасників силового блоку відповідно до плану спільних злочинних дій покладались наступні обов`язки:

- систематична організація та ведення збройного опору, незаконної протидії та перешкоджання виконанню службових обов`язків співробітниками правоохоронних органів України і військовослужбовцями Збройних Сил України;

- організація у групи осіб, які є прихильниками злочинної діяльності учасників «ДНР» та «ЛНР», озброєння зазначених осіб та керівництво їхніми діями з метою опору представникам державної влади та унеможливлення припинення злочинної діяльності правоохоронними органами та Збройними Силами України;

- створення не передбачених законом збройних формувань та участь у їх діяльності;

- вербування нових учасників до складу силового блоку «ДНР» та «ЛНР» та керівництво їхніми діями;

- захоплення населених пунктів, будівель, військових частин та інших об`єктів на території Донецької та Луганської областей;

- скоєння терористичних актів та диверсій на території України;

- захоплення зброї чи заволодіння у інший спосіб боєприпасами, вибуховими речовинами, військовою технікою, транспортними засобами, а також будівництво укріплень з метою протидії діяльності осіб, задіяних у проведенні антитерористичної операції та забезпечення власної злочинної діяльності;

- викрадення осіб з метою отримання матеріальної вигоди та залякування мешканців, які підтримують діючу владу в Україні;

- силова підтримка учасників політичного блоку при проведенні незаконного референдуму на території Донецької та Луганської областей про визнання суверенітету незаконних державних утворень «ДНР» та «ЛНР», а також укріплення та охорона зайнятих ними будівель та споруд;

- вчинення дій, спрямованих на унеможливлення проведення 25.05.2014 року позачергових виборів Президента України на території Донецької та Луганської областей;

- організація поставок зброї, боєприпасів, вибухових речовин, військової техніки та їх розподіл серед учасників терористичної організації;

- охорона полонених військовослужбовців Збройних Сил України, інших військових формувань та цивільного населення, незаконно утримуваних учасниками терористичних організацій.

На керівників блоків покладається керівництво, організація дій та контроль за діяльністю підлеглих їм співучасників злочину за допомогою керівників груп, що входять до складу вказаних блоків.

Основними завданнями учасників указаних терористичних організацій є насильницьке повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміна меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом застосування зброї, вчинення терористичних актів - здійснення вибухів, підпалів та інших дій, які створюють небезпеку для життя та здоров`я людини, загрозу заподіяння значної майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків.

Враховуючи викладене, «Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка» є стійкими об`єднаннями невизначеної кількості осіб (більше трьох), створені з метою здійснення терористичної діяльності, у межах яких здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов`язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, а тому у відповідності до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» є терористичними організаціями.

07.04.2014 року за поданням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із Головою Служби безпеки України, на території Донецької і Луганської областей розпочато проведення антитерористичної операції (далі - АТО).

13.04.2014 року через посилення сепаратистських виступів та захоплення державних установ на сході України виконуючий обов`язки Президента України Указом від 14.04.2014 року № 405/2014 затвердив рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та Україною розпочато на території Донецької та Луганської областей широкомасштабну АТО із залученням Збройних Сил України та інших військових формувань.

Визнання Верховною Радою України «Донецької народної республіки» і «Луганської народної республіки» терористичними організаціями, як і численні злочини вчинені їх представниками, знайшли своє відображення у Заяві Верховної Ради України «Про трагічну загибель людей внаслідок терористичного акту над територією України», схваленій постановою Верховної Ради України від 22.07.2014 року № 1596-VII, Заяві Верховної Ради України «Щодо протидії поширенню підтримуваного Російською Федерацією міжнародного тероризму», схваленій постановою Верховної Ради України від 22.07.2014 року № 1597-VII, Зверненні Верховної Ради України до Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, національних парламентів держав - членів ЄЄ, США, Канади, Японії та Австралії щодо масового розстрілу людей під Волновахою в Україні, затвердженому постановою Верховної Ради України від 14.01.2015 року № 106-VIII, Заяві Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», схваленій постановою Верховної Ради України від 21.04.2015 року №337-VIII.

Отже, Верховною Радою України, як єдиним законодавчим органом державної влади, констатовано віднесення «ДНР» і «ЛНР» до терористичних організацій, а відповідних осіб, які забезпечують їх функціонування, як учасників терористичної організації.

Відповідно до положень Європейської конвенції про боротьбу з тероризмом від 27.01.1977 року № ETSN90, Протоколу, що вносить зміни до зазначеної конвенції від 15.05.2003 року № ETSN190, Резолюції Ради Безпеки ООН від 28.09.2001 року № 1373 по боротьбі з тероризмом, Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму від 16.05.2005 року, терористична організація виділена як вид злочинної організації за спеціальною метою - здійснення терористичної діяльності.

Водночас, відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» терористична діяльність - це діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об`єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму.

Терористичні організації створюються для вчинення діянь, передбачених частинами 1-3 ст. 258 КК України, а також інших злочинів терористичної спрямованості, тобто діянь, направлених на залякування населення з метою спонукання держави, міжнародної організації, фізичної чи юридичної особи до прийняття чи відмови від прийняття будь-якого рішення. При цьому, злочини терористичної організації відрізняються від інших споріднених злочинів саме фактором цілеспрямованості залякування населення як засобу досягнення поставленої мети.

Враховуючи вищевикладене, «ДНР» і «ЛНР» містять усі необхідні ознаки терористичної організації, мають стабільний склад лідерів, які підтримують між собою тісні стосунки, централізоване підпорядкування учасників політичного та силового блоків лідерам організацій, а також план злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.

Виходячи із системного аналізу положень ст. 28 КК України та ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» терористична організація за своєю правовою природою є одним із різновидів стійких злочинних об`єднань. Установлення наявності чи відсутності у певної групи чи організації ознак такого об`єднання та визначення його виду належить до повноважень суду при ухваленні вироку про притягнення до кримінальної відповідальності фізичних осіб за участь у злочинному об`єднанні, оскільки такі ознаки є обов`язковими елементами складу відповідних злочинів.

Для підтримки підконтрольних терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР» представники влади РФ створили іррегулярні незаконні збройні формування. Указані збройні формування систематично підкріплювалися найманцями з РФ, у тому числі з числа звільнених у запас військовослужбовців ЗС РФ, а також постачанням зброї і військової техніки, у тому числі танки, артилерійські системи, протитанкові засоби та зенітно-ракетні комплекси, що постачались РФ на територію України.

Учасниками терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР» за підтримки незаконних збройних формувань, озброєних банд, груп найманців, у тому числі засланих в Україну з РФ, а також розвідувально-диверсійних груп, які очолювали офіцери ГУ ГШ ЗС РФ, шляхом вчинення терористичних актів, захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів інфраструктури, актів застосування збройної сили проти держави України, а також інших злочинів, здійснено окупацію частини території Донецької та Луганської областей та взято під контроль частину державного кордону України в указаних областях.

Керівники терористичних організацій «Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка» за сприяння та координації представників влади РФ провели фіктивні референдуми про відокремлення Донецької і Луганської областей від України та проголошення їх незалежними «державами».

Усвідомлюючи, що законні дії сил АТО по припиненню діяльності терористичних організацій та відновленню конституційного правопорядку на території України ставлять під загрозу реалізацію їх злочинного плану, представники влади РФ залучили до його виконання не лише терористичні організації та іррегулярні збройні формування, а й регулярні підрозділи ЗС РФ, які здійснювали ракетно-артилерійські обстріли, а також збройні напади на підрозділи і позиції сил АТО з території РФ.

В травні-липні 2014 року силами АТО взято під контроль приблизно 70 відсотків території Донецької та Луганської областей, звільнено від учасників терористичних організацій значну кількість міст і населених пунктів та забезпечено контроль за основними транспортними комунікаціями. При цьому місто Луганськ, місто Горлівка Донецької області та частково місто Донецьк були блоковані.

Враховуючи указані успіхи сил АТО, з метою перешкодити їм відновити контроль над державним кордоном України в Донецькій і Луганській областях, представники влади РФ прийняли рішення про необхідність вторгнення регулярних підрозділів ЗС РФ на територію Донецької області.

Упродовж 7-11.08.2014 року здійснено посилення угруповання ЗС РФ уздовж Державного кордону України, яке нараховувало до 32 батальйонно-тактичних груп (далі - БТГр) та 3 ротно-тактичних групи (далі - РТГр). Чисельність особового складу становила не менше 45100 осіб, танків - до 160 одиниць, БМП та БТР - до 1360 одиниць, артилерії - до 350 одиниць, РСЗВ - до 130 одиниць, бойових літаків - 192 одиниці, вертольотів - 137 одиниць.

24.08.2014 року військовослужбовці 331-го гвардійського парашутно-десантного полку 98-ї дивізії ПДВЗС РФ загальною кількістю приблизно 400 осіб у взаємодії з іншими невстановленими підрозділами ЗС РФ у складі 3-х батальйонно-тактичних груп (військовослужбовці ЗС РФ у кількості понад 3500 осіб, у розпорядженні яких перебувало близько 60 танків, 320 БМД та БМП, 60 гармат, у т.ч. до 16 протитанкових, приблизно 45 мінометів), діючи на виконання злочинного наказу представників влади і ЗС РФ, з метою зміни меж території та державного кордону України шляхом ведення агресивної війни, здійснили широкомасштабне вторгнення на територію України в районі населених пунктів Побєда - Берестове Старобешевського району Донецької області та маршем просунулися в АДРЕСА_7 , де оточили підрозділи сил АТО.

При цьому, з метою введення в оману сил АТО, на військовій техніці ЗС РФ було знято або замасковано тактичні знаки, які вказували на її приналежність до ЗС РФ, а замість них нанесені розпізнавальні позначки, які використовувалися силами АТО.

29.08.2014 року безпосередньо під час виходу особового складу підрозділів сил АТО з оточення в районі м. Іловайськ у похідному (не бойовому) порядку за визначеним маршрутом в якості наданого представниками влади і ЗС РФ гуманітарного коридору, в районі населених пунктів Старобешево, Чумаки, Новодворське, Агрономічне, Многопілля, Червоносільське, Осикове, Новокатеринівка Донецької області, дві колони сил АТО за наказами вищевказаних осіб були розстріляні підрозділами ЗС РФ та учасниками терористичної організації «ДНР».

У період з літа 2014 року по листопад 2015 року для організації оперативного управління й контролю іррегулярних незаконних збройних формувань РФ та підрозділів терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР», їх забезпечення (фінансування) озброєнням, військовою технікою та іншим майном, на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей представниками влади і ЗС РФ сформовано два армійські корпуси - 1-й армійський корпус (зі складом: 5 бригад, 3 окремі полки, 8 окремих батальйонів (дивізіонів), 5 батальйонів територіальної оборони та 2 окремі роти) на окупованій території Донецької області та 2-й армійський корпус (зі складом: 4 бригади; 2 окремі полки; 6 окремих батальйонів (дивізіонів), 8 батальйонів територіальної оборони, 2 окремі роти) на окупованій території Луганської області, які укомплектовувалися за рахунок підрозділів учасників терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР» та регулярних військ ЗС РФ.

Незаконні збройні формування терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР», іррегулярні незаконні збройні формування РФ та військовослужбовці ЗС РФ чинять збройний опір Україні у відновленні територіальної цілісності та забезпеченні правопорядку, при цьому учасники політичного блоку вказаних терористичних організацій за підтримки та сприяння представників влади РФ під виглядом органів державної влади створили окупаційні адміністрації Російської Федерації, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління вказаними територіями на місцевому рівні.

З огляду на викладене, між державами РФ та Україна з 20.02.2014 року триває збройний конфлікт міжнародного характеру.

Частиною 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 року № 1207-VII констатовано, що тимчасова окупація території України розпочалася 20.02.2014 року.

Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 року № 2268-VIII визначено, що збройна агресія Російської Федерації розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств Фосійської Федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності; Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих ІНФОРМАЦІЯ_13 , підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи та структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.

З листопада 2021 року представники влади та ЗС РФ з метою підготовки до повномасштабного нападу на Україну організували перекидання підрозділів ЗС та інших військових формувань РФ до кордонів України, що пояснювалося запланованими спільними російсько-білоруськими навчаннями «Союзна рішучість-2022», які розпочалися 10.02.2022 року.

Станом на 08.02.2022 року вздовж усього кордону з Україною з боку РФ, Республіки Білорусь та тимчасово окупованих територій України зосереджено 140000 військових РФ, включаючи повітряний та морський компонент.

З метою створення приводів для ескалації воєнного конфлікту і здійснення спроби виправдання своєї агресії перед громадянами Російської Федерації та світовою спільнотою, представниками влади та ЗС РФ розроблено окремий план, який передбачав вчинення дій, спрямованих на введення в оману і залякування громадян РФ та мешканців тимчасово окупованих територій України, а також вчинення провокацій, які полягали у імітації нападів і вогневих ударів, вчинених нібито підрозділами ЗС України по території РФ та тимчасово окупованим територіям України.

Одночасно із зазначеним передбачалося визнання керівництвом РФ «Донецької народної республіки» і «Луганської народної республіки» незалежними державами та отримання від них звернення з запитом про надання військової НОМЕР_3 , яка викликана нібито агресією Збройних Сил України.

На виконання зазначених намірів 15.02.2022 року Державна Дума Російської Федерації, в складі якої перебував депутат ОСОБА_7 , звернулася до президента Російської Федерації з проханням визнати незалежність «самопроголошених Донецької та Луганської народних республік».

18.02.2022 року керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей повідомлено про проведення евакуації місцевого населення на тимчасово окупованих територіях України до Ростовської області, що пояснювалося вигаданими застереженнями про те, що Збройні Сили України мають намір атакувати тимчасово окуповані території та здійснити їх силове повернення під контроль України.

19.02.2022 року вказаними особами було оголошено так звану загальну мобілізацію жителів тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей.

21.02.2022 року керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до президента Російської Федерації з проханням визнати незалежність так званих Донецької та Луганської народних республік. В цей же день, президент Російської Федерації скликав позачергове засідання Ради безпеки Російської Федерації, де було обговорено питання щодо доцільності визнання незалежності Донецької та Луганської народних республік.

Службові особи з числа вищого керівництва РФ, які входять до складу Ради безпеки РФ, публічно підтримали звернення державної думи РФ, до складу якої входив також депутат ОСОБА_7 , та заявили про необхідність визнання президентом РФ незалежності «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки». Цього ж дня президент РФ підписав указ про визнання незалежності Донецької народної республіки та Луганської народної республіки.

22.02.2022 року президент Російської Федерації підписав з керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей договори про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу, які в той же день були ратифіковані Державною думою та Радою Федерації РФ. Також, в цей же день президент РФ з метою надання видимості законності дій по нападу на Україну направив до Ради федерації РФ звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.

23.02.2022 року керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до президента РФ з проханням надати допомогу у відбитті надуманої ними воєнної агресії «українського режиму щодо населення» так званих Донецької та Луганської народних республік.

24.02.2022 року о 5 годині президент РФ оголосив про своє рішення почати військову операцію в Україні. В подальшому, цього ж дня Збройними Силами РФ, які діяли за наказом керівництва РФ і ЗС РФ, віроломно було здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам ЗС України, а також підрозділами ЗС та інших військових формувань РФ здійснено широкомасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна.

Починаючи з 5 години 24.02.2022 року підрозділи ЗС та інших військових формувань РФ здійснюють спроби окупації українських міст, які супроводжуються бойовим застосуванням авіації, артилерійськими та ракетними ударами, а також застосуванням броньованої техніки та іншого озброєння. При цьому вогневі удари здійснюються по об`єктам, які захищені нормами міжнародного гуманітарного права. Зазначені дії призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.

У зв`язку з військовою агресією Россійської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Президент України видав Указ № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року. Натепер строк дії воєнного стану не скасовано.

Таким чином, суд вважає загальновідомими факти того, що тимчасова окупація з боку РФ частини території України, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20.02.2014 року та повномасштабного вторгнення РФ на територію України 24.02.2022 року, а також анексія з боку РФ частини території України є за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб`єктів на території України, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у цьому випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, внаслідок якого були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доказування.

Судом встановлено, що обвинувачений  ОСОБА_7 , будучи депутатом Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації, безпосередньо прийняв участь у засіданні Державної Думи 15 лютого 2022 року, на якому підтримав та проголосував за постанову щодо звернення до Президента Російської Федерації з проханням розглянути питання про визнання Російською Федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав.

У подальшому депутат Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації ОСОБА_7 безпосередньо прийняв участь у засіданні Державної Думи 22 лютого 2022 року, на якому підтримав та проголосував за ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Донецькою народною республікою та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Луганською народною республікою.

Зазначені рішення Державної думи Федеральних зборів Російської Федерації були частиною злочинного плану, так як самі факти їх існування використовувалися при створенні приводів для ескалації воєнного конфлікту і були спробою виправдання агресії перед громадянами Російської Федерації та світовою спільнотою.

Дії РФ призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.

Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, визначених КПК України, враховуючи, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду цього кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, не надано.

Доводи сторони захисту про відсутність в діянні обвинуваченого ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України, недоведеність його вини у пред`явленому обвинуваченні, наявність у ОСОБА_7 імунітету від кримінального переслідування, а також безпідставність проведення спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) суд відхиляє, з огляду на таке.

Даючи правову оцінку діям обвинуваченого ОСОБА_7  згідно з пред`явленим обвинуваченням в посяганні на територіальну цілісність і недоторканість України, суд враховує, що основним безпосереднім об`єктом злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК, є національна безпека у політичній сфері, яка полягає у відсутності загрози порушення встановлених Конституцією, законами України і міжнародними правовими актами територіальної цілісності України та порядку визначення її території. Його додатковим факультативним об`єктом може бути встановлений порядок виконання представниками влади своїх службових повноважень, особисті права та свободи людини і громадянина, життя та здоров`я особи, власність тощо.

Об`єктивна сторона злочину характеризується активними діями, які можуть проявитися у таких формах: 1) дії, вчинені з метою зміни меж території або з метою зміни державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України; 2) публічні заклики до вчинення дій, метою яких є зміна меж території (державного кордону) України; 3) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення дій, метою яких є зміна меж території (державного кордону) України.

Суб`єкт вказаного злочину є загальним, суб`єктивна сторона характеризується виною у виді прямого умислу.

Визначення поняття співучасті дане у статті 26 КК. Згідно із зазначеним нормативним визначенням співучастю у кримінальному правопорушенні є умисна спільна участь декількох суб`єктів кримінального правопорушення у вчиненні умисного кримінального правопорушення. При цьому статтею 27 КК надане визначення видів співучасників, якими є: виконавець, організатор, підбурювач та пособник.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду № 10 від 06.11.2009 року роз`яснено, що злочин визначається вчиненим за попередньою змовою групою осіб у разі його вчинення декількома (двома і більше) суб`єктами цього злочину, які заздалегідь домовилися про його спільне вчинення. Учасники вчинення злочину групою осіб діють узгоджено, зі спільним умислом, і кожен з них безпосередньо виконує діяння, що повністю чи частково утворює об`єктивну сторону складу злочину. При цьому можливий розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль у вчиненні злочину.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 14.11.2019 року (справа № 710/439/17) зазначив, що вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне вчинення цього злочину декількома (двома і більше) суб`єктами злочину, які заздалегідь домовились про спільне його вчинення. Домовитись про спільне вчинення злочину заздалегідь означає дійти згоди щодо його вчинення до моменту виконання його об`єктивної сторони. Таким чином, ця домовленість можлива на стадії до готування злочину, а також у процесі замаху на злочин. Як випливає з частини другої статті 28 КК, домовленість повинна стосуватися спільності вчинення злочину (узгодження об`єкта злочину, його характеру місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій тощо). Така домовленість може відбутися у будь-якій формі усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій тощо. Учасники вчинення злочину такою групою діють як співвиконавці. При цьому конклюдентними вважають мовчазні дії, з яких можна зробити висновок про дійсні наміри особи. Це, наприклад, обмін жестами, мімікою, певними рухами, внаслідок чого дії співучасників стають узгодженими.

У постанові від 14.05.2020 року (справа 405/2648/18) Верховний Суд роз`яснив, що для висновку про наявність попередньої змови групи осіб на вчинення злочину досить встановлення узгодженості їхніх дій. Зокрема, як зазначив ВС у згаданій постанові, про наявність попередньої змови групи осіб на вчинення злочину вказує узгодження співучасниками предмета злочину, місця, часу, способу вчинення та змісту функцій, які будуть здійснювати співучасники. Попередня змова може мати місце не лише в усній або письмовій формах, а й за допомогою конклюдентних дій, зокрема, безпосередньо через поведінку співучасників, яка свідчить про їх намір вчинити злочин.

У постанові від 10.12.2020 року (справа 464/710/18) Верховний Суд зауважив, що домовленість на спільне вчинення кримінального правопорушення не обов`язково має відбуватися в усній чи письмовій формі, а визначається і за допомогою конклюдентних дій поведінки, що свідчить про намір діяти для досягнення спільної злочинної мети.

В ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_7 , будучи депутатом Державної Думи Федеральних Зборів РФ, 15 лютого 2022 року прийняв участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів РФ, де спільно з іншими депутатами підтримав постанову із зверненням до президента Російської Федерації з проханням розглянути питання про визнання Російською Федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав та проголосував «за», а також безпосередньо прийняв участь у засіданні Державної Думи 22 лютого 2022 року, на якому підтримав та проголосував за ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Донецькою народною республікою та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Луганською народною республікою.

У подальшому такі дії депутатів ОСОБА_53 призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.

Суд враховує, що голосування за проекти вищевказаних федеральних законів проведено одноголосно, жодний з депутатів ОСОБА_53 не проголосував проти, що є неможливим у демократичному суспільстві та безумовно свідчить про попередню змову групи осіб на здійснення саме такого голосування.

Про попередню змову групи осіб також свідчать виступи окремих депутатів Державної Думи Російської Федерації безпосередньо перед самими голосуваннями, а також офіційного представника президента Російської Федерації, які позитивно оцінюють «прийняте рішення», як встановлений факт, ще до проведення голосування.

Визнання інших державних утворень так званих «Луганської народної республіки» та «Донецької народної республіки» у межах міжнародно визнаних кордонів України на її території є діями, спрямованими на зміну меж території та державного кордону України.

Внаслідок ратифікації 22.02.2022 року договорів про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу, Російська Федерація під приводом допомоги так званим «Донецькій народній республіці» і «Луганській народній республіці» здійснила 24.02.2022 року повномасштабне військове вторгнення на територію України, розпочала бойові дії на території України з метою зміни меж території та державного кордону України, що мало наслідком загибель значної кількості людей, значні руйнування та інші тяжкі наслідки.

Кримінальне провадження, як на етапі досудового розслідування, так і під час судового розгляду, здійснювалося за відсутності обвинуваченого (in absentia) в порядку спеціального досудового та судового провадження, що обумовлюється наступним.

До початку судового процесу за відсутності обвинуваченого суд зобов`язаний переконатися, що обвинувачений був повідомлений про судовий розгляд. Контрольні механізми в галузі прав людини, які вважають судовий розгляд in absentia допустимим у виняткових обставинах, передбачають, що в цьому випадку суди зобов`язані ще суворіше дотримуватися права обвинуваченого на захист.

У цій справі суд встановив відмову обвинуваченого від особистої присутності під час її розгляду, адже є дійсним факт того, що у відношенні нього у цьому кримінальному провадженні здійснювалося спеціальне досудове розслідування та установлено дані його інформування про цей процес у максимально можливі і доступні способи.

Так, у межах досудового розслідування вказаного кримінального провадження ОСОБА_7 у відповідності до вимог ч. 1 ст. 278 КПК України 11 квітня 2022 року повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого

ч. 3 ст. 110 КК України, шляхом направлення повідомлення про підозру на сайт Державної Думи Зборів РФ.

       Окрім того, відповідно до вимог ст.ст. 111-112, ч. 8 ст. 135, 276-278 та гл. 11 КПК України повідомлення про підозру та повістки про виклик підозрюваного, стосовно якого існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.

       У зв`язку із перебуванням ОСОБА_7 на території держави, визнаної ВР України державою – агресором, а саме на території РФ, відповідно до ч.8 ст. 135 КПК України повідомлення про підозру, а також повістки про виклик на 23,24 та 25 квітня 2022 року в УСБ України у Хмельницькій області опубліковувалось на офіційних веб-сайтах Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України та у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження (газеті «Урядовий кур`єр»).

Повідомлення про підозру ОСОБА_7 також вручено захиснику підозрюваного, про що свідчить розписка в матеріалах кримінального провадження.

Для вирішення питання про здійснення спеціального кримінального провадження визначальним є факт оголошення підозрюваного в міжнародний розшук внаслідок ухилення без поважних причин від явки на виклик слідчих органів або суду.

Постановою слідчого від 04 травня 2022 року на підставі ст. 281 КПК України підозрюваного ОСОБА_7 оголошено у розшук, який доручено оперативним підрозділам УСБ України у Хмельницькій області.

Ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 червня 2022 року підозрюваному ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 листопада 2022 року задоволено клопотання слідчого, погоджене з прокурором та надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22022240000000064 від 05 травня 2022 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України.

У газеті Кабінету Міністрів України «Урядовий кур`єр» № 239 опубліковано повідомлення про здійснення стосовно підозрюваного ОСОБА_7 спеціального досудового розслідування.

У подальшому, підозрюваний ОСОБА_7 неодноразово викликався до слідчого відділу УСБ України у Хмельницькій області, однак останній не з`явився без поважних причин.

Також, з метою захисту та представлення у кримінальному процесі прав, свобод і законних інтересів підозрюваного ОСОБА_7 , у порядку ст. ст. 46, 48, 49, 52, 110 КПК України та п. 7 ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», залучено захисника з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Хмельницькій області – адвоката ОСОБА_54 , якому, відповідно до вимог ч. 2 ст. 2975 КПК України, вручено всі копії процесуальних документів, що підлягали врученню підозрюваному.

Відповідно до ч. 1 ст. 2975 КПК України, повістки про виклик підозрюваного у разі здійснення спеціального досудового розслідування надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування та обов`язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційних веб-сайтах органів, що здійснюють досудове розслідування. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження підозрюваний вважається належним чином ознайомленим з її змістом.

Таким чином, під час досудового розслідування були вжиті всі доступні способи інформування для виклику на той час підозрюваного  ОСОБА_7 до слідчого/прокурора.

Після надходження провадження до суду обвинувачений ОСОБА_7 інформувався також у всі доступні процесуальні можливості для суду, передбачені ст. 323 КПК України. Зокрема, повідомлення про виклик до суду публікувалися в газеті «Урядовий кур`єр».

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 листопада 2023 року задоволено клопотання прокурора про здійснення спеціального судового провадження та визначено здійснити спеціальне судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України за відсутності обвинуваченого (in absentia).

Колегія суддів констатує, що з наявних матеріалів справи (численні документи на підтвердження завчасних належних викликів обвинуваченого) вбачається, що обвинувачений ОСОБА_7 мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження. Також обвинувачений отримав чи мав би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, маючи можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя.

Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самому захисника; приймати участь в розгляді і захищати себе особисто або за посередництвом обраного захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного захисника безплатно для нього.

Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов`язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

Натомість, обвинувачений скористався своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України.

Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (напр., справа «Колоцца проти Італії» від 12.02.1985, «Шомоді проти Італії» від 18.05.2004 та інші), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов`язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.

Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову обвинуваченого ОСОБА_7 , який повинен знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої над собою він не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про його наміри ухилитися від зустрічі з правосуддям держави Україна.

Ухилення обвинуваченого від правосуддя суд оцінює як реалізацію останнім його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.

Отже, зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, констатує, що надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом.

При цьому судом проаналізовано кримінальне процесуальне законодавство на предмет наявності у ОСОБА_7 дипломатичного імунітету, який би унеможливлював розгляд вказаного кримінального провадження судом, однак такого не встановлено. В Україні питання дипломатичного імунітету регулюється Указом Президента України від 10.06.1993 року № 198/93, відповідно до якого депутати Держдуми РФ таким видом імунітету не наділені. Жодна із ратифікованих Україною конвенцій, зокрема: Віденська конвенція про консульські зносини 1961 року; Конвенція про спеціальні місії 1969 року; Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів 1973 року; Конвенція про представництво держав у відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру, не наділяють депутатів Держдуми РФ дипломатичним імунітетом.

Дослідивши під час судового розгляду всі обставини кримінального провадження, оцінивши відповідно до ст. 94 КПК України кожний доказ з точки зору його належності, допустимості, достовірності, а сукупність доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення (ухвалення обвинувального вироку), суд дійшов висновку про доведення у ході судового розгляду винуватості  ОСОБА_7   у вчиненні кримінального правопорушення та його дії слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 110 КК України, як посягання на територіальну цілісність і недоторканість України, тобто умисні дії, вчинені представником влади, за попередньою змовою групою осіб, з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків.

При обранні обвинуваченому виду та міри покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання.

Суд враховує відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченого.

Згідно ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

Призначення такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого та випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року і відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

               Враховуючи вищенаведене, конкретні обставини справи, характер дій обвинуваченого, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків, реалізуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, а також, враховуючи те, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, має також бути відповідним до скоєного, тобто необхідним та достатнім для виправлення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, а також для попередження вчинення нових кримінальних правопорушень самим обвинуваченим та іншими особами, суд приходить до висновку, що виправлення обвинуваченого можливе тільки в ізоляції від суспільства. Підстав для застосування більш м`якого покарання суд не находить.

Таке покарання, на думку суду, буде відповідати вимогам закону, є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.

Під час досудового розслідування ОСОБА_7 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України, а також його було оголошено в розшук на підставі ст. 281 КПК України.

Обраний запобіжний захід до вступу вироку в законну силу слід залишити ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою до моменту його затримання на виконання вироку суду, адже обвинувачений засуджується до позбавлення волі на певний строк. Лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та виконання вироку суду вцілому.

При цьому, строк відбування основного покарання обвинуваченому необхідно рахувати з моменту його затримання для приведення вироку до виконання, а строк відбування додаткового покарання у виді конфіскації всього належного йому на праві власності майна з дня набрання вироком суду законної сили.

Цивільний позов по справі не заявлявся, судові витрати та речові докази відсутні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 323, 368, 370, 374 КПК України, суд

У Х В А Л И В :

ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України, та призначити покарання за ч. 3 ст. 110 КК України у виді позбавлення волі строком на 15 років з конфіскацією всього належного майна.

Строк відбування основного покарання ОСОБА_7 рахувати з дня його затримання на виконання вироку.

Початок строку відбування основного покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_7 обчислювати з моменту приведення вироку у виконання та фактичного його затримання на виконання вироку суду.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою, застосований до ОСОБА_7 в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України, залишити без змін до моменту його затримання на виконання вироку суду.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку. Апеляційна скарга подається через Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку після його проголошення негайно вручити прокурору, захиснику та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.

Копію вироку, яка підлягає врученню ОСОБА_7 , вручити захиснику, а інформацію про вирок опублікувати у засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження – газеті «Урядовий кур`єр» та на офіційному веб-сайті Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

ОСОБА_55 Д І: